Ярослав Мигаль – ні народний, ні заслужений, зате наскрізь творчий | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Ярослав Мигаль – ні народний, ні заслужений, зате наскрізь творчий
Мигаль Ярослав
Ярослав Мигаль – ні народний, ні заслужений, зате наскрізь творчий
Мистецький керівник Львівського муніципального камерно-симфонічного оркестру “Леополіс”
15 березня 2008, субота
Поширити у Facebook

В оселі віолончелістів Ярослава Мигаля та Міли Ісакової все підпорядковано музиці: інструменти, ноти, афіші, меблі, квіти, дерева під вікнами, картини і навіть… кіт.
Ярослав Мигаль – ні народний, ні заслужений, зате наскрізь творчий

Спитаєте: “Чи так буває?”. Відповім: “Так!”. Бо бачила все на власні очі.

47-річний Ярослав, мистецький керівник Львівського муніципального камерно-симфонічного оркестру “Леополіс”, його дружина Міла, директор колективу, багато гастролюють – “Леополіс” грає за рік від сорока до шістдесяти концертів. Подружжя привозить сувеніри, картини, кімнатні квіти (є навіть авокадо – так звана алігаторова груша) та дерева.

Найперше Мигаль показує мені старовинні арфу (кінця XIX століття), яку йому залишила, виїжджаючи за кордон, приятелька, та віолончель, датовану 1786 роком. Арфа, розповідає Ярослав, не просто так стоїть у куточку, а “працює”. Торік інструмент позичали у “Дзиґу” – для участі в інсталяції. Старенька барокова віолончель – теж “поважна пані”. Виготовив її знаний у світі австрійський майстер Маттіас Кльоц (Klotz), що підтверджують документи, датовані 1924 роком.

Пан Мигаль кілька років грав на інструменті Кльоца, а потім придбав інструмент роботи львівського майстра Мирослава Пуцентели, який торік отримав другу нагороду (першої не було) на конкурсі імені П.І. Чайковського у Москві – як майстер із виготовлення альта. За словами Ярослава, й вітчизняні майстри навчилися добре робити інструменти. Серед них – Мирослав Пуцентела, який вчився три роки в італійській Кремоні, де творив великий Страдіварі.

Звернув мою увагу пан Мигаль і на раритетні, єдині в Україні звукові колонки. Таких, за словами керівника “Леополіса”, у світі шість, може, сім: “Їх розробляли в інституті імені Попова в Москві – ще за Радянського Союзу для виставки в Італії”. Спеціально для мене Ярослав підключає колонки: звук – супер!

Зберігає керівник “Леополіса” й афіші. Їх багато – майже з усіх виступів: і в Україні, і за кордоном. Деякі – з автографами. Наприклад, скрипаля, альтиста і диригента Ігоря Ойстраха: “Спасибо за прекрасный совместный концерт”.

Роздивляюся маску, що прикрашає одну із стін. “Це справжнісінька венеційська, – говорить Ярослав. – Ми довго шукали, вибирали найгарнішу. Сподобалася ця…”.

Увагу привертає портрет російського письменника Антона Чехова. “Це робота нашого друга – Олега Дергачова, – пояснює пан Мигаль. – Цікава вона тим, що зображення Чехова складене із 16 фрагментів-картинок”. Розповідає музикант про картину Петра Сипняка, яку художник приніс Ярославові у подарунок: “Це вам презент – гарно граєте”.

А ще на стінах – картини Ореста Скопа, Олега Денисенка, Ольги Блажко. Зауважую також кілька робіт відомого львівського фотохудожника Олексія Іутіна. На одній із них – віолончеліст Мигаль.

Зауважую у вітальні цікаву шафку для посуду – вона без скла. “Це, – тлумачить мені пані Міла, – щоби зручніше було діставати посуд. У нас часто бувають гості…”. А поруч із шафою – великий стіл, довкола якого… “музикують” стільці. Чому “музикують”? Бо на їх спинках – ліри!

Господарі показують невеличку доглянуту земельну діляночку під вікнами квартири. Вона засаджена деревами і квітами, привезеними з-за кордону – з Німеччини, Польщі та Франції. Там росте велике тюльпанове дерево, якому шість років. А також - піхта, ялинки, горіхи. “Влітку тут рай, – усміхається Ярослав. – Усе цвіте! Прибігають по горішки білочки. Навіть не відчувається, що живемо у центрі міста. Міла любить рослини. В нас багато лілій, є троянди. На жаль, на все це не маємо часу...”.

