Кожна скрипка має свій характер, – всесвітньо відома музикантка з Франківська | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Кожна скрипка має свій характер, – всесвітньо відома музикантка з Франківська
Кожна скрипка має свій характер, – всесвітньо відома музикантка з Франківська
9 серпня 2017, середа
Поширити у Facebook

Скрипалька родом із Івано-Франківська Анастасія Петришак у 23 роки дає численні сольні концерти в таких театрах і концертних залах як Аудіторіум Паганіні в Пармі, Зал Нерви у Ватикані, Великий театр в Брешії, виступає зі всесвітньо відомими оркестрами, співпрацює зі знаменитим тенором Андреа Бочеллі, “діагностує” інструменти Страдіварі, Аматі, Гварнері та підписала контракт з міжнародною студією звукозапису Sony Classical.

В інтерв’ю Анастасія Петришак розповіла про співпрацю з всесвітньо відомими музикантами, особливі для неї інструменти, першу вчительку та з чим асоціюється Івано-Франківськ.

- Розкажіть, власне, коротко про себе.

- Народилася в Івано-Франківську в 1994 році. У п’ятирічному віці почала навчання у музичній школі, клас фортепіано. У вісім років, почувши гру скрипаля на вулиці, почала навчатися гри на скрипці у викладачки Марти Іванівни Калинчук.

З перших років навчання скрипка зайняла в моєму житті дуже важливе місце. Пішли перші концерти, конкурси…

У 2005 році моя сім’я переїхала в Італію і я продовжила навчання в Болонській консерваторії. У 16 років була зарахована в кремонську Міжнародну Академію “Вальтер Стауффер” під проводом Сальваторе Аккардо. У 17 років закінчила з відзнакою навчання у Пармській консерваторії імені Арріго Бойто, потім слідував диплом Вищого Скрипкового майстер-класу в Міжнародній Академії “Incontri Col Maestro” в Імолі.

У 2015 році, закінчивши з відзнакою університетський курс, отримала ступінь спеціаліста-інтерпретатора в області Мистецтва і Музики в Інституті Монтеверді Кремони. У цьому ж році вступила до престижної Академії ZHdK у Цюріху на курс “Master Specialized Music Performance- Soloist”, де продовжую навчання у маестро Рудольфа Коельмана.

Вдосконалюю майстерність гри на скрипці у таких знаменитих майстрів як Борис Белкін, Шломо Мінц, Захар Брон, П’єр Амуайяль, Фелікс Айо. Вчуся, даю концерти, співпрацюю з Фондом Страдіварі з Кремони, з лабораторією музичної акустики Політехнічного університету в Мілані і лабораторією неінвазивної діагностики в університеті Павії. Зараз проживаю в Швейцарії.

- Чи важко було інтегруватися в італійське суспільство?

- Звичайно, перші роки було важко. Я зразу ж, коли приїхала, склала екзамен в Болонську консерваторію і середню школу закінчила при консерваторії.

Набирали 15 дітей, і я виявилась єдиною іноземкою. З першого дня навчання були три мови: італійська, французька і англійська. Я приїхала з Івано-Франківська і говорила тільки українською. Звичайно, були і сльози і бажання повернутися додому. Але, як завжди, мене рятувала музика. На музичних уроках я була серед кращих учнів, у мене був дуже високий рівень підготовки. І тут я часто з вдячністю згадувала Марту Іванівну і мою музичну школу. Уже на другому році навчання я йшла по шкільній програмі в ногу з класом, вивчила мову, звичаї, повадки. Діти швидко адаптовуються до нових умов.

- Італія і Україна. Що, на вашу думку, спільного і відмінного між цими країнами?

- Почнемо зі спільного. В обох країнах дуже велику роль у житті кожної людини займає сім’я. Населення обох країн в своїй більшості дуже релігійне. Населення обох країн дуже любить музику і футбол. Населення обох країн гордиться своєю кухнею. Взагалі, на мою думку, великої різниці між життям в Україні і Італії зараз немає. Головні відмінності, звичайно, кліматичні.

- Розкажіть детальніше про історію захоплення музикою? Від кого це? Поділіться спогадами про першу музичну вчительку.

