| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Музика, що виховує: директор Луцької музичної школи №2 про навчання, натхнення та виклики війни
2 березня, неділя
Поширити у Facebook
У Луцькій музичній школі №2 навчається 500 учнів віком від 6 до 15 років, і попри виклики сьогодення, охочих вступити у заклад не зменшилося. Дітей вчать грати ледь не на всіх інструментах: фортепіано, скрипка, віолончель, бандура, гітара, сопілка, саксофон, домра та багато інших, окрім того, можна опанувати хоровий чи сольний спів.
Про те, як відбувається навчання, які інструменти найбільш популярні серед дітей та з якими викликами доводиться стикатися у воєнний час, в інтерв’ю Волинським Новинам розповів директор школи і за сумісництвом керівник симфонічного оркестру Ігор Павлик.
У сучасному світі для дітей і молоді є дуже багато можливостей, окрім музики, і можна припустити, що популярність музичних шкіл зменшується, до того ж, додаються виклики, пов’язані з воєнним станом. Яка, на вашу думку, роль позашкільної музичної освіти для школярів станом на сьогодні?
На популярність вплинула не тільки війна, у нас були великі проблеми під час пандемії Covid-19, коли в межах заходів безпеки певний період не можна було навчатися в класах. Цей етап ми пройшли, але з війною виникли нові проблеми – деякі вчителі виїхали за кордон і не повернулися. Так само без повернення виїхало і понад 100 учнів. І ось перші півроку, коли почалася війна, діти навчалися дистанційно, але ми дійшли висновку, що це просто нереально, онлайн можна вчити математику, фізику, інші науки, але точно не музику. Ще один-п'ять уроків припустимо, щоб завершити навчальний рік, але загалом онлайн-система навчання абсолютно не підходить для музичної освіти.
Музичне виховання ніколи не було таким масовим, воно розраховано, в першу чергу, не на те, щоб кожен став музикантом, а на виховання дитини, щоб вона могла слухати музику, пояснити своїм друзям, батькам, товаришам, наскільки це здорово. А якщо в процесі цього вона ще й здобуде багато навичок і зможе здивувати своїм мистецтвом інших, то це вже дуже добре. І взагалі діти, які ходять в музичну школу, – це виховані особистості, серед яких майже немає розбишак. Вони більш культурні, трудолюбиві і розуміють, що таке навчатися, досягати якоїсь мети. І коли вони закінчують школу, через довгий час приходять в гості, задоволені тим, що здобули якийсь такий багаж, який не можна знайти в іншому місці.
А як щодо викладацького складу, яких змін він зазнав упродовж років повномасштабної війни?
На сьогодні у нас за основним місцем роботи працює 58 вчителів, а ще 14 – сумісники, яких запросили на місця тих, хто виїхав з країни. Цей склад в основному сталий, це вчителі, які працюють у нас багато років. Проблема в іншому – немає молодих спеціалістів. А не приходять вони, тому що низькі зарплати, звичайно, їх можна зрозуміти, в кожного є сім'я. А коли ти приходиш у школу, класу в тебе немає, тобто учнів за один рік не набереш багато, категорії теж немає, і вислуги немає, відповідно, зарплата буде низька. Ми можемо утримати їх лише таким чином – пообіцяти, що через кілька років у них все це буде. А наші випускники, які вже закінчили коледж, знаходять роботу у великих містах, одиниці повертаються працювати в школу.
Як проводять відбір у школу і чи не зменшилася кількість охочих здобувати музичну освіту?
Особливих вимог у нас немає. Відбір зазвичай проводять у червні або серпні. Останні роки ми почали його розділяти на два етапи. Тобто батьки приходять з дітьми, перевіряємо слух, ритм, загальний розвиток і стан здоров'я. Якщо немає конкретного бажання, то вчитель допомагає підібрати інструмент, зважаючи на побудову пальців і тіла. Щорічно ми набираємо 50-55 дітей, а на конкурс може податися 150-200, то, на жаль, за межами школи залишаються діти, яких ми не можемо взяти через бюджетний план на державне навчання, яке сьогодні обходиться досить недешево. Навчання одного учня для школи вартує приблизно 1500 грн на місяць, оплата у нас 250-300 грн, тобто все решта – доплата з міського бюджету.
Незважаючи на те, що були такі виклики, в тому числі повномасштабна війна, коли ніхто не знав, як воно буде і ми взагалі думали, що школа розсиплеться, кількість охочих навчатися не зменшилась. Так, приблизно 120 дітей виїхало, але тоді ми оголосили додатковий набір, охочі були і будуть. У нас школа розташована в такому районі, де більше індивідуальних забудов, е живуть багатодітні сім'ї.
