|
|
«Карась - українець, воїн, патріот»
Тарас Бережанський, виконавець головної партії в оновленій версії «Запорожця за Дунаєм» і боєць ТрО про виклики сьогодення
21 червня 2023, середа
Поширити у Facebook
Нині відомому українському басу Тарасу Бережанському вдається поєднувати дві зовсім різні іпостасі: творчість – виступати на сцені та боронити країну, як доброволець Територіальної оборони, його позивний «Опера».
21 червня Тарас Бережанський виступить у головній партії Івана Карася у резонансній постановці Львівської опери - виставі «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Нове прочитання класики здійснили: музична редакція – Олександр та Дмитро Саратські, лібрето – Микола Бровченко та Оксана Тараненко, диригентка – Ірина Стасишин, режисерка – Оксана Тараненко, сценографія – Тадей Риндзак, художниця костюмів – Людмила Нагорна, хормейстерка – Ірина Коваль, балетмейстер – Олексій Бусько, художник світла – Олександр Мезенцев, постановник боїв – Олександр Дідик, керівник проєкту – Василь Вовкун). Глядачі відчують правдивий дух вільної України та її героїв, які впродовж століть виборювали своє право бути вільними та незалежними.
-Тарасе, як ви встигаєте грати на сцені, а також воювати у Територіальній обороні?
- Завдяки тому, що я, все ж таки, служу у ТрО як доброволець, а тому інколи буває час співати. Коли запитують, як це вдається, то відповідаю : «У вільний час від роботи у Львівській опері я служу, а після служби – працюю в театрі». Це може відбуватися тоді, коли у нас чергування: тиждень через тиждень. Коли наш взвод чергує - я на службі, а коли маю тиждень вихідного, то можу попрацювати й на культурній ниві.
«У НАС НЕ ПОБУТОВА, А ГЕРОЇЧНА ІСТОРІЯ»
-Розкажіть, як народжувалась вистава «Запорожець за Дунаєм» і ваш образ Карася, який у новій редакції опери зовсім не п‘яничка, а розвідник?
-З режисеркою Оксаною Тараненко ми давно знайомі, а тому цілком їй довіряю. Ми з нею гарно попрацювали у Національній опері України під час постановки комічної опери «Джанні Скіккі» Джакомо Пуччіні. То був спільний українсько-італійський мистецький проєкт у співробітництві з Посольством Італії в Україні та Італійським інститутом культури в Україні. Постановка вийшла цікава з вокальним фехтуванням і хепі-ендом…
«Запорожець за Дунаєм» - дуже масштабна вистава, в якій пані Оксана продемонструвала цікаве бачення класики, чітко артикулювала на репетиціях, дуже легко працюючи з артистами, пояснюючи, що вона хоче і яке завдання, аби точніше розкрити кожний персонаж вистави.
В цій постановці по-новому розкрились солісти, хор і балет. Режисерка вміє розкрити потенціал і талант кожного артиста, бо навіть коли ти думаєш, що не здатний щось зробити, не вмієш, то після переконань Тараненко все виходить – цікаво й драйвово.
За сюжетом (режисерка є співавтором лібрето) Карась вийшов зовсім іншим, ніж ми звикли бачити цього героя у хрестоматійних постановках. Мені легко було створювати образ Івана Карася, бо він українець, воїн, патріот. Вживатися не довелося, бо я розумію його дії, його особистість.
У нас не побутова, а героїчна історія. Зараз, коли вже 16 місяців триває повномасштабне вторгнення рашистів в Україну, все актуально, все на поверхні, а тому працювати було легко і цікаво. Карась – це наш сучасник, він розвідник і голова підпілля. Таких героїв сьогодні багато і ми про них чуємо в новинах – це сучасні герої.
- А в музичному плані як працювалось, бо у виставі нове аранжування опери?
-Тут потрібно було попрацювати, бо музична основа вистави трохи відрізняється від класичної версії С. Гулака-Артемовського. Музичну редакцію здійснили композитори Олександр та Дмитро Саратські, але вони не переписували твір, а зробили сучасне аранжування опери. Фінал повністю поміняний, а все інше, в принципі, залишилося. Тексти, які проговорюють герої – там багато було роботи лібретистам, а музичні тексти не надто видозмінені.
«ПЕРЕДБАЧЕННЯ ВІЙНИ НЕ БУЛО, АЛЕ НА СЕРЦІ МАВ ТРИВОГУ»
- Можете пригадати 24 лютого 2022-го – день повномасштабної російсько-українського вторгнення? Як війна розпочалася для вас?
- Ми з дружиною і донькою були вдома, у Києві. Я прокинувся від вибухів десь пів на п'яту ранку… Відчуття, що щось буде якось літало у повітрі, бо з Києва виїхали дипломатичні місії країн, акредитовані в Україні, і це якось бентежило. Хоча, те, що буде така довга та кривава війна, яку розв‘язали російські окупанти, я не міг навіть уявити…
Передбачення війни не було, але на серці мав тривогу. Я мав їхати на фестиваль у Баден-Баден, але за кілька днів до війни, вже скасовували авіарейси, і це насторожувало.
Щось не зрозуміле відбувається… Втім, я по суті, оптиміст, а тому про погане не думав і вважав, що якось все повинно скоро закінчиись… Знаєте, не було ясно, що ж відбувається? Подивився інформацію в інтернеті, бачу, друг з Одеси в онлайні, подзвонив йому. Він сказав, що місто бомблять, Одеса сильно потерпає… Я включив радіо, телевізор і почалися перші повідомлення в новинах про агресію московитів...
