«Я вдячна Богові та Україні за те, що мене тут люблять», — Вікторія Лук’янець | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Я вдячна Богові та Україні за те, що мене тут люблять», — Вікторія Лук’янець
«Я вдячна Богові та Україні за те, що мене тут люблять», — Вікторія Лук’янець
Нещодавно оперна співачка Вікторія Лук'янець заспівала в Києві для збору коштів для перевидання Реймського Євангелія
16 липня 2017, неділя
Поширити у Facebook

Оперна співачка, народна артистка України, солістка Віденської опери одразу з концерту завітала на ефір Громадського радіо:


Вікторія Лук’янець: У мене був виступ у Києво-Печерській лаврі у Музеї книги і друкарства, програма називалася «Вірую». Це дуже символічна для мене програма на музику Сергія Рахманінова. Я думаю, не можна ототожнювати справжню російську музику з тим, що зараз відбувається. Як українка я також брала на себе цю місію: найкраще, що можна — дуже високі релігійні християнські тексти, показати в Києві.

Василь Шандро: 5 липня у вас був концерт у Софійському соборі. І він присвячений до важливої події. Розкажіть про це.

Вікторія Лук’янець: Збиралися кошти на видання Реймського Євангелія дочки Ярослава Мудрого Анни Ярославни. Я навіть бачу це: як батько дає з собою дитині, яка їде з країни, їде у Францію (ніхто ж не знав на скільки), книгу та молитвослов.

І як могло так скластися, що саме на цьому Реймському Євангелії потім присягали всі майбутні королі Франції! Мені здається, нам потрібно все повертати, нам треба добитися, щоб ця книжка обов’язково була в Україні.

Андрій Куликов: Може, їй якраз місце у Франції, щоб там вона нагадувала про Україну?

Вікторія Лук’янець: Може, й так. Може, тоді нам дозволять видати точну копію, а там вона краще збережеться — вони вміють, якщо стільки сторіч зберігали її.

Андрій Куликов: А якою мовою це Євангеліє?

Вікторія Лук’янець: Там 17 сторінок написані кирилицею, все інше — латиною. Вона дуже невеличка, як молитвослов.

Василь Шандро: Останнім часом ми все більше говоримо про культурну дипломатію. А ще більше говоримо про те, що артисти вашого рівня важко адаптуються в українських умовах. Я маю на увазі, зробити концерт в Україні не так просто. Як у вас із цим справи? Кожен ваш приїзд готується поза вашою участю чи ви самі це плануєте?

Вікторія Лук’янець: По-різному. Але я дуже дякую Богові та Україні, бо мене тут люблять. Я маю привілей, коли дзвоню і кажу: «Мені (припустимо) 50 років, чи можна заспівати в Оперному театрі?» — мені йдуть назустріч. І я за це дуже вдячна, бо я вже 22 роки не в Україні.

Я завжди мріяла заспівати в Софійському соборі. Я бачила по каналу «Глас», що там звучала тільки релігійна, сакральна музика, тому я навіть боялася запитати, чи таке можливо. Але мені пішли назустріч, і я зробила програму з хором «Благовіст», показала її, і вже зараз, коли пройшло півроку, мені дзвонять і пропонують прекрасні концерти. До речі, їх було два — дванадцятого був такий самий, як і п’ятого числа.

Андрій Куликов: А де саме в Софійському соборі ви співали?

Вікторія Лук’янець: Я співала під вівтарем, під Орантою, наді мною був Син Божий. Це було а капела. Для мене це теж був унікальний досвід — я ніколи такого не робила, хіба що могла проспівати одну річ а капела, як правило, це була українська народна пісня. Завжди, після кожного мого концерту я старалась так робити. Але десять творів на годину тільки голосом — це дійсно унікальний випадок. І я дуже вдячна людям за те, як вони уважно слухали і як сприйняли виступ — це теж велика слухова робота.

Андрій Куликов: А в такому святому місці бувають овації?

Вікторія Лукянець: Так, люди навіть вставали. Дванадцятого числа вже не було запису, атмосфера була вільніша, пані Неля Куковальська запросила меценатів, які підтримують Софійський собор, були мої друзі, дорогі мені люди. Овації були, і в такому храмі це дійсно незвично, трепетно.

Андрій Куликов: Як зручніше співати — в супроводі симфонічного оркестру чи під акомпанемент фортепіано?

Вікторія Лук’янець: Коли біля тебе людина, якій ти можеш довіритися, яка тебе відчуває, — це велике щастя. Якщо це оркестр, якому ти довіряєш, наприклад, Віденський філармонійний оркестр, коли можна навіть не дивитися, спиною співати арію, і оркестр піде за тобою, — це теж велике щастя. Але іноді, коли мало часу на репетиції, буває складно — тоді краще вже а капела, де ти довіряєш сам собі.

Василь Шандро: Зараз вже 2017 рік, триває війна. В мистецькому середовищі за кордоном це якось відчувається?

Вікторія Лук’янець: Я ж іще професор Віденської консерваторії. І мені було дуже і дуже складно в цей лютий час — березень 2014 рік, коли горіла консерваторія, коли помирали наші хлопці.

У мене в класі студенти 16-ти національностей. Звичайно, і з Росії також. Треба було бути настільки зібраною, щоб не передавати емоційну образу і свій біль на уроках цим людям! Треба було йти і працювати. Я одягала український національний одяг і йшла в клас. А що робили мої студентки-україночки? Їх шість, і вони мінялися: одна на уроці, а інші стоять у цьому ланцюжку біля президентського палацу. Ми були всі разом. Я мусила бути в класі, але вони знали, що я з Україною і з ними.

Тому повинен був пройти час. З цим неможливо змиритися, але щоб був той обов’язок сказати: я мушу викладати і я мушу також не показувати цим людям все, що відчуваю стосовно ситуації, яка склалася. Я навіть просилася поїхати.

Я знаю людей у Луганську, в Донецьку. Я співала на фестивалі Солов’яненка, співала у шахтах з диригентом Шмідтом. Я пам’ятаю сльози тих людей. Пам’ятаю їхню підтримку. Але мене поки туди не пустили.

Я мрію заспівати перед нашими воїнами. Дай Боже, щоб це вдалося. Я знаю, як це складно і я все рівно вірую, що все буде добре. Є золоті слова: час війни і час миру. Я його чекаю дуже, як і ми всі.


Джерело: Громадське радіо











Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine