|
|
Василь Крячок, директор Маріупольської філармонії Без кількох днів два місяці був у тому пеклі
15 травня 2022, неділя
Поширити у Facebook
Вибрався із пекла – це про директора Маріупольської філармонії.
Пан Василь Крячок – уродженець Черкащини. Ще на межі 1980-х викладав у Маріуполі у музучилищі.
Та вже більш як три десятиліття тромбоніст і диригент є художнім керівником Маріупольського камерного оркестру «Ренесанс», який власне й організував.
Водночас викладав на кафедрі музикознавства Приазовського технічного університету.
Коли у 2018 році у місті, яке активно оновлювали, відкрилася камерна філармонія – вперше за всі роки відновленої Незалежності - її керівником став Василь Крячок.
Із перших днів повномасштабної війни він принципово вирішив залишатися у приазовському місті, бо велике приміщення очолюваного ним музичного закладу стало місцем порятунку від російських ракет і пострілів для багатьох маріупольців.
Як і усім відомий подальшою трагедією Драматичний театр у Маріуполі. Зв’язок із заслуженим діячем мистецтв України зник 2 березня надовго. Вибратися зі жорстоко покаліченого росіянами багатостраждального міста-фортеці вдалося аж у другій половині квітня. Укрінформ поговорив з паном Василем про ці страшні місяці.
«То снайпери працювали, то вуличні автоматні розбори йшли постійно»
- Пане Василю, з вами не було зв’язку більше місяця.
- Навіть півтора.
- Що пережили за цих півтора місяця?
- По-перше, все було заблоковано, тому що агресорська росія разом з цим «гондурасом» донецьким прийшли і розбомбили підсилюючі станції “Київстар” і “Водафон”. І все.
Потім - не дозволяли говорити по телефону.
Якось я з колегою з університету йшов, з професором. Вийшли до храму основного у місті - там трошки можна було десь знайти зв’язок.
Чоловік просто телефон вийняв з карману, до нас зразу підійшли і говорять: «Тєбє пулю в лоб?». От такі розмови були.
Фашизм був усі ті півтора місяці, якого світ не знав ніколи. Хоча говорять, що подібне було у Другу світову війну.
Я ходив у філармонію кожен день. Було, у бомбосховищі ховався в будинку, де я жив.
- Територіально - це центр міста? Які відстані маршруту?
- Так, від філармонії 10 хвилин йти у мирний час. У дні війни довше йшов, тому що ходив через двори. Тому що по відкритим вулицям у Маріуполі ходити практично неможливо: бо то снайпери працювали, то вуличні автоматні розбори йшли постійно.
Потім, коли вже прийшли у місто ці всі «господа-визволителі» з маріупольською весною - знайшли мене. Спонукали до співпраці.
- А це коли було по часу?
- Аж в квітні: числах 3-5-го, а може й ще ближче - до 10-го. Вперше прийшли в бомбосховище о 5-й ранку: дивлюсь, люди вже зовсім в іншій формі. До цього були наші, українські.
Наш «Азов» й інші українські сили з бомбосховищ, бувало, не випускали. Щоб люди не потрапили під обстріли: тому що і «Гради», і бомби з літаків постійно летіли. Сидиш в бомбосховищі - а там пуляють: то дах «знімуть», то цілий поверх «знімуть» так званих «сталінських» будинків.
- Про які вулиці мова?
- Це - проспект Миру, Театральна площа, кільце і вулиця Куїнджі (Артема була у минулому). Візитівками Маріуполя були 2 шпильових будинки. Ніхто не думав, що їх можуть розбомбити. Думали, можуть зачепити крайні житлові райони, новобудови. А били так, що згоріло все і в центрі.
- До квітня вже зруйнували центр Маріуполя повністю?
- В основному, так. Ще 14-15-16 березня люди могли під обстрілами, але трохи вільніше виїхати з Маріуполя. А потім вже почалося. Вже тоді російські «Гради» летіли по центру, потім бомбили російські літаки, кидали бомби різної ваги… Летіло все російське.
Тим більше було так, коли прийшов «руській мір» упевнено: у житлових будинках розмістилися: на 2-му поверсі «днр», на 4-му - росіяни.
- Це про житлові будинки, а що сталося з адміністративними?
- Адміністративні зносили: так їх бомбили, що все до фундаменту сипалось. Із житлових людей виганяли; всі речі у їхніх помешканнях крали, нічого не залишали… А ні, то тоді спалювали все дотла. Місто спалили дотла буквально за тиждень.
Понад тисячу маріупольців убезпечувалися у філармонії
- Скільки приблизно людей безпечнішим притулком обрали приміщення філармонії?
- Спочатку департамент культури планував використовувати підвал філармонії як бомбосховище для філармонійних людей. Декілька днів спочатку там було 50-70 осіб. Більше не поміщалося, місця вистачало всім тільки для сидіння.
Коли почали розміщуватися усюди у філармонії, через пару тижнів після початку повномасштабної війни, - вже було 1 тисяча, 1100, не менше. Як у безпечніше місце туди везли людей, інші йшли. Я залишався вже там як комендант філармонії, і директор філармонії, зрозуміло.
Постійно були серед людей музиканти філармонії. Більшість серед присутніх – мешканців Східного мікрорайону Маріуполя, де раніше почалися воєнні дії. (До Західного вони дійшли трохи пізніше).
- Як справлялися, щоби була яка їжа для всіх, вода, ліки?
- Там трошки візьмеш, в іншому місці… Бізнесмени об’єдналися й організували харчування, і води трошки діставали. Потім вже своїми силами організували невеличкий медпункт і організували на вулиці приготування їжі на вогнищах.
Ніхто не спав на бетоні: хто на стільцях; хто на великих листах фанери, по 4, по 5 осіб просто лежали - як могли, але лежали. Намагалися справлятися із технічними, санітарно-гігієнічними моментами. Якщо вода була, то трохи туалети працювали, на вулиці. Ну, так, більш-менш.
Не було у нас пияцтва, не було жодних проявів насилля. Мені допомагали ветерани поліції, й раніше - міліції, військові у відставці. Були люди, котрі розумілися на організації спільного перебування у надзвичайній ситуації. Ми, можна сказати, однією сім’єю жили. Щодня разом.
- Кого ще прихистили? Чи багато було літніх людей?
- Поранених до нас приводили. Кілька людей було, яким за дев’яносто. Одна така літня жінка сама прийшла у свої 91 чи 92 роки. Напевно, років 10 вже не ходила самостійно, тільки з милицями. Прийшла у філармонію із Черьомушок - це самий останній мікрорайон у західній частині міста, котрий на узбережжя виходить. У будинок, в якому жила, потрапив снаряд. Вона жила на 8-му поверсі. Його та сьомий - рознесло. Розповідала, що взагалі не знає, як змогла спочатку вийти з помешкання, а потім дійти до нас.
Рожениці були. Народжували з бабками при свічках. А через три дні вже були у нас.
Жили в концертному залі осіб 300. Дуже переживали, що якщо щось упаде зверху - значить в живих нікого не буде. Тільки надія була на те, що ангел-охоронець убереже.
- На скільки уцілілою лишалася філармонія, коли ви ще були у Маріуполі?
- Десь, під кінець березня - на початок квітня почалися ще активніші обстріли центру. У філармонії ударною хвилею повибивало вікна, двері, практично все порозносило. Утім із усіх культурних закладів, які були - палаци культури, театри, все - філармонія єдина залишилася, де не впав великий снаряд.
Снаряд впав, невеличкий, на дах через стелю на 3-му поверсі, де…. був камерно-симфонічний оркестр. Там впало, розбило контрабас.
Тоді ще були збережені роялі. В якому зараз вони стані, і для кого – не знаю. Потрібно було вивезти їх десь в лютому, якби знати. Можна було вивезти у Дніпро.
- Роялі – дуже дорогі інструменти. Які були у Маріупольській філармонії?
- У філармонії був новий рояль відомої німецької фірми«Бехштейн», чеської збірки. Його купило для філармонії місто за 1,5 млн грн, коли відкривали філармонію у 2018 році. Привезли, десь, по весні, а привели у порядок аж на серпень-вересень місяць.
- Ще до нового року 2022 року говорили про те, що буде напад. Ті прогнози у Маріуполі не сприймали як очевидні?
- Говорили. Просто не звернули на це все увагу. Я і сам не міг повірити, що росія повномасштабно нападе на Україну. Думали: так, день, два, три можуть відбуватися якісь воєнні дії. А вийшло так, що зрівняли все з землею, і що українці для російських військових - просто живе м’ясо, на людях тут російські нападники випробовували снаряди.
- Музичний продюсер Олександр Пірієв, який з вами організовував фестиваль Mariupol Classic, розповідав, що ви у березні відмовлялися залишати заблоковане місто, відчуваючи відповідальність за всіх, хто убезпечувався у приміщенні філармонії? Як і коли вам вдалося вибратися?
- У філармонію я ходив щодня, бо там чекали. Хочеш, не хочеш – а для людей я був, як талісман. Я 20 квітня виїхав з Маріуполя, без кількох днів - два місяці був у тому пеклі.
На зв’язок я вийшов у 20-х числах квітня, коли вже мене в Донецьк вивезли, потім звідти в Ростов, з Ростова - на латвійський кордон, у Варшаву. У польській столиці мене зустріли, щоби забрати у Берлін – там уже не перший рік живуть і працюють донька з чоловіком.
- Хто вам допомагав вибратися із Маріуполя, хто все організував?
- Це донька організувала. Як сказати, в Донецьку жили ці люди, котрі допомагали вивозити цивільних людей. Документи були зроблені практично без моєї участі. Мене б не випустили через блокпости, тому що я проукраїнська людина.
- А чиїми силами це робилося?.. «Азовці»?
- Ні.
- Знову ж таки, через волонтерів чи як?
- Як назвати, вони в Донецьку жили, ці люди, котрі допомагали вивозити мирних людей. Назвемо «волонтери».
- Але з іншого боку, це на території “днр”? Вони там залишились - не залишились?
- Залишились, ну так і що.
- Я до того, що чи варто переживати за їхню безпеку?
- Там, що - вони одні вивозили?! Дехто ще вивозив. Це не безкоштовно. Мені все зробили.
Для того, щоб виїхати і потрапити в Євросоюз із Маріуполя, то потрібно платити не менше 2-3 тис. дол., десь біля 100 тис. грн… У мене три собачки було вдома маленькі, шпіци, я їх теж вивіз із собою, документи зробили вже прямо в Донецьку.
Після потужного авіаудару поряд, десь, 800 людей пішли пішки з Маріуполя по узбережжю
- Російські окупанти пропонували вам співпрацю? Коли і як?
- Коли вони увійшли в місто – випадково мене не знайшли. Просто ми зустрілися в бомбосховищі, я був серед інших людей. Вони прийшли і принесли показати всім фотографії проукраїнських людей, щоби дізнатися про їхнє місцезнаходження. На фото були заступник міського голови, начальник обласної поліції, прокурори, адвокати, котрі займалися особливо важливими справами.
Потім окупанти пішли в філармонію і там допитувалися про директора філармонії. Дочекалися мене. Спілкувалися спочатку без хамства. Перша пропозиція була: «Давайте будемо готувати з «днр» свято перемоги».
Я відповів, що не знаю таку державу – «днр». Мені почали розказувати про Пушиліна, який спілкується з президентами…. Я перепитав: «З яким президентами? путіним, лукашенком, більше ні з ким». Розказав, що більше спілкуюся з людьми творчого світу; і там, де я буваю, - інших цінують. Якось обійшлося.
- Чи багато разів ще навідували?
- Разів 10.
- Скільки приходило таких до вас?
- По 1, по 2. Приносили харчування і тушонку…
- Нещодавно передивлялася телеграм-канал проросійський, який чомусь так і не заблокували (із здивуванням це виявила, бо особисто кілька разів надсилала інформацію у чат-бот блокування і скарги - Авт.). рашисти Маріуполь показують «гламурними» постановочними фотографіями, на яких гумдопомога, «асвабадітєлі», жодного фото з руйнуваннями. Видно, заради іміджу, рашисти намагаються уникати відвертого примусу чи насилля стосовно відомих людей культури. Так, наприклад, було і з Олександром Книгою – директором Херсонського театру, якого допитали, потримали до вечора, і все, відпустили.
