| Стаття |
|
|
|
|
Як пісня "Гей, пливе кача" стала реквіємом Небесній сотні
Сьогодні
Поширити у Facebook
Джерело: suspilne.media
Пісня "Гей, пливе кача" була в репертуарі акапельної формації "Піккардійська терція" тринадцять років, а перший її запис датується ще 1930-ми.
Утім, під час Революції Гідності конотація пісні змінилася — вона стала реквіємом Небесній сотні. А надалі, вже під час російсько-української війни, щемлива композиція закріпилась як пісня для прощань і поховань захисників та захисниць.
До Дня пам'яті Героїв Небесної Сотні Суспільне Культура розповідає, як "Гей, пливе кача" стала символом вшанування пам'яті.
Історію пісні "Гей, пливе кача" складно звести до одного джерела — вона формувалася поступово, на перетині фольклорної традиції та літературних інтерпретацій.
Найдавніші згадки стосуються народних варіантів, поширених у Карпатському регіоні (хоча деякі дослідники наполягають на лемківському походженні).
Цікаво, що первісний мотив пісні був радше соціально-побутовим, а не воєнним. У ранніх версіях йшлося про тяжку жіночу долю: дівчина оспівувала, як мати видала її заміж за нелюба.
Тексти з таким сюжетом зафіксовані у фольклорних збірниках "Угро-русскія народныя пѣсни" (1885) та "Угро-русски народны спѣванки" (1900):
"Моя мамка лютеранка
Не дала мя за Иванка,
Ай дала мя за Янчія
За чортов[о]е насѣнья (сѣмя).
Мамко моя, не лай менѣ,
Залаешь ми въ злой годинѣ;
Залаешь ми въ злу годину,
Не будешь знать, де погину".
Згодом — ймовірно, під час Першої світової війни — любовну трагедію витіснила воєнна тематика. Замість дівчини з'явився образ сина-солдата, який просить вибачення в матері за те, що може загинути в бою.
Пізніше текст із подібними образами опинився в літературному полі: зокрема, дослідник Василь Сокіл посилався на вірш 1920-х закарпатського автора Василя Ґренджа-Донського.
Поет міг використати першу строфу з уже відомого народного варіанту й розгорнути її у власний твір.
"Плавле кача по тисині;
«Мамко моя, не лай нині,
Залаєш ми в злу годину,
Сам не знаю, де погину».
Лає мати сина, лає,
Син додому не вертає…
Серед поля, на долині
лягло серце у тернині!" — йдеться у вірші.
Існує кілька версій щодо значення слова "тисина" в першому рядку пісні. Найочевидніше тлумачення пов'язує його з річкою Тисою. Водночас деякі дослідники вважають, що слово може походити від спільного індоєвропейського кореня teus- у значенні "тихий" — і тоді йдеться не про назву річки, а про характеристику води — спокійної, тихої течії. Інша гіпотеза пов'язує "тисину" зі словом "тісний", що дозволяє трактувати образ як вузьку водойму або потік, затиснутий берегами.
Важливим етапом у формуванні сучасної версії став запис, який здійснив композитор і фольклорист Дезидерій Задор у 1930 роках. Зафіксований ним текст містить перші чотири куплети, відомі нині.
Однак широкого поширення пісня набула завдяки популяризаторці фольклору, співачці Вірі Баганич. Родом із Воловця, вона почула цю тужливу баладу на батьківщині й уперше виконала її на сцені в 1960-х роках. Саме ця версія стала основою для подальших інтерпретацій.
Згодом пісню підхопили відомі колективи — зокрема, ВІА "Ватра" та "Піккардійська терція". У виконанні останнього вона пролунала під час подій Революції Гідності й набула нового звучання — як реквієм і символ пам'яті.
Пісня доповнила репертуар "Піккардійської терції" задовго до подій Майдану. Учасники акапельної формації любили її ще зі студентських часів, коли вона лунала на мистецьких застіллях, — а студійний запис здійснили вже під час створення альбому "Антологія. Том 2" (2006). Він містить виключно українські народні пісні, зокрема ще одну лемківську — "Зродилися терки". Інші фольклорні композиції "Піккардійська терція" пробувала якось адаптувати, але в "Гей, пливе кача" залишила первісне звучання.
Під час Революції Гідності композиція вперше пролунала на похороні білоруса Михайла Жизневського — на прохання його товариша. Це була улюблена пісня Жизневського, він часто співав її з побратимами на Майдані.
Соліст "Піккардійської терції" Ярослав Нудик зазначав, що до цього вони не виконували цю пісню зі сцени Євромайдану. Однак припустив, чому саме вона стала гімном революції:
"Заспівати оптимістичний гімн Майдану було би емоційно комфортніше. Але у фольклорі чомусь найбільше запам'ятовується та чіпають за живе власне мінорні пісні. На долю українців випало стільки страждань та випробувань, що автори переповнювалися сумними емоціями й вкладали їх у слова та музику. А особливий пласт – це, власне, поховальні пісні, настільки тужливі, що неможливо втримати сліз".
Актор та очільник Театру Франка Євген Нищук в інтерв'ю hromadske згадував, що пісню "Пливе кача" ввімкнули після українського гімну.
"Я попросив знайти варіант пісні більш ліричний і тужливий, акапельний. Мені згадалось, що у цій пісні йдеться звернення до матері «я не знаю, де я погину, де мені будуть яку брати, може, в чужім краю», але це про загибель за свободу. І сказав до людей: «Я б хотів, щоб цією піснею ми прощали Михайла», — ділився Нищук. — І потім, коли вже наступних героїв [несли Майданом], то просто родини приходили й казали: «Євгене, ви ставили от "Пливе кача", поставте». Я ж пояснював, що я її прикріпляв до тієї ідеї [загибелі на чужині]. «Ні-ні, покладіть». «Добре». Родичі просять, то ставимо".
За словами Ярослава Нудика, для формації стало несподіванкою, що ця пісня закріпилася для прощань із героями. Утім, він зазначає, що в "Гей, пливе кача" закладено історичний код нації, зрозумілий усім:
"Кожна мати розуміє, що виховує сина не для того, щоби відпускати на війну. Будь-який чоловік не хоче загинути на чужині, сестра чи брат не готові втрачати найближчих. Сьогодні мені вже важко уявити собі прощання з героями якимось іншим твором. Людина, яка написала цю пісню, перепустила її через серце. Тому зараз з автором в унісон плачуть сотні тисяч людей".
Так пісня "Гей, пливе кача" трансформувалася від народної балади про жіночу долю до символу національної пам'яті. Її меланхолійний мотив і щемкий текст увібрали історичний досвід українців, віддзеркалюючи біль, пам'ять і душу нашої нації в миті прощання та скорботи.
Автор: Оксана Заблоцька
Джерело: suspilne.media
|