Василь ВОВКУН: «Те, що українська культура опинилась «не в форматі», – справжня трагедія» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Василь ВОВКУН: «Те, що українська культура опинилась «не в форматі», – справжня трагедія»
Василь ВОВКУН: «Те, що українська культура опинилась «не в форматі», – справжня трагедія»
5 вересня 2014, п'ятниця
Поширити у Facebook

Василь ВОВКУННа прихід у Львівську оперу нового художнього керівника одні покладають великі надії, а хтось – відверто хвилюється.

Ще в часи свого перебування на посаді міністра культури Василь Вовкун показав, що не боїться змін.

Зараз обстоює позиції «бідного багатого театру», актуального репертуару та прагне презентувати українську культуру в сучасному форматі.

Більше про екс-міністра, «кращого постановника масових видовищ країни» дізнавалася кореспондент «ВЗ».

- Пане Василю, коли вас вітали з переходом на посаду художнього керівника Львівської опери, то мали б привітати ще й з поверненням на рідні терени. Давно бували на Жовківщині, у рідному Мацошині?

- Я такий син, що часто відвідує маму. Мамі 82-й рік пішов. У нас дружна родина, збираємось на усі свята. Цей День незалежності я провів “на два села”: у мами в Мацошині і в хрещеної у Великому Дорошеві (село мого дідуся).

- Мацошинці впізнають, зустрічають?

- Завжди прекрасно зустрічають (усміхається. – О. Г.). Звичайно, нюанси бувають. Людям видається, що коли людина з села стає поважною, на рівні міністра, то має зробити добре перш за все для свого краю. Одним із таких намірів стало будівництво сільського будинку культури, але, на жаль, ми його не добудували. Інший приклад - за часів мого перебування на посаді міністра культури був масштабний проект із закупівлі книг для бібліотек України. Єдиний раз за часи Незалежності уряд виділив на книги аж 25 мільйонів гривень. Коли ми дослідили стан бібліотек в країні, то моїм рішенням було передати ці книги не у Мацошин, і навіть не на Західну Україну – усі вони пішли на південь і схід. Там на той момент відсоток українських книг у бібліотеках становив 0, 4%. Звідки ці люди могли дізнатись бодай щось про українську літературу чи культуру? А так кожна сільська та міська бібліотека отримала по 700 книг…

- Але в результаті цих намірів посеред Луганська палили ваше чучело...

- Серед книг були нашумілі твори Оксани Забужко, Андрія Кокотюхи, сучасних поетів та прозаїків. Певні особи прискіпливо поставилися до проекту: виривали з контексту слова, а потім представляли на осуд громаді, мовляв, “отаку літературу та нецензурщину нав’язують луганським дітям”. Ситуацію підігріло те, що коли у невеликі бібліотеки Донеччини чи Луганщини прибуло по 700 книг, то їх потрібно було десь розмістити.

Коштів на додаткові полиці не було. Ми надіслали у бібліотеки листи з проханням зробити опис радянської літератури, неосяжні томи праць Маркса та Леніна заховати у сховища, а натомість поставити сучасну українську літературу. Звичайно, вимогу міністерства вмить перекрутили, як колись Михайло Добкін (тодішній мер Харкова) перекрутив мої слова, коли я на засіданні уряду попросив його перейти з російської на українську мову. Пригадуєте, Добкін заявив, що я назвав російську “псячою мовою”, але довести нічого не зміг, бо стенограма засідання уряду нічого такого не зафіксувала. Тепер зрозуміло, що усі ті перекручування і підбурення “народного гніву” робились цілеспрямовано.

Вдалося, щоправда, почати дублювання усіх іноземних фільмів українською мовою. Наступного дня, після того, як я підписав цей закон, в міністерстві почали з’являтись “зелені чоловічки” (високі стрижені парубки, які, на перший погляд, безцільно ходили по поверхах). Це наганяло страх на працівників міні­стерства. Їдеш додому – за тобою слідом дві машини.

- Дублювання російських та радянських фільмів українською мовою зазнало тоді найбільшого опору серед населення. Зараз міністерство культури активно перевіряє фільми на наявність пропаганди і вже заборонило дві російські стрічки – “Біла гвардія” і “Піддубний”. Як буде сприйнята така ініціатива?

- З Росією потрібно розмовляти на “ти”. При цьому ми повинні зберігати повагу до російськомовного населення, що є громадянами України. У свій час я не допустив до перегляду кілька фільмів. Зокрема, “Ми з майбутнього - 2”, де знімався Остап Ступка, а історія української визвольної боротьби поставала у спотвореному вигляді. Однозначно, експертна комісія при міністерстві повинна переглядати фільми на предмет антиукраїнської пропаганди. Дивлячись на «ленінопад», який проходить по всій країні, думаю, що був правий, коли вивів пам’ятники тоталітаризму з культурної спадщини України.