- Музикою почала займатися в п’ять років. Мій старший брат захотів вчитися гри на фортепіано. Батьки записали нас в музичну школу обох. Так почалася моя музична освіта. Але музику я чула змалечку. Мій батько грав на гітарі, його старший брат на акордеоні, молодший на саксофоні.

У вісім років я вперше почула гру скрипки на вулиці. Вуличний музикант (а потім виявилось, що то був професіонал) вразив мене настільки, що цілий вечір я повторювала: “Хочу грати на скрипці!”. На наступний день мама відвела мене в музичну школу і попросила директора перевести мене на струнний відділ. Директор спочатку відмовляв мене, а потім покликав вчительку скрипки, щоб подивитись, чи зможу я грати на цьому інструменті. Марта Іванівна Калинчук після невеличкого прослуховування погодилася навчати мене.

Мені дуже пощастило, що саме вона стала моєю наставницею. І до сьогодні я завжди консультуюся з нею по всіх важливих питаннях у моєму професійному житті. Марта Іванівна – моя перша вчителька, на яку я хочу бути схожою, коли почну викладати. Від неї я перейняла і любов до музики, і педагогічні методи.

- Ви володієте багатьма музичними інструментами, а який є особливим?

- Мені подобається фортепіано, пробувала грати на віолончелі, контрабасі, трохи на арфі. Інколи мені подобається грати на різних музичних інструментах, щоб розвивати себе як музиканта і збільшити свою уяву про звук. Але мій інструмент – то скрипка.




Любов до скрипки виникла з першого погляду. І чим більше я взнаю цей інструмент, тим більше закохуюсь. Дуже подобається мені грати з оркестром, коли звуки різних інструментів об’єднуються і зливаються зі звуком моєї скрипки.

- Ви граєте на унікальних скрипках. Якими були перші враження, коли взяли у руки скрипку, на якій грав Паганіні? Чи відчуваєте якісь особливі емоції під час гри на скрипках Страдіварі, Аматі та Гварнері?

- Грала на дуже багатьох чудесних інструментах. Кожен із них відрізняється від інших. Як і люди, кожна скрипка має свій характер, який може формуватися в залежності від музиканта, який на ній грає.

Звук кожної скрипки, як і голос кожної людини, персональний. Але інструмент не видає звук сам, це спільна праця майстра, скрипки і музиканта.

Я грала на багатьох важливих скрипках. Звичайно, емоції дуже сильні: радість, щастя, що можеш торкнутися своїми руками до історії. Під час гри створюється діалог між скрипкою та музикантом, і часто виникає дружба.

В 2015 році, на день 300-ліття скрипки Кремонезе 1715, виготовленої Антоніо Страдіварі, я на ній грала (Концерт в Римі, Аудиторія Санта Чечілія). Тембр у цієї скрипки теплий, заокруглений, спроектований на зал.

Інша скрипка, яка мене вразила, – Карло IX, зроблена Миколою Аматі. Вона має голос чистий, прозорий, кришталевий. Ще інша – Гварнері 1734 – має тембр темний, інтенсивний, оксамитовий. Кожний інструмент дав мені багато емоцій і залишив неповторний слід у моєму серці.

Грати на скрипці самого Паганіні було для мене щось зі сфери нереального. Емоції дуже сильні, подія, напевне, найважливіша на сьогодні у моєму житті. Паганіні грав на цьому інструменті майже 40 років.

Найважливіший скрипаль усіх часів і усіх народів грав на цьому інструменті і залишив на ньому свої сліди. Було трохи страшно, бо скрипка тяжка, і ходять різні історії про цю скрипку. Але, на щастя, вона відкрилася мені, і можна сказати, що в Генуі в мене з’явилася нова подруга!

- Ви навчалися під проводом маестро Сальваторе Аккардо, виступали з багатьма всесвітньо відомими оркестрами, зараз співпрацюєте з відомим тенором Андреа Боселлі… Чи важко знаходити спільну мову? Чи доводилося відмовлятися від виступу через непорозуміння?

- З Сальваторе Аккардо і з Андреа Боселлі працюю з 2010 року. Ці люди, зі світовим іменем, дуже прості у спілкуванні.

Андреа Боселлі любить запрошувати друзів, і в тісному колі ми граємо, співаємо, говоримо на різні теми. Ці вечори дуже цікаві і я щаслива, що можу брати у них участь. Також Андреа навчив мене верхової їзди.