І ми ще виконуємо таку соціальну функцію, тому що в школі вчиться 258 дітей, які не платять за навчання зовсім. Це діти з багатодітних сімей, діти військовослужбовців, діти, чиї батьки мають інвалідність, та діти, які позбавлені батьківського піклування. Всі ці дітки могли знайти собі якесь інше заняття, але вони ходять в школу, здобувають освіту, справді цінують таку можливість, і це є великий плюс. У нас навіть були такі випадки, що вся сім’я ходила на заняття, поступово щороку додавалися нові діти, випускалися. Та й зараз є такі багатодітні сім'ї, що троє, четверо, п'ятеро дітей ходять в школу.
А яка на сьогодні тенденція: діти самі виявляють бажання записатися в школу чи все ж таки до цього спонукають батьки?
Діти самі хочуть грати у футбол. Вони хочуть бігати, нічого не робити. Так, в основному їх приводять батьки. Дуже рідко буває так, що приходить дитина і каже, що хоче грати, наприклад, на скрипці. Діти хочуть такого легкого шляху, а тут праця досить важка. Потрібно докласти і фізичних зусиль, і розумових, можливо, вони й не оцінюють цього, але батьки бачать, якими стають їхні діти протягом часу і наскільки вони духовно розвинені. Це цінують скрізь. Наші діти закінчують школу, йдуть в училище, у консерваторію, і закордон їх хапає як великих музикантів. І вони їдуть в Європу – в Австрію, Німеччину, в Америку – таких є дуже багато, зокрема випускники нашої школи.
Які інструменти найпоширеніші серед ваших учнів?
Є така тенденція, що всі діти хочуть йти на фортепіано і гітару. Але вони ж собі не уявляють, що, наприклад, фортепіано – це одна з найважчих спеціальностей, над ним треба сидіти і сидіти. А гітару обирають, тому що щось там трошки вивчив і вже щось можеш показати, а далі немає потреби вчитися. Для будь-якого інструмента потрібно приділяти багато часу, зусиль, бо інакше нічого не буде. У нас вивчають гру на багатьох інструментах, а ось це останнім часом, серед дівчат особливо, знаходилися охочі йти на саксофон. Є у нас і духові інструменти: кларнет, флейта, до речі, для вивчення останньої у нас є дуже гарний клас. Є і народні інструменти: бандура, баян, аккордеон.
Звичайно, є і скрипка, віолончель, контрабас – це такий класичний напрямок, досить розповсюджений, і для таких музикантів відкрита дорога всюди, на сьогодні вони у нас на вагу золота: не тільки в школі їх мало, а й у місті. Та й загалом, якщо добре вчитися, опанувати інструмент, то тобі відкриті дороги до всього світу, особливо, коли ти закінчуєш вищу освіту.
Як воєнний стан, постійні тривоги й інші чинники вплинули на навчання дітей?
Дітям насправді дуже важко. На щастя, минулий рік ми пережили так, що були і світло, і тепло, а раніше ж було таке, що майже через день вимикали світло, не було тепла. Це також впливає, тому що дитина хоче прийти вчитися, де є гарні умови, бо що то за навчання, коли в класі холодно і учні мерзнуть. Психологічний вплив теж присутній, діти бояться тривог, хвилюються, це також видно.
Є такі музиканти, в основному рокери, які стверджують, що музична освіта заважає виявити індивідуальний талант, ви теж притримуєтеся такої думки?
Музична освіта у жодному разі не може заважати. І навіть не всі рокери-самородки навчилися грати без музичної освіти. Все-таки більшість хоча б якусь початкову освіту отримали, бо дуже важко почати ось так з нуля і досягти вершин без освіти. Я думаю, що це, навпаки, тільки допомагає. А вже решта залежить від того, як вони своє життя складають, який напрямок обирають: чи то рок, чи то джаз, чи щось інше.
Чи кожному учню до снаги опанувати музичний інструмент, як швидко педагог може виявити, що в дитини немає хисту?
Так, справді, не кожен може грати на музичних інструментах. Якщо говорити про справжніх музикантів, то, напевно, таких один на 10 тисяч. А щодо загального розвитку гри, то теж є діти, які доходять до певного рівня й далі розвиватися не можуть, бо бракує сили сидіти щодня і старанно вчитися. Дехто закінчує музичну школу просто для себе, і це теж добре. Не обов'язково всі мають стати музикантами. Якщо 5 чи 10% учнів продовжують навчання, це вже гарний показник, а всі решта теж отримали освіту, стали культурними, свідомими, мають великий світогляд, знаються на напрямках музики, можуть це обговорювати, ходити на концерти. Це найголовніше.
Як ви вважаєте, зараз достатньо приділяють увагу саме культурній складовій, зокрема музичній сфері?
