|
|
Євген Станкович: «Поєднання мелодії і гармонії – це питання філософське»
26 серпня 2016, п'ятниця
Поширити у Facebook
На закритті ХХХV Міжнародного фестивалю музичного мистецтва «Віртуози» у виконанні блискучого скрипаля Валерія Соколова прозвучала львівська прем’єра Третього концерту для скрипки з оркестром видатного українського композитора Євгена Станковича.
Композитор спеціально писав цей твір для молодого, але вже знаного у світі виконавця; ідея з’явилась у день, коли у його ж виконанні почув свій Другий скрипковий концерт. Що саме його найбільше вразило? Гра в цілому. Вразив його музичний інтелект.
Те, як він відчуває музику. «Це така гармонія розуму та почуттів. Краса і чистота звуку» – підкреслив композитор. Сам Валерій Соколов не приховував радості та гордості від того, що має честь виконувати цей концерт, а також висловив бажання виконати його не лише з українськими, але і з європейськими оркестрами. Хоч це, звісно, і не буде легким завданням.
Євген Станкович – заслужений діяч мистецтв України, народний артист України. Лауреат державної премії ім. Т.Г. Шевченка; премії конкурсу Європейського радіо, міжнародних премій за музику до кінофільмів. Академік Академії мистецтв України. Герой України. Чудовий знавець своєї справи – адже слухаючи його музику, відразу забуваєш про усі ці офіційні, справді почесні і важливі нагороди і звання. Станкович завжди глибокий та щирий. Його музика проникає у наші душі, і байдужим не залишає нікого.
Все, що у ній, – завжди актуальне і важливе, навіть якщо композитор звертається до історичної тематики. Зрештою, особливо тоді, коли композитор звертається до неї. У його музиці сучасність поєднується із давніми традиціями української пісні. Кожен твір – це глибока та щира розповідь. Часом – більш трагічна, а часом – як ми мали можливість почути у його Третьому скрипковому концерті – наприкінці приносить нам трохи світла… А ще Євген Станкович – дуже відверта і комунікабельна людина та прекрасний співрозмовник.
Про творчий шлях і мистецьку дорогу
Я народився у Сваляві. Пізно почав займатись музикою, і через те з мене не вийшов добрий віолончеліст. Коли потрапив в Ужгородське музичне училище, то зустрівся з Стефаном Федоровичем Мартоном, який всіх своїх студентів заохочував писати музику. Це був унікальний самородок. Він майже ніде не вчився, за два роки як піаніст закінчив Ужгородське училище. Потім без екзаменів його взяли у Московську консерваторію, у якій він провчився півроку, бо казав, що там було дуже багато політичних предметів, а музики мало. Мартон – дійсно унікальна, Богом обдарована людина. Добре, що зараз його ім’я потроху повертається. (Мартон Степан Федорович( 1923-1996) – заслужений діяч мистецтв України, член Спілки композиторів України та Угорщини, громадський діяч та педагог. По собі залишив близько 400 музичних талановитих творів, але майже всі у рукописному варіанті – прим С.І).
Потім була Львівська консерваторія. Я навчався композиції у Адама Мєчиславовича Солтиса. Потім, після армії, я через сімейні обставини переїхав у Київ, де навчався у Бориса Лятошинського до його смерті. Що стосується самого Бориса Михайловича – це унікальний, великий композитор. Як я вважаю – один із неперевершених до цього часу симфоністів. Справа у тому, що він має дійсно симфонічне мислення, яке походить від традицій Бетховена. Це такий технологічний і емоційний рівень, що невипадково його ставлять поруч із великими композиторами ХХ століття.
