ВІКТОР ГУЦАЛ: «НАВІТЬ КОЛИ НЕ ВИСТАЧАЄ ЇЖІ, ПОВИННІ БУТИ КУЛЬТУРНІ СИМВОЛИ» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
ВІКТОР ГУЦАЛ: «НАВІТЬ КОЛИ НЕ ВИСТАЧАЄ ЇЖІ, ПОВИННІ БУТИ КУЛЬТУРНІ СИМВОЛИ»
Національний академічний оркестр народних інструментів України
Гуцал Віктор Омелянович
ВІКТОР ГУЦАЛ: «НАВІТЬ КОЛИ НЕ ВИСТАЧАЄ ЇЖІ, ПОВИННІ БУТИ КУЛЬТУРНІ СИМВОЛИ»
Керівник головного в Україні оркестру народних інструментів розповів Cultprostir про те, як захистити країну, граючи на кобзі
16 травня 2015, субота
Поширити у Facebook

Познайомитися з Віктором Гуцалом і оцінити масштаб його особистості можна різними способами. Наприклад, за допомогою мови чисел. Національний академічний оркестр народних інструментів (НАОНІ) існує 46 років, і 31 рік їм беззмінно керує і диригує Віктор Омелянович. Із сімдесяти одного року життя близько шістдесяти Гуцал провів у музиці. У його підпорядкуванні зараз понад півсотні музикантів, які використовують близько п'ятдесяти різновидів музичних інструментів.

Ще ефектніше всієї цієї математики виглядає сам диригент в дії. Як кожен справжній майстер, він управляє процесом, не роблячи зайвих рухів. Коли грає оркестр, кожен його учасник реагує навіть на мінливі жести Гуцала, як на биття власного серця. У присутності осяяного натхненням капітана команда перетворюється, і приміщення, де грає НАОНІ, дихає музикою.

Віктор Гуцал. Фото: Юлія Вебер

13 і 14 травня оркестр грав повноцінні дві з гаком години разом з групою «Друга ріка» в Національній опері України. Рок-репертуар для НАОНІ – звична справа: у них є в арсеналі програма з хітів Metallica, Queen і інших гігантів. Ми зустрілися з Гуцалом після однієї з репетицій з групою на чолі з Валерієм Харчишиним. Три години щільної роботи не залишили на Вікторі Омеляновичі й тіні втоми. Деякі музиканти оркестру, які годяться йому в онуки, виглядали на тлі диригента куди більш мляво. Очевидно, що вони молодші за Гуцала лише за паспортом.

Будь-яка музика має право на існування, тому що це творчість. Не буває поганої музики, бувають погані виконавці.

На вашій спільній репетиції особливо гостро відчувається, що фолк та рок – споріднені явища.

Ми в оркестрі всі з класичним музичним вихованням, але чудово бачимо, як наші інструменти поєднуються з рок-групою. Насправді, майже вся рок-музика пішла від народної. Одного разу англійська королева нагородила Beatles за те, що вони виконали народну пісню. Рок, та й джаз, по суті, є імпровізаціями на теми народної музики. Афроамериканські громади в Новому Орлеані – як вони могли себе проявити, крім як у своїй музиці? Вони ж були рабами, у них не було можливостей особливо виражати себе. Так вони і вижили, до речі.


Віктор Гуцал. Фото: Юлія Вебер

В українського фолку теж є свій рок і джаз?

Звичайно, тому що наша народна музика синкопована. Тому співати рок-репертуар з нашим оркестром – дуже органічно.

Валерій Харчишин мені сказав, що дивувався, коли бачив, як вас запалюють бадьорі і ритмічні пісні групи «Друга ріка».

Розумію. Він, напевно, думав, що раз я професор, то все буде академічно. А я люблю таку музику, вона мене заводить. Я кажу своїм музикантам: «Я молодший за всіх вас». Вони часом приходять на репетиції без морального настрою, розкачуються. Я вчу їх тому, що із самого початку треба підходити до справи динамічно та енергійно. Крім того, мені в принципі подобається «Друга ріка». В них відчувається українська лінія, продовження традицій таких композиторів, як Платон Майборода та Ігор Шамо. Ці автори творили у свій час, зараз інші часи, але зв'язок відчувається.

Віктор Гуцал. Фото: Юлія Вебер

Бачу, у вас немає снобізму у ставленні до популярної музики.

Будь-яка музика має право на існування, тому що це творчість. Люди стараються, якось проявляють себе, хто має право їм відмовити в цьому? Вже інша справа, яке місце їхня музика посяде згодом в історії світової культури. Але вона є, і це добре. Не буває поганої музики, бувають погані виконавці.