Якщо порівнювати музичну освіту за кордоном, то у них немає таких шкіл. Там є приватні заклади, і з цим дуже складно. І я вважаю, що вони багато чого втрачають в цьому напрямку. А у нас, так само як і у спорті, є умови для навчання дітей музики. Цю позицію треба зберігати і відстоювати, щоб школи розвивалися, тому що без культурної складової немає майбутнього.
Але все ж таки в Україні цю сферу потрошки підтискають. На обговоренні завжди питання про кількість виділених годин для навчання, ось останні два роки міністерство нам урізало час, і ми переходимо на нові програми. Це і колективні, і теоретичні години. Вони собі так вирішили, що якщо дитина маленька, то вона може навчатися не цілий урок, а пів уроку – пів години. Але люди не розуміють, що дитина потребує більше уваги: доки той інструмент підготуєш, доки зберешся, налаштуєшся – і вже пів години спливло.
А як часто у вас відбуваються заняття?
Заняття у нас проходять у паралельні дні – двічі на тиждень основний інструмент, двічі ансамбль, так само оркестр, один раз на тиждень теоретичні предмети: сольфеджіо та музична література, а далі за вибором, хто в якому колективі бере участь. Таким чином, учень відвідує заняття мінімум тричі на тиждень.
Бувають діти ліниві, але талановиті, як працювати з такими?
Талановиті переважно ліниві. Якби вони ще й працювали стільки, як діти з середнім рівнем, їм ціни не було б. Але все легко вдається тільки до певного часу. І далі, якщо з цим всім не боротися, не змушувати себе, то нічого не буде. Усе залежить ід дитини, вона має це переосмислити. А ще дуже добре, якщо ці бажання збігаються з учительськими, батьківськими і легко порозумітися. Оце і є запорука успіху. Батьки мають розуміти, що це не просто віддати дитину в школу, аби не бігала на вулиці, це мусить бути розвиток, а якщо сюди додати хороші стосунки з учителем, то це точно дасть результат.
А сам підхід до навчання змінився за ці роки?
Підхід не змінився, тому що всі досягнення, які є, давним-давно вже описані і в методичній літературі, і в методиці викладання. Тому особливо тут нічого придумати вже неможливо. Звичайно, є винятки, є свої методи в окремих вчителів, але це вже авторські методи навчання, таких одиниці.
Як ви вже казали, аж ніяк не всім вдається стати музикантами і продовжувати шлях у музичній кар'єрі, але серед ваших випускників є і видатні особистості, можете розповісти про останніх з них?
Таких дітей справді багато. У нас була така учениця Мирослава Хомич, то зараз вона стала передовою скрипалькою в Америці. Також багато наших скрипалів зараз працюють у Швейцарії та Німеччині. У різних колективах, оркестрах, зокрема президентському, також працюють наші випускники відділу духових інструментів. Їх всіх не перелічити.
У звітності школи за минулий рік можна побачити дуже багато концертів, зокрема благодійних. Чи плануєте такі заходи найближчим часом?
Звичайно, у нас заплановано дуже багато заходів, і ми будемо продовжувати благодійні збори. Все це висвітлюємо на нашому сайті і Фейсбук-сторінці. Ось в останні місяці проведено багато різдвяних концертів, також часто їздили до військових, які проходять лікування, ще давали концерти в інклюзивному хабі для діток з інвалідністю.
А у березні ми плануємо зробити звітний концерт школи. Це також буде благодійний захід. З місцем проведення ще не визначились, але вже активно готуємося до нього, хоч і не без складнощів. Проблема ще й у тому, що фактично у нас немає чоловічого викладацького складу, які вчили дітей грати в основному на духових інструментах. Частину забрали в армію, частина роз'їхалася, і у нас на сьогодні залишилося троє чоловіків, яких ми будемо пробувати бронювати. В основному це жіночий колектив, і, що не кажіть, не дуже зручно кудись переїжджати, робити концерти, бо це все треба носити в руках.
Чого ви очікуєте від цього року, можливо, вже маєте цілі та плани?
У нас найбільше бажання, щоб чимшвидше закінчилася війна. Тому що вона психологічно тисне не тільки на вчителів, але й на батьків та учнів. Якщо війна протягнеться ще рік-два чи три, буде працювати ще важче, і скільки витримає держава, місто з фінансуванням, ми собі уявити не можемо. І коли настане мирний час, легше теж не буде. Тому що почнеться відбудова, і, напевно, кожну копійку потрібно буде економити.
Ну а наше головне завдання на сьогодні – втримати школу, контингент викладачів та учнів. І щоб рівень викладання не став гірший. Тому ми стараємося, робимо для цього все, не зважаємо ні на власний час, ні на проблеми. Працюємо далі та сподіваємося, що все буде гаразд.
Автор: Христина КРОТ
Джерело: volynnews
|