|
|
Доведено до… руїни
Конфлікт між Національним газетно-журнальним видавництвом та Міністерством культури набирає обертів
29 липня 2015, середа
Поширити у Facebook
В Україні існує обмаль видань, орієнтованих на питання культури. Сім із них — журнали «Український театр», «Театрально-концертний Київ», «Музика», «Українська культура», «Пам’ятки України», газети «Культура і життя» та «Кримська світлиця» — випускає Національне газетно-журнальне видавництво, яке підпорядковується Міністерству культури. 23 липня у видавництві відбулась прес-конференція, де головні редактори цих видань та уповноважені представники трудового колективу висловили свою позицію з приводу конфлікту з міністерством, який з кожним днем набирає все більших обертів.
«ОСТАННЯ КРАПЛЯ»
Проблеми почали виникати вже з осені минулого року (коли трудовий колектив перевели на 4-денний робочий тиждень), загострилися з початку нинішнього і досягли апогею у липні. Для зовнішнього спостерігача наявність таких проблем була очевидна хоча б з того, що у 2015-у «товсті» журнали перестали виходити друком.
ДІЯЧІ ТЕАТРУ ОРГАНІЗУВАЛИ У СОЦМЕРЕЖАХ ФЛЕШ-МОБ НА ПІДТРИМКУ ФАХОВОГО ЖУРНАЛУ. НА ФОТО: ХУДОЖНИК БОГДАН ПОЛІЩУК
«Останньою краплею» в чаші терпіння було те, що 18 травня сплив термін контракту колишнього генерального директора Романа Ратушного, але Мінкульт не оголосив конкурсу на посаду й не квапився призначати виконувача обов’язків. Тим часом пан Ратушний півтора місяці не віддавав печатку й установчі документи, про що було складено відповідний акт. Мінкульт втрутився у ситуацію лише 2 липня, і за три тижні конфлікт вийшов за межі зазначених установ.
Коли в трудового колективу з’явилася можливість отримати доступ до документів (в т.ч. і фінансових), відкрилася шокуюча картина: фактично за рік видавництво доведене до руїни. Причому навіть якби працівники й хотіли відпавити в друк давно підготовлені видання, у них би це не вийшло: адже, як виявилося, попереднє керівництво «забуло» оголосити відповідний тендер...
Тож було ініційоване звернення від підприємства як юридичної особи і від трудового колективу до віце-прем’єр-міністра — міністра культури України В’ячеслава Кириленка з проханням задля відновлення нормальної роботи видавництва до моменту оголошення результатів конкурсу на заміщення вакантної посади генерального директора, як належить за законом, призначити виконуючим обов’язків заступника директора з творчих питань Руслана Онопрієнка. Проте 17 липня колектив отримав інформацію від керівника апарату міністерства про призначення в.о. генерального директора іншої людини — Мазницького Богдана Юрійовича, причому зроблено було це із порушенням чинного законодавства. Трудовий колектив таке призначення не підтримав, тим більше, що жодного офіційного документу з цього приводу у видавництві не отримали. Єдине, що є — фотокопія, зроблена на телефон: наказ без підписів ані самого міністра, ані уповноважених осіб...
Найцікавіше те, що під час проведення прес-конференції на сайті міністерства нарешті з’явилась інформація: про те, що «Міністерство культури проводить відкритий конкурс на посаду генерального директора державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» (наказ № 421 від 16.06.2015 року «Про проведення конкурсного відбору керівника Державного підприємства «Національного газетно-журнального видавництва»). Оголошення про конкурс буде опубліковано в газеті «Літературна Україна» ближчими днями». Чому рішення, прийняте більше місяця тому, оприлюднене саме зараз? Очевидно, аби заспокоїти колектив та громадськість — адже всі зусилля Міністерства (у т.ч. і комісії, надісланої до видавництва 20 липня) наразі спрямовані на те, аби змусити працівників «не виносити сміття з хати».
Також замість конструктивного діалогу з колективом його просто залишили без зарплатні, що, природно, сприймається як факт шантажу та психологічного тиску. Як зазначила Ольга Голинська (головний редактор журналу «Музика» та голова профкому), невиплата зарплатні є прямим порушенням бюджетного законодавства.