Він постійно виконується, і це свідчить також про те, що його музика потрібна і її будуть грати. Найважливіше, що як педагог він вчив людей мислити. Наскільки я пам’ятаю, він був у ті часи єдиним із радянських композиторів, який майже щороку їздив на «Варшавську осінь». У ті часи, коли вона розквітала музично – у 60-70-ті роки. І привозив нові твори сучасних польських та інших іноземних композиторів. А якось розповідав, що коли поїхав на фестиваль вперше, то Пендерецький був його гідом. Потім рік я навчався у Мирослава Скорика. Ну а зараз сам пробую вчити…
Велику роль у моєму житті відіграв Станіслав Людкевич. Знав його особисто. Власне, завдяки Станіславу Пилиповичу я взагалі поступив до Львова, тому що на одне місце було декілька вступників. Оскільки я почав свій творчий шлях з авангардної музики, то мої вступні роботи були (що стосується музики) «нечемними». А він наполіг, щоб мене взяли. Так. Так і сказав. (У Станковича є твір «Елегія пам’яті Людкевича» – прим. С.І.).
Про музичний стиль
Питання про музичний стиль хвилює багатьох композиторів. Який із композиторів минулого мав на мене найбільший вплив? На це питання мені завжди важко відповісти, бо я люблю дуже багатьох, часто протилежних. Класику – практично всю. Вважаю, що це взірець музики. Романтизм – теж. Якщо ви мені назвете майже будь-якого композитора, то він мені подобається. Хто із них мав найбільший вплив? Важко сказати. Лятошинський своїм студентам говорив так: «Всю музику практично знати неможливо, але треба знати основні віхи у цій музиці». Наприклад, симфонії Бетховена, Моцарта і т.д. Я ніколи не задумувався над тим, хто саме мав на мене найбільший вплив. Я тільки сприймав все, як «тварина» (сміється). Бо я вважаю, що всі ці напрямки – це якраз показник того, що кожна людина має самобутність, самовиражається у музиці, і тільки історичний час щось відкидає, а щось залишає.
Але шукати треба. Тим, хто, звісно, шукати хоче і може. Це – завдання кожної людини; особливо – у музиці. Десь нещодавно я почув висловлювання: «Композитор – це як алкоголік: пише, коли п’є, і коли не п’є, теж пише» (сміється). Це важкий труд. Здається, Карл Маркс порівнював роботу композитора із роботою шахтаря. Цей вислів мені часом, коли я займався суспільною діяльністю, допомагав у так званих «високих» інстанціях – вони з подивом слухали і мовчали. Бо ж Карл Маркс так говорив! (сміється).
Про мелодію і духовність
Мелодія пов’язана з духовністю людини, з її поглядом на звуки. Духовні стремління завжди пов’язані з гармонією і мелодією. Це не просто тому, що така традиція; це світосприйняття тої чи іншої людини.
А що стосується Баха – я вважаю, що є ось такі стовпи – як гори (порівняння всі якісь недоречні… але всі порівнюють, то і я буду порівнювати). Цей – як Еверест. І ще один цікавий момент: якщо можна скопіювати Бетховена і Моцарта суто психологічно, то Баха – неможливо. Для мене це недосяжна постать.
Поєднання мелодії і гармонії – це питання не стільки музичне, скільки філософське, як я розумію. Але це моя особиста думка, а я – не найрозумніший на цьому світі. Колись Шнітке сказав, що гармонія себе вичерпала. На той момент, для нього – так, можливо, якщо гармонія – класична. Зараз дійсно можна все писати, що хочеш. А разом з тим – надходить час, коли звертання до духовних істин все одно навертає до гармонії.
Поради молодим композиторам
Якщо щось порадити молодим композиторам, то таке: вивчати треба всіх композиторів. Але є, наприклад, Бах – і це основа. А вивчати творчу спадщину композиторів минулого молодим просто необхідно. Як по-іншому молодий композитор має вибрати свій шлях? Чи скеровуватись у бік максимальної складності, чи в бік максимальної простоти? На це питання відповім так: колись спитали Стравінського, що би він порадив молодим композиторам? Він відповів: «Я би порадив їм заробити кожному мільйон, а потім займатися творчістю». Що стосується мене, то я думаю: не треба себе обмежувати. Хто йде у велику складність, той точно перейде у велику простоту, і навпаки. Якщо хтось хоче розвиватись, звичайно. Музика – це постійний розвиток. Через те ви не знайдете у Баха жодної однакової теми у його фугах. Ви будете знати, що то Бах, але немає однакової побудови, подібної характеристики емоційного стану. У Бетховена ви не знайдете жодної однакової сонати, навіть за формою. Зараз кожен шукає своє. Свобода для того і є свободою, що кожен робить не те, що хоче, а те, що може.