- Ви були режисером-постановником інавгурації Віктора Ющенка. Як оцінюєте інавгурацію Петра Порошенка? Чи варто звертати увагу на знаки-символи, котрі супроводжують кожну наступну церемонію?

- Українці мислять символами. Знаки переслідують нас усе життя, але звертаємо увагу на них тоді, коли вони супроводжують якусь публічну людину або важливу для нас подію. Особливо не щастило в цьому плані Януковичу – то двері парламенту зачиняться, то вінок впаде. Символи в його випадку виправдали себе. На церемонії інавгурації Ющенка біля нього сів голуб. І справді, миролюбний був президент… Наче Річард у моїй постановці “Бал-маскарад”: йому говориш про загрозу, а він її не бачить. Стосовно зброї, яку впустив вартовий на інавгурації Петра Олексійовича, мені, як і всім громадянам, хочеться вірити, що це добрий знак. Хоча події сьогоднішнього дня вказують на інше...

Імпонує те, що Петро Олексійович зайшов у Софійський собор один. Молитва за Україну у Софії Київській і благословення Президента представниками усіх християнських церков були запроваджені у 2005 році: тоді у соборі була присутня родина, представники Адміністрації президента дипломатичного корпусу, посли… Порошенко ж зробив цей момент більш особистісним.

- Мабуть, зараз особливо вдалий момент, аби зацікавити молодь народною культурою…

- Насправді молодь увесь час проявляє цікавість до народної культури. Подивіться, яку популярність мають фольклорні проекти Олега Скрипки, «Гайдамаків» чи Руслани Лижичко.
Унікальність української культури полягає в тому, що народний мелос проникає в усі сфери: від академічної музики до образотворчого мистецтва. Його перетворення дає змогу віднаходити якусь нову художню якість. Але… ми знову і знову стикаємось з «просвітянством», яке нібито оберігає народну традицію, а насправді консервує її, не даючи повернути в модерне русло. «Просвітянство» - явище не нове (з ним ще Хвильовий боровся), але дуже живуче. Вперше з ним стикнувся в 1989 році на фестивалі «Червона Рута». Тоді гурт «Кому Вниз» заспівав Шевченка в рок-версії. Це було неприйнятно, виникли гострі дискусії. Тоді вийшла стаття Івана Дзюби, що українська культура не може бути закритою, повинна мати різні напрями, і молодіжні в тому числі. «Червоною рутою» ми запропонували новий підхід до масової молодіжної культури.

Молодь зреагувала моментально: на другому фестивалі у Донецьку і на третьому у Севастополі глядачі записували музику з концертів, щоб потім увімкнути ці пісні на дискотеках. Пізніше проти «Червоної рути» було навмисно створено альтернативу у вигляді «Таврійських ігор». Я на власні очі бачив, працюючи у фонді «Відродження», а потім у міністерстві, як крок за кроком знищувався фестиваль. «Червоній руті» закидався націоналізм, екстремізм, і в той час у держави випрошувались шалені кошти на «Таврійські ігри» і подібні фестивалі. Українська музика там була представлена в обсязі 1-2%. Чим обернулись для нас ці «ігри»? Українська культура опинилась «не в форматі». Це трагедія!

- У переддень Євромайдану в Київській опері відбулась світова прем’єра опери про Голодомор - “Червона земля. Голод” за участі великого композитора Вірка Балея. Ви стали режисером-постановником авангардної опери. Чи готовий Львівський оперний театр дозволити собі експеримент зі стилістикою та гострою тематикою?

- Відкриття 115-го сезону Львівської опери музичною акцією-перформансом має дати мені відповідь на це запитання. Бо Київ, знаючи стилістику Вовкуна, йде на постановки з думкою: “Чим на цей раз здивує?”. Сформувалась публіка, котра іде на оперу “Червона земля. Голод” Вірка Балея, на неомістерії “Знай себе” Сковорода та “Я. (Романтика)” Хвильовий чи інші постановки. Думаю, що знайшов свого глядача і свою мистецьку філософію. Натомість, готуючи Дні Львова у Києві в “Мистецькому Арсеналі”, зіткнувся з... місцевою периферійністю. Це мене налякало. Навіть мав розмову з Андрієм Садовим про те, що Львів у туристичному плані пішов стрімко вперед, а масова культура і масове мистецтво відстало. Хотілося б, аби, приїжджаючи у Львів, у тебе було таке різноманіття вибору культурних заходів, яким воно є, наприклад, у Празі.