За словами Руслана Онопрієнка, таке ставлення Міністерства культури до позиції видавництва і загалом до ролі культурологічної преси в державі сформувалося не вчора не за каденції ані нинішнього, ані попереднього міністра. Це ситуація, з якою видавництво зіштовхується багато років. Але саме з початку 2015-го видавництво реально відчуло на собі пресинг з боку посадовців, які очолюють це відомство. «На загальних зборах колектив написав листа пану Кириленку, де висловив недовіру заступнику генерального директора Анатолію Сєрікову, і це було принциповим питанням, — каже Онопрієнко. — Адже саме Сєріков фактично керував видавництвом, а пан Ратушний був при ньому «мертвою душею», ставив підписи на усіх документах, в яких — борги, зобов’язання, величезна кількість невідповідностей чинному законодавству». Працівники видавництва знають, про що кажуть: п’ять років тому пан Сєріков уже керував видавництвом, і тоді видання так само перестали виходити. Вони відродилися лише при генеральному директорові Олесі Білаш — з другої половини 2011 року...
«НЕМАЄ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ — НЕМАЄ ПРОБЛЕМИ!»
Міністерство також ставить на карб видавництву, ніби наразі колектив не працює і не виконує своїх обов’язків. Але, як зазначила Ольга Голинська (головний редактор журналу «Музика» та голова профкому), електронні макети усіх журналів готові, і якби було проведено тендер (про який попереднє керівництво... «забуло»), вони хоч сьогодні опинилися у друкарні; до того ж триває робота над наступними номерами. За її словами, інформацію про зведену кількість передплатників тримали в таємниці, називали занижені цифри. Це робилося, аби переконати всіх, в тому числі й громадськість, що ці видання нікому не потрібні. «Немає передплатників — немає проблеми! Що це, як не свідоме нищення культурологічної преси? — каже Голинська. — У Польщі журналів з музичної тематики, які підтримує держава, близько ДЕСЯТКА. у Росії — близько півсотні. У нас він один»...
Як зазначив шеф-редактор журналу «Пам’ятки України» Ігор Гирич, за часів Януковича журнал виходив з періодичністю 15 випусків на рік. За півроку у 2015-у вийшло 2 випуски: «Нищити наші видання — зазначив пан Гирич — це злочин. Особливо сьогодні, коли йде війна з Росією. Немає українських видань — немає України. І очевидно те, що там, де не читають українських видань, там немає України».
Його підтримує Руслан Онопрієнко: «Нам постійно говорять про те, що ми повинні виграти інформаційну війну, повинні говорити про Україну, і в той же час та преса, яка має належний фаховий рівень для цього, нищиться. Я впевнений в тому, що чиновники з міністерства культури жодного разу не прочитали ні «Пам’ятки України», ні «Українську культуру», ні решту наших видань. Просто тому, що їм це нецікаво».
Головний редактор порталу «Культура» Ліліана Фесенко зазначила, що було знищено стару версію порталу, на якому знаходився архів за декілька років: «Пан Сєриков та пан Ратушний вирішили, що зроблять портал, який представлятиме видавництво. А насправді, як з’ясувалося, це був базис порталу для інтернет-магазину. За її словами, також виявилося, що у штаті видавництва є «мертві душі» — наприклад, Валерій Гриценко, котрий вже півроку знаходиться за кордоном, тому що на нього відкрито кримінальну справу.
Можна згадати ще таку «дрібничку», як повну відсутність опалення приміщення видавництва взимку: бували дні, коли вранці в кабінетах термометри показували 7 градусів тепла. В країні — війна, і всі це розуміли, тому колектив працював без будь-яких протестів. Зокрема
Робота журналіста взагалі передбачає можливу зайнятість 24 години на добу 7 днів на тиждень, тому продовжувалося висвітлення подій, надання їм експертної оцінки, допомога колегам. До того ж, весь творчий склад видавництва безкоштовно робив матеріали для газети «Культура і життя», тому що декілька чоловік в штаті газети були просто не в змозі самі її випустити. Працювали співробітники видавництва і над приватним журналом «Киев и не только» та його англомовною версією, які старе керівництво «підчепило» до «Театрально-концертного Києва»... Тут взагалі варто згадати, що автори статей гонорарів не отримують : гонорарний фонд було скасовано ще у 2009 році ще з 2009 року, тоді, коли видавництвом знов-таки керували пан Сєріков та його команда.
Окреме болюче питання пов’язане із газетою «Кримська світлиця», котра теж випускається видавництвом і наразі опинилася на окупованій території.
За словами Руслана Онопрієнка, під час однієї із зустрічей із заступником міністра Ростиславом Карандєєвим було поставлено вимогу негайно звільнити головного редактора газети і перевести редакцію до Києва в термін, який суперечить чинному законодавству.
