|
|
Конкурсу Горовиця бути!
Проректор Київського інституту музики ім. Р. Глієра Юрій Зільберман розповів «Дню», як вдалося обійти «рифи» і не дати «потонути» найпрестижнішому в нашій країні музичному змаганню
21 квітня 2016, четвер
Поширити у Facebook
Юрій Абрамович, президент Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця і генеральний директор Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця нагадав, що через складну ситуацію в Україні в 2014—2015 роках Конкурс Горовиця двічі переносили, і навіть стояло питання, бути чи не бути цьому престижному змаганню в нашій країні (цей єдиний в Україні конкурс із 2004 р. є членом Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), яка за своїм статусом прирівнюється до таких організацій, як Олімпійський комітет, ФІФА, ЮНЕСКО, ВООЗ).
Сьогодні можна сказати, чорні дні позаду. Дирекція конкурсу ухвалила рішення про проведення XI Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця («Горовиць-дебют», «Молодша» і «Середня» групи) з 20 квітня по 4 травня. Заявки подали близько 200 осіб, а відібрали 77 піаністів із 10 країн. Уся українська фортепіанна школа буде широко представлена юними талантами! Змагатимуться музиканти в залі Будинку вчених (там прекрасна акустика), а нагородження лауреатів і дипломатів та фінальний концерт переможців відбудеться в Національній філармонії.
Журі в «Середній групі» очолить Олександр Злотник, відомий композитор, ректор Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра, а в «Молодшій групі» і «Горовиць-дебют» головою буде Валерій Козлов, професор по класу фортепіано Національної музичної академії України. За словами Ю. Зільбермана, «Горовиць-дебют» — найулюбленіший його конкурс, оскільки тут народжуються нові імена, юні піаністи-зірочки.
— У юних музикантів у 11-12 років лише починає формуватися їхнє творче «я», вони вчаться виступати перед публікою, набираються досвіду змагання, відточують технічну майстерність гри на фортепіано, а головне — юні піаністи приваблюють своєю безпосередністю, — вважає Ю. ЗІЛЬБЕРМАН. — Конкурс пройде в трьох турах. Кращі з кращих (у третьому турі) виступлять з симфонічним оркестром, а диригувати будуть відомі маестро — Володимир Сіренко, Микола Дядюра і Віталій Протасов.
До речі, окрім грошової складової (наприклад, за перше місце в «Середній групі» — 5 тисяч доларів, а в «Молодшій» — $2000) переможці матимуть можливість виступати в престижних залах в Україні і за кордоном.
Члени журі в першому турі просто кажуть — «так» чи «ні», в другому — виставляють бали в своїх блокнотах, а потім кожен виносить свій вердикт — проходить конкурсант до третього туру чи ні. До речі, члени суддівської бригади не обговорюють між собою учасників, не допускається, аби під час конкурсу до журі підходили сторонні. А ось після третього туру вже відбувається ретельний математичний підрахунок балів (на основі Положення про конкурс), всі голосують, визначаючи лауреатів і дипломантів, відзначаючи піаністів різними спеціальними призами.
25 квітня виступить переможець «Горовиць-дебюту» разом із Симфонічним оркестром Національної філармонії. А потім зіграє Антоній Баришевський — нині соліст Філармонії, лауреат багатьох престижних міжнародних конкурсів, який свій зоряний шлях починав у нас.
2 травня піаністи з «Молодшої групи» виступлять з Національним симфонічним оркестром України (диригент В. Сіренко); 3 і 4 травня конкурсанти «Середньої групи» — з музикантами Філармонічного оркестру (диригент М. Дядюра). Газета «День» виступить інформаційним партером конкурсу.
«ГОРОВИЦЬ БУВ МЕНІ ЯК БРАТ...»
Юрій Абрамович знає про Горовиця все! Майже все. Він автор шести книг, присвячених життю і творчості легендарного музиканта. Днями у видавництві «Клякса» вийшла новинка — «Горовиц был мне как брат...» (листи Натана Мільштейна Володимиру Горовицю: від повсякденного життя до творчості). Ця монографія відкриває нам світ двох видатних музикантів ХХ століття — скрипаля і піаніста, дружба яких тривала 68 років!
— В Єльському університеті зберігається архів великих музикантів Америки, — нагадує Ю. Зільберман. — Там серед листів, які були направлені Володимиру Самійловичу Горовицю, є 18 раритетів від Натана Мироновича Мільштейна (10 листів, 7 телеграм і одна листівка). Я давно хотів познайомитися з цими матеріалами. До речі, аби потрапити до цього архіву, потрібно надати дві рекомендації відомих людей США. Все, що тобі потрібно, можна копіювати, і коштує це зовсім недорого. Мене зацікавила багаторічна дружба двох знаменитостей. Вони познайомилися 1921 року в Києві (вул. Велика Житомирська, 10). Тоді в гостях у сім’ї Горовиців були легендарні музиканти С.Тарновський, С.Блуменфельд і Г.Нейгауз. Після вечері діти пішли до своєї кімнати, і коли Володя почав грати на фортепіано, то, як згадував Мільштейн, «між нами відбулася хімічна реакція» — зародилася дружба і симпатія. Потім чотири роки (з 1922 по 1925) вони разом виступали з концертами по Україні, Росії, Білорусі, Грузії. І скрізь їх супроводжував великий успіх. Дружба Володі і Натана тривала до смерті Горовиця в 1989 р.
Нагадаю, Володимир був вундеркіндом. Він вступив до консерваторії, коли йому було... десять років. Перші кроки в музиці робив разом із матір’ю, яка вважала, що син стане композитором або викладачем музики (цим шляхом пішли його брати і сестра). Володя вступив до класу Володимира Пухальського, годинами просиджував за інструментом.
У 20 років Володя став виступати з концертами. Він тріумфально дебютував у 1922 р. в Харкові. Його віртуозне володіння інструментом захоплювало публіку. Потім концертував спільно зі скрипалем Н.Мільштейном по містах радянської Росії. До речі, Мільштейна вважають одним з найкращих представників класичної скрипкової школи XX століття. Натан володів досконалою технікою виконання, хорошим відчуттям форми і стилю, досягаючи особливого, теплого і щирого звучання скрипки. А Горовиця музичні критики почали називати «новим Лістом». Слухачам здавалося, що піаніст не просто грає, а наче дихає музикою! Публіка аплодувала, а в пресі писали, що зійшла нова зірка (рецензію «Музиканты революции» в «Известиях» за 12.12.1922 р. написав А. Углов — під цим псевдонімом друкувався Народний комісар освіти А.Луначарський).
Знаєте, вивчаючи документи, у мене склалося враження, що Ванда Горовиць-Тосканіні, дружина піаніста, знищила абсолютно все, що, на її думку, могло принизити велич «останнього романтика ХХ століття». Завдяки спогадам Н.Мільштена, ми знаємо, що Володимир не лише переписувався з ріднею, але й фінансово допомагав, надсилав посилки. Немає даних і про зустріч Володимира з батьком у Парижі. Річ у тім, що в 1930-у заарештували брата Горовиця — Григорія, і він три роки відсидів на Соловках. У тому ж році померла мама Володимира, Софія Горовиць. А в архіві немає про ці події жодного рядка! Є програмки концертів, фотографії, листи імпресаріо, навіть рахунки готелів, а ось про трагедію сім’ї — нічого...
Тому я вирішив більш ретельно продивитися документи і прокоментувати листи Н.Мільштена до В.Горовиця. Так народилася ця книга. Кілька разів я їздив до Одеси, знайшов у архівах цікаві факти про Натана, його вчителів, а ще з’ясувалося, що і Володя, і Натан змінили собі дати народження, аби їх не забрали до війська, але про піаніста ми знали (ще 1990 р. була опублікована копія свідоцтва про народження, де значився 1903 рік, а не 1904!), а ось Натан Мільштейн примудрився приписати собі аж два роки (він народився, як з’ясувалося, 1902 року).
У 1942 р., перебуваючи у Вашингтоні, Мільштейн, надіслав листа Володі, де поділився враженнями про Сьому симфонію Д.Шостаковича (диригував А. Тосканіні) і пропонував Горовицю дати разом із Рахманіновим концерт, аби зібрати кошти для потреб армії, адже тоді вирувала Друга світова війна. Благодійний концерт відбувся 23.04.1943 р. в Карнегі-Холі і зібрав 10 млн. 941 тис. доларів! У моїй книзі можна побачити газетне оголошення в «Нью-Йорк Таймс». Подумайте тільки — зібрано колосальну суму (а на сьогоднішній день це майже мільярд) — в історії такого не було! До речі, Горовиць грав разом з Тосканіні (Рахманінов на той час уже помер)...
Так народилася книга «Горовиц был мне как брат...», хоча головною я вважаю монографію «Семь очерков о Владимире Горовице», яка вийшла 2011 року. Знаєте, для мене важливо, аби відомості про маестро не спотворювалися. Нагадаю, про Горовиця написано три монографії англійською мовою — Г.Пласкін «Життя Горовиця» (1981 р.), Г. Шонберг «Горовиць: життя і музика» (1992 р. ) і «Вечори з Горовицем» Д. Дюбаля (до речі, останній приїжджав до Києва в 2001 р. і був членом журі нашого конкурсу). Мою книжку можна назвати поверненням істини і виправленням помилок. У ній можна побачити унікальні фотографії, які раніше не друкувалися: сім’ї Горовиця, його дружини, доньки, тестя, колег піаніста, сім’я Натана Мільштейна, метрики його братів і сестри, особиста справа «студента Н.Мільштейна та ін.
«ЧАС НЕ ЗУПИНИВСЯ ДЛЯ ГОРОВИЦЯ»
«Він повернувся!» — такими заголовками рясніли газети і в 1965 році, коли прес-секретар Горовиця оголосив, що піаніст знову вийде на сцену. Люди добу стояли в черзі за квитками: за ці довгі роки мовчання його не забули. «Час не зупинився для Горовиця за ті дванадцять років, що минули від дня його останнього публічного виступу, — писав критик одного нью-йоркського журналу. — Сліпучий блиск його техніки, неперевершена сила та інтенсивність виконання, фантазія і барвиста палітра — все це збереглося непорушним. Але разом із тим у його грі з’явився, так би мовити, новий вимір... Його можна назвати музичною зрілістю».
Нагадаю, свою останню платівку В.Горовиць записав за кілька днів до смерті. 5 листопада 1989 року його не стало. Останнім прихистком музиканта став фамільний склеп Тосканіні в Мілані. Так завершився майже 70-річний музичний марафон великого музиканта. У колишньому СРСР п’ять десятиліть його ім’я було під табу! На Батьківщину до Києва він повернувся в пам’яті людей 1995 року, коли було організовано Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті знаменитого маестро.
Автор: Тетяна Поліщук
Діячі мистецтв: Юрій Зільберман
Навчальний заклад: Київський інститут музики імені Р. М. Глієра
Конкурс (фестиваль): Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця
Джерело: Газета «День»
|