- Які ваші найамбітніші плани стосовно Львівської опери?

- Хотілося б, щоб, незважаючи на канву складних соціальних і політичних умов, Львівський оперний театр лідирував в Україні, щоб він через самореформування самореалізовувася. Теат­ру необхідний якісний менеджмент та міжнародний відділ. Бо творчий потенціал – дуже хороший. Недавно мав перемовини з німецьким режисером Михаїлом Штурмом, який хоче у нас поставити Вагнера (а Вагнер в репертуарі – це завжди престижно). Запитав його, чи планує привезти своїх солістів, а він відповів: «Ні, у вашому театрі вони є».

Одним з концептуальних підходів художнього керівника Вовкуна - це “бідний багатий театр”: бідний за засобами (бо зараз небагато собі можемо дозволити) і багатий за акторською та вокальною майстерністю. Мусимо збалансувати класичну оперу з сучасною. Тому почалась співпраця з львівськими композиторами Мирославом Скориком, Юрієм Ланюком, Олександром Козаренком, Богданою Фроляк, Віктором Камінським.

До театру мусимо повернути молодь. Я вже запропонував віддати “гальорку” студентам і зустрівся з цього приводу з новообраним ректором Львівського університету ім. І. Франка Володимиром Мельником.

- Знаю, що ви затятий колекціонер українського народного костюму та предметів мистецтва. Скільки скарбів налічує ваша колекція?

- Колекціонер рахує, коли тільки починає збирати, а потім вже й не замислюється про таке (сміється. – О. Г.). У моєму випадку можемо говорити не лише про предмети народного мистецтва, є колекція картин українських художників: повністю зібрана відома Закарпатська школа, добре представлена Львівська школа, Київська, Одеська. Якщо говорити про глину – маю роботи відомих майстрів, серед них майстра художньої кераміки Василя Омеляненка (йому вже понад дев’яносто років). У мене зібрані всі майстри Петриківського розпису, майстри народного живопису Катерина Білокур і вся родина Примаченків. Бо малювали і діти Марії Примаченко, і внуки, зокрема великої майстерності і оригінальності стилю досяг її син Федір.

- Де знайшли найцінніший експонат? Чи відводите знахідкам окреме приміщення?

- Знахідки самі приходять до колекціонера. Робив якось фестиваль у Яремче, де були представлені народні ремесла. Раптом бачу – в чоловіка висить старовинний топірець – «бартка», а поруч «птушка», оздоблена сріблом шкіряна сумочка, в якій гуцул носив тютюн чи гроші. В мене аж дух перехопило.

Усі мої знахідки працюють в домашньому інтер’єрі, окрім полотняних речей – тим найкраще в скрині. Звичайно, хотілося б віддати данину своїй малій Батьківщині і організувати музей у Мацошині. Або, можливо, скооперуємось з колекціонерами і під Львовом збудуємо приміщення - музей, де б зберігались експонати. Бо у кожного колекціонера настає момент, коли він натішився своїми знахідками і хоче, щоб вони «працювали»… Повірте, те, що у нас є в колекціях, вразило б багатьох. Тільки у Львові можна нарахувати більше ста значних колекціонерів. А ще є Київ, Черкаси, Івано-Франківськ. Фактично, колекціонери врятували чимало шедеврів українського мистецтва від безповоротного зникнення за кордонами нашої держави.

************

Василь Вовкун - режисер, сценарист, культуролог. Народився 16 червня 1957 року в селі Мацошині на Львівщині. Закінчив Львівську театральну студію при театрі ім. М. Заньковецької та Київський державний інститут театрального мистецтва ім. В. Карпенка-Карого за спеціальністю «актор театру і кіно». Працював актором Чернівецького музичного драматичного театру ім. О. Кобилянської, актором Київського театру-студії «Будьмо!»

Був головним режисером Всеукраїнських фестивалів сучасної музики та популярної музики «Червона рута». Створив понад 300 постановок. Автор численних п’єс, книг «Морозне щастя», «Фрески», “Паралельні видива”, “Голод”. Знімався у фільмі Івана Миколайчука «Вавилон ХХ». Народний артист України. Міністр культури і туризму України у 2007–2010 роках. Професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. З 2014 року - художній керівник Львівської опери.


Автор: Олена ГУТИК
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
Джерело: www.wz.lviv.ua



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
35.jpg