Загалом впродовж року Міністерство стверджувало, що з газетою немає зв’язку, що з головним редактором не можна налагодити конструктивного діалогу, навіть виникла ідея призначення нового головного редактора.
Однак на 23 липня прес-конференції зв’язок з головним редактором «Кримської світлиці» Віктором Качулою було без жодних особливих зусиль налагоджено через скайп. Він зазначив, що «боротьба редакції — і за газету, і за повагу до людей, які працюють в досить непростих умовах, розпочалася ще більше року тому, коли тодішній міністр культури Євген Ніщука дав згоду на призначення на відповідальні посади у Видавництво тих осіб, які, зрештою, і привели до цієї кризи. Як писав Остап Вишня, в літературу потрібно входити, скинувши черевики. Щоб керувати таким видавництвом, потрібно туди заходити з чистими совістю та помислами. Цього нам зараз дуже не вистачає, особливо в Криму — нашої української духовної потуги.
ШТУЧНО СТВОРИТИ ІНФОРМАЦІЙНУ БЛОКАДУ
— На усі листи, які я впродовж року писав і старому, і новому міністрові, не було відповіді. Ви ж бачите, що я є, що я — перед вами. Мова не йде суто про гроші — в нашій кримській історії ми переживали гірші часи. Переживемо й це. Якби насправді були здійснені спроби вирвати звідси газету, щоби «підкласти» її ближче до бюджету з можливістю красти гроші — ми би не віддали її, бо це частинка нашого життя. І в Криму є дуже багато людей, які є нашими читачами. Позбавляти їх останньої інформаційної духовної прив’язки до нашої держави, до материка — це злочин. І ми чесно і відповідально працюємо, не пропустивши нашим маленьким складом жодного номера.
Рік тому видавництвом прийшли керувати реваншисти, які ще п’ять років тому пробували забрати «Світлицю» до Києва і знищити колектив. Тоді вони програли, а після Майдану для них створилася сприятлива ситуація. Виходить, що після Революції Гідності повернулися негідники і взялися «керувати» культурою. Як це можна було допустити? Як міністри — і один, і другий — уявляють собі те, чим вони зобов’язані керувати, де вони повинні показувати приклад, де мораль є основою з основ? Є дві колосальні проблеми — корупція фінансова і корупція моральна. Штучно створити інформаційну блокаду, оголосити головного редактора якимось неадекватним, який уникає контактів, не хоче спілкуватися... Зараз не дуже поїздиш з Криму до Києва, а з такими керівничками, мабуть, і не варто спілкуватися... Коли ще була можливість, коли в Криму ще не повимикали українських операторів, я спілкувався з паном Ратушним, і він тоді нічого мені не міг сказати, і ніякої спроби налагодити роботу в окупаційних умовах не було здійснено. Ми врятували, що змогли, з нашого майна, знайшли місце, яке можна назвати редакцією... На жаль, для того, щоби сприяти нам, не було зроблено нічого.
Як з’ясувалося, легше було створити отаку блокаду, махнути на нас рукою і робити свої темні справи».
Журналісти та працівники видавництва готувалися задати під час прес-конференції низку питань офіційним представникам Міністерства, але ніхто з них на запрошення не відгукнувся і коментарів не надав!
«Я ТЕБЕ ПОРОДИВ, Я ТЕБЕ І ВБ’Ю!»
Отже, виникла дивна ситуація, коли журнали та газети, які за усіх часів розвивалися, мали різні періоди, кращі чи гірші, але виходили, — у «новій» українській державі нікому не потрібні.
Мінкульт, схоже, вирішив діяти за принципом: «Я тебе породив, я тебе й вб’ю»! Проте до «народження» він має опосередковану причетність — наприклад, журналові «Музика» — 92 роки, «Театрально-концертному Києву» наступного року — 79, «Український театр» було засновано у 1917 році... Навіть наймолодшій «Кримській світлиці» уже 23. Але зараз, якщо ситуація не зміниться, піднятися не з колін — із землі — буде дуже складно. Як риторично запитав насамкінець Ігор Гирич, «якщо 40-мільйонна нація не матиме журнали про театр та музику, навіщо тоді існує міністерство культури»?!
ВІДПОВІДЬ МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ
У Міністерстві культури України розглянуто ваш інформаційний запит щодо ситуації в ДП Національне газетно-журнальне видавництво. Прес-служба Міністерства уповноважена надати такі відповіді:
Чому не враховується думка трудового колективу, який висунув на посаду в.о. директора Р. Онопрієнка та висунув недовіру заступнику директора з виробничих питань, громадянину Німеччини А. Сєрикову?