Певний час ми з родиною були у Києві, а коли з кожним днем все ставало гірше від бомбардувань, і окупанти почали оточувати нашу столицю, то я вирішив вивезти сім‘ю до Львова, бо там працюю в Оперному театрі. Житомирська траса вже була окупована, то виїжджали в об‘їзд. Їхати було важко, добиралися до Львова три дні… Там родині було безпечніше знаходитись.
- А коли ви записалися до Територіальної оборони? Це було у Львові чи у Києві.
- Я живу у Києві, а тому пішов до Територіальної оборони столиці. До Нового року проходив військові навчання, закінчив у січні одні курси, потім ще інші. І в березні підписав контракт добровольця з моїм батальйоном; ми, як мобільні групи, допомагаємо ППО. Війна змінила все, а тому я хотів, крім культурної складової, якось ще допомогати Батьківщині.
«ПРОГНОЗИ – РІЧ НЕВДЯЧНА»
- Ваші відчуття: одні кажуть, що ця війна надовго, інші вважають, що до кінця року рашистів відкинуть до російських кордонів, і ЗСУ звільнить Україну.
-Я оптиміст, і завжди намагаюся мислити позитивно і все має скоро скінчитися, але ми бачимо, що ворог, попри великі втрати особового складу і техніки, все ж продовжує бойові дії. Війна – не проста справа… відвоювати свою землю дуже важко. Скільки заміновано території!
Ми маємо агресора, який не шкодує своїх і не гребує навіть терористичними діями, наприклад, підірвав Каховську греблю, наробили такої страшної біди, та все одно не зупиняється, а зараз погрожує ще підірвати Запорізьку АЕС… Вони не зупиняються ні перед чим, і всі ці злодійства лягають на плечі українських бійців, які повинні долати перешкоди, йдучи у контрнаступ, звільняючи нашу землю. Прогнози – річ невдячна!
- Тарасе, до війни ви багато виступали за кордоном. Зараз гастрольна діяльність пішла на паузу чи інколи вам вдається брати участь у виставах та концертах провідних оперних театрів світу?
-Є надія, що цього літа зможу взяти участь в опері «Ріголетто» Дж. Верді. Маю контракт із Національною оперою Чилі. Сподіваюся, що зможу туди поїхати. Під час війни, я мав честь виступати в Австралії у постановці опери «Аттіла» Дж. Верді. Цей твір я добре знаю, вже співав на прем‘єрі: патріотична опера про боротьбу жителів Адріатики проти загарбників.
Постановка була представлена в «Ла Скала». Дію там перенесено на час Другої світової війни й показана боротьба італійського підпілля з німецькими фашистами. Тобто обігрується тема завойовників.
Зараз, попри воєнний стан, я можу виїжджати, як артист, але маю звертатися до Міністерства культури та інформаційної політики України з проханням надати дозвіл на гастролі, подаю документи, запрошення, обговорюються дати виступів…
- А з головним режисером Київської опери на Подолі Віталієм Пальчиковим є плани ще попрацювати? Два роки тому у вас вийшла дуже резонансна спільна робота, Представили концертно-сценічну оперу «Cosi fan tutte. Так чинять всі жінки» Моцарта, в якій зібралися зірки: ви, Андрій Бондаренко, Олексій Пальчиков, Ксенія Бахрітдінова-Кравчук, Анастасія Поліщук та Дар’я Миколенко. Той єдиний показ став справжнім світлом для меломанів.
-Ми з Віталієм Пальчиковим час від часу ведемо діалог. Плани є, але зараз театру складно, а мої колеги-співаки теж через війну розкидані по світу. Думаю, після війни та перемоги ми обов'язково ще влаштуємо щось цікавеньке для любителів оперного мистецтва. - Бажаю вам успіху на творчій ниві й рядах Територіальної оборони, а також найшвидшої перемоги над ворогом.
Довідка Music-Review Ukraine
Тарас БЕРЕЖАНСЬКИЙ (бас), лауреат міжнародних конкурсів.
Навчався у Криворізькому педагогічному університеті (2002—2005; викладач Л. Косяк), у Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова (2009). Закінчив НМАУ ім. П. Чайковського (2013; кл. С. Скубака).
Брав уроки у В. Лупалова.
У 2006—2017 рр. — соліст Ансамблю пісні і танцю ЗС України, в 2016-2020 рр. — Національної опери України, з 2021 р. – Львівської опери.
Як запрошений соліст виступав на сценах провідних театрів кількох континентів — «ДойчеОпер Берлін», Королівський театр Версалю, Австралійської опери, Національної опери Чилі, Ізраїльської опери тощо.
Виконував партії Аттіли, Коллена та Спарафучіле в Сіднейській опері, Падре Ґвардіано у Національній опері Чилі, Спарафучіле в Оперному театрі Північної Ірландії, Короля Рене на Фестивалі Опероза в Чорногорії та в Державному музичному театрі м. Клайпеда, Геркулеса в Королівській опері Версалю, Захарії в «ДойчеОпер Берлін», а також Реквієм В. А. Моцарта в Женевській консерваторії; Данило – «Страшна помста» Є. Станковича, Карась – «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака –Артемовського та інші у Львівській опері.
Автор: Тетяна Поліщук
Фото: Львівська Опера
Музикознавці: Тетяна Поліщук
Діячі мистецтв: Оксана Тараненко
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
|