| Огляд |
|
|
|
|
«Макбет» як інтерактивний перформанс
Амбіційна гра зі Шекспіром у Національному театрі ім. І. Франка
3 березня, понеділок
Поширити у Facebook
«Вистава «Макбет» у постановці Івана Уривського викликає суперечливі враження, проте безсумнівно є однією з найцікавіших інтерпретацій шекспірівської трагедії на сучасній українській сцені.
Це не просто вистава, а синтетичний інтерактивний перформанс, у якому класичний текст трансформується через новітні театральні засоби: світлові рішення, відеопроєкції, звук та навіть прямий контакт із глядачем, написав на своїй сторінці у facebook Володимир ДЗЬОБАК. - Ще до початку спектаклю в коридорах театру відчувалася невеличка напруга – нове правило про недопуск після третього дзвінка (логічне, але рідко застосовуване в українських театрах) змушувало публіку нервуватися.
Однак ця ж дисциплінованість задавала тон усій виставі: глядачі стали частиною ретельно вибудованого ритуалу.
Режисерська концепція від початку давала зрозуміти: це не «Макбет» у класичному розумінні. Глядачів не просто втягують у сценічну дію – вони стають її віддзеркаленням, її мимовільними учасниками.
Вражає використання сучасної сценографії: піщаний майданчик на сцені стає символом нестійкості, занепаду, і в той же час – своєрідним жертовником.
Але саме тут режисерський задум, на жаль, дає осічку. Сцена, де один із героїв плює на пісок, що згодом стає ложем для інших персонажів, виглядає занадто натуралістично, викликаючи у глядачів радше фізіологічне відторгнення, ніж емоційне співпереживання.
Арсеній Тимошенко та Тетяна Міхіна – беззаперечні фаворити вистави. Вони не просто грають – вони живуть на сцені, володіючи фізикою руху, пластикою та внутрішньою напругою, що передається глядачам.
Леді Макбет у виконанні Міхіної – витончене стерво, яке поступово розкриває свою хижу природу. Вона єдина з основних героїв, хто демонструє органічний розвиток персонажа. Але початкове трактування її образу як занадто доброї та ніжної суперечить самій природі персонажа і ходу подій, закладених Шекспіром.
Акмал Гурєзов у ролі Макбета – суперечливий. Його гра починається на рівні благородного героя, який щойно переміг ворогів Дункана, а потім раптово трансформується у злочинця – без чіткої мотиваційної лінії. Не вистачає градацій змін, психологічної еволюції персонажа – цей перехід виглядає надто різким, а фінальне падіння героя не викликає катарсису.
Режисерський підхід: баланс між авторським баченням і логікою тексту. Уривський – режисер, що працює з відчуттям матеріалу, і це видно у кожній сцені.
Йому вдалося інтерпретувати «Макбета» через сучасну призму, залучивши нові театральні засоби, але зберегти магію оригіналу. Однак заявлене прагнення показати «зло крізь призму історії знелюднення шотландського короля-узурпатора» на всі 100% не було реалізоване. Вистава більше захоплює формою, ніж глибиною.
«Макбет» Уривського – це робота, яка заслуговує на увагу. Її варто подивитися хоча б тому, що це одна з найбільш сміливих та візуально насичених спроб переосмислення Шекспіра на українській сцені.
Вона сповнена експериментів – не всі з них вдались, але загальне враження залишається позитивним. Це вистава, що змушує думати, навіть якщо не завжди відповідає на всі запитання».
ЯК ЛІДЕРУ УТРИМУВАТИ ВЛАДУ НЕ ПЕРЕТВОРЮЮЧИСЬ НА ТИРАНА?
Темні часи випускають у світ найстрашніших демонів людської душі. В той час, як боротьба за ідеали гуманізму зазнає щоденної поразки, тонка мембрана людяного в людині тріщить по швах, а ненажерливий звір загарбницької безглуздої війни клацає з мороку кривавою пащекою на плоть європейських цінностей, ми звертаємося до найпохмурішого тексту Вільяма Шекспіра “Макбет”.
Щоб зрозуміти темряву - треба стати темрявою. І театр для цього слушне місце. Тому саме зараз, перебуваючи на форпості європейської цивілізації, ми починаємо вдивлятися в безодню зла крізь призму історії знелюднення шотландського короля - узурпатора влади. Занурення в механіку зародження тиранії та споглядання механізмів політичних ігор, що породжують тиранів залишає багато питань до вартості та безпекової спроможності гуманістичних ідеалів - основи ціннісного ядра європейської цивілізації.
“Макбет” це історія великої трансформації з благородного лицаря на тирана - узурпатора влади. Навіть найкращі люди не мають запобіжників проти руйнівного впливу влади необмеженої буквою закону. Історія знелюднення Макбета починається з перемоги, де славний благородний полководець під впливом навіювань демонічних сил робить крок у незворотність.
Чим зараз є інфернальне в житті людини? В яких формах приходять демони і відьми до людини цифрового суспільства? В своїй інтерпретації демонічного в житті сучасної людини ми відмовляємося від форм запропонованих Шекспіром - демони сучасності живуть у цифрі, у засобах масової інформації, гібридній війні. Демонічний світ проявляє себе у маніпуляціях і тиску через формування публічної думки у соціальних мережах, на телебаченні тощо.
Цифрова реальність - глобальна. Тут нема де сховатися, неможливо уникнути агресивного бомбардування інформаційними повідомленнями приватного життя людини. Цифрове суспільство опинилося у суцільному символічному просторі - безперервному і всеосяжному. Далеко не кожен хто сюди потрапляє має запобіжники проти маніпуляцій і згубних впливів атак гібридної війни - може відрізнити справжній факт від фейку, сформувати неупереджене ставлення до тих чи інших подій.
Натомість маніпуляцій тут вдосталь. Саме тому бородаті шекспірівськи відьми-віщунки, що пророкують Макбету сходження на престол у нас деперсоніфікуються та набувають ознак всевидячих роботизованих сутностей. Ці сутності подібно до “Ока Саурона” безперервно присутні в реальності героїв та наділені необмеженою владою, впливають на вчинки та формують їх світогляд.
Макбет Шекспіра був людиною своєї доби, що постала за зламі язичницьких і християнських цінностей - особистістю з сильною волею до самоствердження будь-якою ціною, але такою, що вже має сформоване усвідомлення неминучої розплати за скоєне зло. Саме це розщеплення у свідомості Макбета веде його до божевілля.
Історична реальність сьогодення так само знаходиться в епіцентрі масштабного ціннісного розлому, який виник між демократичним світом та тираніями, що підіймають голову. Як нам, як суспільству, вистояти і увійти в новий світ після перемоги з надійними запобіжниками проти інформаційних маніпуляцій? Як лідеру утримувати владу не перетворюючись на тирана? Ці та багато інших питань ми ставимо перед собою в театрі і ширше у сподіванні стати більш спроможними та розбірливими та рівні суспільства.
Сто років тому, у 1924 році, видатний український театральний режисер-авангардист Лесь Курбас реалізує першу масштабну постановку трагедії Вільяма Шекспіра “Макбет” в театрі “Березіль”. Сьогодні франківці продовжують цей рух до пізнання людини політичної в театрі.
У постановці використано переклад Бориса Тена та Юрія Корецького.
ПОСТАНОВНИКИ ВИСТАВИ «МАКБЕТ»:
Іван Уривський - режисер
Петро Богомазов - сценограф
Тетяна Овсійчук – художник по костюмах
Павло Жданов – художник по світлу
Олександр Кришталь, Ігор Гордієнко – звукорежисери
Олександр Рожков – інженер відеоряду
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ:
Макбет — Акмал Гурєзов
Банко - Віталій Ажнов
Леді Макбет — Тетяна Міхіна
Король Дункан - Арсеній Тимошенко
Макдуф — Ренат Сєттаров
Малколм — Павло Шпегун
Інший склад: Олександр Рудинський, Іван Шаран, Мальвіна Хачатрян, Дмитро Чернов, Роман Ясіновський, Леонід Шеревера.
Наступні покази вистави «Макбет» відбудуться 13 і 20 березня.
|