|
|
Петро Качанов: «Без глядачів театр – це просто приміщення»
8 липня, понеділок
Поширити у Facebook
Гала-концертом під «акомпанемент» повітряної тривоги, блекауту й схвальних овацій публіки закінчили 42-й сезон митці Київської опери
Це був гранд-вечір, коли лунали шедеври світової та української класики, сучасні твори і джазові перлини, а розпочали концерт урочистою «Молитвою за Україну» («Боже великий, єдиний») Миколи Лисенка у виконанні оркестру та хору театру під орудою диригента Василя Василенка, який публіка слухала стоячи і підспівуючи митцям… А потім кожний номер програми у виконанні солістів, музикантів, хористів і балету супроводжувались вигуками «браво»!
Втім, у середині концерту, коли виконувався ніжний «Вальс Мюзетти» з опери «Богема» Джакомо Пуччині раптово вимкнулося світло… Але оркестранти й співачка Ганна Твердова не розгубилися, продовжуючи виступати, а глядачі ввімкнули ліхтарики на мобільних телефонах, підсвічуючи зал. Через кілька хвилин запрацював генератор і програма продовжилась на радість публіки.
Однак уповні насолодитися високою майстерністю митців Київської опери завадила сирена, сповіщаючи про повітряну тривогу. Тому концерт скоротили й величну «О, Фортуно!» з кантати Карла Орфа «Карміна Бурана» у виконанні хору та оркестру під орудою Анжели Масленнікової публіка не почула… Хоча приємним сюрпризом стала пісня-гімн нашої столиці «Як тебе не любити, Києві мій» (музика Ігоря Шамо, слова Дмитра Луценка), яку розпочав бас Андрій Гонюков, а потім підхопили всі учасники концерту. До цього імпровізованого «хору» долучилися всі, хто мав щастя бути у залі в цей незабутній вечір!
Про те, яким був 42-й сезон, як поступово Київський муніципальний театр опери і балету для дітей та юнацтва став «родинним театром» для різних вікових груп глядачів, про бонусну «сцену-укриття», яка працює навіть під час повітряних тривог, знакові прем’єри, різножанрові концертні програми, гастрольні маршрути та плани на майбутнє розповів Петро Качанов, директор – художній керівник Київської опери.
«Аншлаговим театр стає тоді, коли всі вистави є бездоганними»
– Цей театральний сезон Київської опери, був складним через повномасштабну війну. Навіть заключний гала-концерт нам не вдалося повноцінно завершити через вимкнення світла та повітряну тривогу.
Проте, завдячуючи Збройним Силам України, сезон можна вважати успішним, адже відбувалися вистави, цікаві події, були випущені прем’єри, – підкреслив Петро Качанов. – Протягом сезону театр вносив посильний внесок на потреби ЗСУ. Так, за кошти від прем’єри балету «Сойчине крило» на музику Анатолія Кос-Анатольського у січні 2024 року були придбані ноші для транспортування поранених із поля бою, які передали Центру спеціального призначення Національної гвардії України, в/ч 3073.
Також кошти від крайньої в цьому сезоні вистави «Сойчине крило» віддаються на потреби одного з Київських батальйонів ЗСУ.
До речі, грошову премію, отриману від премії «Київська пектораль» за мюзикл «Піноккія», було передано Благодійному фонду Сергія Притули на FPV-дрони. Ми сподіваємося, що дрони «Піноккія», увійшовши до «Рою помсти», будуть нещадно жалити ворогів.
Повномасштабне вторгнення позначилося й на нашому колективі. Нині у лавах ЗСУ захищають Україну 8 наших співробітників – це артисти (соліст-вокаліст, артист балету, артист хору, двоє артистів оркестру), асистент балетмейстера, представники постановочної служби та інженерно-технічного відділу…
Наведу кілька статистичних даних. Було зіграно 295 вистав (у тому числі 32 у Франції і 84 у Великій Британії). Вистави 42-го сезону відвідали 185677 глядачів (із них у Франції 35840 і у Великій Британії 102060).
Що стосується новинок, то були презентовані 9 прем’єр – мюзикл «Піноккія», балет «Сойчине крило» та 7 концертних програм: на основній сцені – «Із янголом на плечі», «З Днем народження, Тарасе», на аrt-сцені – «Зродились ми великої години», на сцені-укритті – «Магія Мішеля Леграна», Вечір пам’яті жертв голодоморів, «Love is… / Кохання це…» й «Пробудження».
Нагадаю, що на цьогорічному врученні премії «Київська пектораль», у Міжнародний день театру, наш колектив отримав 6 відзнак: 4 з них було вручено виставі «Піноккія» – наш мюзикл став лауреатом у номінаціях «За кращу дитячу виставу» та «За кращу музичну концепцію вистави» (Борис Севастьянов), а також отримав дипломи номінантів «За кращу режисерську роботу» (Віталій Пальчиков) та «За кращу чоловічу роль» (Олександр Киреєв – Кара-Босс).
Два дипломи номінантів було вручено балету «Сойчине крило» – «За кращу музичну виставу» та «За краще пластичне вирішення вистави» (Георгій Ковтун).
У цьому театральному сезоні відбулися два великі закордонні гастрольні тури. Від 5 листопада до 11 грудня 2023 року хор і симфонічний оркестр театру представили програму «The Rock Symphony Orchestra» у 30-ти містах Франції. З 10 січня до 5 травня 2024-го музиканти симфонічного оркестру Київської опери під керівництвом головного диригента театру Василя Василенка виступали у Великій Британії та Ірландії, де в театрах 75-ти міст показали опери «Кармен», «Травіата» й «Мадам Баттерфлай». У травні балетну прем’єру цього сезону «Сойчине крило» демонстрували на сценах Львівської національної опери та Ужгородського музично-драматичного театру.
Наш театр власним коштом оцифрував партитури опери Юлія Мейтуса «Ярослав Мудрий» і балету Анатолія Кос-Анатольського «Сойчине крило»…
– Як вам вдалося зробити Київську оперу аншлаговим театром, афішу цікавою для глядачів різного віку? Ви маєте три майданчики – головну і камерну(аrt) сцени, а також «сцену-укриття» (остання є бонусом, бо під час повітряних тривог програми не перериваються).
– Я не казав би, що наш театр уже аншлаговий, бо ми лише на початку шляху до цього, ще й половини не пройшли. Вважаю: аншлаговим театр стає тоді, коли всі репертуарні вистави бездоганні – у контексті виконання, режисури, сценографії, художнього світла, загальних посилань. У нас, на жаль, поки що не зовсім так, але ми прагнемо, стараємося і робимо все для того, щоб наш театр був завжди заповнений глядачами, бо без них театр – це просто приміщення.
Нагадаю: світові опери у нас виконуються українською мовою, і це дуже приваблює глядачів. Чим вистава у Київській опері відрізняється від спектаклю в драматичному театрі? Тим, що там говорять, а у нас співають?.. У будь-якому разі публіка має розуміти, про що йдеться на сцені.
Ми ставимо твори для молодого покоління сучасною мовою, в актуальному контексті й із відповідним часові контентом, тому що сьогодні важко відірвати дітей від телефонів, гаджетів, відеоігор. Яскравий приклад – мюзикл «Піноккія», що підтверджує мої слова (квитки на цю виставу розкуповують за кілька місяців).
«Я не прихильник поділів музичних форматів за віковими категоріями»
– «Піноккію» цікаво дивитися не тільки дітям, а й дорослим. Це якраз постановка для родинного перегляду…
– Я не схильний розділяти мистецтво та музику зокрема на дитячу й дорослу. Це як диференціювати міський транспорт на тролейбуси для дітей і дорослих.
Ми повинні здійснювати такі постановки, демонструючи відповідний рівень мистецтва і культури, щоб маленькі відвідувачі театру з цікавістю дивилися різні вистави. Наприклад, оперу «Богема» Джакомо Пуччині чи балет «Сойчине крило» Анатолія Кос-Анатольського, бо вони не залишають байдужою аудиторію різного віку.
Повторюся: я не прихильник поділу музичних форматів за віковими категоріями. Наше завдання привчати до опери чи балету глядачів ізмалку. Для цього не обов’язково пропонувати їм тільки казочки про зайчиків, а варто заціквлювати й зрілими творами, на кшталт «“Viva la mamma” / Нехай живе мама!, або Театральні порядки та безлад» Гаетано Доніцетті, «Ромео і Джульєтта» Шарля Гуно та інші.
Звісно, дітей від 4-х до 7-ми або й 10-ти років треба готувати до походу в театр, розповідаючи про класичну музику. У нас є спеціальні програми, наприклад «Симфонічна абетка» – музичні класики для дітей та їхніх батьків. Є й хорові та оперні «класики»…
– Чим новеньким порадуєте глядачів? На гала-концерті закриття сезону було анонсовано оперу «Фальстаф» Джузеппе Верді. Хто постановник і коли чекати на прем’єру?
– Найвірогідніше прем’єра відбудеться у середині чи кінці січня. На постановку опери «Фальстаф», яка, схоже, ніколи не звучала в Києві, наш театр отримав фінансову допомогу від департаменту культури КМДА. Диригент – Василь Василенко. А хто буде режисером я не готовий зараз сказати, бо є кілька кандидатур. До кінця липня ми вирішимо це питання.
– Петре Федоровичу! Але ж у вашому штаті є класні режисери – Віталій Пальчиков і Дмитро Тодорюк. Може їм запропонувати поставити «Фальстафа»?
– Згоден, що ми маємо гарних постановників, але не хочеться зациклюватися на одній «творчій крові». Віталій Пальчиков нині зайнятий в іншому проєкті.
До речі, 43-й театральний сезон Київська опера відкриє 7 вересня прем’єрою комічної опери Вольфганга Амадея Моцарта «Весілля Фігаро» у постановці Віталія Пальчикова. Переклад її лібрето українською мовою, як і «Фальстафа», здійснив відомий науковець і шанувальник опери Максим Стріха. Нагадаю, що раніше оперу «Весілля Фігаро» ми демонстрували у концертному форматі, а нині представимо повноцінну сценічну версію. Сподіваюся, що встигнемо здійснити цей творчий задум.
– Знаю, що у вас є плани поставити балетну казку Ернста Гофмана «Лускунчик. Мишачий король». Хто стане хореографом? Можливо Артем Шошин, який у вас ставив «Лускунчика», «Далеко по сусідству», «Історії у стилі танго», «Ближче, ніж кохання», а також «Тіні забутих предків» у Львівській опері…
– Дійсно, у задумах є новий балет за казкою Ернеста Гофмана. Музику пише відомий український композитор Іван Небесний. Хореографом буде Артем Шошин. Він зараз працює за кордоном, але вже є домовленість про співпрацю.
Швидше за все, ми вкористаємо знахідки, які Артем уже придумав у балеті «Лускунчик», а також сценографію та костюми з тієї постановки. Балет був дуже хорошим. Шошин поставив його перед початком повномасштабної війни.
Підкреслю: «Лускунчик» – не тільки відомий балет на музику російського композитора Петра Чайковського. Для нас Іван Небесний запропонує музику, яку пише у «ключі» блокбастерів.
Ми вирішили назвати виставу «Лускунчик Гофмана» і тим самим дати публіці розуміння того, що «Лускунчик» не належить виключно російській імперії та рашистським загарбникам. Це витвір світової спадщини, класична казка, яку написав Ернст Теодо́р Амаде́й Го́фман (1776–1822) – видатний німецький письменник, композитор, художник, представник романтизму.
– В одному інтерв’ю ви казали, що маєте мрію, аби на сцені Київської опери з’явилася рок-опера «Сагайдачний – штурм Москви» (лібрето Лариси та Андрія Ніцоїв). Поки цей проєкт на паузі?
– Таким запитанням ви наступаєте на мій болючий мозоль… Думаю, що цей твір обов’язково буде поставлено. На жаль, перед війною ми дуже хотіли реалізувати проєкт тієї рок-опери на сцені. Хоча ніхто його не підтримав.
Це свідчить про те, що зараз у нашій державі національна політика дещо хибна… А театр без фінансової допомоги спонсорів не має можливості здійснити постановку.
Я переконаний: не варто робити щось на пів кроку й презентувати вистави, які у чомусь недопрацьовані… Хоча деякі постановки все ж здійснюємо, навіть за браком коштів на декорації, бо у нас є класні музиканти й співаки.
Але проєкт «Сагайдачний – штурм Москви» слід реалізовувати високоякісно та повноцінно, бо цей твір порушує дуже правильну і болючу тему. Його потрібно презентувати ефектно, а це передбачає значний бюджет. Працювати ж над виставою «на пів ноги» – не вважаю, що в цьому є сенс.
«Маємо відтік кадрів»
– На початку повномасштабної війни у вашому театрі довелося майже повністю оновлювати балетну трупу, були проблеми у складі оркестру, з солістами. Нині штат закладу укомплектований чи все ж є проблеми?
– Проблеми існують не лише в балеті, а й із музикантами оркестру, солістами-вокалістами, піарниками, монтувальниками сцени та іншими фахівцями. Вони не вирішуються тільки через невеликі зарплати співробітиків. У національних і муніципальних театрах, яким є Київська опера, це зовсім різні суми. Наприклад, у нас музикант оркестру в перших скрипках отримує у 2,5 або навіть 3 рази менше, ніж колега, який працює у національних колективах.
Тому маємо відтік кадрів, і я розумію митців, які шукають театр, де більше платять. У кожного є сім’ї і людям треба якось виживати… Тому проблеми лишаються. З одного боку, ми ставимо ціль робити якісні, повноцінні та високохудожні вистави, а з іншого – потерпаємо від кадрового голоду.
– Ви – креативний керманич колективу. Ставите ціль і реалізуєте її. Яка у вас гранд-мета на найближчу перспективу?
– Це з того, про що ми розпочали бесіду – аншлаговий театр.
Дуже шкодую, що через повітряну тривогу у фіналі гала-концерту закриття сезону не прозвучала «О, Фортуна!» з кантати «Карміна Бурана» Карла Орфа у виконанні хору і симфонічного оркестру театру. Бо за диригентським пультом мала виступити Анжела Масленнікова.
Вона не лише головна хормейстерка Київської опери, а вже не раз диригувала цей величний твір разом із Президентським оркестром. Ми не могли ризикувати людьми під час повітряної тривоги (до речі, під час цього нальоту було влучання у багатоповерховий будинок на Оболоні)… Війна продовжується, і не треба нехтувати повідомленнями про небезпеку… Хоча жалкую, що цей номер публіка не почула.
Утім, програму цього концерту ми повторимо вже у наступному сезоні у Міжнародний день музики 1 жовтня. Тому запрошуємо меломанів на всі вистави й концерти нашого театру.
Нам є чим порадувати і зацікавити глядачів.
Автор: Тетяна Поліщук
Діячі мистецтв: Тетяна Поліщук
Концертна організація: Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей і юнацтва
Джерело: Журнал "Музика"
|