Посада генерального директора видавництва є вакантною в зв’язку з тим, що контракт з Романом Ратушним, укладений терміном на 1 рік, завершився. Міністерство культури відповідно до наказу № 421 від 16.06. 2015 року «Про проведення конкурсного відбору керівника Державного підприємства «Національного газетно-журнального видавництва» проводить конкурс на зайняття посади генерального директора видавництва. Конкурс триватиме 30 днів від дати друку оголошення у газеті «Літературна Україна», яке вийде ближчими днями.
З огляду на припинення випуску друкованих видань, вкрай негативні показники діяльності підприємства, зокрема, критичні фінансові показники, а також напругу всередині колективу, Міністерство культури у встановленому законодавством порядку призначило виконуючого обов’язки директора підприємства Богдана Мазницького на період до призначення директора за результатами конкурсу.
Кандидатури діючих заступників генерального директора не розглядалися при прийнятті цього рішення, оскільки попереднім керівником підприємства їхнє призначення на посади відбувалося без погодження Міністерства культури, що є порушенням статуту ДП. При цьому один з них є громадянином Німеччини, а інший – не має вищої освіти, відтак не відповідає кваліфікаційним вимогам для зайняття посади.
Зважаючи на те, що частина колективу відмовляється виконати рішення Міністерства та перешкоджає призначеному в.о. ген директора приступити до виконання обов’язків, у Міністерстві культури створено комісію для врегулювання ситуації на підприємстві.
Як могла виникнути ситуація, при якій Видавництвом майже 2 місяці керував директор, з яким не було подовжено контракту?
Наказом Міністерства від № 364 від 18 травня 2015 року Роман Ратушний був звільнений з посади генерального директора видавництва. Наказ був доведений до працівників державного підприємства. Будь-які дії Ратушного щодо управління ДП з 18 травня є незаконними.
Чому на загальних зборах у лютому 2015 до колективу доноситься думка Р. Карандєєва про те, що Видавництво повинно повністю перейти в інтернет-формат, а в липні колективу перестають нараховувати зарплатню за те, мотивуючи тим, що не виходять друком видання?
Жодних офіційних рішень Міністерства культури про припинення випуску друкованих видань не приймалося.
Міністерство культури надає ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» фінансову підтримку у рамках бюджету; 2015 року передбачено фінансування відповідної бюджетної програми на суму 5,381 млн. грн. За перше півріччя 2015 року Міністерством профінансовано діяльність ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» на суму 2,849,9 млн. гривень, що складає 100% від запланованого показника. В рамках цієї суми державне підприємство здійснює виплату заробітної платні, закупівлю необхідних поліграфічних матеріалів, фінансує інші витрати для забезпечення діяльності підприємства.
Міністерство культури не має зобов’язання фінансувати 100% видатків на заробітну платню працівників видавництва. Національне газетно-журнального видавництво може проводити економічну діяльність і заробляти додаткові кошти. Планові доходи підприємства на 2015 рік становлять 900 тис. грн.., у першому кварталі цей показник був виконаний на 35%; показник другого кварталу також свідчить про негативну динаміку дохідності видавництва. Зароблені підприємством кошти можуть бути витрачені як на фінансування заробітної платні працівників, так і на статутні цілі підприємства. Планові бюджетні призначення липня на фінансування діяльності ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» будуть профінансовані Міністерством культури у встановлені терміни до кінця поточного місяця.
Як Міністерство бачить подальшу перспективу існування видавничої галузі в сфері культури, якщо фактично припинений вихід фактично усіх державних видань, які пережили Другу світову війну, розвал
СРСР і дві революції в Україні?
Міністерство розраховує, що в результаті конкурсу буде обрана кандидатура генерального директора видавництва, спроможна запропонувати нові підходи, які забезпечать відновлення друкованих видань та розвиток онлайн-проектів видавництва відповідно до нових сучасних викликів.
Чи збирається Міністерство провести прес-конференцію, на якій озвучить свою позицію щодо конфліктної ситуації, яка вже стала предметом значного суспільного резонансу?
Міністерство культури відкрито надає засобам масової інформації повну та всебічну інформацію з цього питання. В разі необхідності може бути прийнято рішення про проведення прес-конференції.
Автор: Ельвіра ЗАГУРСЬКА
Музикознавці: Ольга Голинська
Джерело: Газета "День"
|