|
|
"Мирослав Скорик у стилі Jazz"
У Національній музичній академії України з тріумфом відбулися концерт і представлення компакт-диска маестро
7 червня 2018, четвер
Поширити у Facebook
Мирослав Михайлович - корифей музичної культури, Герой України, академік, професор, автор безсмертної "Мелодії", у рік свого 80-річчя дарує своїм шанувальникам різноманітні авторські програми. Хоча головні святкування, та й, власне, сам ювілей ще попереду (13 липня), уже відбулася низка концертів, причому не тільки в Україні, а й за кордоном. В усіх імпрезах маестро брав участь особисто, демонструючи чудову мистецьку форму. От і в джазовому вечорі він виступив як диригент.
Попри страшенну зайнятість, славетний композитор знайшов час для спілкування з "Днем", а розпочали ми нашу розмову з джазу...
"Я НАМАГАВСЯ ПОЄДНАТИ УКРАЇНСЬКУ МЕЛОДИКУ І ДЖАЗ"
- Мирославе Михайловичу! Чим є для вас джаз? Адже це мистецтво супроводжує вас мало не все життя...
- Я дійсно займаюся джазом давно, хоча в 1950-х (у колишньому СРСР) цей жанр був заборонений. Навіть виходили статті з такими ідеологічно застережливими заголовками: "Сегодня ты играешь джаз, а завтра - Родину продашь!", "Под чужую дудку" і т. ін. Але ця музика все ж пробивалася до слухачів, і мені вона дуже подобалася. У 1960-х я почав займатися джазом на серйознішому рівні, навіть створив у Львові ансамбль "Веселі скрипки", намагався долучити до української естради ритми джазової музики, тому що це було новим для української пісні. Так у мене з'явилися пісні, в яких я намагався поєднати українську мелодику і джаз. Це також надихнуло мене на створення композицій інших жанрів: п'єс для різних інструментів, ансамблів, оркестрів, у музиці яких була присутня джазова орієнтація. Я мав різні колективи у Києві та Львові, з якими активно виступав
Джаз - ніби такий імпровізаційний, але якщо його часто грати, то все переходить у більш усталену форму, яку можна відтворювати, записувати тощо. Так народжувалися мої джазові твори... От я і вирішив їх зібрати в одній програмі - у даному разі, переважно фортепіанної музики (її ж записано й на представленому диску).
Виконавці - львівські піаністи Оксана Рапіта і Мирослав Драган у супроводі камерного оркестру; у Києві це був Національний ансамбль "Київські солісти".
Завдяки продюсерові Олександру Пірієву нам вдалося здійснити велике турне Україною (дев'ять міст!). Публіка сприймала концерти дуже добре, переживала і щиро відгукувалася на музику. Коли я починав проект кілька років тому, то через події Революції Гідності й початок воєнних дій на сході Україні навіть скасовував виступи, оскільки гадав, що вони не на часі... Джазова музика вважається розважальною, але це не зовсім так, бо в ній присутні різні настрої, широкий спектр почуттів. І я зауважив: хоч як це парадоксально, але в наш небезпечний і досить трагічний час люди хочуть якогось відпочинку. Тому, я думаю, ці концерти мають такий успіх.
- Десь прочитала, що ваш творчий шлях розпочався прямо з джазу...
- Це, звичайно, перебільшення, але щось у тому є. 1946 року мої батьки повели мене на перегляд трофейного американського фільму "Серенада сонячної долини", і я захопився джазовими ритмами. Потім, коли навчався в аспірантурі Московської консерваторії (початок 1960-х), там був класний гурток, який займався власне джазовою музикою. Ми слухали записи таких зірок, як Елла Фіцджеральд, Ерролл Гарнер, Оскар Пітерсон та інші. Можу сказати, що в Києві був тоді обізнаний у цих справах піаніст Борис Архімович. Із 1966 року я працював у Київській консерваторії, часто виступав із такою музикою, любив імпровізаційний джаз, брав участь у джем- сейшенах.
Водночас писав п'єси для фортепіано соло і для фортепіано з оркестром, які фактично не є власне джазовими, нагадували класичні, але створені за джазовими законами.
МУЗИКА І... ФУТБОЛ
- Цікаво, коли і які перші твори ви написали?
- Я грав на фортепіано якісь мелодії, а також писав пісні, коли мені було ще сім років. Читав вірші в букварі й покладав їх на музику. Деякі навіть збереглися й досі. Коли вчився у перших класах львівської десятирічки, там був прекрасний педагог із сольфеджіо і теорії музики Григорій Терлецький. Він викладав також хор і змушував нас створювати власні композиції. Ми їх писали, і це мене просто вже надихнуло серйозно займатися композицією.
- Ви в дитинстві грали у футбол, а зараз цікавитеся цим видом спорту? Весь Київ і досі перебуває під враженням від фінального матчу на Кубок Ліги чемпіонів.
- Знаєте, я вже цим переболів і ставлюся до того нині з відстані. Я не є вже таким фанатом. Але колись грав у футбол, і досить успішно. Мене навіть хотіли забрати в юнацьку команду, але я прагнув бути музикантом.
УЧИТЕЛІ ТА УЧНІ
- Що ви можете сказати про ваших учителів? Ними були і Станіслав Людкевич, і Роман Сімович, і Адам Солтис (Львівська консерваторія), і Дмитро Кабалевський (в аспірантурі) - гучні імена! Кого з них вважаєте найголовнішим?
- Я від кожного щось запозичив, але не можу сказати - що конкретно. У мене були різні взаємини з ними, і всі вони мені багато чого дали.
- Ви поєднуєте у своїй діяльності і композицію, і фортепіанне виконавство, і диригування... Як прокоментуєте таку багатовекторність докладання зусиль? Це бажання якнайширше випробувати власні творчі можливості?
- Мене цікавить виконавство - через нього я маю змогу пропагувати свою музику і як диригент, і як піаніст. Хоча, безперечно, я не є високим професіоналом у цих сферах, але свої твори можу виконувати. Це, власне, такий спосіб контакту з публікою.
- Чи є твори, які для вас найдорожчі?
- У різний час різні. Деякі мені починають подобатися пізніше, а декотрі я слухаю і хочу щось переробити. Але коли воно вже написано, то нехай таким і залишається.
- Ще одна (але не єдина) досить вагома сфера вашої діяльності, яку ми не охопили в розмові, - ваші учні... Їх у вс багато. У вашому класі закінчували консерваторію Євген Станкович, Іван Карабиць, Ганна Гаврилець, Віктор Степурко, Володимир Зубицький та чимало інших яскравих митців... Вони всі різні за стилем, напрямками творчості. Як вам вдається зберегти кожну індивідуальність? Бо часто учні просто наслідують учителя - і все.
- Я даю їм свободу і стараюся не тиснути. Прагну надати міцну й різнобічну технічну підготовку, тому що композиція, як, приміром, і піанізм, потребує постійних вправ, знання законів форми, загальної побудови твору тощо. А кожен із учнів - особистість, і я стараюся не втручатися в їхній творчий простір, а підбадьорити, якщо потрібно, допомогти виявити якусь певну рису індивідуальності.
- Можете когось виокремити особливо?
- Ні! Скажу навіть більше. Я їх усіх поважаю і боюся когось не назвати, щоб не образити, не забути.
- Ви багато років живете на два міста: Львів - Київ. Я розумію, що це пов'язано насамперед з роботою у Львівській та Київській музичних академіях. Але все ж таки, що для вас є Львів та Київ?
- Обидва міста дуже цікаві, і я їх сприймаю дуже тепло. Навіть не можу якомусь віддати перевагу. До Львова у мене ставлення ще й особисте, бо я там народився, виховувався, це моє рідне місто. Пізніше я переїхав у Київ, полюбив його, відкрив тут для себе нові можливості. Ось так і живемо...
Автор: Ольга Голинська
Фото: ЮРІЙ ПРИЯЦЕЛЮК
Композитори:Мирослав Скорик
Музикознавці: Ольга Голинська
Джерело: Газета День
|