|
|
Чотири генерації французьких мисткинь
У Львові презентвали творчий проект "Маловідомі жінки-композитори"
12 грудня 2015, субота
Поширити у Facebook
Існують такі мистецькі проекти, які подібно до вшанування ювілейних дат, спроможні розширити горизонти нашого життя, поєднуючи минувшину і сьогодення. Так сталося з ювілейною датою – 350 річчям від дня народження французької клавесиністки і композиторки Елізабет - Клод Жаке де Ла Герр (Élisabeth Jacquet de La Guerre, 1665-1729), яку мистецька громадськість вшановувала в березні цього року і викликала до життя самобутній “КОНЦЕРТ з творів французьких композиторок”, де творчий спадок славетної клавесиністки представлено в контексті чотирьох генерацій французьких мисткинь: Елізабет-Клод Жаке де Ла Герр, Луїзи Фарранк, Лілі Буланже і Сесіль Шамінад.
Уже третій рік поспіль концертні програми неординарного творчого проекту „Маловідомі жінки-композитори” стають подією у культурному просторі Галичини. Дві попередні імпрези були присвячені постатям геніальних німкень, зокрема, перша - Фанні-Сесіль Мендельсон-Генсель, старшій сестрі Фелікса Мендельсона-Бартольді, а друга – Кларі-Жозефіні Вік-Шуман, дружині Роберта Шумана.
Авторський доробок жінок-сучасниць засвідчує певні спільні ознаки і постає своєрідним початком відліку традицій професійної жіночої композиторської діяльності. Обидві мисткині, варто наголосити, в різні за тривалістю відтинки часу вели активну музично-громадську діяльність. Кларі Шуман (Вік) пощастило: вона реалізувала себе як концертуюча піаністка, а більшість її авторських композицій були видані ще за життя. Натомість, мистецьке оточення Фанні Мендельсон-Генсель, господині Музичного салону недільної музики і водночас художнього керівника Товариства, де вона продовжувала традиції салонного життя своїх тіток і матері, охоплювало переважно родинне коло.
Відомо, що її авторські твори часто звучали в концертних програмах, але ортодоксальні погляди геніального брата і батька, що домінували в їхній родині, забороняли Фанні публікувати її композиції під власним іменем.
Поява жінки-композиторки на вершині музичного Олімпу у всі часи вважалася явищем рідкісним і, звісно, не лише у Німеччині, а й у Франції. Як наголосила модератор мистецької імпрези професор Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, кандидат мистецтвознавства Тетяна Олегівна Молчанова: “Цей проект продовжує знайомити широкий загал із творчістю талановитих жінок–композиторів різних країн та епох, чиї імена несправедливо потрапили у тінь знаменитих родичів чи вчителів, а їх музика була незаслужено забута. Жінки, котрі займалися композицією, змушені були проявляти неабияку силу волі, винахідливість, навіть вдаватися до хитрощів, щоб відстояти своє право творити”.
Ім’я Елізабет-Клод Жаке де Ла Герр зустрічаємо в оточенні видатних особистостей, де зпоміж інших Хільдегарда з Бінгена, Франческа Каччіні, Барбара Строцці, Фанні Мендельсон, Клара Шуман, котрі зазвичай були менш відомі, аніж колеги-мужчини: адже їхню творчість не сприймали як щось серйозне. Хоча збереглися відомості, що при дворі короля Людовіка ХІV, правління якого вирізнялося незвичною пишністю придворного життя, прагненням до багатства і витонченості смаків, мистецтво музикантів цінували в особливий спосіб.
Отож, у віці п’яти років Елізабет-Клод музикувала на клавесині в присутності короля. Згодом про талановиту дівчинку-клавесиністку писали на шпальтах французької газети “Галантний Меркурій” (1677) : “Якщо б ми жили в часи, коли ще були сильфи*1 і гноми, можна було б не сумніватися, що це створіння [Е.-К. Жаке - Н.Д.] – їх племені. Всі не перестають дивуватися їй і захоплюватися нею, і перебувати під її чарами…”. Вона продовжувала виступати як клавесиністка і писати музику навіть тоді, коли у 1687 році вийшла заміж за органіста Марена де Ла Герра і залишила королівський двір. Перша книга Елізабет-Клод Жаке де Ла Герр “П’єси для клавесину” побачила світ 1687 року, а далі з’являються численні кантати, опери, музичні трагедії, пасторалі, тріо, сонати та інш.
