|
Коли ж зацвіте папороть?!...
В рамках XXI Міжнародного фестивалю «Музичні прем’єри сезону» вперше була виконана легендарна фольк-опера Євгена Станковича
4 травня 2011, середа
Поширити у Facebook
Про історію створення і «непостановок» фольк-опери «Цвіт папороті» Євгена Станковича за останнє десятиліття були написані десятки заміток, статей, наукових розвідок і навіть дисертацій.
Проте недавня прем’єра другої її авторської редакції у виконанні Українського народного хору ім. Г.Г. Верьовки, Національного симфонічного оркестру, солістів Людмили Клименко, Василя Ватаманюка, Сергія Гомона, Оксани Нікітюк й Тетяни Пирогової від орудою диригента Володимира Сіренка вкотре розбурхала вітчизняне музичне середовище, примусила замислитися, у якому світі ми живемо і що з цим робити...
І, звичайно, спровокувала цілий ряд інших «риторичних питань», головне з яких – ЧОМУ?
ЧОМУ партійних ідеологів від мистецтва, які все життя домагалися від композиторів «народності» та «опори на народну пісню», настільки перелякала фольклорна опера – фольклорна у найпрямішому сенсі цього слова? ЧОМУ за двадцять років незалежності жодний з українських музичних театрів так і не спромігся на повноцінну постановку одного з центральних творів української музики ХХ століття? ЧОМУ музика, яка за нормальною людською логікою має бути у всіх на слуху, навіть в уявленні професіоналів – скоріше «високий міф», аніж «звукова реальність»?
Коли Станкович завершив роботу над «Цвітом папороті», йому було всього 36. Майже стільки ж знадобилося для того, аби дочекатися прем’єрного виконання твору у концертній версії. Значення цієї події на сцені Національної філармонії засвідчили двадцятихвилинна овація та захоплені відгуки слухачів. Один з них – відомий музикознавець, заступник голови НСКУ ГАЛИНА СТЕПАНЧЕНКО.
За виключенням недавньої прем’єри балету «Колиска життя» у Дніпропетровському театрі опери і балету (постановка за мотивами «Цвіту папороті» Станковича), Галина Василівна не пропустила жодного з виконань цього твору, починаючи з тріумфально-трагічного генерального прогону 1978 року. Тож дамо їй слово.
«Володимир Сіренко опинився в потрібний час у потрібному місці»
В кінці 1970-х років я була молодшим науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії ім. М.Т. Рильського.
Тоді керівник хору ім. Верьовки Анатолій Авдієвський звернувся до молодого композитора Євгена Станковича, і вони разом почали роботу над «Цвітом папороті».
Французькі продюсери чекали Український народний хор на гастролі і попросили привезти не просто пісенний концерт, а театралізоване фольклорне дійство. Євген Станкович прийшов в архів ІМФЕ і засів за вивчення українського фольклору.
Підключили до роботи лібретиста Олександра Стельмашенка (він – автор першого варіанту лібрето), художника Євгена Лисика.
Я була тоді присутньою практично на всіх хорових репетиціях. Для «Цвіту папороті» Анатолій Авдієвський знайшов унікальну манеру співу, яку можна назвати універсальною – суміш народного «грудного» співу та академічного «головного». Крім того, у нагоді став досвід тогочасних джазових вокалістів, наприклад, «Swingle Singers». Абсолютно новий тип звуковидобування!
У захопленні від усього почутого, звернулася до свого наукового керівника Миколи Максимовича Гордійчука, аби включити твір в майбутню дисертацію. І почула категоричну відповідь: «Не можна». Розмова відбувалася вже після прогону у палаці «Україна». Не можна забувати, наскільки боляче заборона постановки вдарила по долях усіх учасників прем’єри – Станковича, Авдієвського, Лисика...
В останні роки окремі фрагменти твору виконувалися досить часто. Микола Гобдич зробив власну версію – з групою ударних замість симфонічного оркестру. Вийшла дуже сучасного звучання ритмо-інтонаційна партитура, яка відображала первозданність русальних ігрищ. Мені дуже сподобалася ця версія.
Згодом до русальних танців з «Цвіту папороті» звернулася балетмейстер Алла Рубіна. Це був стилізований, костюмний балет, ставився в Національній опері. Номер «Глибокий колодязь», як і 1978 року, виконувала Ніна Матвієнко, і це було надзвичайно.
Взагалі, включення дуже специфічного, унікального голосу в цей твір – знахідка Авдієвського. З того часу «Глибокий колодязь» зажив власним життям. Хочу зауважити, що танці під час звучання цілком самодостатнього «Колодязю» викликали у мене внутрішнє заперечення, хоча хореографія Рубіної була, безумовно, талановита.
Допрацьований варіант цієї ж постановки, повтореної в палаці «Україна», сподобався мені набагато більше. Але навіть після цього твір так і не став репертуарним, не знайшов свого місця на сцені жодного з наших оперних театрів!
Але нарешті, хоч у концертному варіанті, але ми все ж таки почули «Папороть» повністю! Для цього виконання Станкович оновив оркестровку, а деякі оркестрові епізоди навіть дописав – одним слово, іншими очима поглянув на власний твір. Величезну роль у цьому виконанні відіграв диригент Володимир Сіренко - він з головую пірнав у цю музику, кохався в ній!
Колорит, пов’язаний з українською народною пісенністю, особливий тип розгортання матеріалу – все це виявилось дуже близьким диригенту. На щастя, Сіренко опинився в потрібний час у потрібному місці. Дуже гарний рівень показав хор – гнучкий, з тонкими нюансами. Він співав саме тим «універсальним» звуком – і не народним, і не академічним. Так, як того вимагає музика Станковича.
Здавалося, що ніхто не заспіває «Глибокий колодязю» так, як Ніна Матвієнко. Але Оксані Нікітюк це вдалося! Її голос має унікальний тембр, він емоційно та інтонаційно наповнений. Оксана Нікітюк зробила цей номер смисловою кульмінацією твору.
Додам лише одне: хочеться дожити до того дня, коли «Цвіт папороті» нарешті увійде в репертуар Національної опери України...
Автор: Юлія Бентя
Фото: Сергій Пірієв
Колективи: Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки
Диригенти: Микола Гобдич, Володимир Сіренко
Композитори:Євген Станкович
Музикознавці: Галина Степанченко
Діячі мистецтв: Анатолій Авдієвський
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Конкурс (фестиваль): Фестиваль "Музичні прем'єри сезону"
Фотоальбом:
|