Не нам і не сьогодні вирішувати, що дійсно вартісне з музики нашого часу?

Безумовно, лише життя дасть відповідь. Якісь групи просто зникають, якісь залишають помітний слід. Важливо лише, щоб музиканти хотіли цей слід залишити і намагалися створювати щось гідне. У музиці має бути щось одвічне, а це можливо тоді, коли людина висловлює в ній себе, і не намагається бути схожою на когось.

Всі країни піднімалися саме завдяки культурі, інакше не буває. Це має бути мантрою, яку знає кожен українець.

Ви вже тридцять років керуєте НАОНІ. Вражає, як вам вдається зберегти стільки вогню, працюючи на одному місці.

У тому, чим займається людина, життя або є, або його немає. У мене є. Керувати оркестром було моєю мрією, так що я лише виконую її, і не більше. У таких випадках не може йти мова про те, комфортно мені чи ні перебувати на одному місці. Це питання не роботи, а життєвого шляху. У нас в оркестрі підібралися саме такі музиканти. Як і в будь-якій іншій справі, в музиці, якщо ти її не любиш, якщо вона не є твоїм життям, у тебе нічого не вийде.

Віктор Гуцал. Фото: Юлія Вебер

До складу вашого оркестру важко потрапити?

Непросто. У нас великий конкурс. Ми і матеріально завжди були забезпечені краще, ніж інші подібні колективи. Оскільки ми маємо національний статус, нас заохочують. Я вдячний державі за це. Наш колектив зберігає народні традиції виконання музики, інструментарій. Адже народні інструменти – наше унікальне багатство.

Фінансування і зараз безперебійне?

Слава Богу. І це правильно. Культура – наша зброя і, на мій погляд, єдина можливість стати на ноги як країні. Жодна економіка не процвітатиме, якщо в країні люди не ставляться з повагою до своїх традицій, мови і так далі. У нас просто не залишиться шансів бути державою.

Шароварщина – це, насамперед, несмак. Коли є ідея, глибина змісту і майстерне виконання, музика не може так називатися. Навіть якщо ті, хто її виконує, одягнені в шаровари.

Культурна зброя стріляє на століття вперед. В Україні є звичка користуватися засобами більш короткої дії.

Нам доведеться дивитися далі, якщо ми хочемо жити. Всі країни підіймалися саме завдяки культурі, інакше не буває. Це має бути мантрою, яку знає кожен українець. Навіть якщо у нас спочатку будуть невеликі економічні успіхи, навіть якщо ми чогось недоотримаємо, недобираємо, коли, врешті-решт, не вистачає їжі, у нас повинні бути повноцінні культурні символи. Як в Шотландії, наприклад. Кого шотландці завжди пускали вперед у бою? Волинщика. І тільки за ним йшли вояки. У нас таку роль виконували кобзарі. Старі, сліпі, вони, граючи, надихали інших, підвищували їхній дух. Тільки так і приходять перемоги. Дуже правильно, що зараз наші музиканти їздять виступати перед українськими солдатами.


Віктор Гуцал. Фото: Юлія Вебер

Полководець Суворов якось сказав: «Музика подвоює, потроює армію».

Геніально сказано. Мені нічого додати до цього.

Тоді розкажіть, які у вас відносини з таким явищем, як «шароварщина». Якщо для вас воно актуально, звичайно.

У моєму уявленні, шароварщина – це примітив, прикрашений яскравою оболонкою. Коли немає внутрішнього стрижня, ідеї, тоді і виходить шароварщина. Прикро деколи чути це слово щодо нашого оркестру. Мовляв, що вони можуть зіграти на бандурах, кобзах та цимбалах? Люди просто не розуміють і не помічають, що стали носіями стереотипу, в якому ці інструменти злилися з поняттям «шароварщина». Я завжди їм пропоную прийти і послухати, як ми можемо грати. А з нашими народними інструментами по силам все що завгодно. Українська зозулька і сопілка – стародавні винаходи. Та що там говорити, якщо скрипка в Європі стала класичним інструментом в XVI столітті, а у нас її зображували на фресках в XI столітті. Її, звичайно, називали не скрипкою, а гудком, але суті справи це не змінює.

На фресках що завгодно не зображували.

Звичайно, якщо інструмент малювали в храмах, значить, він був поширеним. Так що, повертаючись до питання, шароварщина – це, насамперед, несмак. Коли є ідея, глибина змісту і майстерне виконання, музика не може так називатися. Навіть якщо ті, хто її виконує, одягнені в шаровари. Наш оркестр теж надягає такі наряди, коли виконує народну музику. Український костюм – частина традиції, яку ми шануємо.

