«Мінкульт відмовив у допомозі нашому оркестру, мовляв, це не стосується європейської інтеграції» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Мінкульт відмовив у допомозі нашому оркестру, мовляв, це не стосується європейської інтеграції»
«Мінкульт відмовив у допомозі нашому оркестру, мовляв, це не стосується європейської інтеграції»
Диригент Тетяна Калініченко: Культурна дипломатія – найефективніша зброя. І Росія її вдало використовує
15 серпня, вівторок

Цього року столичному камерному оркестру New Era Orchestra виповнюється 10 років. Колектив був заснований 2007-го в партнерстві диригента Тетяни Калініченко і Андрія Різоля, генерального директора арт-компанії «Вавілон». Оркестр став відомим в Україні завдяки експериментальним виконанням класичної і сучасної академічної музики. Саме цей колектив вперше виконав, наприклад, твори композитора-мінімаліста Джона Адамса (США), одного з лідерів модернізму і концептуалізму в музиці Яніса Ксенакіса (Франція), Петеріса Васкса (Латвія) тощо.



2010 року музиканти втілили в життя масштабний проект, взявши участь у турі Київ - Париж - Москва, присвяченому кінорежисеру Андрію Тарковському. Тоді арт-директор і диригент New Era Orchestra ще паралельно працювала диригентом національного президентського оркестру. Таке поєднання, вочевидь, не подобалося державному оркестру. Саме через поїздку до Франції Тетяну і звільнили. «Мені висунули ультиматум: «Або ти пишеш заяву про звільнення, і ми розлучаємося по-хорошому, або завтра, 16 листопада, ми звільняємо тебе за неявку на роботу». Тож мене урочисто звільнили просто в день вильоту», - згадує Калініченко, як розпрощалася з державною службою. Відтоді свій творчий шлях пов’язала винятково New Era Orchestra. Окрім виступів із концертами в Україні і за кордоном, Тетяна робить те, чого не роблять інші – запрошує до України чимало справжніх світових зірок. Нещодавно вкотре виступив в Україні з концертом ізраїльський мандолініст, номінант премії «Ґреммі» Аві Авіталь. Два роки тому приїжджав володар «Ґреммі» Джошуа Белл, приїздила з виступом до української столиці також визнана у світі скрипалька Сара Чанг.

В інтерв’ю «Главкому» Тетяна Калініченко розповіла, як їй вдається переконувати світових зірок академічної музики їхати до України, чому держава відмовляється допомагати незалежному оркестру, якого концертного залу потребує Україна, а також про свою мрію – запросити до України виконавців із Росії. Тетяна також зізналась, що їй дуже подобається цитата з фільму «Крихітка на мільйон доларів»: «Грандіозна мрія - не та, яка за всіма об'єктивними обставинами можлива. А та, яка стає можливою всупереч обставинам». За такими правилами живе і сама.

Тетяно, ви привозите до України світових музичних зірок. Як вдається переконувати їх співпрацювати?

Насправді, ніякого «переконування» немає. Справжня проблема полягає в тому, аби пробитися крізь щільну стіну менеджменту й отримати шанс поспілкуватися безпосередньо з виконавцем. Коли це вдається, я бачу величезний інтерес до України, світовим зіркам цікаво познайомитися з новою публікою, українськими музикантами, відчути дух країни, яка для більшості з них є terra incognita. Розкажу вам історію свого знайомства із Джошуа Беллом. Спроби почати переговори з його менеджментом тривали близько трьох років. Оскільки New Era Orchestra не є розкрученим на Заході колективом, наша заявка не була пріоритетною і раз за разом потрапляла у вічний «список очікування». Зрештою я відчула, що стратегія очікування нам на підходить. Було прийнято рішення відвідати концерти Белла у серпні 2015 року на всесвітньо відомому Verbier Festival у Швейцарії і спробувати домовитися з ним особисто. Ця зустріч нагадувала сцену з кіно: я підійшла до нього в перерві оркестрової репетиції з одним простим запитанням: чи хотіли б ви приїхати в Україну та зіграти з моїм оркестром? І він одразу відповів: «Так!» Ми почали обговорювати дату концерту – зрозуміло, що у зірок такого масштабу графік розписаний на багато років наперед. І тут він каже: «У мене є шалена ідея. Як щодо листопада?» Я перепитала, чи має він на увазі наступний рік, на що він відповів, що йдеться про цей рік. Тобто до концерту лишалося тільки три місяці! Звичайно, я не могла навіть уявити такого блискавичного розвитку подій. Тут уже відповідати та приймати доленосне рішення потрібно було мені, при чому за лічені секунди. Я розуміла, що це ситуація «зараз, або ніколи». І, як ви знаєте, концерт відбувся 19 листопада 2015 року в Національній філармонії України. Протягом всього періоду підготовки до концерту ми відчували, що Белл особисто тримає руку на пульсі та сприймає цей проект із величезною симпатією. Ця прихильність до українського оркестру передалася і менеджменту агенції, яка його представляє. Потім мені розповідали, що його дуже зворушило те, що я спеціально приїхала до Швейцарії поговорити з ним напряму, навіть попри тривале мовчання його агенції. У наш час це величезна рідкість, оскільки кожен більш-менш відомий музикант, не кажучи вже про міжнародних знаменитостей рівня Белла, оточений великою кі

лькістю асистентів та менеджерів. Звісно, якщо ти перебуваєш у світовій музичній тусовці, то можеш віч-на-віч домовлятися про спільні проекти з колегами, зірками. Однак поки що українські музиканти позбавлені такої можливості.

Де знаходите гроші на зіркові гонорари?

По суті, ми постійно робимо неможливе. Підготовка кожного нашого концерту починається з пошуку коштів з нуля. Часткову підтримку здійснюють посольства держав, зацікавлених у просуванні своєї культури в України. Наприклад, ми маємо вдалий досвід співпраці з посольствами Швейцарії, США, Ізраїлю, Франції, Литви, Грузії, Іспанії тощо. Наша діяльність була б неможлива й без підтримки українських меценатів, серед яких Андрій Різоль (співзасновник оркестру), Євген Уткін, Ігор Червак, Ігор Ліскі, Ірина Паліашвілі, Володимир Лавренчук. Однак це коло треба постійно розширювати. Нам необхідно мислити довгостроковими стратегіями та формувати позитивний імідж України у світі.

Що на сьогодні є для українського бізнесу стимулом вкладати гроші у культуру, адже, на відміну від західних країн, податкових пільг за меценатство українські бізнесмени не отримують?

Люди, які допомагають мені та багатьом іншим, мислять стратегічно. А відтак вони розуміють, що ця допомога, ці інвестиції йдуть на формування нового обличчя України. Тобто люди вкладають гроші не з метою отримання бізнес-вигоди. Вони хочуть, аби тут виникла сучасна держава. А музична культура – це її невід’ємна частина.

Чи намагалися ви вести переговори з владою щодо фінансової підтримки?

Так, і неодноразово. Найпоказовішою історією є пошук фінансування для гастролей оркестру на міжнародний фестиваль сучасної музики Gaida у Вільнюсі 2015 року. Умови фестивалю такі, що організатори забезпечують проживання, надають концертний майданчик, фінансують оренду нот та навіть оплачують невисокий гонорар, однак проїзд на фестиваль учасники мають організувати самостійно. Зазвичай такі важливі іміджеві поїздки оплачуються державами країн-учасників. Пригадую, як через багато місяців спроб знайти гроші на подорож я нарешті потрапила на прийом до заступника міністра культури з питань європейської інтеграції Андрія Вітренка (на той час Міністерство культури очолював В’ячеслав Кириленко). Я сподівалася домовитися про хоча б часткове покриття дорожніх витрат. Нагадувала, що саме з Вільнюса для України почався процес європейського оновлення, тому поїздка українського колективу на міжнародний фестиваль саме в це місто була б дуже символічною. У відповідь на все заступник міністра повідомив мені наступне: «Ваше питання не стосується європейської інтеграції України. Вибачте, нічим не можемо вам допомогти». Із більш свіжого досвіду мого спілкування з Міністерством культури, мені було сказано: «Тетяно, до вас ставлення упереджене. Ви робите такі круті проекти, що допомагати вам не потрібно. Краще підтримати тих, хто дійсно цього потребує».

До нинішнього міністра Євгена Нищука зверталися?

Зверталися. Але в нього немає на нас часу, дуже зайнятий: дуже щільний графік не дозволяє зі мною поспілкуватися. Кілька разів домовлялися це зробити, але весь час переносили. Всі ці питання стосуються загальної стратегії розвитку України як європейської цивілізованої держави. Для цього має прийти нове покоління чиновників. Коли це станеться – я не знаю...

Багато українських музикантів виїжджають за кордон і за роки війни цей процес активізувався. Особисто ви думали про творчу еміграцію і що спонукає вас продовжувати діяльність в Україні?

