«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу»
Орлов Євген
«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу»
Оперний бас Євгена Орлова нині знають по всьому світу, а починав свій шлях у Києві
20 серпня 2018, понеділок
Поширити у Facebook

Саме тому залюбки і з вдячністю бере участь у традиційному багаторічному фестивалі «Запрошені українські зірки світової опери».



Цього ювілейного сезону прихильники почули його в партіях Оровеза («Норма»), короля Рене («Іоланта»), короля Філіпа («Дон Карлос»). Але чи не найважливішою подією для себе співак вважає свій дебют у Реквіємі Джузеппе Верді поруч таких блискучих виконавців як Оксана Крамарєва, Анжеліна Швачка, Михайло Дідик.

— Наразі ви є солістом Берлінської Дойче Опера. Але ж з Києвом підтримуєте тісні зв’язки.

— Я завжди буду вдячний таким титанам української оперної сцени, як Лев Венедиктов, Дмитро Гнатюк, яких, на жаль, вже немає на цьому світі, за ту роль, яку вони відіграли у моїй творчій долі. Лев Миколайович прийняв мене до складу хору і буквально примусив вступити до консерваторії, а Дмитро Михайлович дав шанс стати солістом, спочатку у маленьких партіях, потім і доручив партію Бартоло у «Севільському цирульнику». А вже згодом диригент Іван Гамкало вперше випустив мене у партії Кончака в опері «Князь Ігор».

— А як починалася міжнародна кар’єра?

— На конкурсі вокалістів «Опералія» 2010 року. Мабуть, я щасливчик: там мене знайшла агент Кармен де Мігуель, з якою я працюю і донині. Це прекрасна людина і професіонал, який розуміє природу тонкого вокального апарату, тому не дозволяє якихось необдуманих пропозицій, які можуть зашкодити співаку. У мене все розвивається поступово, по висхідній. Артисти схильні хапатися за резонансні проекти, які часом не відповідають їхнім можливостям, незважати на перенапруження, через що часто виникають проблеми з голосом, а це найчастіше процес невідворотний, тому так багато прикладів передчасного завершення кар’єр серед зірок топ-рівня. У мене все йде поступово, хоча і я грішний — хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу.

— Однак у вашому послужному списку робота на сценах театрів того самого топ-рівня, і у першу чергу, мабуть, Метрополітен Опера. Чим для вас приваблива робота на таких сценах?

— Насамперед це підбір висококласного складу виконавців, диригентів, режисерів. Це свято, а не робота! Відповідальність надзвичайна, але коли ти співаєш «свій» репертуар, без надможливостей, то спокійно робиш свою частину спільної справи, ростеш вокально і акторськи.

— Співаки часто обирають «свого» диригента серед тих, з ким довелося працювати. Хто для вас на сьогодні такий?

— Кожен досвід корисний. Але, мабуть, робота з ізраїльським диригентом Даніелом Ореном дала мені дуже багато як для музиканта. Під його орудою я співав Інквізитора у Пармі і Тель-Авіві. До речі, цікаво, що це та сама продукція, яку зробив режисер Джанкарло дель Монако і яка стала початком моєї міжнародної кар’єри 2011 року в Севільї. Протягом подальших років мене періодично запрошують співати у цій постановці на різних сценах, з різними диригентами то на партію Інквізитора, то на Філіпа.

— Два сезони за контрактом ви працюєте в Дойче Опера. Чи були вони корисні для вас?

— Безумовно. Крім хороших умов контракту, розумного графіку роботи, певної можливості працювати і на інших сценах, у тому числі й на київській, я маю прекрасну базу для занять, вивчення нових партій, при чому так, як я люблю — ретельно, поступово, довго, щоб уже запам’яталося на все життя. Тут я співаю близько 15 партій. З останніх цікавих робіт — Альвізо У «Джоконді» і маг Челій у французькій оригінальній версії опери Прокоф’єва «Любов до трьох апельсинів». На закритті позаминулого сезону мені довелося співати Варлаама в «Борисі Годунові» під орудою нашого українського уславленого диригента Кирила Карабиця, який зараз очолює оркестр Веймарської штаатскапели. А ще один плюс — я відкрив для себе Вагнера, поки що як слухач. Але, думаю, невдовзі почну і співати, напевне, не одразу в Німеччині, бо треба вимову як слід опанувати, зі стилістикою розібратися.

