Уникати фальшивих нот — у музиці і повсякденні  | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Уникати фальшивих нот — у музиці і повсякденні 
Уникати фальшивих нот — у музиці і повсякденні 
Життєве кредо диригентки Оксани Мадараш
27 березня 2015, п'ятниця
Поширити у Facebook

Здавалося б, сьогодні майже не залишилося сфер діяльності, куди жінкам вхід заборонено. Представниці прекрасної статі вже давно літають у космос, тримають скальпель в руках, грають у футбол на Олімпійських іграх і навіть керують країнами. З іншого боку, аби досягти успіхів у «чоловічій» професії, жінці зазвичай доводиться докладати неймовірних зусиль, адже колеги за кожним її кроком спостерігають більш ніж прискіпливо і, в разі чого, обов’язково дорікнуть помилкою, яку легко пробачили б своєму братові-чоловіку. Тож хочемо ми того чи ні, але умовний розподіл професій на чоловічі та жіночі існуватиме завжди. У ці весняні дні в гостях в «УМ» представниця саме такої «не зовсім жіночої» професії — диригент Київського національного академічного театру оперети, заслужена артистка України Оксана Мадараш.

Оксана Мадараш. Фото з сайту: http://www.ukrinform.ua

Психолог, педагог, інтерпретатор із паличкою

— Пані Оксано, у вас особисто є відчуття, що ви займаєтеся «чоловічою» справою?

— Чому диригент вважається професією «чоловічою»? Насамперед із психологічних причин. Не всі музиканти готові сприймати жінку-диригента. Але те саме можна сказати про будь-яку керівну посаду. Однак у сучасному світі є жінки i директори, і міністри, і президенти країн. Візьмемо, наприклад, Далю Грібаускайте. Я досить часто буваю в Литві, співпрацюю з Каунаським музичним театром, тож мала змогу зблизька спостерігати за їхнім президентом і знаю, наскільки Грібаускайте, з одного боку, жіночна і чарівна, а з іншого — владна і вимоглива... Жінок-диригентів, які працюють в оперно-симфонічному жанрі, раніше було зовсім мало. Люди старшого покоління мають пам’ятати ім’я Вероніки Дударової (перша жінка-диригент у Радянському Союзі, працювала в Центральному дитячому театрі в Москві, диригувала Московським державним симфонічним оркестром. — Авт.) У нас, у Києві, в оперній студії при консерваторії багато років викладала та диригувала оркестром Галина Ткаченко... Сьогодні жінка-диригент — уже не таке рідкісне явище. Причому ця тенденція простежується як на пострадянському просторі, так і за кордоном. Власне, в нашій професії, як і в будь-якій іншій, головне — не хто ти, а наскільки добре ти здатний виконувати свою роботу.

— На диригентське відділення консерваторії зазвичай приймають студентів, які вже мають одну вищу музичну освіту. І якщо додати ще й роки занять у дитячій музичній школі, то за тривалістю навчання диригенти, напевно, абсолютні рекордсмени у світі професій...

— Давайте порахуємо. Одразу після школи я вступила до Миколаївського музичного училища — це три роки. Потім була Київська консерваторія: п’ять років на відділенні хорового диригування, а згодом ще чотири — оперно-симфонічному. Додаємо сiм років занять у дитячій музичній школі плюс три роки асистентури-стажування й маємо...

— 22 роки суцільного навчання. Так і хочеться провести паралель з кельтськими жрецями-друїдами, які навчали своїх учнів упродовж чверті століття і лише після цього випускали в світ...

— У консерваторії ми отримуємо важливі знання і навички, але це — лише фундамент. Професія диригента настільки різнопланова (доводиться бути і психологом, і педагогом, й інтерпретатором, не кажучи вже про суто музичні знання), що опановувати її треба все життя. І навряд чи колись настане такий момент, коли ти хоча б наполовину наблизишся до ідеалу, якого прагнеш. Мене недавно вразили слова знаменитого сучасного диригента Юрія Темирканова про те, що він у свої сімдесят «iз гаком» років не відчуває себе достатньо зрілим, аби братися за такі фундаментальні й глибоко-філософські твори, як «Дев’ята симфонія» Бетховена й «Реквієм» Верді. Подумала: оце так вимогливість до себе!..

Перед виставою головне «відімкнути» себе від зовнішнього світу

— Жанр оперети дехто вважає «легким», але працювати в ньому й досягти високого рівня майстерності, знаю, дуже нелегко. У чому складність роботи диригента саме в опереті?

— Одна зi складностей, як не дивно, у тому, що під час вистави диригент має час для відпочинку. Якщо при виконанні опери, балету чи симфонії ти весь час у роботі, то оперета — це спів, танець плюс численні драматичні епізоди без музичного супроводу. Здавалося б, коли актори «просто грають», то музиканти і диригент можуть, як кажуть, розслабитися. Але в цьому й криється небезпека. Вистава — це неперервний процес. Оркестр музикою задав акторам темп і настрій. Вони його підхопили, надали дії нового забарвлення. І коли знову настає момент вступити оркестру, до цього треба бути готовим — не просто піднятися зі стільця й змахнути рукою, а внутрішньо перебувати на правильній емоційній хвилі. Буває таке, коли в акторів мізансцена з тих чи інших причин пішла не так, у такі моменти ти кожною клітинкою душі й тіла посилаєш їм флюїди своєї підтримки.

