«Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!»
Плоскіна Віктор
«Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!»
Віктор Плоскіна вже десять років є головним диригентом Національного театру опери та балету Білорусі
22 липня 2017, субота

Наша бесіда з відомим українським маестро, який нині є головним диригентом Національного театру опери та балету Білорусі, постійно живе в Мінську, але регулярно виступає з українськими оркестрами і оперними театрами, відбулася в Києві після вистави «Чіо-Чіо-Сан» Пуччіні в Національній опері України. Був великий успіх, а особливо бурхливо аплодували саме диригентові.


— Враження у мене різні, — зізнався Віктор ПЛОСКІНА. — З одного боку, я ошелешений чудовим прийомом із боку оркестру, весь час відчував позитивну енергетику. В Національній опері — своя особлива аура, сцена тут намолена великими митцями — диригентами, співаками, хореографами. Щодо вистави, то в мене двояке відчуття: піднесеність, радість, що виступаєш в такому залі, а з другого боку — прикрість, що не було достатнього часу відрепетирувати й втілити всі свої творчі ідеї.

ВІД ЛЬВОВА ДО МІНСЬКА

— Серед диригентів одні більше диригують в опері, інші переважно займаються симфонічною музикою. А як склалося ваше творче життя?

— Спочатку я більше займався симфонічною музикою, а останнім часом — здебільшого оперою і балетом, але не покидаю і симфонічну музику.

— Ви закінчили Львівську консерваторію?

— Так. Я — уродженець Закарпаття, в нас можна було дивитись угорське телебачення, а там щороку показували Будапештський конкурс диригентів. Я собі думав, що мушу колись обов’язково на нього потрапити. Бажання здійснилося, коли був на другому курсі консерваторії. На конкурсі познайомився з видатним диригентом Юрієм Івановичем Сімоновим. За його порадою я ще до закінчення консерваторії почав працювати другим диригентом у Кисловодській філармонії... Йшов 1991-й, вже розвалювався Радянський Союз, і мені важко було там залишитися надовго. Два роки я диригував у Дніпропетровській опері, а 1994-го отримав другу премію на Конкурсі ім. Турчака в Києві. Після цього мене запросили до Національного симфонічного оркестру України, де я працював до 2007 року. Паралельно впродовж півтора року очолював Дніпропетровський філармонічний оркестр, регулярно їздив туди з Києва.

— А як ви потрапили до Мінська?

— 2007 року отримав запрошення з Мінського оперного театру на посаду головного диригента і переїхав туди з сім’єю. З тих пір працюю з ними.
Робота в театрі сильно відрізняється від роботи в симфонічному оркестрі. По-справжньому я відчув оперну специфіку саме в Мінську. Спочатку було важкувато, але призвичаївся. За ці роки я поставив 26 вистав!

СІМ ДИРИГЕНТІВ І ОДНА РАДА

— Це чимало, враховуючи, що в театрі ви — не єдиний диригент, і ваші колеги так само робили свої постановки.

— У театрі сім диригентів, кожен має свої виступи. Мінський театр взагалі працює дуже потужно. Сім останніх років у нас відбувається Міжнародний Різдвяний фестиваль, кілька разів організовували фест «Балетне літо». Маємо Міжнародний конкурс вокалістів, проводимо Різдвяний бал. Величезний проект ми розгорнули в містечку Несвіж у славетному замку Радзивілів за 180 км від Мінська, там вже шість років поспіль показуємо фестиваль просто неба. Щороку 25 травня, на день народження театру, в нас День відкритих дверей: ввечері показуємо «Кармен» — оперу, з якої театр 1933 року розпочав роботу, а перед виставою впродовж усього дня до нас приходять гості, вокалісти проводять майстер-класи, головні спеціалісти зустрічаються з глядачами, відповідають на запитання, водять людей за лаштунки, показують бутафорські цехи та інше «закулісся».

— Отже, ви не чекаєте публіку склавши руки, а активно її формуєте.

— У Білорусі до Оперного театру надзвичайний інтерес. Вистави йдуть щодня, крім понеділка, а в суботу і неділю — по дві вистави на день. Балети майже завжди з аншлагами, на операх зала заповнена щонайменше на 80%.

— Хто у вас обирає репертуар?

— Колективний орган — художня рада. Спочатку це трохи смішило мене, бо в Україні художні ради в театрах вже давно втратили свою колишню роль. Але ж рада — це українське слово, і традиція «ставати на раду» — українська. Порадитись буває важливо, а надто коли в раді зібралися метикуваті люди, які розуміються на тому, про що йдеться.

— Скільки прем’єр робить театр за сезон?

— Ставимо сім вистав протягом року — три опери та чотири балети. Це вимагає серйозного темпу роботи. На початку наступного сезону в нас нова постановка «Травіати» з латвійським режисером Андрейсом Жаґарсом. За місяць — постановка балету «Корсар». У лютому випускаємо «Тоску», за нею в квітні йде «Богема», яку поставить Олександр Тітель, видатний режисер, керівник Московського оперного театру ім. Станіславського і Немировича-Данченка. Наша молода хореограф Ольга Костель поставить балет «Анна Кареніна» на музику трьох симфоній П. Чайковського. Після цього ми розпочнемо дуже складну роботу: в першій дії — балет «Так казав Заратустра» на музику однойменної симфонічної поеми Ріхарда Штрауса, а в другій дії — його ж опера «Саломея». Це серйозне випробування для нашого творчого колективу, але ми до нього готові. «Саломею» будемо ставити з нашим головним режисером Міхеїлом Панджавідзе. Він, як і я, людина завзята, має новаторські задуми. Ми з ним вже поставили сім чи вісім вистав, зокрема «Набукко» Верді та «Сиву легенду» білоруського класика Дмитра Смольського.

— А запрошення постановників з-за кордону — це окремі випадки чи стратегічна лінія театру?

— Ми це робимо постійно. Поставили «Снігуроньку» Римського-Корсакова з режисеркою Сусанною Цирюк, що працює в Петербурзі. Раніше з голландцями зробили «Трубадура» і з ними ж випустили «Богему».

— А що зі старих вистав у вас іде нині?

— Є спектакль «Хованщина» — старий, але дуже потужний. Я пишаюся тим, що ми його поновили. Взяли редакцію Шостаковича — на мій погляд, найкращу редакцію цієї геніальної опери Мусоргського. Але переважають у нас нові постановки. Нещодавно поставили «Сільську честь», «Севільського цирульника», «Аїду», заново зробили «Кармен». У цьому сезоні німецький режисер Ганс-Йоахім Фрай поставив «Чарівну флейту» Моцарта і «Летючого голландця» — це була перша в Мінську вагнерівська постановка.

А як справи із сучасною музикою?

— Із музики ХХ ст. я поставив «Царя Едіта» Стравінського. На жаль, сучасну музику виконуємо мало, хотілося б більше. В нас іде балет білоруського композитора Вячеслава Кузнєцова «Вітовт», раніше показували його ж оперу «Записки божевільного», дуже добре поставлену колишнім головним режисером театру Маргаритою Ізворською.

— А що є більш популярним для публіки — опера чи балет?

— Домінуюче мистецтво в Мінську — балет. Я також ставлю багато балетів. Дуже запам’яталась «Анюта» Гавриліна, яку ми поставили з видатним балетмейстером Володимиром Васильєвим. У нас цей балет викликає величезне зацікавлення і сприймається, наче фільм. Ми навіть по два рази поспіль його показуємо, щоб могли потрапити всі, хто хоче. Нещодавно я поставив з Марісом Лієпою «Жар-птицю» Стравінського, із Юрієм Пузаковим — «Попелюшку» Прокоф’єва і поновив його «Ромео і Джульєтту». Із видатним російським хореографом Нікітою Долгушиним поставили «Сильфіду» та «Жизель».

ПРО СОЦІАЛЬНУ ЗАХИЩЕНІСТЬ І «ЗАПРОШЕНИХ» СОЛІСТІВ

— Скільки у вас зазвичай триває робота над новою оперою?

— Приблизно три місяці. Спочатку йде робота в класі: індивідуальні уроки з солістами, ансамблеві співанки, потім розпочинаються мізансценічні репетиції з режисером. У театрі паралельно йде робота над кількома новими виставами, тому щось нове ми випускаємо майже щомісяця. Облаштували також малу сцену, і тепер на ній можемо репетирувати майбутню прем’єру, не зупиняючи показ вже існуючих вистав. Цю малу сцену ми використовуємо і для публіки, демонструємо різні «лабораторні» роботи, показуємо камерні вистави, дебюти молодих музикантів

— Ви спираєтесь здебільшого на власних співаків чи практикуєте запрошення гастролерів?

— Це дуже важлива тема. Оперна трупа в нас велика, багато людей вже поважного, як для співаків, віку. Оскільки в Білорусі соціальна захищеність працівників дуже висока, нам важко попрощатись із тими, з ким вже пора прощатись, оскільки у вокаліста голос з плином часу втрачає свої якості. Ці шановані нами люди залишаються в складі трупи, але ж ми маємо дбати про поповнення молоддю... Для цього організували на базі театру Міжнародний конкурс співаків, незабаром будемо його проводити вже вчетверте. Конкурс дав нам величезний поштовх, ми відкрили сім-вісім чудових співаків, які вже зараз беруть участь у наших виставах.