— По закінченні контракту з Дойче Опера маєте вже якісь плани?

— Так, у сучасному світі без планів не проживеш. Бажано б підписати ще якийсь фест, тобто довгостроковий контракт, і над цим працює агент, а іноді й сам щось підшукую. Та ж таки Дойче Опера вже зробила мені кілька пропозицій на проекти чи разові виступи. Це поширена практика. Якщо ти виявився корисним для театру, можеш розраховувати на подальшу співпрацю у різних форматах.

— Тобто за всієї привабливості по завершенні контракту ви відправляєтеся у вільне плавання?

— А у більшості артистів життя як було, так і залишається кочовим. Сьогодні тут, завтра там. Я, наприклад, не маю власного житла і не бачу поки сенсу десь його мати. Це особливо проблемно для сімейних артистів, буває, що вони бачаться по кілька місяців на рік. Ті, хто може собі дозволити, облаштовуються у кількох місцях. Цікаво, як вчинив Ростропович, географія виступів якого була приголомшливою: він купив квартири у кількох країнах і обставив їх однаково, аби всюди почуватися «вдома». Ну а така затребувана людина як Пласідо Домінго — той просто живе в літаках, його графік настільки щільний, що залишається тільки побажати йому здоров’я.

— Вищим пілотажем для оперного виконавця залишається Метрополітен Опера. Чи є бажання і можливість ще заспівати на цій сцені?

— Так, вони міцно тримають марку, і більшість співаків мріють про Мет. Зараз там змінилося керівництво, і новий арт-директор запросив мене на наступний сезон, але на страховку, бо перш ніж дати виставу він хоче переконатися, що я вартий цього. Тобто те, що я вже співав на цій сцені, і навіть те, що років п’ять тому він чув мене у Лос-Анджелесі, не є вирішальним при підписанні контракту. Але це така прекрасна нагода знову зануритися у роботу з найпотужнішими творчими силами, побачити нові постановки, почути вживу легендарних співаків, бо жоден запис не відтворить того дива, яке відбувається в акустиці, повчитися, бо артист вчиться, мабуть, до самого фіналу кар’єри. Я радію з того, що у Київ стали запрошувати співаків світового рівня, як це було з прем’єрою «Набукко», де Захарію співав Рікардо Дзанеллато. Через недостатність коштів українська вокальна школа мимоволі консервується, тому такі корисні виступи тих українських співаків, які зараз співають по всьому світу і привносять інші тенденції.

— Щодо ваших виступів на рідній сцені. Чим вони є для вас і що принесло найбільше задоволення?

— Виступати на сцені Національної опери України — це і відповідальність, і задоволення. А цього року саме тут нарешті справдилася давня мрія виконати «Реквієм» Верді. Так вже сталося, що партію я підготував давно, чи не років десять тому, шукав можливості виконати її де завгодно, просив про це агента, але з різних вагомих причин все відкладалося. І от нарешті сталося. Верді для мене залишається найулюбленішим і, так би мовити, найзручнішим композитором. Здається, все, що хотілося, вже проспівав з вердіївського репертуару, крім Реквієму. Мабуть, немає жодного твору, який би мені так хотілося заспівати і так довго не складалося! І тут рідні стіни допомогли. Я дуже вдячний керівництву театру за це запрошення, професійним київським концертмейстерам, які допомогли мені підготувати партію. Приємно ще й те, що робився професійний запис для фондів радіо. Я і надалі чекатиму і з радістю прийматиму запрошення співати в нашому театрі, який дав мені путівку до творчого життя.


Автор: Лариса Тарасенко
Фото: ПУТРОВ ОЛЕКСАНДР
Виконавці: Євген Орлов
Джерело: Газета День



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine