|
|
Львівський фестиваль “Камерні вечори в Академії”
У Львівській національній музичній Академії ім. М. В. Лисенка кафедрою камерного ансамблю та квартету започатковано новий фестиваль – “Камерні вечори в Академії”
27 квітня 2015, понеділок
Поширити у Facebook
 Метою його музичного форуму стала ідея організувати у визначений час (цього року впродовж 1 - 29 квітень) виступи молодих музикантів, які прагнуть проявити себе у виконанні камерно-інструментальної ансамблевої та квартетної музики.
Ідея виникла досить спонтанно і втілювалася в життя завдяки величезному ентузіазмові професорів кафедри: відразу ж зайняла чільне місце у мистецькому просторі не лише Академії, але й міста Львова.
Щодо проекту: запропоновані цікаві рубрики концертних програм, кожна з яких охоплює широкий пласт камерно-інструментальної творчості композиторів різних національних шкіл та епох, і, обов’язково, збагачена вступним словом мистецтвознавців, зокрема “Святкове відкриття” (канд. мистецтвознавства Ніни Дикої); “Романтичні експресії” (канд. мистецтвознавства Вікторії Андрієвської), “Дует PLUS” (канд. мистецтвознавства Марти Карапінки), “Вечір квартетної музики“ (канд. мистецтвознавства Юрія Соколовського), “Музичні контрасти“ (канд. мистецтвознавства Тетяни Слюсар).
Відкриття Фестивалю “Камерні вечори в Академії” відбулося 1 квітня цього року у Великому залі Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка у надзвичайно врочистій атмосфері.
З вітальним словом до всіх присутніх у залі, і учасників, і гостей мистецького заходу виступив ректор ЛНМА ім. М.В. Лисенка, Народний артист України, професор, Ігор Михайлович Пилатюк. У концертній програмі були представлені два монументальні камерно-інструментальні полотна композиторів – Е. Елгара (Англія) і С. Рахманінова ( Росія), які зробили великий внесок в розвиток національної музики своїх країн, - подібно як Г. Малер в Австрії, Я.Сібеліус в Фінляндії, Г. Форе і К. Сен-Санс в Франції.
XIX ст. в Європі – це час розквіту національних музичних шкіл. Впродовж двох століть в європейській музичній культурі домінувала Німеччина (від Й.С. Баха до Л. ван Бетховена), відтак в епоху Романтизму загострилося сприйняття особистих почуттів і емоцій, що спонукало численних композиторів шукати нові форми висловлювання, відштовхуючись від музичних традицій, які існували в їхніх країнах. Геній Е. Елгара, найталановитішого композитора Англії (після Перселла), посідає особливе місце в історії Британської музики. Щодо постаті С. Рахманінова, то саме його можна вважати спадкоємцем П. Чайковського, як композитора, музика якого наповнена багатством мелодики і пристрасті. Цікаво, що Е. Елгар припинив творити (подібно як і Ян Сібеліус) після Першої світової війни, відчувши, можливо, що дух нової епохи протирічить його творчому єству. Його ж сучасник С. Рахманінов (подібно як і Ріхард Штраус) - “до останнього подиху насолоджувався осінню епохи романтизму, що відходила…”.
Розпочав концертну програму Святкового відкриття Фестивалю “Камерні вечори в Академії” камерно-інструментальний ансамбль у складі: Н. Федюк-скрипка, О. Кравець-скрипка, А. Герасина-альт, М. Менцінський-віолончель і М. Попіль-фортепіано (творчий керівник доцент Т.М. Слюсар), познайомивши слухачів із музикою представника нової англійської композиторської школи Едварда Елгара, який творив на перехресті XIX-XX ст. поряд з Х. Перрі, Ф. Діліусом, Г. Холстом. Музика Квінтету Е. Елгара для двох скрипок, альта, віолончелі та фортепіано ор. 84 (ля мінор) в 3 частинах: І ч. Моderato // Allegro; ІІ ч. Adaqio; ІІІ ч. Andante у інтерпретації львів’ян вражала шляхетністю стилю, тонким психологізмом, майстерністю художньо-естетичного портрету.
“Послухайте його музику, - так про Едварда Елгара декларував його сучасник Х’юберт Перрі, – він знає, про що розказати, і знає, як це зробити”. Як не видавалось би дивним, але музичну освіту Е. Елгар здобув переважно самотужки: у віці 8 років розпочав навчання гри на фортепіано і скрипці, вдосконалював гру на органі, а у віці 10 років вже компонував музику і вивчав книги з теорії музики з бібліотеки собору, де його батько впродовж близько 40 років працював органістом. Єдиною офіційною музичною освітою у Едварда були уроки скрипки у Адольфа Полліцера у Лондоні (1877-1878), куди він доїжджав. Та, як з’ясувалось згодом, найкориснішими для його самоосвіти виявилися статті Х’юберта Перрі у музичному словнику Гроува.
Бажання навчатися у Лейпцизькій консерваторії довший час не полишало Е. Елгара, та доля розпорядилася інакше. Е. Елгар, користуючись популярністю у музичних колах Вустера, брав активну участь у фестивалях, концертних виступах. Та чи не найбільшим досвідом для нього постає участь у виконанні Шостої симфонії і “Стабат Матер” Антоніна Дворжака, що прозвучали під орудою самого автора. Незабаром під батутом Е. Елгара-диригента свою діяльність розпочав ансамбль, до складу якого входили - пікколо, флейта, кларнет, два корнети, евфоніум, 3-4 перших і 3-4 других скрипки, альт, віолончель, контрабас і фортепіано. Е. Елгарові доводилося часто музикує на фаготі разом зі своїм братом Франком (гобоїстом) у складі духового квінтету. Цікаво, що з орієнтацією на цей ансамбль, щораз глибше вдосконалюючи композиторську майстерність, Е. Елгар робить численні аранжування творів В.А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Й. Гайдна та інших авторів.
Віховими у житті Е. Елгара стали подорожі до Парижу (1880) і Лейпцігу (1882). Так, у храмі Сен-Мадлен в Парижі йому пощастило слухати гру К. Сен-Санса на органі, а також виконання найкращих оркестрів свого часу, про що він згодом згадував: “Я отримав чималу порцію Шумана (мій ідеал), Брамса, Рубінштейна і Вагнера, тому не маю причин бути незадоволеним”.
З-поміж перших опублікованих творів Е. Елгара ми зустрічаємо увертюру “Фройзарт”. Та все ж таки, успіх до композитора прийшов згодом - в часі виконання “Імперського маршу”, створеного на честь ювілею королеви Вікторії (1897). Знаково, що у 1910 році Скрипковий концерт Е. Елгара прозвучав у виконанні Фріца Крейслера.
Надзвичайно тяжко композитор пережив події Першої світової війни, відгукнувшись на них елегійним Концертом для віолончелі і трьома камерними полотнами - Скрипковою сонатою оп. 82 (мі мінор); Струнним квартетом оп. 83 (мі мінор); Фортепіанним квінтетом оп. 84 (ля мінор), що стали останніми значними полотнами Е. Елгара. До слова, жанр камерної музики був улюбленим для Е. Елгара ще з ранніх літ, де з поміж інших: Романс для скрипка та фортепіано оп. 1, твори для скрипки та фортепіано оп. 12 (1888), оп. 15 (1897-1899), соната для скрипки мі мінор оп. 82 (1918), струнний квартет мі мінор для фортепіано та струнних оп. 84 (1918-1919).
Другий відділ концертної програми львівського фестивалю підкорив слухачів красою музики Сергія Рахманінова, останнього із когорти великих російських композиторів-піаністів і останнього з російських романтиків, який народився саме 1 квітня 1873 року (зауважимо, за старим стилем). До сьогоднішнього дня улюбленими і популярними залишаються три симфонії і 4 фортепіанні концерти композитора. Могутня, широка, переповнена смутком музика “Елегійного тріо” № 2, ор. 9 (ре мінор) російського композитора глибоко проникла в серце і душу слухачів. Партію скрипки виконав І. Муравйова, віолончелі - А. Мякушко, фортепіано - М. Саська (клас доцента Тетяни Михайлівни Слюсар).
Щодо історії, то “Елегійне тріо” тв. 9 (ре мінор) було створене двадцятирічним композитором під враженням почутої новини про смерть П.Чайковського. Ця звістка надзвичайно вразила молодого С. Рахманінова, отож твір був завершений менше аніж через два місяці після смерті П.Чайковського.
В листуванні С. Рахманінова і Н.Д. Скалон від 17 грудня 1893 року ми знаходимо цікаві факти, щодо створення цього полотна: “Я не писав Вам тільки по одній причині – я займався, і займаюсь ретельно, акуратно, усидчиво. Ця робота – один твір на смерть великого художника. Ця праця вже закінчена, тому маю можливість розмовляти з Вами. При ній всі мої помисли, почуття і сили належать їй, цій пісні. Я, як оповідається в одному з моїх романсів, весь час страждав і хворів душею. Тремтів за кожне речення, викреслював іноді повністю все і знову починав думати і думати”[Рахманінов С. Письма., М., 1955. с.106]. Ці схвильовані слова переважно стриманого в проявах почуттів С. Рахманінова, який досить рідко посвячував навіть близьких людей в свої переживання, засвідчують напруження в якому перебував композитор в часі написання “Елегійного тріо” для скрипки, віолончелі та фортепіано.
Відомо, що існує три редакції Тріо, оскільки доля твору продовжувала хвилювати композитора. Друга редакція здійснена автором 1906-1907 рр. і містить численні вказівки щодо фактури, динаміки, агогіки. Окремі редакторські корективи С. Рахманінов робив і значно пізніше, зокрема в 1915 році.
Першовиконавцями “Елегійного тріо” Сергія Рахманінова постали: Ю.Конюс (скрипка), А. Брандуков (віолончель) і автор (фортепіано) в Концерті з творів С. Рахманінова, що відбувся 31 січня 1894 року. Цікаво, що в той же час у закритому концерті Московського художнього товариства “Елегійне тріо” С.Рахманінова звучало у виконанні А. Гольденвезера, К. Сараджева, М. Букініка. З-поміж сучаcників-виконавців “Елегійного тріо” композитор особливо високо цінував Гольденвейзера, наголошуючи: “…був би радий, якщо б піаніст був Гольденвейзер, наприклад з Брандунавим і Григоровичем” (в листі С. Рахманінова до Керзіної). Гольденвейзер, прекрасний інтерпретатор численних камерних творів С. Рахманінова із знаними скрипалями і віолончелістами сучасності, залишив цінний спогад: “Піаністу-виконавцю Тріо С. Рахманінова – потрібно перш за все усвідомлювати його головну властивість – перевагу фортепіанної партії над партіями струнних інструментів. Після тріо Чайковського і Рахманінова створився новий тип тріо, в якому фортепіанна партія носить до певної міри сольний характер”.
Після святкового відкриття Фестивалю камерної музики своїми думками поділився Народний артист України, професор, завідувач кафедри камерного ансамблю та квартету Артур Микитка: “Фестиваль камерної музики в Академії - це прекрасно, бо – це дійсно наше, львівське, локальне і реалізується з думкою про студентів Академії. Фестиваль здобув особливу позицію у Львові, місті, де простір для реалізації цікавих задумок – безмежний. Вже від тепер організатори Фестивалю розглядають нові ідеї, пропозиції… насамперед – це залучення до програми наступного Фестивалю камерних ансамблів шкіл-десятирічок, оскільки це, безперечно, значною мірою збагатить і розширить кордони спілкування між музикантами. Запрошення гостей з інших міст, а можливо і держав, теж актуальне. Їм буде запропоновано окремий день для представлення свого, зауважимо, професійного колективу. Не відхиляємо також думки про те, що згодом цьогорічний Фестиваль “Камерні вечори в Академії” матиме всі шанси перерости у щось більше, особливе... І з цього приводу у нас теж є думки,- адже наш край багатий на прекрасні храми, палаци, резиденції, замки, де можна проводити подібні фестивалі у літню пору року. Сподіваємося, що Фестиваль “Камерні вечори в Академії” в майбутньому буде мати шанс на життя”.
Видається, Фестиваль “Камерні вечори в Академії” вдало стартував, слухацька аудиторія отримала заряд високої духовності, відчуття прекрасного. Красиві афіші Фестивалю запрошують львів’ян і гостей міста на серію камерних вечорів до Львівської національної академії ім. М.В. Лисенка, які відбуватимуться по середах впродовж квітня місяця 2015 року, де шанувальники мистецтва камерного музикування зможуть почути ансамблеві твори українських та західноєвропейських композиторів. Незвичайні тембральні барви “різномовних” композиторів, образів, стилів, епох, запропонованих у просторі Фестивалю “Камерні вечори в Академії” передбачають присутність зацікавлених і небайдужих слухачів, які переповнені прагненням найяскравіших емоцій і гармонії
Автор: Ніна Дика
Музикознавці: Ніна Дика
Діячі мистецтв: Ігор Пилатюк
Концертний зал: Великий зал Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка
Навчальний заклад: Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка
|