|
|
Більше можливостей - більше реалізованих ідей!
Так вважають учасники концерту електроакустичної музики
2 жовтня 2011, неділя
Поширити у Facebook
 Поціновувачі сучасного мистецтва, які вирішили провести вечір вихідного дня 2 жовтня напередодні «важкого дня понеділка» на концерті електроакустичної музики EM-VIZIA в концертному залі Національної академії мистецтв України, не пошкодували.
Ці люди прийшли сюди побачити й почути сміливі рішення та експерименти, свіжі враження, і вони їх отримали.
Буде зрозуміліше, якщо розповісти про EM-VIZIA докладніше. Це – міжнародний проект електроакустичної, експериментальної електронної музики та медіа-арту, який проходить у Києві з 2005 року в рамках великих міжнародних форумів сучасного мистецтва.
Програми його концертів охоплюють широкий жанровий спектр електронної музики – від концертних творів композиторів академічного спрямування, аудіовізуальних перформансів, сонорних інсталяцій до виступів музикантів-експериментаторів і відео-арту.
Організатори цьогорічного осіннього заходу стверджують, що він фокусує увагу на «людині, що грає» – виконавцеві, перформері. Тому й музиканти, які беруть участь в імпрезі, особливі, – ті, котрі здатні віднайти в інструменті невідомі барви й технічні можливості. Така музика вимагає від виконавців великої активності аж до вміння імпровізувати.
 Серед них блискучі музиканти й композитори Сергій Вілка (флейта), Олег Безбородько (фортепіано), без яких, за твердженнями знавців, не уявити сучасної української нової музики, Андрій Сачева (скрипка), Тарас Козак (ударні) – музиканти, які окрім академічних творів грають джаз.
У концерті виступив новий колектив електроакустичної музики – дует «ELVIO DUO»: Андрій Сачева – скрипка та Анастасія Архангородська – композиція, електроніка, обробка звука в реальному часі. Дует уже брав участь у кількох концертах електроакустичної музики в Польщі та Україні.
В імпрезі, яка проходила в рамках міжнародного фестивалю «Київ Музик Фест-2011», прозвучали твори Юлії Гомельської, Анастасії Комлікової, Марини Фрідман, Святослава Крутикова, Анастасії Архангородської, Кармелли Цепколенко та куратора проекту Алли Загайкевич.
Вони написані переважно для музичних інструментів та електроніки. Використовувався й відеоряд. Він ілюстрував електронний запис в роботі Анастасії Комлікової «Заходи і Сходи» (2011 р.) й звучання флейти Сергія Вілки та електроніки в аудіовідеопроекті «Хроніки неіснуючих цивілізацій» (2011 р.) Святослава Крутикова.
Поспілкувавшись із Анастасією Комліковою, дізнаємося про її авторський задум: «Протиставляються заходи і сходи, світ природи, яка дарує спокій, і світ міста, де вирує активне життя. Використовуються суто електронні звуки, генеровані комп’ютером, які обробляються, фільтруються, накладаються один на одний у студії. За рахунок цього досягаються різні ефекти, наприклад, відлуння у залі».
 Так, у назві «Заходи і Сходи» використана гра слів, пов’язаних із різними середовищами людського існування.
З одного боку, це природа зі щоденними заходами і сходами сонця, а з іншого – великий мегаполіс, у якому безперервно щось відбувається й людина для досягнення мети має здолати безліч реальних сходинок.
Дивовижно, але для створення візуального ряду до композиції Вероніка Строчан відібрала 300 кадрів, зроблених в різних куточках світу спеціально для цього проекту.
Саме цей твір припав до душі Дар’ї Петрушенко, випускниці Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Однією із виграшних його рис вона назвала лаконічність, тому що великі за обсягом музичні полотна її дещо втомлювали.
Цікава історія створення «Хронік неіснуючих цивілізацій» Святослава Крутикова. Ідея народилася із задуму філософа В’ячеслава Віфлянцева зробити слайд-фільм, присвячений пам’яті самобутнього художника та друга Сергія Звенигородського.
Композитор мав просто написати до нього музику, але, побачивши фото, зрозумів, що це може стати чимось ємнішим, ніж кінострічка. І розпочалася робота в технології мультивиробництва: композитор зробив аудіофайл, який міг би слугувати тлом для флейтової п’єси, автор відеоряду змонтував фільм, а потім компоненти об’єднали в одне ціле. Автор вважає, що «Хроніки…», як і інші його електроакустичні роботи, представляють жанр, котрий він для себе визначив як «неоконкретну музику», бо матеріалом є живі, реальні звуки.
Під звучання флейти й електроніки, яке віддалено нагадує чи то стукіт коліс поїзда, чи то гуркіт потужного виробництва, перед нами пропливають на екрані сторінки химерного життя химерних істот. Вони мають великі голови, маленькі ручки та подобу хвоста замість ніг. А в наступному кадрі це – кутасті хлопці, немов зібрані зі шматочків листового заліза. То була музична розповідь про високорозвинуті цивілізації, які освоїли високі технології.
І лише проникливий, тремтливий і ніжний голос флейти, який, неначе зелений росточок, насилу, але пробивається до сонця з-під землі, нагадує нам: ідеться про живі істоти, в яких є почуття, котрі переживають радощі й печалі.
 Кожен, звичайно, побачив своє, можливо, зовсім інше. Про враження від «дуету» з електронікою ми запитали у флейтиста Сергія Вілки.
Виявилося, що в даному випадку він не відчував незручностей, оскільки має вже шестирічний досвід гри сучасної музики. З електронікою – третій.
До відеоряду він ставиться теж непогано. Головне, щоб він не відволікав.
Водночас у Сергія Вілки є побажання-жарт композиторам поповнювати свої знання, аби через їхній брак не писати речі, які неможливо виконати, бо непрофесійно оформлена партитура виконавців просто дратує.
Куратор концерту Алла Загайкевич, яка навчалася й за кордоном, вважає, що академічна культура повинна поповнюватися новими жанрами. «Ми не зупинимо цивілізаційних змін і появи нових видів мистецтва. Як свого часу кіно, з’явився медіа-арт.
І людина, якщо вона митець, буде збагачувати свій арсенал новими засобами», – сказала Алла Загайкевич.
Композиторка, яка з кінця 1990-х років викладає у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського, впевнена, що студенти повинні мати можливість слухати власну музику. Саме це стало посилом для започаткування проекту EM-VIZIA.
Концерт завершив твір Алли Загайкевич «Birds…bunnies…» («Пташки… зайчики…»). Одним із виконавців його була композиторка Марина Фрідман. Інструмент, на якому вона грала, зветься «ковбел» («коров’ячий дзвіночок»). Застосований він був незвичайно – по ньому ковзали… смичком від контрабаса. У результаті народжувалися нестандартні металічні звуки, дещо схожі на електронні, які гарно поєднувалися зі скрипкою і гармоніювали із електронним
супроводом.
Марина любить імпровізувати на різних інструментах і захоплено передає враження від процесу: «Ми не виконували музику по нотах! Так, у нас була партитура, яка змушувала вступати в якийсь момент, передавати певні характери та нюанси. Але те, що ми робили, не прописано точно нотами. Це імпровізація, немов гра. Працюючи в ансамблі, прислухаєшся до партнера та навіть намагаєшся допомогти. Такі перформанси зараз дуже популярні».
Гадаю, можна без перебільшення сказати, що концерт став іще одним кроком на шляху розвитку нової музики в Україні.
Матеріал надано редакцією журналу «Музика»
Автор: Світлана Соколова
Фото: Роман Ратушний
Виконавці: Олег Безбородько
Композитори:Кармелла Цепколенко, Олег Безбородько
Конкурс (фестиваль): Міжнародний музичний фестиваль "Київ Музик Фест"
Джерело: Журнал "Музика"
|