| Стаття |
|
|
|
|
Фридерик Шопен та Микола Лисенко: точки перетину
6 грудня 2023, середа
Поширити у Facebook
Джерело: culture.pl
Двом композиторам, яких вважають засновниками національної композиторської школи у своїх країнах, не судилося бути знайомими. 39-річний Шопен помер, коли Лисенкові виповнилося лише 7.
Втім є чимало спільного в долях цих двох геніїв: обидва були піаністами-віртуозами, геніальними композиторами і патріотами.
Можливо, якби не хвороба Шопена, вони б зустрілися і влаштували батл мазурок і вальсів.
У їхній творчості є чимало спільних рис, адже Шопен суттєво вплинув на становлення художньої особистості Миколи Лисенка. Як саме — читайте у матеріалі.
Шопен — кумир юного Лисенка
У 1830-40-і роки твори Фридерика Шопена залучалися до репертуару перших професійних українських виконавців. Микола Лисенко захоплювався музикою польського генія ще під час навчання у Харківської гімназії. Так 13-річний юнак почав опановувати його твори під керівництвом педагога чеського походження Йосифа Вільчека.
Примітно, що першим і єдиним вчителем гри на фортепіано Шопена був також чеський педагог Войчех Живний. Повертаючись до Лисенка, вже з перших його публічних виступів, які почались у харківський період, він стає відомим у музичних колах саме як талановитий інтерпретатор шопенівських п'єс. Їхня висока емоційність і ліризм були співзвучні українській публіці. Чому? Навіть якщо не говорити про кардіоцентричну вдачу українців, все пояснює слухацьке відчуття і розуміння загальнослов'янського характеру мелодій. Тогочасні критики так само вбачали секрет успіху лисенківських інтерпретацій у спорідненості українських і польських фольклорних першоджерел.
До речі, Шопен і сам запозичував український мелос. Народні пісні сусідньої держави він міг чути від своїх друзів, адже в оточенні Шопена було багато поляків з України. Приміром, його учениці, котрим він присвячував свої твори: Катажина Браницька, Дельфіна Потоцька. А ще польські поети з українським корінням — Стефан Вітвіцький з Поділля і Богдан-Юзеф Залеський з Київщини, на тексти яких Шопен написав більшість своїх пісень.
Особливо колоритна — «Dwojaki Koniec» на вірш Зелеського, написана у стилі української народної пісні про нещасливе кохання козака і дівчини («Польські пісні» оp. 74 № 11).
Мазурки
До того, як стати одним із перших вітчизняних піаністів-професіоналів, фундатором національного фортепіанного репертуару, Микола Лисенко відшліфовував власний стиль, свідомо орієнтуючись на кращі досягнення західноєвропейського фортепіанноо мистецтва. Разом з тим він працював над усвідомленням і втіленням у творчості національної своєрідності і самобутності свого народу, та про це пізніше. Його творчою лабораторією у пошуку власного стилю стали саме фортепіанні твори, більшість з яких він написав на ранньому етапі. Лисенко почав із жанрів, які знайшли найкраще втілення у творах польського композитора (експромти, скерцо, мазурки, концертні полонези, ноктюрни). Виразно спадкоємний зв’язок Лисенка із шопенівською традицією проявився в його мазурках. Найбільше стилістичне запозичення Лисенка бачимо в Мазурці до-мажор: її основна тема має тісний інтонаційний зв’язок із C‑dur’ними мазурками Шопена «фольклорної» орієнтації, особливо з Мазуркою ор. 7 № 5.
Вальси
Наступний жанр, в якому ми чуємо спорідненість із музикою Шопена —вальси. Зокрема ранні концертні вальси Лисенка (ор. 6, ор. 17 № 1) та більш камерні Меланхолійний вальс ор. 17 № 1 і вальс «Розлука» ор. 39 № 1. Композитор пише їх, за аналогією до шопенівських вальсів, переважно у складній тричастинній репризній формі, обов’язково з пісенно-романсовою інтонаційністю, у мінорних тональностах, що найбільше пасують до меланхолійних та елегійно-сповідальних настроїв. Наприклад, у Меланхолійному вальсі Лисенко використовує h‑moll, а його сентиментально-елегійний настрій, образна й драматургічна структура і навіть тональний план у цілому автоматично викликають паралелі зі знаменитим сі-мінорним Вальсом Шопена (ор. 69 № 2).
Національні джерела
В епоху романтизму існувало загальне захоплення народною музикою. Це пов’язано з національно-визвольними рухами, які охопили в ХІХ столітті всю Східну Європу.
Тож ідеї народності мали вирішальний вплив на формування світогляду Шопена і Лисенка і кожен створив своє коло національних образів.
Фридерик Шопен вразив світ своїми мазурками і полонезами. Ці жанри, з типовими для польського фольклору танцювальними ритмами і гармонічною мовою, вперше додали у західноєвропейську музику слов'янський елемент. Микола Лисенко взяв цей кейс за основу, бо розумів, що опираючись на жанрово-інтонаційну базу своєї країни, можна витворити власну національну професійну музику. Цей підхід Лисенко описує в одному з листів до молодого композитора та фольклориста Сергія Дрімцова (1907 р. ): «Для того, щоб краще оцінувати свою, треба добре приглянутись, зучити загальноєвропейську музику в різноманітних її напрямах — класичному, романтичному, еклектичному, реально-народному (як ось Гріг у норвегів). Все це добре розкуштувати, вивчити та й доплисти й до свого; отоді зрозумієш одміни свого галузя од загального кореня і всю красу оригінальну уподобаєш… Треба перейти попереду всі школи — класичну: Бах, Гайдн, Моцарт, Бетховен, Шуберт (теж народник в піснях), Шопен — народник-поляк (мазурки, полонези, пісні), Шуман, Гріг (дуже вел[икий] народник, норвег), тоді кажу, і своє здасться чимсь свіжим, молодим, красивим» (цит. за вид.: Лисенко М. В. Листи / М. В. Лисенко. – К. : Мистецтво, 1964. – с. 407).
Відтак Микола Лисенко працює з жанрами, викристалізуваними протягом минулих століть його попередниками, а за основу бере музичний тематизм, що ґрунтується на українському фольклорі — пісенному й інструментальному. Ось як аналізує точки перетину «національного–універсального» у творчості Лисенка його сучасник, галицький композитор Станіслав Людкевич: «В інструментальній сфері він обертається переважно у формах романтиків: рапсодіях, піснях і танцях, і в їх техніці, як в мотивах, вельми часто чути відгуки Ліста, Шопена і Чайковського. Але і в усіх інших «космополітичних» формах, як елегії, пісні без слів, навіть в чужих, як полонези, Лисенко, при всіх явних слідах чужих впливів, зберігає все-таки стільки своїх індивідуальних і національних ознак у мелодиці, що, чуючи їх, не скажеш, що це «чистий» Шопен або Ліст, а що це таки Лисенко» (цит. за вид.: Станіслав Людкевич. Дослідження, статті, рецензії, виступи: у 2 т. / Упор., ред., переклади, вступ. стаття і прим. З. Штундер. – Львів, 1999. – Т. 1. – с. 291).
Найвиразніше романтичні пошуки Лисенка, спрямовані у сферу «національного», проявилися в його рапсодіях. До речі, саме ця музична форма принесла композиторові найбільшу творчу славу як виконавця і композитора-піаніста. Рапсодія № 2 Миколи Лисенка — чи не найскладніший фортепіанний твір української романтичної музики. Вже у підзаголовку «Думка – Шумка» композитор заклав народну ідею: Думка — як звернення до думних образів, до образу народного музиканта-кобзаря, до думних музичних інтонацій, Шумка —один із народних танців, що міцно закріпився у народному побуті і традиції українців. Завдання Лисенка полягало в тому, щоб втілити ці образи у фортепіанному творі, який би орієнтувався на романтичні досягнення середини- другої половини ХІХ століття, зокрема на музику Ференца Ліста і Фридерика Шопена.
Варто сказати, що український класик дуже добре знав кобзарське і народно-танцювальне мистецтво своєї країни. Як фольклорист він записав біля 1500 народних пісень і танців, також ґрунтовно досліджував традиційний інструментарій та кобзарство. Поштовхом до цього стала зустріч Миколи Віталійовича з кобзарем Остапом Вересаєм.
У 1873 році Вересая запросили до Києва, де він виступив на Археологічному з’їзді з виконанням дум та історичних пісень. Лисенко зафіксував репертуар Вересая і виступив з рефератом «Характеристика музичних особливостей українських дум та історичних пісень у виконанні кобзаря Вересая». Реферат надрукували, і він став першою серйозною працею про музичну будову українських дум і народних пісень.
У своїй Другій рапсодії Лисенко використав своєрідну мелізматику та інструментальні пасажі, властиві кобзарському мистецтву, а також народно-танцювальні мотиви українського фольклору, таким чином ввівши музичну традицію України до загальноєвропейського простору. Кожним своїм твором він започатковував свідомий національний напрям в українській музиці, через що Миколу Лисенка ще за життя називали батьком української класичної музики. 22 березня 2022-го минуло 180 років від дня його народження.
Автор: Катря Гончарук
Джерело: culture.pl
|