З етичної точки зору, вам ці запитання треба ставити нашим зіркам, які представляють Україну за кордоном. Але те, що ім’я України завдяки їм звучить далеко за межами нашої країни, – це дуже круто. Розумієте, одна справа, коли ти займаєшся винятково своєю кар’єрою, а інша – коли за тобою є ще й колектив. У цьому випадку всі процеси відбуваються трохи повільніше, ніж хотілося б. Це пояснюється відсутністю постійного фінансування. Що стосується моїх думок про закордоння, то я роблю все можливе і неможливе, щоб ми на достойному рівні представляли Україну за кордоном, але при цьому залишалися українським оркестром, який живе і працює тут.

Часто від музикантів можна почути скарги на те, що у столиці немає де виступати. New Era Orchestra виступає і у філармонії, і у Національній опері, і у Мистецькому арсеналі. Які в нас перспективи отримати нарешті повноцінний концертний зал?

Поява такого залу, чи навіть комплексу залів – це мрія будь-якого українського класичного музиканта. Потрібен концертний комплекс, де би був не один концертний зал, а декілька: зал для камерної музики, спеціалізований зал для джазової музики, зал для великого симфонічного оркестру, зал для модних експериментальних постановок, і що теж важливо – репетиційні бази для різних колективів, з чим у Києві зараз повна катастрофа. Крім цього, повноцінний концертний комплекс в український столиці дав би всім нам можливість вести музичний діалог з усім світом, оскільки ми могли б не тільки виїжджати за кордон, а й запрошувати музикантів до себе у концертний простір достойного рівня.

Із 2006-го до 2010 року ви працювали диригентом Національного президентського оркестру. Як потрапили до цього поважного колективу, якою була та робота?

Коли я закінчила навчання в консерваторії (Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського), я працювала асистентом диригента. Це був своєрідний інкубаційний період, який дозволив мені зрозуміти, що диригент – це не просто професія, а моє особисте покликання. І в цьому сенсі Президентський оркестр забезпечив мені безцінний досвід. Мені завжди вдавалося навіть на державній посаді бути собою – бути креативною. Президентський оркестр почав виконувати експериментальні програми, співпрацювати з цікавими іноземними солістами. І незабаром з’ясувалося, що мені набагато цікавіше втілювати власні творчі задуми, ніж виконувати рутинні завдання. Саме тоді я зустріла Андрія Різоля, який власне «зробив мені пропозицію, від якої я не змогла відмовитися» - створити оркестр. Це був 2007 рік. Проте переломним для мене моментом стали гастролі New Era Orchestra у Франції в листопаді 2010 року. Саме тоді довелося зробити вибір між стабільною роботою з достойною оплатою та кроком у невідомість заради мрії. Я вибрала друге.

Чи спілкуєтеся нині з колегами із Росії?

Так. Зі скрипалем Романом Мінцем, наприклад. Під час Майдану він сам подзвонив і сказав, що хоче приїхати нас підтримати, зігравши концерт з нашим оркестром. Він приїхав за свій кошт, пояснивши, що це його позиція в тій ситуації. Це був березень 2014-го. Ми тоді виконали «Російські сезони» російського композитора, що народився у Харкові, Леоніда Десятнікова. Тоді було два солісти: скрипаль із Росії і сопрано Соломія Приймак з України.

Чи є ідея запросити Романа до України знову або ще когось із талановитих росіян?

Ідеї є. Але я не розумію, як їх практично реалізувати. Є, наприклад, фантастична російська сопрано Юлія Лежнєва, яка успішно гастролює по усьому світу. Я би дуже хотіла запросити її до нас, але чи на часі робити це у нинішній ситуації? Знаєте, що прикро? У наших сусідів, у Росії, класична музика має надпотужну підтримку від держави. А у нас такого немає, і це неправильно. Культурна дипломатія – ось наша зброя. І саме вона, як показує досвід, найбільш ефективна. Останні кілька років спостерігається масована присутність Росії, а саме російський виконавців, менеджерів культури, а за ними і бізнесу на найпрестижніших європейських музичних фестивалях. У багатьох сферах вони мають світове домінування. Це приклад того, як працює культурна дипломатія.

Україні, при неймовірному потенціалі та величезній кількості українських талантів, є що запропонувати світу. Лишилося тільки українській державі дати нам шанс.

В інтерв’ю «Главкому» диригент Оксана Линів висловила думку, що нині спостерігається певне відсторонення суспільства від високої культури. Чи ви також спостерігаєте цей процес? Що слід робити, аби розширити коло поціновувачів?