В історію французького музичного мистецтва Елізабет-Клод Жаке де Ла Герр ввійшла все ж таки як авторка першої опери “Кефал і Прокрита” (1694), яку створила жінка-композитор у Франції. Портрет цієї знаменитої клавесиністки намальований художник Франсуа де Труа (1645-1730), якого сучасники величали французьким Тиціаном і Ван-Дейком. Бронзова медаль, створена 1729 року Королівською Академією надписів і словесності із надписом “Великих музикантів я гідна слави” і портретом Елізабет-Клод Жаке де Ла Герр - беззаперечне підтвердження її слави у мистецьких колах Франції епохи Просвітництва чи “галантної епохи”, як її ще називали. Славнозвісний французький мораліст Жан де Лабрюйєр (1645-1696) з думкою про дивовижну сучасницю відзначав: “Коли вченість і мудрість поєднуються в одній людині, я не згадую більше про те, що це жінка, - я захоплююся”.
У трактаті Евгара Тітона дю Тійє “Французький Парнас” (1732), де “у строгому ієрархічному порядку” увічнені всі найвизначніші діячі французької культури, ім’я Елізабет-Клод Жаке де Ла Герр посіло чільне місце.
Концертна програма, висвітлюючи мистецьке середовище в якому в різний час творили французькі жінки-композиторки, розпочалася презентацією творчого доробку Елізабет-Клод Жаке де Ла Герр. У виконанні А. Іванюшенко (клавесин) прозвучали чотири танці - Алеманда, Куранта, Сарабанда, Менует із Сюїти Ре-мажор для клавесину. Соната для скрипки (А. Кушнір) та клавесину (А. Іванюшенко), найбільш раннього взірця сонат у Франції, де темп і характер ще не були чітко регламентовані, дала можливість торкнутися сфери інструментальної музики – найкращого, що написала талановита француженка. І це особливо приємно, бо в даному випадку “жінка-композитор” не історичний кунштюк епохи Короля-Сонця, а видатна представниця французької композиторської школи.
Справжнім відкриттям для слухачів постала і особистість Луїзи Фарранк (Louise Farrenc, 1804-1875), лауреатки премії Академії мистецтв у 1861, 1869 рр. Донька скульптора Жака-Едме Дюмона здобула прекрасну музичну освіту у Анн-Сесіль Сор’я (фортепіано), учениці Луціо Клементі, а в Паризькій консерваторії навчалася у Антоніо Рейхи, згодом у Ігнаца Мошелєса і Іоганна Гуммеля. Луїза багато концертувала, зокрема з своїм чоловіком - флейтистом Аристидом Фарранком, який згодом став імпресаріо і навіть видавцем її творів. Творчість Луїзи Фарранк цінували Р. Шуман, Ф. Шопен, Г. Берліоз, Ф. Ліст, Й. Йоахим. У концерті на високому художньо-емоційному підйомі прозвучало її Тріо для флейти (Назар Підчеха), віолончелі (Юлія Кіх) та фортепіано (Ігор Петриця) і Експромт для фортепіано у виконанні Любові Личко.
Музичний спадок наймолодшої із представлених у проекті француженок-композиторок Лілі Буланже (Juliette-Marie Olga Boulanger, 1893-1918) зачарувала свіжістю емоцій і почуттів. Лілі виховувалася в сім’ї Ернеста Анрі Буланже (1815-1900), професора Паризької консерваторії, згодом навчалася у класі Г. Форе, який “був для музикантів тим самим, чим для поетів був салон Малларме. Кращі музиканти епохи пройшли через цю прекрасну школу елегантності і смаку, … заняття були корисні «скоріше сприятливим кліматом, ніж методом творення” (Зі спогадів Ролан-Манюєля).
Лілі Буланже поповнила когорту талановитих митців, до якої належали Моріс Равель, Роже Дюкасс, Шарль Кьоклен, Флоран Шмітт, Андре Капле, Поль Ладміро, Луї Обер, Надя Буланже. Цікаво довідатися, що саме Надя Буланже навчала сестру контрапункту. Володіючи вишуканим художнім смаком і, щораз наголошуючи: “Ви повинні створити мову, яка згодом подарує свободу бути самим-собою. Завжди потрібно бути самим-собою – це засвідчує признак генія в собі”. Надя Буланже спричинилася до формування світогляду своєї молодшої сестри. Отож, обдарована яскравим талантом 19-ти річна Лілі Буланже, учениця Відаля і Форе, подала свою кантату “Фауст і Елена” на пошукування Римської премії, і результат був вражаючий - вперше в історії Римських премій першу Велику премію вручили жінці. Відомо, що і її старша сестра Надя Буланже за кантату “Сірена” (La sirene) у 1908 році була нагороджена другою Римською премією.
