Класичні маргінали. Як українці підкорюють європейські сцени | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Класичні маргінали. Як українці підкорюють європейські сцени
Линів Оксана
Класичні маргінали. Як українці підкорюють європейські сцени
10 лютого, п'ятниця

Академічні музиканти з України намагаються довести Європі, що українська музична культура не є провінційною. Наразі – всупереч інертності держави та вітчизняного слухача.



Попелюшка за пультом

Міжнародний конкурс, який пройшла українка Оксана Линів – тендітна молода жінка типажу акторки Жюльєт Бінош із стриманим обличчям і гіпнотизуючими руками – тривав майже півроку. Відбір мав довести здатність кандидата зайняти пост головного диригента Опери міста Ґрац – другої за величиною опери Австрії. Як стало відомо днями, пані Линів цю здатність довела. Вона виявилася найкращою на трьох етапах: майстерніше за інших впоралася із диригуванням оперними спектаклями (фактично без репетицій), гідно пройшла контрольну співбесіду, яка тривала більше трьох годин, а потім презентувала свою концепцію бачення майбутнього оркестру та власну стратегію роботи з людьми. Оксана Линів здобула перемогу – з цього сезону вона буде першою жінкою, яка диригуватиме оркестром, за майже 120-річну історію Опери Ґрацу.

Свій професійний успіх в Європі Оксана Линів вважає історією Попелюшки, і багато разів казала про це в інтерв’ю. Щоправда, для будь-кого, хто ознайомиться з біографією диригентки, таке твердження буде сумнівним: якщо тут і йдеться про якесь диво, то про диво працелюбства, таланту і цілеспрямованості.

Ось факти. Линів закінчила Львівській національній музичній академії імені Лисенка у класі Богдана Дашака, диригента Львівської опери. Вже під час навчання Дашак зробив її своєю асистенткою. В 2004 році перша подорож за кордон принесла Линів третє місце на Міжнародному диригентському конкурсі імені Малера (Баварія). Потім Оксана вчилася у вищій школі музики в Дрездені, згодом повернулася до України, де диригувала в Одеському національному театрі опери і балету. З Одеси для Оксани, за її версією, починаються дива: на її виступ потрапив німецький музикант, який згодом передав відео із роботами Линів всесвітньо відомому диригентові Кирилові Петренку, що тоді готувався зайняти посаду генерального музичного директора Баварської опери у Мюнхені і саме шукав собі асистента. Після співбесіди, заради якої Линів прилетіла в Мюнхен і під час якої довго наважувалася сказати диригентові, який народився в Омську, що сама вона – «львівська западенка», Кирило звернувся до керівництва опери з проханням зробити своєю помічницею саме Оксану. Це перший випадок в історії Баварської державної опери, коли посаду музичного асистента керівника оркестру зайняв запрошений диригент. Було це у 2013 році. Сьогодні Петренко, людина, що допомогла Линів закріпитися на топ-європейському рівні (і чий батько, як виявилося, теж походив зі Львова), має очолити найголовніший симфонічний оркестр світу – оркестр Берлінської філармонії. А 39-річна Оксана в свою чергу готується до свого першого сезону в Граці, продовжує вважати себе Попелюшкою, організовує музичний проект у Львові та плекає серйозні надії на те, що зможе сприяти появі України на мапі світової академічної музики. Співвітчизники дізналися про свою землячку з міжнародних новин, пишаються її успіхами і дивуються тому, наскільки «по-європейськи» та виглядає й поводиться.

Крива доріжка

Україномовна Вікіпедія не має сторінок «Українські диригенти» та «Українські композитори». Їх могли б створити (контенту для наповнення вистачає), але не створили. Натомість існують англомовні відповідники – детально й ретельно заповнені. Так, англомовна Вікіпедія повідомляє нам про існування 19 сучасних композиторів, що походять з України, четверо з цих дев’ятнадцяти – жінки, більшість намагаються робити бодай якісь кроки у напрямку промоції української класичної музики та культури загалом за кордоном.

Про що свідчить цей приклад? Шлях, який веде українських класичних музикантів до популярності чи принаймні до появи у інформаційному просторі своєї батьківщини, – закордон. Це крива доріжка, яка перш за все базується на звичці українського слухача: через брак освіти та власного смаку вважати вартим уваги те, що вже оцінили в Європі. Тільки після того, як музикант (композитор, диригент, піаніст чи оперний співак) проявить себе де інше і завоює титули, посади чи принаймні гранти міжнародних фондів, він матиме шанси очікувати на фінансову підтримку своїх ідей та проектів в Україні.