Поки роздивляюся, що до чого, дає про себе знати чорне пухнасте чудо на ім’я Маркус. Кошенятко, розповідає пані Міла, знайшли на вулиці. Позаяк “Леополіс” робив на той момент звукозапис із режисером, котрого звали Маркус, подружжя вирішило “увічнити” цю подію. Відтоді вже чотирнадцять років хвостатий Маркус тішить господарів своєю присутністю.

Насамкінець розпитую Ярослава Мигаля про “заслуги перед батьківщиною”. “Ні, – правильно розуміє мене віолончеліст. – Я не є ні народним, ні заслуженим, ні лауреатом. Хоча, напевно, звання не зашкодило б. Можливо, бюрократи тоді б із нами більше рахувалися…”.

Довідка «ВЗ»

Ярослав Мигаль – художній керівник Муніципального камерного оркестру “Леополіс”. Народився в 1961 році у Львові. Закінчив Львівську консерваторію (клас віолончелі професора Євгена Еммануїловича Шпіцера). У 1996 році заснував оркестр “Леополіс”. Колектив виступає у найпрестижніших концертних залах не тільки в Україні, а й у Польщі, Франції, Бельгії, Голландії, Німеччини та Австрії. Записав 20 компакт-дисків, серед яких 2 світові прем’єри: опера “Алкід” Дмитра Бортнянського та ораторія “Земля обітована” Жюля Массне.

Останній цікавий проект “Леополіса” – прем’єрна концертна постановка на сцені Львівського оперного театру опери Вольфганга-Амадея Моцарта “Весілля Фігаро” за участю сімох солістів оперних театрів Німеччини. У найближчих планах – концерт “Серенади весни” у Львівській філармонії і гастролі.


Автор: Тетяна Козирєва
Виконавці: Ярослав Мигаль
Джерело: Газета "Високий Замок"



Інші:

Правила ринку: агент Линів пояснив, чому диригенти виконують твори російських композиторів
В Мюнхені запрошують на «Страту» та «Дванадцяту ніч»
Національна опера України поставить оперу "Конотопська відьма"
Українська опера Chornobyldorf виборола Премію Королівського філармонічного товариства
А ви знали, що Шевченко міг би стати й відомим музикантом?
Премʼєри в імʼя Перемоги
ЛІТЕРАТУРА З МУЗИКИ, МУЗИКА З ЛІТЕРАТУРИ
«Незламні»: музичне послання українців у другу річницю початку повномасштабної війни
«Десять років чекаємо на перемогу»: історія оркестру, який двічі з дому вигнала війна
Найкращий концерт Кіровоградської філармонії - попереду. Він буде присвячений Дню перемоги!
Музичні інструменти змінили на автомати: історії артистів театру Одеси
Оновлений репертуар, літній фестиваль та інтерактивна "Ластівка Щедрика": майбутнє Івано-Франківської філармонії в баченні Володимира Рудницького
Змінив пуанти на армійські берці: згадаймо артиста балету Ростислава Янчишена
"Музичні вечори у будинку родини Мейтусів"
«Для мене дім – там, де серце» – Віктор Рекало, автор музики до балету про вимушену міграцію «Дім»
Як розтопити «Крижане серце»?
В Одеській опері відновили незвичайну виставу
Хмельницький фаховий музичний коледж ім. В.І.Заремби: 65 років від дня заснування
До дня Соборності: в Національній опері представлять всеукраїнський музичний проєкт
Як доктор мистецтвознавства став... диригентом
Досліджуємо славні сторінки бандурного мистецтва
На Волині в Горохові привітали з 80-річчям відомого композитора
Роман Орленко-Прокопович - ім’я між забуттям і легендами
“Пісні для України” з Лондона
“54 хвилини до Різдва”
Диск "Зимовий шепіт" від піаністки Віоліни Петриченко
Українські переклади лібрето світових опер в Україні
Військовий зі Львова випустив альбом фортепіанної музики, яку створив на передовій
Раду Поклітару - герой книжки
Сенсаційні знахідки та версії Трипільської культури - “ світової колиски”
У Львівській філармонії визначили переможців Конкурсу молодих вокалістів імені Сліпака
Концерт-реконструкція «Гай, Рожество!»
Сторіччя Балетної трупи Одеської опери
Харизматичний диригент українського походження, який втілив "американську мрію": хто такий маестро Леонард Бернстайн
"Вистави ще немає, але є кредит довіри": продюсерка Opera aperta про співпрацю з міжнародним фестивалем O.Festival
В Ужгороді відкрили мініскульптуру на честь графа Нандора Плотені
Понад 200 народних пісень: де шукають і кому співають солістки ансамблю "Антонівчанка" з Прилуччини
8 неочікуваних речей, що носять ім’я Шопена
Фридерик Шопен та Микола Лисенко: точки перетину
Згадуємо Миколу Колессу
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
110815_010.jpg