Розвиток обдарування і багатообіцяюча кар’єра Лілі Буланже через слабке здоров’я закінчилися передчасно - у віці 25 років, тому і перелік доробку невеликий: незакінчена опера “Принцеса Мален” (за Метерлінком), кантати “Фредегонда” і “Фауст і Елена”, оркестрові полотна, псалми, камерно-інструментальні ансамблі, фортепіанна соната, п’єси для скрипки та інш. Три вокальні композиції для голосу і фортепіано, що прозвучали у львівському концерті у виконанні Наталі Кухар і Любов Личко (фортепіано) - “Біля ізголів’я” (з посвятою моїй дорогій матусі…) (Au pied de mon lit) на слова І. Браз’єра; “Ми будемо так кохати одне одного...” (Nous nous aimerons tant) на слова Г. Альберса; “Бузок, що відцвів…” (Les lilas qui avaint fleuri) на слова Р. Плємондона, зачарували слухацьку аудиторію. Композиціями “Ноктюрн” і “Кортеж” Лілі Буланже у виконанні Орисі Стецяк (скрипка) та Інни Капустіної (фортепіано) була представлена камерно-інструментальна творчість талановитої француженки у концертній панорамі львівського проекту.
Завершальним акордом проникнення у мистецький простір Франції постала постать піаністки і композиторки Сесіль Шамінад (Cécile Chaminade, 1857-1944), авторський доробок якої в концертній програмі презентувався найбільш об’ємно, охопивши жанри і фортепіанної, і вокальної, і камерно-інструментальної ансамблевої музики. Відомо, що Сесіль навчалася приватно, її талант зауважили і підтримали Каміль Сен-Санс, Емманюель Шабріе, Жорж Бізе.
Визнання, а згодом і популярність прийшли в момент представлення на всезагальне слухання трьох авторських робіт: балету “Калліроя”, концертштюк для фортепіано з оркестром і драматичної симфонії з хорами “Амазонки” (1888 р.). До цього моменту в її доробку вже були: Сюїти з оркестром, комічна опера “Севільянка”, два Тріо для скрипки, віолончелі і фортепіано. Та все ж, найулюбленішою сферою творчості Сесіль Шамінад були композиції для фортепіано, пісні й романси на слова улюблених французьких поетів П’єра де Ронсара, Віктора Марі Гюго, Альфреда де Мюссє, Теофіля Готьє, Жюль Верна та інш.
Піаністка багато концертувала в Франції, Бельгії, Нідерландах, Канаді і США, виконуючи переважно власні твори. Відомо, що композиції Сесіль Шамінад ввійшли до репертуару І. Падеревського, Н. Мельби та інш. В концерті прозвучали три фортепіанні композиції – “Елегія”, “Креольський танець”, “Променад” у виконанні Каміли Гурковської, Анни Сіліхіної, Євгена Романова (фортепіано); дві камерно-інструментальні композиції – “Капрічіо” і “Іспанська серенада” (С. Шамінад - Ф. Крейслер) для скрипки та фортепіано у виконанні Орисі Стецяк (скрипка) і Інни Капустіної (фортепіано).
Вокально-інструментальні твори талановитої француженки в інтерпретації Анастасії Паланської та Ольги Галій (фортепіано) “Люблячий” на слова А. Сільвестра, “Прийди, мій коханий” на слова А. Лафрікю, “Відсутня” на слова Е. Гунанд здобули чудовий резонанс. На завершення концертної програми прозвучало Тріо для скрипки (Катерина Назаренко), віолончелі (Модест Менцінський) та фортепіано (Наталія Сидір), подивляючи красою і вишуканістю авторського мислення.
Відчуття великого мистецького свята, подарував вибагливій аудиторії “Концерт з творів французьких композиторок”, об’єднавши професорів М.О. Логойду, Л.Ю. Крих, Т.О. Молчанову, Г.В. Станько, доцентів Т.М. Слюсар, Т.Є. Мілодан і творчу молодь різних кафедр Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка. Приємно, що й цього разу до справи поетичних перекладів долучилася талановита львів’янка, авторка багатьох поетичних збірок Олена Молчанова. Можемо сподіватися, що творчий проект “Маловідомі жінки-композитори” і надалі тішитиме львів’ян новими мистецькими знахідками і досягненнями.
*1. Сильфи (фр., від гр., міль) у кельтській та германській міфологіі, у повір’ях багатьох європейських народів один з видів ельфів – духів повітря.
Ніна ДИКА (Львів, Україна),
кандидат мистецтвознавства,
доцент Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка
Автор: Ніна Дика
Музикознавці: Ніна Дика
Навчальний заклад: Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка
|