- Ідеологічна направленість дуже сильна у росіян. Як виставлять якусь зрежисовану фотографію – багато хто розчулюється. А їм цього й треба. Відчував, що рашисти були зацікавлені мене зберегти.
Я був категорично проти будь-якої російської «гумдопомоги». Спочатку відмовлявся від подачок, тому що боявся, щоб не отруїли людей. Я не знав, що там принесли. Просто викидав. Свого запасу трохи було.
Коли хто що від росіян отримував - скрізь потрібно було реєструватися, повідомляти паспортні дані. Продуктові картки так роздавала «днр». Пайки – всюди написано, що «єдіная расія».
Я не хотів бути ніде в реєстрі. Не бажав, щоб знали, - є такий чи немає. Розумію, що після такої «доброти» не сьогодні, то завтра прийде російське «возмездіє».
- Несподіванкою для росії стало те, що у Маріуполі знімав її злочини з першого дня повномасштабного вторгнення фотограф Євген Малолєтка та відео журналіст Мстислав Чернов. Надруковані у зарубіжних виданнях знімки росія намагалася назвати неправдою. Потім світ облетіла інформація про трагедію Театру 16 березня, під завалами якого загинули, за останньою інформацією, близько 600 людей.
- Театр у мене на очах розбомбили. Я був на вулиці, там, де раніше була піцерія «Мама мія». Мене там аж припечатало до стіни…
- Ви контактували з тими, хто до 16 березня використовував Драматичний театр як бомбосховище? Відстань між ними порівняно невелика, десь, кілометр чи трохи більше.
- Зв’язку не було ніякого, ми були ізольовані повністю. Потім, коли зайшов вже цей «гондурас», який називається «днр», разом із росіянами, - вони контролювали все. Не дозволяли фотографію зробити. Забороняли все, перевіряли. У квітні я вже й телефон не виносив, бо розряджений, і толку від нього ніякого - тільки показувати для перевірки.
- А в квартиру вашу рашисти приходили?
- Квартири майже всі взломані були скрізь. Я крутився поряд зі своєю; домовлявся, розповідав, хто я. Можна сказати, все «гондураси» не зламали. Вікно вибите, простінок вилетів, двері всі вибиті, крім вхідних. Металеві – то протримались тоді. Не знаю як там зараз.
- Ви сказали, що у філармонії було понад тисяча людей. Після того, як загинуло багато тих, хто знаходився у Драмтеатрі, - змінилася кількість тих, хто ховався від небезпеки у вашому приміщенні?
- Коли за метрів 300 чи 400 від філармонії російська надпотужна бомба прилетіла до міськвиконкому – його привели до порядку в 2014 року, там Грецька площа, то шарахнуло так, що ударною хвилею вибило у нашому приміщенні все, що тільки можна. І тоді, коли почалися обстріли біля філармонії, люди пішли, осіб 800: зібралися і пішли пішки на Мелекіно, там 12 кілометрів, по узбережжю.
А потім хто куди роз`їхався: хто - в Бердянськ, хто - в Київ, хто - в Дніпро. У філармонії залишилося півтори сотні людей, потім тихенько десь й вони розбрелися. Коли я від`їжджав, було людей 30-40: ті, у кого квартира згоріла, кому нікуди піти, хто інваліди, пенсіонери… Почали потроху воду привозити, пайки «днри» почали довозити…Почали потроху воду привозити, пайки «днри» почали довозити…
Російську культуру вбив путін
- Нині – через повномасштабну воєнну агресію росії в Україні, по суті, геноцид українців у ХХІ столітті - дуже гостро постало питання присутності російської культури. У Маріуполі перед філармонією - пам`ятник Пушкіну. Для мене це свідчення, що ніякий Пушкін не допомагає, якщо росія вирішила розбомбити велике реконструйоване місто з населенням 450 тисяч мешканців. Автор рядків про «чудноє мгновєніє», я так розумію, у Маріуполі стоїть?