Уже декілька років граю у камерному оркестрі, організованому Сальваторе Аккардо з кращих учнів Кремонської Міжнародної Академії Вальтер Стауффер, виступаючи в найважливіших італійських і зарубіжних музичних закладах. Не пам’ятаю ніяких непорозумінь.

Сальваторе Аккардо завжди говорить, що “твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншого”. Це перше правило в камерній музиці, тому знаходяться компроміси, і завжди перемагає музика.

- Чи був переломний момент у кар’єрі? Яка у вас музична мета?



- Я думаю, що власне 2010 рік став переломним у моїй кар’єрі. У цьому році я почала навчатись у Сальваторе Аккардо і виступати з Андреа Бочеллі. Було дуже тяжко навчатись у середній школі в Болонії, в Музичній Академії в Кремоні, їздити на репетиції і концерти. Тут мушу сказати велике спасибі моїм батькам, які все своє життя організували так, щоб допомагати мені.

Другий дуже важливий момент в моєму кар’єрному рості – 2015 рік. У квітні захистила диплом і закінчила з відзнакою курс вищої музичної освіти, отримавши ступінь спеціаліста-інтерпретатора в області Мистецтв і Музики. У вересні цього ж року склала екзамени і була зарахована в престижну Академію ZHdK Цюріха на курс “Master Specialized Music Performance – Solist” у клас маестро Рудольфа Кульмана. Так почався мій швейцарський період. Мета – ніколи не зупинятися, іти завжди вперед, дарувати людям мою музику.

- Які риси, на Вашу думку, необхідні людині, щоб досягти справжнього успіху?

- На мою думку, щоб досягти успіху у будь-якій професії потрібна цілеспрямованість, вміння організовуватися, багато праці, ставити для себе амбіційні об’єктиви та йти наполегливо крок за кроком з вірою і позитивом.

Потрібно постійно вчитися та жертвувати чимось. Музика не дає розслабитися, це постійний пошук та старання удосконалюватися. Кожна вільна хвилина використовується для удосконалення свого музичного розвитку. Потрібно багато тренуватися, читати, ходити на концерти інших музикантів, готувати і проводити свої концерти, спілкуватися з менеджерами, пресою… На все це потрібно багато часу. Тому вміння організовуватися і готовність жертвувати особистим життям, я думаю, обов’язкові якості для людини, яка хоче досягти успіху у нашій професії.

- Найближчим часом у планах гастролі в Києві разом з Андреа Бочеллі. Чи приїдете до рідного Франківська, та, взагалі, коли востаннє були на Батьківщині?

- На жаль, до Франківська приїхати не вдасться . Зразу після концерту у Києві їду в Румунію, де маю репетиції і концерт. Буду грати концерт номер один Паганіні. На Батьківщині востаннє була в 2007 році. Часу на приватні поїздки немає, а запрошень на концерти поки що не було.

- Які у Вас перші асоціації, коли згадуєте про Івано-Франківськ? Назвіть три основні речі, які постають перед очима.

- Коли згадую Івано-Франківськ, то перед очима музична школа, Марта Іванівна, квартира, де ми жили. Згадую часто ігри в дворі, розваги на річці, походи в гори. То був щасливий і безтурботний період мого життя – дитинство. Тому Івано-Франківськ завжди згадую з трепетом, вдячністю і любов’ю.

- Чи є, на Вашу думку, у Франківську умови, щоб ще хтось таких висот сягнув?

- В Івано-Франківську, як і в іншому невеликому місті в будь-якій країні, можна вчитися, здобути чудесну початкову освіту. Bищу освіту краще здобувати в великому місті, у столиці. Там проводяться безліч концертів, майстер-класів, конкурсів, які необхідні, щоб тебе побачили, зацікавились тобою і твоїми проектами.

Обов’язково потрібно їздити на фестивалі у різні країни, знайомитися з іншими музикантами, менеджерами. Потрібно шукати можливості, брати участь у різних камерних угрупованнях. Працювати потрібно дуже багато, і тільки подорожуючи, навчаючись кожен день чогось нового можна досягти, як ви кажете, висот.


Автор: Вікторія Дубінець
Джерело: Галка



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine