| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Мартін Хайні, соліст «Музичних діалогів: Швейцарія–Україна»
28 червня 2016, вівторок
Поширити у Facebook
Органіст Мартін Хайні знає про «короля інструментів», здається, все. Він може із захопленням дорослої дитини розповідати, як дбайливо в його країні раз на 15-20 років роблять для органа «генеральне прибирання». Як розкладають велетня по частинках, продувають, сушать і чистять труби й механіку: аби пил, волога, перепади температур, вихлопні гази від машин та екологічні забруднення не псували краси його космічного голосу.
Мартін Хайні, один із найкращих виконавців у Європі, вперше прибув до Києва, аби взяти участь у міжнародному проекті «Музичні діалоги: Швейцарія-Україна». Акцію ініціювали дві музичні неурядові організацїї: «Спілка музикантів України» в особі непересічної віолончелістки Ганни Нужі, голови ГО, і швейцарської Колегіум «Артес лібераліс», започаткованої Олексієм та Оленою Холодовими. Ці українські музиканти мають спільну і незвичайну історію. Сьогодні вони – ансамбль однодумців. Їхня мета – розвивати музичні зв’язки України з Європою.
Швейцарський органіст Мартін Хайні цілком дружньо підтримав ідею музичних діалогів і поділився власними міркуваннями в інтерв’ю. А музична подія, у котрій Мартін виступив як маг і чарівник «короля інструментів», відбулася в Національному будинку органної та камерної музики України, і про це – далі.
– Мартіне, ви могли би визначити тенденції розвитку органної музики, які панують зараз у Європі?
– Історія органа розвивається хвилеподібно. Сьогодні зберігається давня європейська традиція – сприймати орган як інструмент, що стоїть у церкві та супроводжує літургію. Орган як концертний інструмент – відносно нова традиція, яка народилась у Францїї у 1870-ті роки й продовжилася в європейських країнах і Америці. У ті часи почали будувати гучні «симфонічні» органи, здатні замінити звучання оркестру. Проте десь із 1950-х років відновилась увага до традицій бароко. Наприкінці ХХ століття орган-соло «вийшов» із церкви у концертні зали. Водночас канони церкви стали толерантнішими. Зараз у храмах можуть відбуватися будь-які музичні експерименти: від старовинної музики – до сучасної попсової чи джазової.
– У вашому репертуарі є джазові композицїї в аранжуванні для органа?
– Ні, аранжування чи перекладення я узагалі не граю – тільки авторську музику. Я виконував твори, написані в джазовій стилістиці й латиноамериканських ритмах. А нещодавно разом із перкусіоністом виконав і записав на органі храму Св. Катарини міста Хорва, де я працюю церковним органістом, диск різноманітних танго – «Танго Органтіно». У цьому храмі п’ять разів на рік я демонструю різножанрові концертні програми. Років із 20 тому таке було би просто неможливо!
– Як реагують молоді музиканти, наприклад, ваші учні, на багату органну історію? Які з традицій їх цікавлять найбільше?
– Сучасні студенти зі Сходу, приміром, з України чи Польщі, приїжджають навчатися в Європу бароковим традиціям, витокам органного мистецтва. Студенти ж із Західної Європи прагнуть протилежного досвіду, вивчаючи орган переважно як сольний інструмент. Отже, тенденцїї на Сході й Заході – протилежні. У цьому сенсі показовою є історія мого навчання гри на органі. У Швейцарії я вивчав музику епохи Бароко. А в Данії програма концентрувалася на сольній і концертній діяльності. Щодо мене персонально – орган і барокова музика невіддільні. Наріжний камінь органної музики – це творчість Баха. Він дав поштовх і започаткував напрямки розвитку мистецтва. Якби Баха не було – вся органна еволюція була б абсолютно іншою.
– Фантазією соль мажор Баха розпочинається концертна програма проекту «Швейцарія – Україна». Між іншим, Ганна Нужа розповідала, що ви склали її майже за рік до події, а потім ретельно уточнювали в деталях. За якими принципами програма створювалась?
– Коли я обираю ту чи іншу музику, то обов’язково враховую тип і різновид органа. Київському органові, з його романтичним тембром, потужним і яскравим звучанням, гарною механікою і клавіатурою, яка передає усі нюанси артикуляції, пасує, на мій смак, музика французських романтиків: Теодора Дюбуа, Шарля Марі Відора, Жака Ніколя Лемменса, і звичайно ж, Сезара Франка. Як маленький «сюрприз із Швейцарії», до програми концерту я включив твір мого співвітчизника, сучасного швейцарського композитора Карла Рютті – «Вогняні язики» (переклад в українській програмі звучить як «Танець вогню»). І, безумовно, я тішуся з того, що маю можливість виконати з камерним ансамблем «Київ» концерт Генделя. Тому що Гендель і Бах – це стовпи, які визначають традицію барокової музики. Опуси Баха і Генделя, як і зв’язок в нашому проекті двох країн, України та Швейцарії, а також творчий контакт мій особистий і камерного оркестру «Київ», – усе це існує заради розвитку музики.
– Чи знайома вам органна музика українських композиторів? Доводилося її виконувати?
– На жаль, ні. Проте з попереднього досвіду відвідування України передбачаю, що то можуть бути надзвичайно цікаві твори! Мабуть, для мене знайшлося б чимало роботи, якби від українських композиторів надійшли музичні пропозиції!
– До того ж, у вашої ідеї може з’явитися цікавий аспект: українська музика епохи Бароко формувалася на основі традиції хорового співу. Хорова традиція суттєво вплинула й на сучасну композиторську школу України. Тож, можна очікувати на творчі асоціації: і в порівнянні художніх можливостей хору та органа, і в пошуках спільних масштабних рис барокової музики України та Європи?
– Так, згоден! Тим більше, що органна музика є дуже близькою до вокальної за природою: вона теж дихає!
– Мартіне, що для вас як інтерпретатора є експериментальною площиною органної музики?
– Дві речі: вражаючі можливості органа і величезний репертуар – із необмеженим вибором!.. Насправді на світі не так багато інструментів, які протягом століть розвивалися б стрімко й невпинно. Орган – найперший. Його історія нараховує майже 28 століть. У різні епохи для нього писали неймовірну кількість творів. І це живий поступальний процес, що триває!.. Але, попри всі музичні експерименти, моїм єдиним пріоритетом залишається Бах. До його творчості я завжди повертаюсь.
– Вас приваблює імпровізаційність як суть творчого процесу?
– Безумовно, я переконаний, що Бах був великим імпровізатором. Але скільки геніальної музики він написав, зафіксувавши текст нотами! І саме там – у завершеній, досконалій формі – творив новітні світи! Я зараз працюю над «Гольдберг-варіаціями» і захоплений тим, що кожна нота – на своєму місці!.. Так може, навпаки?.. Саме бездоганна архітектоніка його музичної форми і є відправним пунктом для імпровізацій нових поколінь музикантів?
– А ви особисто, як виконавець, підтримуєте традицію органної імпровізацїї?
– Бажав би вдосконалюватись у цьому, якби в тижні було б, наприклад, 10 днів…
– Мартіне, як ви вважаєте, хто з композиторів сучасності має дійсно революційну точку зору щодо можливостей органа і впливає на його розвиток сьогодні?
– Кожна епоха мала свою вершину. Наприклад, бахівська «Пасакалія» принесла інструментові новий вимір. Потім був Олів’є Мессіан. Сьогодні я знову назвав би ім’я Карла Рютті. Важливо, що в Німеччині, Швейцарїї – і публіка, і композитори – ментально розділяють класичну й сучасну музику. Приміром, сучасні композитори-академісти ніколи не ризикують впроваджувати у власну музику новітні, авангардні елементи, аби не втратити своє слухацьке коло. Проте, Карлу Рютті це все байдуже!.. Він без жодного остраху використовує і поєднує будь-які стилі! Він творить свою, вражаючу авторську мову, зрозумілу кожному. Я виконував чимало його творів. Деякі були написані спеціально для мене, але Концерт для органа з оркестром, прем’єру якого я зіграв 4 роки тому, вважаю справжнім революційним проривом сучасної органної музики.
– Отже, Мартіне, бажаю вам подібних вражень від творчості музикантів і композиторів України і сподіваюсь на щасливу історію спілкування в наступних музичних діалогах!
Тепле потискання руки, щира подяка маестро – і відчуття ще більшої інтриги від почутого. Цього разу Мартін Хайні мав розкрити її вже як органіст і музикант-віртуоз.
Фантазія соль мажор BWV 572 Йоганна Себастьяна Баха, яка відкрила концерт в Національному будинку органної та камерної музики України, прозвучала у повній відповідності до традиції, коли все написане в партитурі було відтворено до тонкощів у подробицях. І, з точністю швейцарського годинникового механізму, перенесло слухачів із ХХІ століття в епоху бароко. Але ансамблева гра наступного номера програми принесла несподіванки. Схоже, що саме «романтична» природа київського органа стала справжнім випробуванням для виконавців Концерту Георгам Фрідріха Генделя для органа з оркестром фа мажор, ор. 4, № 4. Яскравий і потужний тембр органа час від часу розхитував напрацьований баланс і монолітну злагодженість звука, що органічно притаманна музикантам камерного ансамблю «Київ». Під час зміни динамічних нюансів звуковий простір штормило та кидало в різні боки, аж поки акустичні хвилі інструментів не збігалися знову і м’який тембр струнних не вгамовував норовистий перебіг руху органної партїї. Утім музиканти впоралися достатньо успішно, а тимчасове «протистояння» звукових персонажів додало концерту Генделя неочікуваного драматичного ефекту.
Проте «швейцарський сувенір» – твір сучасного композитора Карла Рютті «Вогняні язики», який Мартін Хайні виконав на органі соло, – вразив кінематографічною інтригою, емоційним діапазоном і своєрідним примарно-фантастичним тембром, який інколи був здатний вводити слухача у звуковий транс. Від першого до завершального дотику маестро орган «дихав» разом із залом, зачарованим і прикутим до перебігу подій. Іноді свідомість фіксувала органне звучання як голос непізнаного космосу дивного інструмента новітніх часів.
До романтичного світу людської душі повернула музика Сезара Франка, яка відкрила нову сторінку програми. Прелюдія, фуга та варіації для органа сі мінор у виконанні Мартіна Хайні привели до ліричної кульмінації – незабутнього виконання камерним ансамблем «Київ» першої частини Фортепіанного квінтету фа мінор Сезара Франка. Бездоганне володіння звуком, емоційна магія і глибина, тепло пульсуючого простору душі – через звук – вібрувало в кожному, хто слухав цей магнетичний простір усередині власного серця…
Ансамбль «Київ», безумовно, один із найкращих камерних колективів України. І не випадково його керівник, віолончелістка Ганна Нужа, яка вже відвідувала Швейцарію зі спільними концертами з Мартіном Хайні, цього разу стала співавтором міжнародного проекту «Музичні діалоги: Швейцарія-Україна».
Завершальні композиції «Діалогів» – від бельгійця Жака Ніколя Лемменса (1823–1881), його французького учня, органного симфоніста Шарля Марі Відора (1834–1937) та французького музикознавця і композитора Теодора Дюбуа (1837–1924) – продемонстрували різнобарв’я тембрів, невичерпний арсенал нюансів і потужність київського органа.
Виконання Мартіна Хайні вирізнялося переконливістю та увагою до деталей, майстерною виваженістю ритмів і віртуозним регіструванням. І тим особливим шармом дотику професіонала, на який київський «король інструментів» відповів щирою прихильністю і любов’ю.
Автор: Анна АРХИПОВА
Концертна організація: Національний будинок органної та камерної музики України
Концертний зал: Концертний зал Національного будинку органної та камерної музики України
Джерело: mus.art.co.ua
|