| Стаття |
|
|
|
|
Музика поряд із війною: як працює ансамбль 3-го Луганського прикордонного загону
10 квітня, п'ятниця
Поширити у Facebook
Джерело: suspilne.media
Виступи в місцях, куди можна дістатися лише броньованими автівками, репетиції під повітряними тривогами та творення авторської музики в не зовсім творчих обставинах. Так працює музичний ансамбль 3-го прикордонного загону імені героя України полковника Євгенія Пікуса.
Колектив молодий — перші виступи для військових відіграли на Різдво наприкінці минулого року. З того часу добирають необхідних музикантів і працюють над репертуаром.
Суспільне Культура поспілкувалася з керівником ансамблю Павлом Дубровським та музикантами, щоб з'ясувати, як і для чого прикордонники створили власний музичний колектив, чи є місце творчості у буднях військових і що для кожного з них особисто означає участь у такому колективі.
Як збирали колектив
"Це була ідея нашого командира, полковника Сергія Лозінського. Він мене викликав до себе і сказав, що хочуть створити музичний колектив загону. Дали завдання шукати таланти серед наших військовослужбовців, щоб я поїздив, подивився, послухав, хто на що здатний. З цього все і почалося в листопаді минулого року", — пригадує Дубровський.
Сам він у п'ять років почав ходити у узичну школу — і з того часу все його життя було пов'язано з музикою. Маючи хімічну освіту, працював консультантом у музичному магазині. Паралельно організував домашню студію, де займався звукорежисерською роботою: робив аранжування і зводив музику для інших музикантів.
"Це я робив і буду робити, коли прийде час. А зараз я повністю зайнятий цим колективом, — каже Павло, і зізнається: це для нього професійний розвиток. — Я чогось навчу музикантів, вони чогось мене вчать. Тому це гарний досвід для мене: спілкування і робота з такими людьми".
З початку грудня минулого року вдалося зібрати перших музикантів, кілька з них у колективі й досі.
Один із них — саксофоніст Євгеній Пачкін. До того як стати військовим у 2019 році, він грав у джазових бендах Одеси та області, концертував вдома і за кордоном. Також встиг пограти в одеському колективі "Хлеба и зрелищ" ("Хліба і видовищ"). "Наша фішка була в тому, що ми приїжджали й грали так і таку музику, що люди могли зняти маски, які носять у повсякденному житті, й випустити всі емоції, які довгий час збирались", — пригадує він.
Пачкін одним із перших приєднався до новоствореного ансамблю: "Я, здається, був першим, кого Павло прослуховував. Я прийшов тоді зі служби на відпочинок і мені дзвонить Павло, каже, що буде створюватись колектив. Потім ми зустрілись, я взяв з собою «дудку», поспілкувались. Зразу вдвох пограли, зрозуміли, що можемо разом працювати, що нам це буде цікаво. І почали думати, як це все робити далі".
Саксофоніст визнає, що крім доброго опанування інструмента мають значення й особисті якості людини: "Буває таке, що музикант буде класного рівня, граючий, слухаючий, все з півслова розуміє, але… невідповідальний. Або був у нас хлопець, що до того 30 років не тримав у руках інструмент. Він пробував, старався, але розумів, що трошки не витягує".
Керівник колективу пояснює: шукає серед військових музикантів із нестандартним мисленням, здатних до спільної творчості. "Я хотів підбирати тих людей, які цим живуть. А музична освіта — це не критично. Вона може бути, але людина може мислити штампами й нічого нового не принести. А може, це самоучка, але грає так, що ой-ой-ой", — каже Дубровський.
За ці чотири місяці встиг сформувати колектив із шести музикантів: клавішні, гітара, баян, саксофон і два тромбони. Найближчим часом чекають на вокаліста і барабанщика — вони мають приєднатися після завершення БЗВП. "Ще шукаємо басиста, друга гітара потрібна, жіночий вокал і труба. І тоді можна сказати, що це те, що треба", — окреслює плани Павло.
Гітарист Олександр в ансамблі також відповідає за написання пісень. Він закінчив музичну школу за класом баяна, потім сам опанував гітару і грав у вокальних ансамблях рідного містечка на Сумщині. Писав власні пісні та, переїхавши до Маріуполя, виступав як бард. "У Маріуполі була сильна бардівська школа", — ділиться спогадами Олександр, який на момент повномасштабного вторгнення вже відслужив 25 років у морській охороні та вийшов на пенсію, але знов повернувся до лав прикордонників.
"Хлопцям також мої пісні сподобались", — розповідає він. А саксофоніст Євгеній каже, що вже встигли сформувати справжній творчий конвеєр: "Олександр робить текст. Я на той текст роблю музику. Павло підбирає красиві акорди під цю музику, а Любомир розписує по партіях".
Тромбоніст Любомир Ліщук працював у Львівській національній опері, викладав у Львівському державному музичному ліцеї імені Соломії Крушельницької та був артистом Луганського симфонічного оркестру.
В ансамбль 3-го Луганського прикордонного загону потрапив лише місяць тому.
"Я пройшов БЗВП і мене направили в бойовий підрозділ 11-го прикордонного загону. Отримав дзвінок від Павла, чи не хочу я пограти в ансамблі, бо проскочила десь моя анкета. Я кажу — звичайно хочу. Так почалась процедура мого переведення сюди", — ділиться тромбоніст Ліщук.
Ще один тромбон долучився до колективу на початку цього року. "Я був мобілізований 21 лютого 2025 року, потрапив у 3-й Луганський. Пів року був на позиціях, і коли вийшов у січні 2026 року, мені написав Павло, чи не міг би я прослухатися для оркестру", — розповідає Тарас Зеленський, який до того, як стати військовим, п'ять років не брав інструмент до рук.
"Я за місяць відновився. А далі буде ще краще!" — переконаний Тарас.
Репетиції та перші виступи
На прохання розповісти, як проходять щоденні репетиції колективу, Дубровський жартує: "Це воєнно-творча таємниця". Каже, що зараз основна мета — зібрати повноцінну сольну програму: із кавер-версій відомих українських пісень, міжнародних хітів і авторського матеріалу.
Музиканти підтверджують, що на репетиціях панує атмосфера співтворення, де кожен впливає на кінцевий результат.
"Репетиційний процес дуже простий, — розповідає Любомир. — Приходимо, вчимося грати, вчимо твори, граємо, співаємо, кайфуємо, готуємо щось для наших побратимів. Наразі формуємо програму. Ми відкриті до пропозицій один одного, кожен вносить свою лепту. У нас немає там, так би мовити, армії. Ми армію залишаємо за дверима репетиційки".
Першими виступами ансамблю стали передноворічні концерти для побратимів. "Наша діяльність з цього і почалася: ми на Різдво і на Новий рік поїхали по підрозділах піднімати настрій хлопцям", — каже Павло.
Олександр теж пам'ятає ці виступи. Серед іншого тоді виконували колядку, яку він написав для своїх доньок. "На Різдво ми об'їжджали підрозділи й співали різдвяні пісні, серед яких і була моя колядка. Її в Маріуполі на сцені філармонії виконував дитячий хор. Коли я цю колядку показав хлопцям, вони сказали: «Гарна колядка, давай її заспіваємо». Коли ми ходили з цими різдвяними піснями, це треба було бачити. Бо військові наче діти: це щирість, це посмішки, це задоволення. Це неможливо забути", — ділиться він.
Місія та інструмент
Кожен із музикантів по-різному розповідає, що для нього особисто означає участь в ансамблі. Для баяніста Сергія Дзюби це розвиток власної майстерності та виконавської техніки. Він називає себе звичайним музикантом, що не досяг якихось успіхів у кар'єрі, і жартує: "Трошки давлю на клавішу". А ще зізнається, що новий напрям діяльності дає натхнення: "Це мене надихає, що можна трошки змінити діяльність вже в немолодому віці. Я думав, що зустріну пенсію спокійніше, а тут новий напрям — і це мені трошки тонус підтримує".
Гітарист Олександр додає, що участь у колективі — важливий етап його життя, бо тепер музика перетворилася з хобі на професію. Саксофоніст Євгеній наголошує, що музика — це інструмент, який допомагає, зокрема, збільшити медійну впізнаваність підрозділу та навіть залучати донати.
Але усі учасники ансамблю погоджуються: головна мотивація — це психологічна підтримка військових, дати їм можливість звільнитися від негативних емоцій, наснажити.
"Найперше — це витягувати хлопців з психологічних проблем. Бо є таке поняття, як музична терапія. Сподіваюся, що наш колектив 3-го прикордонного загону, власне, для наших прикордонників стане музичною скринькою оцих емоцій і психологічної підтримки. Наразі це моя місія", — каже тромбоніст Любомир.
Керівник колективу Павло додає: "Треба дуже багато працювати, вкладатись, щоб отримати фідбек від хлопців. Тому що, звичайно, умови, стрес.
Але якщо ти будеш працювати й віддавати енергію, військові бачать це. Це і нам настрій підіймає, що ми не просто так приїхали, що це потрібно.
Перезарядити батарейки, щоб вони далі могли виконувати свої обов'язки. Це потрібно робити й ми це будемо робити".
Автор: Марія Кабацій
Джерело: suspilne.media
|