— Є усталена думка, що в будь-якому театрі інтриги плетуться не лише сюжетні — на сцені, а й цілком реальні — у закулісному житті. Вам часто доводиться гасити конфлікти між оркестрантами?

— Що таке конфлікт у колективі? Це зупинка творчого процесу. Переконана, що справжній професіонал заради справи завжди знайде в собі сили уникнути конфліктної ситуації, навіть коли для цього доводиться поступатися власними амбіціями. На щастя, за всі роки диригування у мене жодного разу не виникало відкритої конфронтації з кимось із музикантів. У цьому плані мені дуже допомогли уроки й поради викладачів. Професор Євген Дущенко нам постійно повторював: «Оркестранти — це не люди по той бік бар’єру, а ваші друзі в музиці». Дійсно, диригент без музикантів нічого не вартий, бо сама по собі диригентська паличка ніяких звуків не створює...

— День, коли у вас вистава, за розкладом відрізняється від інших? Можливо, є якісь обов’язкові ритуали перед виступом чи навпаки — табу?

— Ідеальний варіант, коли в день вистави немає ранкових репетицій. Але так буває не завжди. В будь-якому разі стараюсь закінчити всі справи до 14-ї години і на кілька годин повністю «відімкнути» себе від зовнішнього світу — ніяких розмов по телефону, інтернету чи телебачення. Проганяєш подумки кульмінаційні моменти твору, вибудовуєш, так би мовити, стратегію і тактику диригування. До речі, повертаючись до запитання про жіночі й нежіночі професії... Чому хоровим диригуванням, на відміну від оперно-симфонічного, займається багато жінок? Рiч у тiм, що хорові твори — вони, в основному, невеликі за формою. А опера, симфонія, балет — це твори величезні, вже сам розмір партитури багатьох відлякує. Вважається, що жінка бiльш прискіплива в деталях. Проводячи паралель з музикою, жінці легко «вичистити» до ідеального звучання невеличкий твір. Тоді як симфонія чи опера вимагає масштабного мислення. Власне, мабуть, саме тому і серед композиторів, що працюють в оперно-симфонічному жанрі, жінок дуже мало.

«У Європі музиканти вирізняються максимально відповідальним ставленням до справи»

— Чи існує якась спеціальна гімнастика для диригентів? Бо ж при всій зовнішній легкості ваша професія, знаю, важка навіть із фізичної точки зору...

— Є спеціальний комплекс вправ для рук, шиї, спини. Мені їх ще на першому курсі консерваторії (коли я опановувала хорове диригування) показав мій професор, народний артист україни Віктор Вікторович Петриченко. А ще, пам’ятаю, він порадив записатися в секцію бадмінтону — ця гра допомагає відпрацювати правильні рухи для диригування. Тож упродовж усіх років навчання в консерваторії я грала в бадмінтон. Також у нашому студентсько-викладацькому колі дуже популярним було веслування на байдарках... Взагалі, Петриченко заклав фундамент моєї майбутньої професії — це справжня легенда українського хорового мистецтва. Паралельно з викладанням він упродовж багатьох років був диригентом у знаменитій капелі «Думка». Чистота звучання, прискіплива робота над партитурою були його основними вимогами. Це піднімало виконавську майстерність колективу на найвищий щабель. Минулого року Віктор Вікторович пішов з життя — мав невиліковну хворобу. Хоча до останнього працював, ще влітку ходив разом з нами на байдарках. Тепер ми, його учні, готуємо до 12 травня — день народження нашого професора — пам’ятний концерт, який пройде в костьолі Святого Олександра.

— Яке ваше творче кредо?

— Не знаю, чи можна це назвати словом «кредо», але мені дуже подобається один вислів. Хто такий диригент? Це людина, яка здатна знайти найкоротший шлях для розв’язання певної музичної задачі. В ідеалі всі інструменти в оркестрі мають звучати так, як це було задумано композитором (як ми кажемо, виконуються всі «штрихи і вилочки», записані в партитурі)... До приходу в театр оперети я досить тривалий час працювала як співачка у вищезгаданій капелі «Думка». Гастролювала разом із нею в багатьох країнах. Ми часто виступали з місцевими оркестрами, з різними диригентами. Диригенти теж були різного рівня — від найнижчого до напівбогів. І я вже тоді розуміла, наскільки велике значення в музичній професії має дисципліна. В Європі музиканти вирізняються саме цим — максимально відповідальним ставленням до справи. Була вражена, коли дізналася, що, наприклад, в Італії є така практика: готуючись до виконання нового твору, оркестрант не просто розучує свою партію, а й повинен детально ознайомитися з усією партитурою твору. Навіть якщо ви сидите в останньому ряду других скрипок і граєте далеко не основні теми, але твір маєте знати цілісно. Оце професійний рівень!

— Ви кажете про дотримання букви «нотного закону». А чи не можна тут провести паралель із законослухняністю в суспільстві? Образно кажучи, хто поважає закони державні, той і Моцарта з Чайковським не «переробляє» на свій лад?..

— Гадаю, певна закономірність є. Соціальна відповідальність, відповідальність перед державою, своєю професією, колегами, вчителями, корифеями — все це поняття однієї природи.


Автор: Світлана НАКОНЕЧНА
Концертна організація: Київський національний академічний театр оперети
Джерело: www.umoloda.kiev.ua



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
101.jpg