Запровадили посади «запрошених солістів», в такому статусі в нас виступає соліст Львівської опери тенор Михайло Малафій, який здобув на нашому конкурсі Першу премію. Прекрасна співачка з Пермського театру Надєжда Павлова, лауреат останньої премії «Золота маска» в Москві — також наша запрошена солістка. Багато гастролерів приїздять з України — Анісімова, Романенко, Гурець, Ковнір із Київської опери. Бас зі Львова Олександр Теліга — унікальний співак, дуже затребуваний у світі. До нас він прилетів з віденської Штатс-опери співати Доланда в «Летючому голландці». Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!

— А що вас цікавить в українському репертуарі?

— Мені дуже подобається «Золотий обруч» Лятошинського. Ще коли я був студентом, брав участь як хорист у постановці у Львові «Украденого щастя» Мейтуса. Тоді у Львові було загальне піднесення, Радянський Союз розвалювався, над міською ратушею підняли український прапор. Подібне суспільне збурення, хоч і за цілком інших обставин, я побачив значно пізніше в Харкові — 2014 року, після Революції Гідності. Я тоді був музичним керівником Харківської опери і домігся виконання просто неба «Тараса Бульби» Лисенка. Це була не просто вистава, а й важлива суспільно-політична акція, якою ми стверджували українську національну ідею і підтримували тих, хто за неї тоді в Харкові боровся. Я дуже гордий і щасливий з того, що мені тоді це вдалося. Зібралися люди у вишиванках, з національними прапорами — це все мені нагадало львівську атмосферу кінця 1980-х — початку 1990-х років.


Автор: Олександр Щетинський
Диригенти: Віктор Плоскіна
Джерело: Газета «День»



Додати: Share on Facebook

Інші:

25 років на Волині: організатор міжнародного фестивалю про повернення «райського куточка» світового класика
От хора к театру
Вікторія Лук'янець: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
"Ти щаслива людина, якщо можеш займатися улюбленою справою" - скрипаль-віртуоз Олександр Божик про концерт в Івано-Франківську та свою творчість
Скрипаль-віртуоз Олександр Божик: "Покажу тернополянам, як за допомогою телевізійного пульта керувати оркестром"
«Мені казали, що потрібно народитися в штанях, аби стати диригентом»
Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
Дмитро КАЦАЛ:"Іноді з "глухарів" виростають солісти"
Анжеліна ШВАЧКА. Вдача дикої птицi
Диригент Ревакович: "Музика незалежності" відбулася завдяки синергії українських і польських установ
Володимир Сіренко про 100-річчя оркестру, класичну музику та українських композиторів
Ми плануємо довгострокові проекти з Українським культурним фондом - Моніка Гроховська
Ми є третім за віком радіо-оркестром Європи — диригент Володимир Шейко
Більшість композицій виконані творчими колективами Українського радіо — редакторка UA: Класична музика
«Виступати перед сьогоднішніми захисниками України для нас велика честь…»
Остап Шутко: «Музика – це мова, яку не треба перекладати»
«Моя «зброя» – голос!»
Директор Ужгородської музичної школи знає, чому коли людина щаслива, її душа співає
Андрій Кошман, баритон, соліст формації «NOVA OPERA»
«Життя моє - опера!»
Класична музика є пропуском у «клуб цивілізованих» – Василь Василенко
Галина Стеценко: «Відчуваю дідову присутність у своєму житті»
День відкритих дверей у музеї Кошиця
Дві сотні мелодій однієї садиби
Від Баха до Гласса: як навчитися розуміти класику
Людина і... гаджети
Надія Величко: “Коли заграв орган, я наче почула голос Бога”
«Любовний напій» Ольги Кульчинської та Андрій Бондаренка
«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу»
Український фестивальний оркестр зі Львова записав цикл для міжнародного проекту "Пісні для Юдіт"
Оксана Линів: "Розвиток культурного життя в Україні буде тоді, коли житиме позитивна творча конкуренція"
Володимир Шейко: "Диригент – це покликання"
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
«Дуже ціную нашу систему музичної освіти»
«Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»
У Голівуді ніхто не хоче говорити про Україну – Джон Малкович
«Я не народився рабом, тож не можу стати тираном»
Як це – бути солісткою однієї з найкращих опер у світі
Олексій Коган: «Це дуже символічно і красиво, коли академічна музика поєднується з джазом»
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
      © 2008-2018 Music-review Ukraine