|
|
Олександр Родін: «Моя творча мрія – аби українська музика стала «діамантом» в «короні» всесвітнього мистецтва»
8 липня 2023, субота
Поширити у Facebook
Відомий композитор про нову сторінку ансамблю «Київські солісти», про резонансні творчі проєкти в Одесі, Києві, Ризі, Каунасі та Львові
Олександр Леонідович Родін (1975, с. Піддобрянка, Білорусь) - сучасний український композитор, піаніст.
В 1994 р. закінчив, як піаніст, Чернігівське музичне училище імені Л. М. Ревуцького, у 2001 р. Одеську державну консерваторію імені А. В. Нежданової (тепер Одеська національна музична академія ім. А. В. Нежданової).
На початку 2000-х переїхав до Києва. Від 2005 р. Член Національної спілки композиторів України.
Перший композиторський досвід отримав у музичному училищі, коли написав музику до драматичної вистави.
Навчаючись в Консерваторії Родін самотужки почав опановувати мистецтво композиції, а його перший оркестровий твір виконав одеський диригент Ігор Шаврук.
Однак, на думку Олександра Леонідовича він ніколи не планував здобути академічну освіту як композитор.
У творчому доробку композитора твори різноманітних жанрів: симфонічна, хорова, камерно-інструментальна музика, балети, опери.
Серед основних творів: «Requiem» для симфонічного оркестру, хору та солістів, «Сім останніх слів Ісуса на Хресті» для симфонічного оркестру, симфонічний цикл «Барахолка», «Stabat Mater» для сопрано, мецо-сопрано та струнного оркестру, «Любов Смерть» кантата на вірші Ш. Бодлера для сопрано та симфонічного оркестру, Концерт для скрипки та струнного оркестру, «Missa Luminosa» для сопрано та струнних, «Книга сновидінь» для струнних та ударних, Фортепіанний цикл «Ескізи для фортепіано» та ін.
Родін автор балетів: «Вій», «Аладдін», «Вгору по річці», «Видіння Рози», «Пори року», які реалізував у творчій співпраці з Київською оперою на Подолі, «Київ модерн-балетом», Латвійською національною оперою, Kaunas State Musical Theater (Литва).
Написав оперу «Катерина» за творами Т. Г. Шевченка для Одеського національного театру опери та балету. Композитор зробив численні обробки українських народних пісень, парафрази класичних творів, автор музики до драматичних вистав, фільмів та серіалів.
Нещодавно Олександр Леонідович виграв конкурс і став художнім керівником ансамблю «Київські солісти».
Це зовсім нова сторінка у творчій біографії маестро. З цієї новини ми й розпочали розмову.
«КИЇВСЬКІ СОЛІСТИ» МОЖУТЬ ГІДНО ПРЕДСТАВЛЯТИ НЕ ЛИНЕ НАШУ НАЦІОНАЛЬНУ І ЄВРОПЕЙСЬКУ КЛАСИКУ, А Й ПОКАЗАТИ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ТВОРІВ СУЧАСНИХ АВТОРІВ, ПРО ЯКИХ ДОСІ НЕ ЗНАЮТЬ ЗА КОРДОНОМ»
-Пане Олександре, як вас зустрів колектив «Київських солістів»? Під час війни частина музикантів виїхала за кордон. Як вважаєте, вони повернуться, чи вже знайшли роботу в інших колективах Європи? Яким бачите перезавантаження програм у найближчий концертний сезон, зокрема, українську складову концертів? Яких авторів (класиків і сучасників ансамбль планує виконувати в першу чергу?
- Для мене стало неочікуваним те, що я виграв конкурс на заміщення посади художнього керівника «Київських солістів». Раніше я ніколи не працював керівником колективу, а лише співпрацював із різними оркестрами, театрами, як запрошений композитор на конкретну програму чи постановку.
Знаєте, коли дізнався, що є можливість попрацювати з «Київськими солістами», то вирішив спробувати, бо цей ансамбль мені дуже подобається і він є одним із найулюбленіших.
Музиканти – дуже творчі, й хочуть робити щось нове. У мене є цікаві ідеї творчої співпраці з цими високопрофесійними музикантами.
Дуже хочу, аби ми разом змогли б реалізувати всі плани. Я запропонував перш за все розширити список виконання саме української музики, як академічної, класичної, так і представляти твори сучасних композиторів. Дати імпульс і поштовх сучасним композиторам на створення нових творів.
На жаль, нині не часто в концертах лунають твори наших сучасників. Я вважаю, що саме «Київські солісти» можуть гідно представляти не лише нашу національну і європейську класику, а й показати високий рівень творів сучасних авторів, про яких досі не знають за кордоном, а у нас є виконавці й твори світового рівня.
Колектив сприйняв мене дуже добре. І за це я їм дуже вдячний. Мої творчі ідеї музикантам сподобалися. А як буде далі я зараз не знаю. Нині у музикантів відпустка, а у кінці серпня, коли розпочнеться концертний сезон, буде зрозуміло як працюватиме ансамбль.
Поки, офіційно, я на посаду художнього керівника «Київських солістів» ще не вступив. У мене є час подумати, бо маю ще кілька цікавих, творчих пропозицій пов‘язаних із театрами й приватними антрепризами.
- То ви можете ще відмовитись працювати художнім керівником «Київських солістів»?
- Поки питання відкрито. Думаю… Я повинен для себе вирішити на скільки буду ефективним для ансамблю, як художній керівник. Бо крім творчих зобов’язань, є обов‘язки буденні, бюрократичні, в яких я майже не маю досвіду.
- Як ви думаєте, під вашим керівництвом гастрольна діяльність «Київських солістів» активізується?
- Якщо ми будемо разом працювати, то впевнений, що гастрольна діяльність колективу стане динамічнішою. Я маю чимало знайомих імпресаріо, які хочуть, аби українське мистецтво було гарно презентовано у світі.
Якщо все буде, як задумується, то кількість концертів ансамблю суттєво збільшиться.
ВІЙНА … ОПЕРА «КАТЕРИНА» І «НОВА МУЗИКА УКРАЇНИ»
-Розкажіть про ваш спільний проєкт з Одеською оперою «Нова музика України» - варіації на тему війни. Як і де для вас розпочалася російсько-українська війна?
- Війну я зустрів в Одесі. Ми з колегами вийшли на фінальну пряму постановки опери «Катерина» за однойменною поемою Тараса Шевченка. Вже були готові декорації, костюми… На 24 лютого 2022 року була запланована пресконференція з приводу прем‘єри, яка повинна була відбутися 26 березня.
Я дуже хвилювався, довго не міг заснути, а коли провалився у сон, то прокинувся на світанку від сильних вибухів, це рашисти бомбардували Одесу. Так для мене розпочалася ця повномасштабна війна. Всі плани зруйнувалися... Ми з режисеркою-постановницею Оксаною Тараненко, хореографом Олексієм Скляренком разом шукали шляхи, і машину, аби виїхати з міста, щоб добратися до своїх сімей, які були у Києві…
Вважаю, що проєкт «Нова музика України», ініційований помічницею генерального директора театру, Людмилою Сергійчук, надзвичайно важливий для сучасного українського музичного мистецтва.
Я не пам‘ятаю, щоб щось подібне було в якомусь театрі. Одеська опера, при повній підтримці проєкту генеральною директоркою-художньою керівницею театру Надією Бабіч, надало сцену, оркестр, солістів для реалізації цього циклу.
Планується, що це буде довгостроковий проєкт, і кожного разу у програмі представлятимуть творчість когось з українських композиторів. Це стане імпульсом для митців творити музику. Бо буває композитор пише, але десятиліттями його твори не виконуються...
Я відкрив цикл варіаціями на тему війни. У програмі пролунала компіляція творів (адажіо з сюїти «Книга мрій»; сцени з опери «Катерина»: інтермедія №6 -«Вертеп»; фантазія на тему «La Follia» для симфонічного оркестру), написаних раніше, а також дві новинки - «Liber tango», присвячене пам’яті Юрія Керпатенка (талановитого музиканта, головного диригента камерного оркестру «Гілея» Херсонської обласної філармонії, якого розстріляли восени 2022 року за відмову співпрацювати з окупантами) та «Largamente» для віолончелі і струнного оркестру (соліст – Костянтин Томницький). Твори виконував оркестр, хор і артисти Одеського театру опери і балету під орудою диригента Володимира Врублевського.
- Пригадаймо, як народжувалася «Катерина»? Ви автор музики та лібрето, а хто робив оркеструання ? Як вам працювалося з режисеркою Оксаною Тараненко?
- Над оперою я працював впродовж трьох років. Найдовшим етапом був етап роботи над лібрето, бо мені хотілося максимально зберегти Шевченківське слово і мінімально добавляти щось від себе. Тому, всю цілком творчість Кобзаря я проштудіював разів вісім.
Оркестрування, звісно, теж моє – бо я відразу мислю звучанням оркестру і завжди пишу спочатку партитуру, потім вже роблю клавір – якщо треба.
З Оксаною Тараненко працювалося надзвичайно цікаво і легко – ніби то у нас одне серце на двох. Сподіваюся, що ще колись разом створимо кілька проєктів. Я приходив на репетиції, бачив, як народжувалася вистава. Ми не сперечалися, а якщо й виникали якісь робочі моменти, то вони були не значними.
Вистава була продумана до кожної деталі, а тому мені нічого було втручатися в роботу режисерки. В опері залучені кілька складів солістів, а також хор, балет, оркестр і всі чудово працюють. Я вважаю, що сценографічно опера вийшла навіть краще, ніж я собі уявляв, коли писав «Катерину».
Цікаве художнє рішення придумав Ігор Анісенко, а візуальне – Дмитро Ципердюк. Хочу також зазначити роботу хореографа Олексія Скляренка й хормейстера Валерія Регрута.
Нагадаю - авторкою ідеї проєкту виступила Надія Бабіч, генеральна директорка-художня керівниці Одеської опери. Вся команда працювала дуже злагоджено, і було надзвичайно приємно спостерігати творче полум’я в очах всіх, хто створював цю виставу.
- Опера «Катерина» вже отримала чимало схвальних відгуків від глядачів, музикознавців, останні кажуть, що вона може бути представленою на здобуття Шевченківської премії. Знаю, що була ідея показати влітку цю постановку в Києві, але чомусь це не відбулося.
- Ця опера вже отримала найголовнішу премію – міжнародну премію, яку ще називають «оперний Оскар» - “International Opera Awards”.
Я спокійно ставлюся до державних премій, бо інколи зовсім не розумію принцип їх надання. Якщо нашу роботу відзначать – будемо пити шампанське...
Оперу дійсно планували показати влітку в МЦКМ (Жовтневому палаці), але коли художники Одеської опери приїхали й подивилися сцену, то вона виявилася замалою для декорацій вистави, і якщо навіть їх якось втиснути, то місця для хору не залишиться.
А у цій постановці хор – не статичний, а дуже динамічний, хористи мають багато важливих мікро ролей. Тому у Києві шукатимуть інший сценічний майданчик і я думаю, що невдовзі гастролі все ж відбудуться.
«МИ ПРАЦЮВАЛИ З ЕНТУЗІАЗМОМ»
- З «Київ модерн-балетом» вас пов‘язують давні творчі стосунки – це й «Видіння Рози» і «Пори року» (хореограф Олексій Бусько); «Вгору по річці» та «Вій» (хореограф Раду Поклітару). А нині «Вій» ще прикрашає афішу Латвійської Національної опери….
- «Видіння Рози» - це була історія про невиліковно хвору дівчину, на ім'я Роза, мати якої щодня ставила стару платівку і це заспокоювала доньку… Балет був поставлений ще у 2014 році. А за «Пори року» Олексій Бусько отримав премію «Київська пектораль» за найкращий балетмейстерський дебют. Ми давно з Олексієм не працювали, він багато виступав, як соліст, а у мене були свої інші проєкти.
«Вгору по річці» - вистава, яку балетмейстер Раду Поклітару зробив на мою музику, написану ще у 2001-му. Раду створив лібрето за мотивами оповідання Ф.С. Фіцджеральда «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» і здійснив постановку про людину, яка “росла” навпаки.
Балет «Вій» у постановці Раду Поклітару – це містична історія за мотивами повісті Миколи Гоголя – притча про віру і зневір'я, про випробовування людської душі…
У Латвійській Національній опері вийшла значно масштабніша постановка, з живим оркестром. Ми працювали з ентузіазмом. Дуже хотілося презентувати українське мистецтво на найвищому рівні. Дуже приємно було відчувати творчу єдність з колективом Латвійської Національної опери. І генеральна репетиція, і дві прем’єри відбулися при повних аншлагах. І зараз квитки на «Вія» розбираються задовго до дня вистави. З Раду Поклітару у нас ще є ідеї співпраці на майбутнє…
- Успіх має й ваш балет «Аладдін» (хореограф Сергій Кон) у Київській опері на Подолі. Ця вистава цікава, як дітям, так і дорослим. Як народжувалась музика до цієї казки?
- Це саме складне питання – як народжується музика. Спочатку Сергій Кон написав лібрето, і розповів якою бачить виставу, і я почав писати музику на сюжет казки і драматургію лібрето.
- «Аладдін» у Литві був представлений у Kaunas State Musical Theater (Kauno valstybinis muzikinis teatras). Які враження у глядачів і у вас ?
- Цей балет створила київська команда: балетмейстер Сергій Кон, сценографія – Наталія Клісенко, художник костюмів – Дмитро Курята, а за диригентським пультом виступила Оксана Мадараш. До речі, «Аладдін» є першою в історії музичною виставою, створеною українським композитором, яка увійшла до репертуару європейського театру. Глядачі дуже тепло прийняли балет і це дуже приємно.
-Розкажіть, як триває робота над балетом про життя та творчість Лесі Українки, яка втілюється фольклорним колективом - Канадським балетом "Шумка"?
- Ми спілкуємося онлайн. Мені важливо було мати основу – лібрето написав Лесь Середа, художній керівник балету «Шумка» і хореограф. Музика вже майже готова, нині вже народжуються фрагменти майбутньої постановки. Для мене це цікавий досвід, бо балет має фольклорну складову. І треба було писати музику у народному стилі.
ВІД «СОЛЯРІСУ» ДО … «МАЗЕПИ»
- У вас є плани про співпрацю зі Львівською оперою. Генеральний директор-художній керівник театру Василь Вовкун називав дві постановки - «Соляріс» і «Мазепа». Що це будуть за проєкти і коли чекати на прем‘єри?
- Поставити «Соляріс» була моя пропозиція. Я написав лібрето і за мотивами однойменного роману польського письменника Станіслава Лема.
Думаю, що це буде незвичний балет-фантазія за темою, і знаково, що ця постановка відбудеться у Львові, бо Лем народився у цьому місті. Сюжет - про пошук контакту з розумний Океаном екзопланети Соляріс.
У ньому порушуються філософсько-етичні проблеми пізнання світу, людяності та, власне, відповідальності за все, що робить людина — як на Землі, так і за її межами.
Василю Володимировучу ідея балету сподобалась, зараз відбувається пошук хореографа на цей проєкт.
Опера «Мазепа» - давня мрія Вовкуна. Він автор лібрето, яке вийшло дуже цікавим і змістовним, і там є новий погляд на легендарну особистість, яким був гетьман, і він зовсім не схожий на персонажа, якого створив Петро Чайковський у своїй опері. У сюжеті є чимало історичних деталей, фактів і це буде патріотично-романтична історія про Івана Степановича, як чоловіка й державного діяча, що дбав не лише про економічну та військову могутність України, а й про її культуру, про піднесення освіти, науки, мистецтва, зміцнення авторитету церкви.
- Олександре, як ви скрізь встигаєте?
- Часу катастрофічно мало, і я, нажаль, не встигаю все заплановане реалізувати в життя... Але я обожнюю те чим займаюся, й до того ж я невиліковний трудоголик.
«НОТИ – ЦЕ МОЯ «ПАЛІТРА»
-У вашому творчому доробку твори різноманітних жанрів академічної музики: симфонічна, камерна, хорова, ораторіальна, опери, балети. Що ближче?
- Я не можу визначити якійсь окремий жанр. Це залежить від ідеї твору, його драматургічної чи філософської складової, а потім народжується музика певного жанру. Ноти – це моя «палітра».
- І все ж дайте відповідь на наївне питання, про яке ми вже трошки почали говорити: як народжується музика? Хто і що надихає на творчість?
- Якби я мислив словами, як письменник, то записував свої думки літерами, а якщо був би художником, то представляв свої візуальні творіння олівцем чи пензлем. Але я мислю музичними образами - й так народжується музика…
- Можете пригадати, як музика прийшла у ваше життя? Ви за фахом піаніст – закінчили Чернігівське музичне училище й Одеську консерваторію. У студентську пору у вас були думки стати музикантом, що концертує, чи педагогом? Коли зрозуміли, що писати музику вам ближче?
- Педагогом я ніколи не хотів бути. Музикантом, що концертує? Можливо, але я не мріяв про виступи у філармоніях. Мене завжди приваблювала музика, і так склалося, що фортепіано стало моїм головним інструментом. Навчаючись у консерваторії прийшла пора творчого пошуку.
Я з друзями захоплювався сучасним мистецтвом, авангардом, поставангардом. Ми почали експериментувати, писати, щось для себе, поступово мої музичні опуси почались виконуватися, і я зрозумів, що мені це подобається більше, ніж виконувати твори, написані іншими композиторами. Фортепіанний репертуар – величезний і невичерпний, виконавеь може робити різні трактовки все життя, але мені більше подобається проектувати свої ідеї, ніж трактувати ідеї інших.
- Яке з міст ви вважаєте найближчим до серця: Чернігів, Одеса, Київ чи якесь інше?
- У кожного міста є свій шарм, колорит. З кожним із цих міст пов‘язані різні миті мого життя. Мені подобаються великі міста, бо там можна загубитися, ходити по вулицях зі своїми думками, нікого не чіпляючи й тебе ніхто не зачепить. Я люблю «кам‘яні джунглі»…
- А яка мрія у вас?
- Моя творча мрія – аби українська музика стала «діамантом» в «короні» всесвітнього мистецтва. І це не пафосна, а конкретна мрія, яку хочу реалізувати.
У нас багато чого є для цього: маємо талановитих виконавців і композиторів, але чомусь про це мало знають меломани у світі.
Хочеться, щоб у недалекому майбутньому на престижних оперних сценах в афішах поряд з творами Верді, Пуччіні, Вагнера були представлені твори українських композиторів.
Для цього треба багато попрацювати, але це можливо. А ще, як у кожного українця, маю одну велику мрію, аби скоріше наші бійці здобули перемогу над російськими загарбниками, і щоб мир знову прийшов на нашу землю.
Автор: Тетяна Поліщук
Колективи: Національний камерний ансамбль "Київські солісти"
Композитори:Олександр Родін
Музикознавці: Тетяна Поліщук
Діячі мистецтв: Оксана Тараненко
|