Проблема знаходиться в фокусі аналітиків та музичних експертів вже років із десять, про неї пишуть, говорять багато. Чому склалася така ситуація і як із неї виходити? Україні, кажуть експерти, перш за все не вистачає культури слухача. Не вистачає, безумовно, і правильного піару класичної музики: звичайна людина піде у філармонію чи в театр, лише коли отримає певний сигнал, дістане імпульс для того, щоб зробити перші кроки до академічної музики.

Ще одну проблему суто умовно називають «технічною»: в українській столиці немає гідного концертного залу (київська філармонія передбачає лише 550 місць, що трагічно для столиці, бо геть не відповідає рівневі такого міста). Крім цього, в нас немає установ, які на регулярній основі займалися б виданням оркестрових партій, що можна було б поставити на пульт західним оркестрантам. В результаті, якщо європейський оркестр захоче зіграти твори українського композитора, він просто не дістане нотного матеріалу, бо в Україні досі немає інституції, яка надала б його в оренду за гроші.

Катастрофічна проблема в Україні і з академічним менеджментом: ми геть втратили культуру і систему гастролей, що для класичної музики є базою, основою функціонування системи. Ніхто не займається гучними іміджевими проектами – скажімо, залученням академічних колективів до концертної підтримки візитів перших осіб держави на високому рівні. Для цих заходів, безумовно, необхідні серйозні кошти та рекламна підтримка.

Абсолютна більшість перелічених претензій – це претензії, з якими експертне товариство абстрактно звертається на адресу держави. В цей час музиканти, які мають бодай якийсь ресурс (статус, що автоматично підвищує шанси на залучення фінансів для реалізації проектів, тощо) намагаються самотужки позбавити українську культуру статусу маргінальної.

Кришити кригу, будувати мости

Отже, маємо Європу, з її серйозною зацікавленістю у класичній музиці і безліччю платформ для реалізації таланту та професіоналізму. Маємо Україну з переважно байдужим ставленням до класичної музики в суспільстві і неефективною культурною політикою. Маємо українських професіоналів, що пробилися до європейських інституцій завдяки здатності дисциплінувати себе, багато працювати, тренуватися і вигризати свій результат в інертності й ліні.

Ці люди – не важливо, чи повертаються вони в Україну, відпрацювавши сезон, чи залишаються в Європі, - відшукують можливості якимось чином змінити ситуацію. Найчастіше вони бачать однією з найголовніших своїх задач – руйнування стереотипів про українців та Україну загалом. Саме так каже про свою місію в коментарях та інтерв’ю Оксана Линів – вона хоче «прорубати цю кригу», побудувати міст, «живий коридор спілкування» між культурами, зміцнити культурний щит України та показати її потенціал.

Такі ж завдання бачить перед собою ще один український диригент міжнародного рівня, Кирило Карабиць – людина, яка зробила в Європі блискучу кар’єру (з 2009 року очолює Борнмутський симфонічний оркестр - один з основних симфонічних оркестрів Великобританії, 2014 року визнаний «Найулюбленішим оркестром світу 2014», а починаючи з 2016 року став ще й новим музичним директором Німецького національного театру Веймару). Кирило активно пропагує та розвиває тему «українськості» композитора Сергія Прокоф’єва (що, як відомо, народився й прожив 18 років на Донеччині), а 2015 року на День незалежності України разом із оркестром I, Culture Orchestra зіграв два концерти, у Національній опері та на Майдані.

Всесвітньо відомий український піаніст Олексій Ботвінов, що більше 15 років курсував між Україною та Європою, отримав безліч титулів, гастролював з відомими оркестрами та співпрацював з трупою Цюрихського балету, сьогодні орієнтований на те, щоб вкладати свій досвід у вітчизняну індустрію класичної музики. Цей музикант виступав у сорока країнах світу і вважається одним із найкращих світових виконавців Рахманінова, та залишився в Одесі (на контрактній основі працює солістом Одеської обласної філармонії) і вкладає ресурси в музичні проекти: у 2008 році презентував мультимедійний проект «Візуальна реальність музики» (Київ, Одеса, Донецьк), у 2015 - організував та провів перший Міжнародний фестиваль мистецтв «Odessa Classics».

Оксана Линів багато надій покладає на наступний, 2017 рік. 18-25 серпня у Львові має пройти фестиваль LvivMozArt, який вона організує вкупі з «мистецькими та бізнесовими колами Львова» (так зазначено на сторінці фестивалю). Захід має стати тим самим омріяним містком, розпочати нову музичну традицію як наймолодший із моцартівських фестивалів у Європі (присвячений він, як і спадає на думку, Моцарту, але не Вольгангу Амадею, а наймолодшому з його синів, композитору Францу Ксаверу Моцарту). У рамках фестивалю передбачено створення Молодіжного симфонічного оркестру України, який у серпні й вересні 2017 року має поїхати у перші гастролі Україною (Львів - Київ - Одеса - Харків) та Німеччиною (Бонн, Берлін) разом з Федеративним молодіжним оркестром Німеччини і матиме змогу практикуватися під керівництвом доцентів з Берлінського філармонічного оркестру. Вражає? Не те слово.

Дізнаючись про чергові приватні ініціативи вже не дуже-то й хочеться вкотре нагадувати, що змінювати підхід до класичної музики треба системними методами, що сил ентузіастів не вистачить на те, щоб розвернути цей величезний корабель і спрямувати його новим курсом. Але спроби українських академічних музикантів виправити ситуацію сьогодні нагадують про більшість сфер, де, на жаль, «волонтерська» активність є більш результативною за державну (війна, медицина, просвітництво): вони ефективніші за бездіяльність. Принаймні, європейські оркестри грають твори українських композиторів – завдяки приватним ініціативам, певна річ.


Автор: Олена Кухар
Диригенти: Оксана Линів
Джерело: Тиждень



Додати: Share on Facebook


Інші:

Опера в свинарнику: європейські рецепти відродження малих українських міст
Як музика зустрічає розум?
Родом з України: українське коріння композитора Ігоря Стравінського
Що робить Віденську Оперу найпопулярнішою і визнаною у всьому світі?
Яку історію має будинок Полтавської філармонії
Між дерев співається найкраще
ODESSA CLASSIC 2017: в Одессе проходит Международный музыкальный фестиваль
Насолода «живим звуком»
Священик, композитор, диригент, член Української Національної Ради ЗУНР Остап Нижанківський
Пам’ять про автора українського гімну Михайла Вербицького потрібно повернути в Україну – дослідниця
Київському оркестру New Era Orchestra виповнилося 10 років
Зробиш бандуру — візьмемо: як «посвячують» у сучасних кобзарів
Посол і меценат української культури
Музична зброя України: тулумбас викликає дощ, а звуками дримби лікують хворих
Як народилася пісня «Рідна мати моя»?
Симфонічний оркестр Вінницької філармонії відкрив фестиваль П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк
У Чернівцях була своя консерваторія
Вінниця у травні проводить ХV Міжнародний фестиваль ім. Петра Чайковського та Надії фон Мекк
Родом з України: Норберт Гланцберг - композитор
Урочисте закриття Першого Всеукраїнського конкурсу піаністів імені Олега Криштальського
Музи Бейли Бартока: найбільша любов
Голгофа Артемія Веделя
Молоді композитори України: COURSE 2017
Відомий закарпатський композитор легко закохувався у талановитих юних дівчат
Автор музики до мультсеріалу «Про козаків» вчився у Тернопільській ЗОШ №4
Після Brexit: що буде з європейськими оркестрами
Как поступить в немецкую консерваторию
Где и как учат музыке в Германии
Леонардо да Вінчі – безликий геній Ренесансу
8 малоизвестных фактов о Лучано Паваротти
До ювілею журналу «Українська Музика»
У пошуках справного піаніно
15 квітня 1905 року народився великий український балетний танцівник Сергій Лифар
Найбільший в Україні орган ще «звикає» до Харкова
Від футуризму до електроніки
Хлібні колоски Іванові Козловському
«Я приїжджав до театру, прив’язував коня і йшов на сцену. Мої однополчани, які сиділи у перших рядах партеру, підтримували мене не плесканням у долоні, а стукотом прикладів гвинтівок об підлогу»
Феномен Анатолія Авдієвського
Балет живой и мертвый: как устроен театральный репертуар в Украине и в мире
Невмирущий вінок слави Миколи Лисенка
      © 2008-2017 Music-review Ukraine. Усі права застережено. При цитуванні інформації посилання на Music-review Ukraine обов'язкове