| Новина |
|
|
|
|
У Києві відкрили пам‘ятну дошку Євгенії Мірошниченко
10 років тому замовк голос-кришталь легендарної оперної співачки
5 травня 2019, неділя
Поширити у Facebook
Джерело: Газета День
Успіх і слава прийшли до Є.Мірошниченко ще в юності, а в 16 років учениці Харківського ремісничого училища вже аплодували тодішні керівники СРСР. Дуже скоро голос-кришталь Євгенії полонив мільйони сердець людей із різних країн світу. Як розказувала співачка, любов до співу вона отримала у спадок від матері, а «спів допомагав мені у важкі та світлі години життя»... Якось на одному концерті Євгенію почув головний диригент Оперного театру та ректор Київської консерваторії Олексій Климов. Він запропонував Мірошниченко вчитися, та наука не йшла, і Женю… виключили з консерваторії. Вона пішла працювати на швейну фабрику. Та коли консерваторія готувалася до звітного концерту, згадали про «голосисту дівчину», яка вже була відомою в місті. Євгенію розшукали та привели до тодішнього голови Верховної Ради Гречухи, який переконав, що вона повинна співати і Мірошниченко поновила навчання в консерваторії...
Її дебютом на сцені Київського оперного театру стала вердієвська «Травіата», а партія Віолетти стала першим професійним успіхом Євгенії. У середині 1950-х Є.Мірошниченко стажувалася у «Ла Скала». Після Мілана в репертуарі співачки з’являється «Лючія ді Ламмермур». Після вистави музичні критики написали, що «в театрі засяяла нова оперна зірка». А далі було багато різних образів — Шемаханська цариця в «Золотому півнику», Розіна в «Севільському цирульнику», Цариця ночі в «Чарівній флейті», Вона в «Ніжності» та багато інших у різних виставах. Саме завдяки таланту Євгенії Мірошниченко та її колег — Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка, Анатолія Кочерги, Стефана Турчака та інших — були вписані «золоті» сторінки в театральний літопис Києва.
Довгий час у нашій столиці глядачі йшли на вистави, де брали участь дві оперні прими — Євгенія Мірошниченко й Белла Руденко. Кожний виступ Мірошниченко був тріумфом великої драматичної актриси й вокалістки. І в тому творчому двобої перемогла Євгенія Семенівна! Втім, зоряною хворобою співачка ніколи не хворіла. Єдиний привілей, який дозволяла собі Мірошниченко — бути відвертою не тільки на сцені, а й у повсякденному житті. Вона без усякої дипломатії завжди говорила те, що думала, і колеги поважали Євгенію Семенівну за її громадянську позицію…
Коли настав час попрощатися зі сценою, то вона пішла, як Королева, — непереможеною, віддаючи сили і здоров’я своїм учням (впродовж багатьох років викладала у Національній музичній академії України). Євгенія Семенівна мріяла, щоб у Києві з’явився камерний театр — Мала опера, втім, за життя вона так і не здійснилася...
Євгенія Семенівна володіла якоюсь колосальною енергетикою: концентруючись на кожній виконуваній речі, заворожувала, гіпнотизувала увесь зал. Усі сиділи наче прикуті. Добре, що для майбутніх поколінь залишилися звукозаписи, які чаруватимуть тих, хто ніколи не чув Євгенію Мірошниченко «наживо», бо навіть застаріла техніка не здатна знищити ту магію, яка народжувалася під час її співу. Можливо, секрет цього дива полягав у невимовній легкості, як у вокалізації, так і у поведінці, на сцені, за кулісами. Вона була живою, тому різною, але як ніхто інший володіла даром причаровувати публіку. Нині світла пам'ять про Мірошниченко продовжується у її дітях та учнях…
Довідка
Євгенія Семенівна МІРОШНИЧЕНКО народилася 12 червня 1931 року в селі Радянське (зараз Графське Вовчанського району Харківської області, Україна).
У 1951–1957 роках навчалася в Київській консерваторії у класі професора Марії Донець-Тессейр.
У 1961 році стажувалася у Міланському театрі «Ла Скалі».
У 1957–1997 роках — солістка (лірико-колоратурне сопрано) Київського театру опери та балету.
З 1980 викладала в Київській консеваторії на кафедрі сольного співу, з 1990 року — професор.
Її коронними оперними партіями були: Лючія («Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті), Цариця ночі («Чарівна флейта» В. А. Моцарта), Лакме («Лакме» Л. Деліба), Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Віолетта («Травіата» Дж. Верді), Мюзетта («Богема» Дж. Пуччіні), Манон («Манон» Ж. Массне) та інш.
Євгенія Семенівна багато записувалася на радіо і на платівках. Знімалася у музичних фільмах; зокрема, співала в фільмі С. Параджанова «Українська рапсодія» (1961). З великим успіхом гастролювала в США, Канаді, країнах Західної Європи та інш.
У 2002 році заснувала Благодійний фонд імені Є. С. Мірошниченко.
Померла співачка 27 квітня 2009 року в Києві. Похована на Байковому кладовищі.
Автор: Тетяна Поліщук
Фото: Микола ТИМЧЕНКО
Джерело: Газета День
|