|
|
Оксана Яблонська: «Головне - якість звуку...»
Майстер-клас від ізраїльської піаністки в Києві
2 травня 2015, субота
Поширити у Facebook
На концерт з Національним камерним ансамблем «Київські солісти» в Колонній залі ім. Лисенка відома ізраїльська піаністка Оксана Яблонська прилетіла з ПАР, де грала свого улюбленого Бетховена. У Києві - абсолютно інша програма: вічний і досконалий Бах. ПАР - Україна, Бетховен - Бах, класика - бароко. І найрізноманітніші музикантські іпостасі: концертуюча по всьому світу піаністка - і автор унікальних записів Шуберта і Ліста; блискучий педагог, яка викладала у кращих навчальних закладах, від Московської консерваторії до Джульярдської школи, яка проводить майстер-класи по всьому світу, від Кореї до України, - і суворий, але справедливий член журі престижних фортепіанних конкурсів у США, Швеції, Франції, Англії, Іспанії... Такий динамізм, здатність миттєво переключитися, з'єднані з відкритою емоційністю, вибуховим темпераментом і гострим аналітичним складом мислення, - характерні риси Яблонської.
- Оксано Михайлівно, ваші музичні зв'язки з Україною сягають...
- Самого початку моєї гастрольної діяльності, задовго до від'їзду з СРСР (1975 року Яблонська, разом зі своїм батьком і сином, подала документи на виїзд з СРСР по ізраїльській візі. Причиною від'їзду стало звільнення О. Яблонської з Московської консерваторії та обмеження її концертної діяльності. Отримання візи піаністка чекала більше двох років, питання було розв’язане багато в чому завдяки клопотанням Леонарда Бернстайна і Стівена Сондхайма. Родина переїхала до Нью-Йорка 1977 року. По приїзду Яблонська дала для критиків концерт в Карнегі-холі, який почав її кар'єру на Заході. - Ю. Ч.). Мої перші гастролі як солістки Московської філармонії відбулися в Житомирі. Чомусь організатори подумали, що я родом із Житомира, - і відрядили мене туди. Я грала у всіх великих і не дуже великих містах України, крім Дніпропетровська. Я виступала зі Стефаном Турчаком, Володимиром Кожухарем, Володимиром Сіренком. Нинішній концерт - з прекрасним колективом «Київські солісти». Це ансамбль, який грає як одне ціле, вони зіграні і музично, і по-людськи, а це дуже важливо.
- Більшість учасників колективу - представники школи видатного українського скрипаля Богодара Которовича. Наскільки, на вашу думку, важлива школа для сучасного музиканта?
- Найкращим компліментом для музиканта, вважаю, є визнання його приналежності до традиції, можна ще сказати - до «старої школи». Ви відчуваєте це одразу ж - по звуку. Адже головне в музиці - це якість звуку, те, що не можна висловити словами, чому не можна навчитися з книжок, але що одразу ж відчувається і чується у виконанні. Воно дається зверху - і плекається справжнім учителем. Наше мистецтво передається від педагога до учня, буквально з рук у руки. За кожним вчителем стоять його педагоги: так за Анаїдою Сумбантян, моєї наставницею в Московській десятирічці, - петербурженка Ольга Калантарова, за нею - Анна Єсипова, Олександр Віллуан, за ними - Джон Фільд... Мій консерваторський професор Олександр Гольденвейзер - учень Олександра Зілоти, який, в свою чергу, навчався у Миколи Рубінштейна та Ференца Ліста...
- Але сьогодні ж можна вчитися, слухаючи записи, зокрема і через Інтернет?
- Так, є така точка зору, але особисто я її не поділяю. Справжньому мистецтву навчитися з Інтернету не можна. Педагог насамперед формує смак учня. Як може сформувати смак Інтернет? Учень у процесі розвитку повинен пройти всі щаблі, не пропускаючи жодного, - тільки тоді його виконавство буде гармонійним. Так, він може йти дуже швидко, але він повинен сам прожити всі етапи, а не отримати їх у вигляді консервів і концентратів. Тоді й результат буде справжнім. Сьогодні багато хто грає технічно бездоганно - і порожньо. Це - не справжня музика. У ній немає головного: особистості, людини, музиканта. Для мене особистість відкривається у звуці. А звук не видобується тільки пальцями, він народжується слухом. Навчити цього слухання може тільки Учитель, в живому і безпосередньому спілкуванні.
- Бах якось зауважив, що грати на клавірі дуже просто - потрібно тільки натискати потрібну клавішу в потрібний момент потрібним пальцем...
- Це - не більше, ніж історичний анекдот. Потрібно не просто натискати на клавіші, а діставати, видобувати звук із рояля. А як його видобути? Тільки знаючи інструмент зсередини. Тільки відчуваючи його. І передчуваючи те, що хочеш отримати з-під пальців. Вухо - головний контролер. Звук - визначальний критерій. Деякі думають, що для того, щоб зіграти форте, треба сильніше вдарити по клавішах. Абсолютна помилка! Потрібно «витягнути» звук з інструменту. І для цього не потрібна ні особлива сила, ні вага. Потрібно правильно налаштоване вухо.
- Ви не тільки активно концертуюча піаністка, член численних журі, затребуваний у багатьох навчальних закладах професор. Чи не прикро витрачати час на ці конкурси та майстер-класи?
- Кожен справжній музикант розуміє, що на ньому лежить особлива відповідальність за майбутнє нашого мистецтва. Тому, якщо я можу дати путівку в життя по-справжньому талановитому піаністу, підтримавши його на конкурсі; якщо я можу передати естафету своїх учителів юному поколінню, - я вважаю, що зобов'язана це робити.
- Ваш виступ з «Київськими солістами» у Національній філармонії України - яскравий проект. Чи є у планах подальша співпраця з цим колективом?
- Безумовно. І стосується вона не лише концертних виступів, але і записів. У мого сина, прекрасного музиканта Дмитра Яблонського, встановилося чудове взаєморозуміння з «Київськими солістами», у них є грандіозні плани запису музики, наприклад Бетховена, - і я з нетерпінням чекаю їхнього втілення в життя.
Автор: Юрій Чекан
Колективи: Національний камерний ансамбль "Київські солісти"
Музикознавці: Юрій Чекан
Концертна організація: Національна філармонія України
Джерело: Газета "День"
|