Про життєвий досвід
Чим старшими ми стаємо, тим складнішими для нас стають Бах, Моцарт, Бетховен чи Малєр. Ці композитори настільки передали суть людського буття! І вони дійсно є складними. Коли людина молода, вона над цим не задумується. А ближче до старості задумуєшся. Ми про це мало говоримо: для чого людина з’являється? Сама популяція людська для чого з’явилась? Самі бачите, скільки різних теорій і поглядів на розвиток людства, на його виникнення. І, очевидно, що Бах, Моцарт, Бетховен і інші видатні композитори розуміли цю сферу чисто інтуїтивно. Кажуть, Бетховен не знав таблиці множення – хоч може це і неправда (сміється). А своїм єством зробив те, що жоден математик чи фізик не зумів! Адже коли спитали Ейнштейна, що наштовхнуло його на створення теорії відносності, знаєте, що він відповів? Моцарт! Бо він (Ейнштейн) грав на скрипці. Значить, щось це йому дало…
Про народну пісню
Фольк-оперу «Цвіт Папороті» я писав на замовлення французів ,які возили по світі хор ім. Верьовки. І я тоді дуже багато вивчав фольклор. Мене вразила народна пісня центральних українських областей. Я вважаю, це унікальне явище. Це можна порівняти лише з народними піснями Грузії. Унікальна самобутня духовна розгортка цілих століть. Особисто мені дуже шкода, що до цього ставляться так поверхово. Це такий пласт, який щезає, а там можна викопати все – і історичні речі також. Як мені розповідали музикознавці, то ще є дохристиянський фольклор, який зберігся саме в Україні. Я дуже ретельно це вивчав. Мені хотілося виглядати гарним, мати успіх, але – не вдалося…
(Написану у радянські часи, у 1978 році, оперу перед самим прем’єрним виконанням заборонили. Костюми і декорації незабутнього художника Євгена Лисика були знищені. Через багато років опера «Цвіт папороті» таки зазвучала. Але поки що, на жаль, лише у концертному виконання. – прим. С.І. )
Про Шевченка
Шевченко – і складний, і простий одночасно. Коли був ювілейний рік Шевченка, я знаю, що, наприклад, Богдана Фроляк написала прекрасний твір. Писали й інші. Я написав «Страсті за Тарасом» – ініціатором написання твору був, до речі, Василь Вовкун. Шевченко унікальний для усіх поколінь, і для українських композиторів. Я думаю, до нього будуть ще повертатись у різному музичному «освітленні». Це та криниця, з якої люди ще довго братимуть воду.
Про сучасний шлях розвитку та стан української композиторської школи
Про шляхи – я не можу щось сказати, бо їх ніхто не знає. Кожен може створювати свій власний шлях і стверджувати, що саме так і має бути. І вони можуть бути абсолютно різними для кожної людини. А що стосується композиторської школи – повірте, я достатньо добре обізнаний з тим, що відбувається у світі музики у різних країнах. У нас – не нижчий і не гірший рівень. Тож музикою ми живемо в Європі. Щодо перспектив, то вважаю, що українські композитори, які зараз живуть і займаються музикою, роблять дуже вагомий внесок. Надзвичайно багато молодих обдарованих композиторів. І середнього, і старшого віку також. Вони всі працюють у різних музичних течіях. Авангард, мінімалізм, традиційної музики як такої – немає.
Наприклад, Сильвестров стверджує, що він авангардист зараз: з ля-мінора – в до-мажор – це і є авангард. І для нього це дійсно щось важливе. Це – як молитва. Вона написана дві тисячі років тому. Читаєш, а потім думаєш: Господи, а я цього не знав. Так і все в житті. Як Шевченко сказав: «у всякого своя доля і свій шлях широкий».
Автор: Софія Іванова
Композитори:Євген Станкович
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль музичного мистецтва "Віртуози"
Джерело: Zbruc
|