Погоджуюся в тому, що є така негативна тенденція. Причина комплексна. Як на мене, почати варто з принципово іншої подачі та просування класичної музики. Сьогодні в Україні ми маємо «парк Юрського періоду» у питанні «обгортки» цієї сфери. Афіші, промо-ролики, фото- та відео з концертів, журналістські матеріали – все те, що має викликати у слухача бажання прийти на концерт, часто має зворотній ефект. Звичайно, є окремі вдалі спроби сучасної та стильної подачі, але в цьому немає системності. А загалом проблема відвідуваності класичних концертів не є суто українською. Дуже часто у концертних залах Західної Європи та світу можна побачити переважно людей старшого покоління. У нас, до речі, більше молодої публіки в театрах і на концертах, що дуже тішить.

Тетяна Калініченко 2013 року закінчила Національну музичну академію України імені П.І. Чайковського (клас оперно-симфонічного диригування). Працювала запрошеним диригентом в оперній студії «Молода опера» при Академії імені Чайковського, а також у Дніпропетровському академічному театрі опери та балету (2004-2006). У 2004-2010 роках - диригент Національного Президентського оркестру України. З 2007 року - музичний директор і диригент оркестру New Era.



Автор: Михайло Глуховський
Джерело: Главком



Додати: Share on Facebook

Інші:

"Я завжди буду чернівчанином", - диригент з Ізраїлю Марк Волох
Мирослав Скорик та Олександр Пірієв про гала-концерт «Три с»
Вопреки опасениям, концерты «живых классиков» собирают аншлаги, — инициатор проекта «Три «С»
Японська мрія, втілена у Дніпрі: як дівчина із Країни Сонця стала солісткою театру опери та балету
Фортепіано як... перекладач
Зірка фільму "Танцівник" розповів, у чому знаходить натхнення
Шевченківський комітет – перенавантаження
Киянка Яна Саленко розповіла про шлях до успіху в Берлінській опері
Нам потрібне нове законодавство про авторське право в сфері культури, — група РПР «Культура»
Вона була першою українкою, яка сама сіла за кермо автомобіля
Ліричний тенор без «фактури». Люди йшли «на Білинника»...
«Головний артист на сцені – це оркестр»
Композитор Алла Сіренко створила «Реквієм для Воїна» з посвятою Василеві Сліпаку
Марина Вискворкіна- оперна співачка, інтервью
10 листопада у Національній опері України пройде гала-концерт “Три С”
Володимир Шейко: Симфонічний оркестр Українського радіо піднімає рейтинги як суспільного, так і України загалом
Зіркова історія найкрасивішої балетної пари Європи
«Жагу до життя черпаю з музики», – 87-річна піаністка Олена Андрєєва
Євген Станкович: Якщо б я знав, як пишеться музика, я б її не писав
Доля музиканта – це доля подвижника
23-річна скрипалька, яка акомпанує Бочеллі, розповіла про свій шлях до світової слави
Рівне Культурне: Микола Орешко, директор Рівненської обласної філармонії
Володимир Шейко: «Якщо нація втрачає релігію і мистецтво – вона перестає існувати, перетворюючись на набір людей»
Що таке сучасна баянна музика: у студії Громадського радіо Kyiv Classic Accordion duo
Станіслав Христенко: спілкуюся з публікою за допомогою музики
Андрій Юркевич: «Оперні театри обов’язково мають бути сучасними»»
Оксана Линів: українськонімецький оркестр міст між культурами
Интервью дирижера Хобарта Эрла об открытии нового сезона 2017-2018 гг.
Малер, кава та мода
Представляємо інтерв'ю з диригентом концерту-відкриття фестивалю "Українські шедеври на всі часи"
Зоряна КУШПЛЕР: «Моє серце – в Опері»
Чим зараз живе і що робить Міністерство культури. Інтерв'ю зі Світланою Фоменко
«Тато дав мені п’ять злотих, і я поїхав до Кракова вчитися музики»
Рішар Ґальяно: «Метелики не дивляться на себе в дзеркало, коли літають. Так має бути і в музиці»
Композитор Олексій Шмурак: Те, чого вчать у консерваторії, не існує
«Ми маємо унікальний контент!»
«Мінкульт відмовив у допомозі нашому оркестру, мовляв, це не стосується європейської інтеграції»
Lviv MozArt: 8 днів класики
Сім нот людини-оркестра: як Іван Пустовий навчився грати на 30 музичних інструментах
Кожна скрипка має свій характер, – всесвітньо відома музикантка з Франківська
      © 2008-2017 Music-review Ukraine. Усі права застережено. При цитуванні інформації посилання на Music-review Ukraine обов'язкове