| Стаття |
|
|
|
|
Олена Михайлівна Потапова відмітила ювілей
16 лютого вітали з 95-річчям видатну балерину, педагога, народну артистку України, національну легенду нашої країни
18 лютого, вівторок
Поширити у Facebook
Образи, створені Оленою Потаповою на сцені Національної опери, знайшли продовження в учнях, які танцюють на нашій та багатьох уславлених сценах світу, здобувають перемоги у міжнародних балетних конкурсах. Маючи хист чудового педагога, Олена Михайлівна щедро ділиться своїм безцінним скарбом з молоддю, обдаровує їх таїнами професійного зростання, спрямовує до пошуку власної творчої індивідуальності.
У Потапової О.М. - красива і наповнена творча біографія. Дебютувавши вісімнадцятирічною дівчиною на київській сцені, вона ось уже понад сім десятиліть(!) віддає свій талант одному з найчарівніших мистецьких жанрів – хореографії: спочатку як блискуча виконавиця класичного репертуару, згодом як видатний балетний педагог.
Їй випало починати творчу біографію у нелегкі повоєнні роки, формувати свій виконавський стиль і виростати в технічній довершеності.
Часом долі людей складаються незбагненно. Мабуть, стосується це й Олени Потапової – доньки агронома й вчительки. Дівчинка майже випадком потрапила до балетної студії Куйбишевського палацу піонерів, якою керувала Н.В. Данилова, яка зуміла розгледіти у своїй вихованці не тільки гарні дані, а й прищепити їй справжню любов до балету, підготувати до подальшого професійного навчання. Проте намір навчатися далі довелося відкласти. Розпочалася Друга світова війна...
У 1944 році Олена Потапова з матір’ю і сестрами – Ганною та Варварою, які також навчалися у балетній студії, – переїхали до Києва. Часи були скрутними та складними. Щоб здолати важкі життєві обставини у майже вщент зруйнованому місті, сестри вступили до ремісничого училища взуттєвиків. Бо там надавали місце в гуртожитку, картки на продукти і крихітну стипендію. Здавалося б, мали забути і про балет, і про мрії стати балеринами… Але щастя знову посміхається Потаповим. Після повернення до Києва з евакуації оперно-балетного колективу при столичному театрі організовується Хореографічна школа-студія.
Талановитих сестер Потапових зараховують туди одними з перших.
Навчання поєднувалося з виступами в кордебалеті, часом готували невеликі партії. Педагогом Олени Потапової стає Наталія Верекундова, яка й після завершення навчання залишатиметься її репетитором і наставником вже як солістки київського балету, якою вона стала 1948 року.
Вісімнадцятирічній балерині було доручено готувати партію Одетти-Оділії. Дебют молодої виконавиці був справді тріумфальним. Київська балетна сцена поповнилася яскравою творчою особистістю, балериною, яка прагне мати власний виконавський почерк, блискуче володіє технікою класичного танцю.
Балетмейстери доручають Олені Потаповій всі головні партії у своїх пстановках, серед яких Медора в «Корсарі», Раймонда, Есмеральда, Жізель в однойменних балетах... Вершинною щодо віртуозності технічного втілення і розкриття характеру стає Кітрі в балеті «Дон Кіхот», де виконавиця підкоряла глядачів своїм вибуховим темпераментом і експресією, динамікою внутрішнього розвитку характеру, випромінювала дивовижний оптимізм і віру в непереможну силу кохання. Її трактування партії Кітрі й виконавська віртуозність її виконання стала взірцем для кількох подальших поколінь київських балерин.
З ім`ям Олени Потапової пов’язані етапні сторінки втілення української національної хореографії, розквіт якої припав на п’ятдесяті – шістдесяті роки ХХ ст., коли на шевченківській сцені з’явилися досконалі художні втілення балетів «Лілея», «Лісова пісня», «Маруся Богуславка». В цих виставах їй вдавалося з глибоким психологізмом розкривати поетичну душу-долю української дівчини, передавати увесь ліризм і чистоту ментальності української жінки.
Повнокровні образи створила балерина і в новітньому балетному репертуарі, перших постановках на київській сцені балетів «Ромео і Джульєтта» (Джульєтта), «Кам’яна квітка» (Господарка Мідної гори), «Бахчисарайський фонтан» (Марія), «Шурале» (Сюїмбіке), «Легенда про любов» (Ширін), «Чорне золото» (Варя).
Олена Потапова підкоряла своїх глядачів дивовижною виконавською виразністю танцю, його природністю і внутрішньою наповненістю. Легкість і впевненість на сцені завжди робили її бажаною партнеркою у виставах для всіх тогочасних прем’єрів. З нею залюбки танцювали Микола Апухтін, Анатолій Бєлов, Валерій Парсєгов, Федір Баклан, Роберт Клявін, Веанір Круглов, Валерій Ковтун, Микола Прядченко...
Олена Потапова належить до плеяди київських балетних виконавців, які першими продемонстрували яскраві досягнення українського хореографічного мистецтва за кордоном. За її участю були показані кращі вистави київського балету в Японії, Італії, Югославії, Монте-Карло, Угорщині, Румунії, Єгипті.
Неодноразово брала участь в найпрестижніших балетних гала-концертах у США, Канаді, Японії, Франції, Швейцарії, Швеції, Норвегії, Данії, Ісландії...
Олена Михайлівна завершила свою виконавську біографію виставою «Жізель» у 1978 році. За плечами було тридцять років щоденної напруженої роботи в репетиційних залах, тисячі вистав, концерти, успіхи, творчі здобутки і творче невдоволення, як це і має бути у справжніх митців, які ніколи не зупиняються на досягнутому. Але балет і театр залишився сенсом усього подальшого життя. Олена Потапова так само, як і в попередні роки, щодня стала приходити до репетиційного залу, тепер вже як балетмейстер-репетитор, педагог, наставник молодшого покоління. Їй було що сказати і показати, бо несла в собі безцінний скарб власного творчого досвіду, майстерності, глибину розуміння природи класичного балету.
Всі, з ким вона працювала, ставали не просто солістками театру, а яскравими творчими особистостями. Вони продовжують і збагачують виконавські традиції свого педагога, а відтак і української хореографічної школи.
В Олени Потапової багато відзнак і нагород, найвищі почесні артистичні звання, дипломи конкурсів, ордени і медалі. Та найбільша для неї нагорода – служити мистецтву, віддавати йому свої талант і натхнення. Видатна балерина і педагог продовжує залишатися в світовому балетному просторі, так само активно продовжує творити мистецтво, яке є альфою і омегою її яскравої біографії.
«Сестри Потапови» – це був уславлений бренд Київського балету 50-70-х років ХХ століття, це кілька поколінь їхніх талановитих учнів, які танцюють по всьому світі, це багата історія й яскраве сьогодення українського балету. Ганна Михайлівна Потапова, яка у 1947–1967 роках була артисткою балету, а у 1967–2015 – педагогом, режисером балетних вистав Київського театру опери та балету, також разом із сестрою відзначила їх спільне 95-річчя!
Від щирого серця вітаємо з днем народження, бажаємо міцного здоров’я, творчої наснаги, фізичних та духовних сил працювати на благо людей, столиці, Української держави!
Фото з архіву Національної опери України
Автор: Лариса Тарасенко
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
|