Ви слухали пісні ONUKA?

Ні, я, на жаль, не знайомий з цією виконавицею. Варто послухати?

Це молодий український проект, який поєднує український фолк з електронікою.

Фолк і електроніка – дуже перспективне поєднання. Та будь-яке поєднання народної музики із сучасною. Коли, наприклад, зустрічаються наш оркестр і «Друга ріка», відбувається взаємне збагачення. Їм цікаво, як граємо ми, а нам – як вони. Ми звикли на всьому грати пальцями і губами, а вони часом запустять якусь програму, і вона сама грає. І це теж музика. Головне, до місця її використовувати. Все це лише різні форми.

У вас немає програми, яка сама грає, зате є в асортименті коси.

У нас цілий квартет грає на косах. Вони прекрасно використовують ці інструменти. Дуже модерновий звук виходить. Втім, багато розповідати не буду. Краще приходьте на концерт, самі все почуєте.


Автор: Ігор Панасов
Колективи: Національний академічний оркестр народних інструментів України
Диригенти: Віктор Гуцал
Джерело: cultprostir.ua



Інші:

Війна викликала величезний інтерес у світі до української музики
«Із першого дня великої війни починаємо вистави з Гімну України»
"Опера Орфа — чоловічий світ, як і світ театру в Україні": Тамара Трунова про прем'єри та провокації для акторів
«Кожен точно почує щось своє»
Іван Небесний: Важливо створити якісний конкурентоздатний на світовому ринку продукт
Музика, що виховує: директор Луцької музичної школи №2 про навчання, натхнення та виклики війни
Василь Коваль: «Диригент має вести співака і підтримувати його музично»
"Музика не знає кордонів": інтерв'ю з французьким диригентом Ніколя Шавліном
Костянтин Фесенко: «Я не одразу полюбив професію оперного концертмейстера»
"Теми пов’язані з нашою майбутньою перемогою": балетмейстерка Олеся Шляхтич про вистави "Мойсей" і "Кассандра"
Музикознавиця Adelina Yefimenko та диригент Artem Lonhinov – про здійснення українських мрій, які неодмінно стають реальними
День народження української королеви скрипки з трьома прем’єрами
Культурний егрегор Олександра Шимка
«Я їхала крізь Бучу, назустріч мені їхали російські танки». Інтерв’ю з композиторкою Вікторією Польовою
Художній керівник Київської опери Петро Качанов: "Тепер у нас є абсолютно український "Лускунчик"!"
Диригент Української капели у США пояснив таїнство Різдва
Людмила Монастирська: «У співака має бути такий агент, якому можна повністю довіряти»
Герман Макаренко, диригент Національної опери України, художній керівник оркестру «Київ-Класик»
Кері-Лінн Вілсон, канадсько-американська диригентка
Василь Гречинський, художній керівник і диригент нью-йоркського хору «Думка»
«В Україні надзвичайно цінують органне мистецтво»
Віталій Пальчиков: "Одержимість ідеєю я взяв за основу..."
Анжеліна Швачка: «Оперний співак повинен мати залізну волю і залізні нерви»
Концерт заради миру: як Омар Арфуш змінює світ через музику
Диригентка Оксана Линів — про дебют в Метрополітен-опера і просування української музики в світі
"У нас іншого шляху немає, ми мусимо інтегруватися в світову культуру" – Струтинський
Йорг Цвікер: «Якщо тримати очі відкритими, життя пропонує стільки чудових речей!»
Незрівнянний світ краси: що розповідає і що приховує фільм про Назарія Яремчука
Музична керівниця Національної філармонії Наталія Стець: «Представили за сезон понад 1 тис. 120 концертів»
Як готують шоу Within Temptation на ATLAS UNITED 2024 — інтерв'ю з композиторкою Марією Яремак
Наталія Пасічник, директорка Українського інституту у Швеції
Петро Качанов: «Без глядачів театр – це просто приміщення»
Я не заспівала жодної російської опери, — Софія Соловій
«Елегія військового часу»
Головний диригент Полтавського театру імені Гоголя Олександр Сурженко відзначає 65-річний ювілей
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
КОМПОЗИТОРКА БОГДАНА ФРОЛЯК: «ТРАГІЗМ, СВІТЛО, ДРАМАТИЗМ І НАДІЮ ПЕРЕЖИВАЄМО МИ, УКРАЇНЦІ, В ЦЕЙ ТЯЖКИЙ ЧАС ВІЙНИ»
Світова зірка Людмила Монастирська
Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
      © 2008-2025 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
04.jpg