- Стояв і залишився. Там стоїть БТР, танки крутилися навколо нього по всім газонам, які були облаштовані. Все кругом побито, стіни подроблені осколками, автоматними кулями, а Пушкін залишився нетронутим.
Все, що пов'язано зі словом росія, повністю потрібно ставити на паузу,- я не знаю, на десятки років, століть. Російська культура не окультурила тих людей, котрі вчиняють геноцид в Україні. Тому непорозумінню путіну - 69, невже можна бути таким маразматиком, невже можна до такого дійти, щоби знищувати людей на території іншої давно самостійної держави.
В одному інтерв’ю Нємцов, незадовго до його вбивства, говорив, що путін не зупиниться, а піде на Україну, тому що наша країна орієнтується на Європу, для якої найважливіше - свобода. Як це може бути, коли 130-140 млн росіян сидять і дивляться на цього «вождя» уже 22 роки (навіть Брежнєв був 17 років)?! Дивишся на цього маразматика – в його очах нічого немає. Це він убив російську культуру, цей капітанішка кадебешний, котрий сидів у Дрездені, папірці носив.
- Ви зараз займаєтеся власне музикою?
- Я тепер у доньки в Берліні. Думаю, буду займатися музикою.
- Де нині музиканти з Маріуполя?
- По всьому світі: у Грузії, Німеччині, Польщі, Бельгії. Хтось - у Росії, в окупованому Донецьку. Частина на безпечніших територіях в Україні.
Я тут з директоркою департаменту культури питаннями зарплатні займався. У філармонії працювало трохи більше 100 осіб. З них у Маріуполі лишилося 20, у Європі – 13, у Росії – 6. Скрипаль один за час війни помер, йому було 86. Поховали його прямо у дворі, бо не було можливості вивезти.
- Чи вирішували департаментом культури фінансове забезпечення працівникам філармонії у період воєнного стану в Україні?
- Буквально, цими днями отримали зарплатню за березень, середній оклад у повному обсязі. Зараз на квітень місяць будемо 2/3 робити, вже наказ підготували, - тим, хто на території України, - це згідно з постановою Кабміну, тому що іншого варіанту немає. Потім будемо дивитися, там же 15-20 осіб, котрі на території, зробити їм травень-червень відпуску, щоб вона була оплачувана,далі будемо дивитися.
У Маріуполі станом навіть на кінець лютого, на початок війни, фінансового забезпечення було рівно на 2,5 місяці: січень - лютий виплачено, тепер за березень ще знайшли гроші з місцевого бюджету. Нині ж нічого не працює, розбомблено все, єдине, що якісь фонди підтримують, центральна влада щось передасть, щоб якось підтримати, будемо сподіватися, що не залишать на призволяще.
Нам пропонують директори філармоній і ректори консерваторій приїздити і працювати. Але відразу виникають питання де жити, як жити, за що?
- Як вам у Німеччині?
- Я на Паску приїхав сюди. Я у доньки, у неї прекрасна квартира. Тут концертмейстер оркестра наша поруч, вона приїхала на місяць-півтора раніше за мене. Я працював у Німеччині у 1981-88 роках, був диригентом військового Ансамблю пісні й танцю. Жодних проблем із оформленням документів не було. Хоча у тих, хто не знає мови і не знайомий із організацією реєстрації переміщених осіб, ця процедура може розтягнутися на кілька тижнів.
Нас з Варшави привезли до Берліну, тут вимився, поголився і цивілізований спосіб життя почав вести. У Німеччині взагалі багато переміщених творчих знайомих: живуть, хто біля Мюнхена, хто - в Дрездені, біля Лейпціга.
Німці дуже обережні до всього, вони не поспішають надавати Україні допомогу зброєю. Тому поляки на них за це сильно ображені. Ставлення у німців до повномасштабної агресії росії в Україні дуже обережне найперше тому, що у них в пам`яті ще залишаються події Світової війни 1941-45 років.
Автор: Валентина САМЧЕНКО
Диригенти: Василь Крячок
Концертна організація: Маріупольска камерна філармонія
Джерело: Укрінформ
|