90–річний Мирослав Стефанишин: «Музика забирає всю територію моєї пам'яті» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
90–річний Мирослав Стефанишин: «Музика забирає всю територію моєї пам'яті»
90–річний Мирослав Стефанишин: «Музика забирає всю територію моєї пам'яті»
4 квітня 2017, вівторок
Поширити у Facebook

Заслужений діяч мистецтв України, почесний професор Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, композитор, диригент, фольклорист, музикознавець, лауреат обласної премії ім. Степана Кривенького, автор понад 500 музичних творів, близько півтисячі аранжувань українських народних пісень святкує поважний ювілей

Мене виховували видатні професори, що задали прагнення до музики високого рівня і передали особливу інтелігентну людяність. Тепер таких немає — нинішні у панцирах ходять.




«Сам Микола Колесса направив мене диригентом у Волинський народний хор»

Мирослав Степанович сяє такою життєдайною усмішкою, що 90 років йому даси лише зважаючи на величезний обсяг зробленої роботи, та й то дивуєшся: як стільки всього встиг, хіба цілодобово працював? На це пан Мирослав відповідає: «Народився у мальовничому карпатському селі Бовшеві на Івано-Франківщині, де така природа, що хочеться співати».

Тому, мабуть, і співала уся його творча родина, яку жартома називає сімейною капелою. З дитинства мріяв вчитися на композитора, а знаменна зустріч із Анатолієм Кос-Анатольським тільки додала впевненості юнакові. І став для нього Львів «духовним материком, форпостом духу», адже навчався у корифеїв музичного мистецтва Павла Муравського, Станіслава Людкевича, Миколи Колесси. З консерваторії, наче з трампліну, стартував музикант у велике мистецтво, а кожну постать, що стрічав на шляху становлення, опише потім у своїх книгах-подяках, одна з яких так і називається — «Я щиро вдячний долі».

— Пане Мирославе, то й направду Львів формує в талановитій людині митця?

— Там витає такий дух давньої традиційної культури, котрого немає в жодному місті. Окрім того, мене виховували видатні професори, що задали прагнення до музики високого рівня і передали особливу інтелігентну людяність. Тепер таких немає — нинішні у панцирах ходять. Видатний Микола Колесса ще в консерваторії мене примітив, запрошував навіть додому, де я щиро захоплювався його громіздкими архівами. А на уроках хормейстера Павла Муравського мені здавалося, що потрапив на свято — такий то був емоційний чоловік, що, розповідаючи, аж вискакував зі свого крісла.

— Які ще, окрім консерваторії, яскраві моменти не забуваються?

— Сам Микола Колесса направив мене диригентом у Волинський народний хор. Так з 1954 року розпочалося моє нове творче життя. І хоч двічі пропонували наукову роботу в Києві, в Інституті фольклору й етнографії, я вже не міг покинути Луцька. Багато всього тут було вперше. З'явилася сім'я, цікава робота в училищі, керівництво ансамблями «Калинонька», «Лучанка», «Веснянка»… Таке було прагнення працювати, адже поруч — 25 чарівних дівчат. Прийдеш до них, а вони всі, як одна, красиві й усміхаються…

— То ось чому ви такий бадьорий – отримали заряд на багато років уперед?

— Так, від позитивних людей заряджаєшся, і в моїх колективах ніколи не виникало конфліктів.

— Що, і диригентської палички ніколи зопалу не ламали?

— Та не було на таке часу. І вихідних не мав десятками років. А найбільшим творчим здобутком вважаю те, що почав писати пісні. Вперше це трапилося в 1947-му, на слова Лесі Українки. Вийшло, що ця поетеса і привела мене в Луцьк. Кожна її поезія має свої образи. Пізніше я уклав збірку музичних творів «Горить моє серце, палає».

Ще одна важлива сторінка моєї творчої діяльності розгорнулася у 1956 році — збирання волинського фольклору. Разом із народознавцем Олексою Ошуркевичем об'їздили все Полісся, записали близько 750 пісень і видали збірник на 300 творів. В Інституті фольклору зацікавилися цією працею і вирішили укладати такі збірники й по інших областях.

«Якщо Бог дав талант, то розвивати й передавати його – це вже наш обов'язок»

— Мирославе Степановичу, а як ви звершуєте це магічне дійство – вірш перетворюєте в пісню?

— Зазвичай, це відбувається після прочитання хороших творів. Такою є поезія Олександра Богачука, що з ним співпрацювали 13 років. Світлі й дуже пісенні вірші. Із сучасних поетів подобається Віктор Вербич, Микола Мартинюк. На ювілейному концерті звучатиме наша «Ода Луцьку». Кожен композитор відчуває музику поезії по-іншому, і хоч мелодія на слова Тараса Шевченка «Ой, чого ти почорніло, червонеє поле» вже була, я написав свою версію, а церковний хор «Оранта» виконав, випустили диск. Вийшло, вважають спеціалісти, дуже вдало. Озвучував поезію Івана Франка, Максима Рильського — понад 60 авторів. Мелодії забирають усю територію моєї пам'яті. Це ж яка маса – півтисячі пісень, понад 500 обробок, близько 2000 фольклорних творів! Але завжди хотілося, щоб і наступним поколінням моя праця згодилася. Та й тепер, вважаю, заспокоюватися нема чого, якщо Бог дав такий талант, треба його розвивати й передавати, бо це вже обов'язок.

— То композиторів на пенсії не буває?

— Чого ж — різні є. Але мої наставники творили до глибокої старості: Муравський прожив 100 років, Колесса —103, Людкевич — 101.

— Диригування продовжує віку? Ви ж, наче метелики, годинами махаєте руками-крилами?

— Без руху життя слабне, а в бездіяльне тіло закрадаються вороги і гризуть його. Декілька років роблю вранці фізичні вправи, масажі, які впливають на кровообіг, розминаю в долонях пружинку. Від цього поліпшується робота мозку. І ще, що важливо, необхідне легке харчуваня, маленькими порціями. Зараз я снідаю о 8:00, обідаю о 12:00, вечеряю о 18:00 — німецький режим, який привчає організм до порядку. Коли набув собі в 1991-му році інфаркт, потім другий, задумався про музику власного тіла. Спостерігаю за людьми і думаю: навіщо вони носять перед собою зайвий тягар кілограмів? Носити треба тут (пан Мирослав показує на серце. – Авт.) На сцені ми, диригенти, працюємо 6 годин руками — і не відчуваємо болю, втоми, а навпаки — з'являється внутрішня енергія.


Автор: Лариса ЗАНЮК
Джерело: Волинь



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine