| Анонс |
|
|
|
|
|
м. Чернівці
31 березня, вівторок, 18:00
Концертний зал Чернівецької обласної філармонії
«Два кольори душі Дмитра Гнатюка»
Чернівецька обласна філармонія ім. Д. Гнатюка
Програма має назву «Два кольори душі Дмитра Гнатюка», присвячена 101-й річниці від дня народження легендарного українського співака, режисера та громадського діяча.
Цього вечора філармонія, яка з гордістю носить ім’я митця, перетвориться на простір музичної пам’яті та живих емоцій. У знайомих мелодіях української класики — «Два кольори», «Марічка», «Черемшина», «Києве мій», «Чорнобривці» — оживе ціла епоха, а кожна пісня звучатиме по-новому завдяки сучасній режисурі та аудіовізуальним рішенням.
До створення цієї музичної історії долучаться солісти та творчі колективи філармонії й міста Чернівці: Павло Дворський (молодший), Олеся Франків, Мирослав Матейчук, Богдана Зайцева-Чебан, Георгій Постевка, Тетяна Петришина, Ігор Раца, заслужені артисти України Володимир Фісюк, Олена Урсуляк та Ірина Зіньковська, народний артист України Василь Данилюк.
Музичну атмосферу вечора створюватимуть академічний камерний хор «Чернівці», естрадно-духовий оркестр «Буковина», артисти Заслуженого академічного буковинського ансамблю пісні і танцю України імені Андрія Кушніренка, а також хореографічні колективи міста — «НЕОГАЛАКтика», «Рандеву», «DANS CENTR».
Це буде не просто концерт — це зустріч із музичною спадщиною, що живе у наших серцях. Пісні, які колись підкорили світ у виконанні Дмитра Гнатюка, знову прозвучать на сцені філармонії, нагадуючи про силу українського голосу, який не знає кордонів і часу.
***
28 березня 1925 року в селі Старосілля (нині Мамаївка) Кіцманського району Чернівецької області в селянській родині народився знаменитий співак, Герой України, народний артист України, професор, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Дмитро Гнатюк.
В родині Михайла Дмитровича та Марії Іванівни було шестеро дітей. До 1940 року село належало до Румунії. Батько був учасником Першої світової війни, де втратив ногу і до кінця життя проходив із дерев’яним протезом. Старший брат Іван навчався в морській школі на капітана в румунському місті Констанца, прекрасно знав іспанську, французьку, німецьку, англійську, румунську. Але в 1940-му році, приїхавши на канікули додому, потрапив до рук НКВД, де його за знання мов звинуватили в шпигунстві і розстріляли в Чернівецькій тюрмі.
Дмитро змалку мав гарний голос, з восьми років співав у церковному хорі, де на нього звернув увагу отець Мирослав і взявся вчити нотної грамоти. Любив і театр – ще в школі організував самодіяльну трупу і поставив «сватання на Гончарівці», - нагадує uinp.gov.ua. - Ріс дуже доброю і співчутливою дитиною.
Коли в 1933-му році до Старосілля дійшли чутки про Голодомор в Україні і в селі взялися збирати кошти для допомоги постраждалим, Дмитрик сам назбирав більше двох тисяч румунських леїв – це були дуже великі гроші. «Але, думаю, то все було даремно, ті гроші нічим не допомогли українцям. Тоді ж як було? Союз удавав, що все гаразд. На Україні все благополучно! Не треба ніякої допомоги! І після того, як люди пережили таку страшну катастрофу, нас намагаються переконати, ще геноциду не було, а голодували скрізь. Мене це обурює, бо Україну цілеспрямовано морили. Український народ був ізольований», - згадував пізніше співак в одну інтерв’ю.
Закінчив місцеву восьмирічну школу, але подальшим планам завадила війна. Дивом вижив під час бомбардування під Польщею – вибуховою хвилею його прикрили тіла інших загиблих. Від пережитої контузії і стресу відбулася мутація голосу і він набув неповторного звучання.
Протягом війни довелося попрацювати на танковому заводі в Нижньому Тагілі, і сталеваром в місті Нижня Салда Свердловської області. Там же зібрав хор, який запрошували виступати по всій Свердловській області.
Повернувшись у 1945-му році в Чернівці, став солістом Чернівецького музичного-драматичного театру імені Кобилянської. Талановитого соліста рекомендували на навчання камерному та оперному співу до Київської консерваторії у клас Івана Паторжинського. Ще під час навчання мав можливість виступити на концерті з нагоди 70-ліття Сталіна. Пізніше, згадуючи той виступ, Хрущов сказав Дмитру Гнатюку, що, якби не юний вік, він ще тоді, в 1949-му, міг би отримати звання народного артиста СРСР ще у 24 роки. Втім, він і так став одним із наймолодших народних артистів, отримавши це звання у 1960-му.
Його часто запрошували на високі урядові концерти, він виступав перед Сталіним, Хрущовим, Брєжнєвим. Це давало йому певну свободу популяризувати українську музику, зокрема – народні думи, твори української пісенної класики, в тому числі і замовчуваних Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича. Але секрет успіху був виключно в таланті артиста і його фанатичній працездатності. За одним із контрактів, укладених радянськими функціонерами, він під час гастролей в Австралії та Новій Зеландії дав протягом місяця 57 концертів.
Він був співаком широкого жанрового діапазону. З 1951 року – у складі трупи Національного академічного театру опери і балету імені Шевченка, в різні роки був і директором, і режисером, і художнім керівником та головним режисером театру. Всесвітню принесли партії Остапа із «Тараса Бульби», Фігаро, Ріголетто, Мазепи та багатьох інших героїв, а також гастролі в США, Австрії, Італії, Нової Зеландії тощо. Але крім цього Дмитро Михайлович із задоволенням виконував українські народні пісні. Він був першим виконавцем шлягерів «Два кольори», «Як тебе не любити. Києве мій» та «Пісні про рушник». З його легкої руки «Черемшину» українською мовою заспівали в Японії.
В 1975 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва. Як режисер, ставив спектаклі в Донецькому театрі опери та балету імені Солов'яненка та в оперній студії Київської консерваторії. З 1985 року він став також режисером у Київському дитячому музичному театрі. Його не один раз запрошували переїхати до Москви, однак він незмінно відповідав: «Без України я не зможу співати».
Тричі був депутатом Верховної Ради СРСР та один раз – в 1998-2002-му – депутатом Верховної Ради України, був заступником голови комітету ВР з питань культури і духовності. Через власну принциповість відмовився балотуватися далі, хоча пропозиції були.
Крім співу захоплювався садівництвом та колекціонуванням живопису. Всі гроші вкладав у картини українських художників, зокрема в шедеври Миколи Пимоненка, Сергія Васильківського, Івана Труша, Миколи Сергєєва, Костянтина Крижицького, Олекси Новаківського, Адальберта Ерделі, Казимира Малевича. Частину колекції співак подарував українським музеям.
Помер 29 квітня 2016 року. Похований на Байковому кладовищі.
Колективи: Академічний камерний хор "Чернівці" Чернівецької обласної філармонії
Концертні організації: Чернівецька обласна філармонія
Джерело: Чернівецька обласна філармонія
|