|
|
Інтерв’ю з Геннадієм Дем’янчуком
10 січня 2012, вівторок
Поширити у Facebook
 Випускник Московської державної консерваторії імені П.І. Чайковського (клас народного артиста, професора Є. Малініна), заслужений артист України, лауреат міжнародних конкурсів, доцент Геннадій Геннадійович Дем’янчук, 8 грудня 2011 року представив на розсуд публіки сольну програму, що складалася виключно із рідко виконуваних творів композитора-ювіляра, а також люб’язно погодився на ексклюзивне інтерв’ю.
– Геннадію Геннадійовичу, Ви досить недовго працюєте у нашій Академії. Скажіть, будь-ласка, відмінна чимось київська фортепіанна школа від московської ?
– Відмінності, звісно, є. Хоча дуже складно судити. Час іде. Тоді, коли я навчався у Московській консерваторії, виконавська школа була на дуже високому рівні. Там викладали цікаві талановиті музиканти. Але зараз все змінилося і асимілювалося. Ті люди, які складали тоді справжню епоху у розвитку фортепіанної школи, тоді ще радянської, покинули терени держави після, так званого, падіння залізної куліси, а хтось пішов з життя.
В теперішній час я вже не бачу суттєвого переважання московської школи над іншими. Зараз йде тенденція, яка, на мою думку, відображає зворотній процес – зростання рівня виконавської культури в пострадянських країнах. У будь-якому випадку, я вважаю, що київська фортепіанна школа зараз знаходиться на справжньому європейському рівні.
– У підході до вибору репертуару є ще якісь відмінності ?
– Ви знає, такі відмінності важко відчути. Я думаю, що їх немає. Все залежить від постатей, що викладають у музичних закладах. Деякі йдуть дуже простим шляхом (таких людей було дуже багато і в Москві). Вони обирають для вивчення десятки-півтора десятка одних і тих же творів не виходячи за традиційні рамки. А є люди, які за своєю сутністю є слідопитами, котрі шукають все невідоме, не загране, маловивчене.
– Творам яких епох – періоду класицизму, романтизму чи сучасної музики Ви віддаєте перевагу підчас занять зі студентам Вашого класу ?
– Я відштовхуюсь від їхніх вподобань. Помітна така тенденція – зараз, наприклад, все менше і менше подобається музика Фридеріка Шопена, яка була улюбленою завжди. Навіть мої студенти не дуже залюбки йдуть на мої побажання пограти щось з його різноманітного доробку. Усі хочуть оволодівати мало виконуваними творами епохи пізнього романтизму, творами ХХ століття. Отже, доповнюючи перше запитання, хочу сказати, що репертуарні уподобання молодого покоління все ж таки видозмінилися.
– Для Вас ближче Ференц Ліст, твори якого були представлені у Вашому сольному концерті? Чия творчість для Вас найулюбленіша та найближча ?
– Улюбленого в мене достатньо багато. Ліста я дійсно дуже люблю. Його творчість – багатогранна і бездонна. Він постає у різних іпостасях. Зазвичай – його знають як поверхневого віртуоза, що писав етюди, всілякі транскрипції і парафрази тощо. Мені здається, що такий погляд на постать композитора є достатньо пласким і спрощеним. Ліст – музикант, філософ масштабу епохи Відродження. Адже він здобув славу як композитор, піаніст-гігант, педагог, письменник та диригент.
Доречи, він поставив на сцені Веймарського театру, який в ті часи мав дуже обмежені можливості, велику кількість оперних спектаклів в тому числі маловідомого та опального Ріхарда Вагнера. Ліст – постать навколо якої зосереджувалося все найбільш прогресивне та нове, що з’являлося тоді в музичному світі. Його творчість для мене це нескінченний пошук.
І ті твори, що прозвучали на концерті, були лише часткою творчої глиби композитора. Нажаль, в рамках одного концерту не можливо показати усю багатогранність його творчості. До сьогодні велика кількість його творів маловивчена, та практично не виконується. Для мене особистість Ліста, та його творчість, завжди уявляли великий інтерес.
– Чиї традиції Ви продовжуєте у Вашій виконавській і викладацькій практиці ?
– Я стараюсь не продовжувати чиїхось традицій. Абсолютно. Я вважаю, що продовження і наслідування нічого хорошого в собі не несе. Людина повинна сама встати на ноги. Як викладач, я не ставлю за мету, щоб студенти копіювали мене, старанно повторювали мої побажання. Я хочу, щоб вони мислили самостійно.
У московській консерваторії були достатньо жорсткі виконавські традиції, порушувати які зовсім не підтримувалося. Ти моментально стаєш якимось духовним ізгоєм, якщо ти раптово у своїх трактуваннях відходиш від загальноприйнятої, так званої, радянської чи московської фортепіанної школи. На перший погляд, це було непомітно, а зараз я розумію ті жорсткі рамки. Викладач в першу чергу повинен виховувати у студентів своє бачення та розуміння музики.
– Чому Ви більше приділяєте увагу на уроках зі студентами? Техніці, образній наповненості або створенню цілісної форми сприйняття твору ?
– Я стараюсь не розділяти ці поняття. Одне походить від іншого. Так, у процесі роботи бувають, зрозуміло, акценти на чомусь, але технічна сторона виконання не настільки вузька і вона повністю підпорядкована музичній ідеї, що керує композитором і підказує засоби, якими він оперує при написанні твору.
– Скільки часу Ви витрачаєте на те, щоб вивчити і підготувати твір для представлення його на суд глядацькій аудиторії ?
– Кожен раз по-різному. Все залежить від того, наскільки мені відомий твір. Можна дуже швидко вивчити текст, але інша справа – це віднайти гармонію між станом твоєї душі та переживаннями композитора в момент написання твору. Дуже важливо, щоб ти перестав розділяти себе і автора. На це витрачається багато часу. Це тривалий процес і навряд чи можливо до кінця висловити думку автора.
– Які у Вас плани на майбутнє? Чи є у Вас вже готові програми для майбутніх концертів? І де їх можна буде почути ?
– Зараз я працюю над новою програмою, яка складається з творів Бетховена та Прокоф’єва, а також Концерт № 3 Бетховена з Національним державним симфонічним оркестром під керуванням Володимира Сіренка.
Автор: Ольга Гуркова
Викладачі: Геннадій Дем’янчук
Навчальний заклад: Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського
Джерело: Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського
|