|
|
«Вервиці до Містичної троянди»
На вечорі пам’яті видатного музиканта виступили 12 зіркових представників Школи Мирослава Которовича
7 листопада 2016, понеділок
Поширити у Facebook
Ідея концерту належить донці легендарного маестро, відомій скрипальці, керівнику творчої майстерні «АРТЕХАТТА» Мирославі Которович.
На сцені Національної філармонії України виступили 12 зіркових представників Школи Которовича, щоб віддати шану маестро, якому виповнилось би 75 років.
Молоді, красиві, талановиті, успішні, вони зачарували своїм мистецтвом і високим пієтетом до традицій свого вчителя. Деякі прилетіли з-за кордону: Соломія Сорока — зі США, Дмитро Ткаченко — з Великобританії, — щоб вшанувати пам’ять «кращого скрипаля України своєї епохи» (слова знаменитого литовського диригента Саулюса Сондецкіса). Із Вільнюса прибула Раса Восілюте, зі Львова — Лідія Футорська. Здавалося, сам дух маестро витав того вечора в залі філармонії, а все, що відбувалося на сцені, дихало творчістю Богодара Антоновича.
Все своє творче життя геніальний скрипаль, педагог і диригент, просвітитель і музично-громадський діяч Б.А. Которович присвятив служінню ідеї, для якої, можливо, прийшов у цей світ. Богом даровані йому таланти він присвятив тому, щоб музика України, її скрипкове мистецтво стали частиною світової культури. Не випадково, Богодар Которович був удостоєний дипломатичного звання «Посол української культури в світі». Він утілював це, насамперед, через свою неповторну гру, яка залишилась у звукозаписах і спогадах тих, хто мав щастя її чути. «У Богодара Которовича скрипка говорила!» — так про свого земляка говорив геніальний український актор Богдан Ступка. Його скрипка говорила музикою минулого і сучасного, зверталася до нинішніх і прийдешніх поколінь.
ЦЯ СВІТЛИНА З БОГОДАРОМ КОТОРОВИЧЕМ ЕКСПОНУВАЛАСЯ НА ФОТОВИСТАВЦІ «ДНЯ» 2008 РОКУ /
ФОТО ВАСИЛЯ АРТЮШЕНКА
Своє неповторне мистецтво Богодар Которович продовжував у своїх учнях. За роки його педагогічної праці в Національній музичній академії України число їх добігло майже 200! Чимало з них є гордістю сучасної української культури, багато — прославляють мистецтво України і скрипкову Школу Богодара Которовича в різних країнах світу.
Пам’ятаючи просвітительські традиції свого вчителя, музиканти обрали для концерту майже невідомий твір мало знаного представника раннього німецького бароко Генріха Ігнаца Франца фон Бібера. У Зальцбурзі, де жив та працював композитор, і досі існує старовинна колекція з 15 картин-сюжетів із життя Діви Марії та її Сина. 340 років тому ці картини озвучив Генріх Бібер. Він створив їх для Братства Розенкрейцерів і об’єднав у грандіозний опус Rosenkranz-Sonaten. Кожна з його 15 частин присвячена 15 епізодам із життя Діви Марії й відповідає 15 таїнствам Розарію. Саме цей символ став провідним для музикантів: у вигляді розарію розмістилися на сцені три ансамблі-тріо, які поперемінно озвучували музичні сюжети. Солісти-скрипалі, змінюючи один одного, виступали головними особами цих звукових дійств. Їх супроводжували чудові виконавці на клавесині, віолончелі, органі, ситарі, бандурі й баяні.
Музика далекого минулого звучала на диво сучасно: барокові образи, ніжні мелодії й, водночас, яскрава театральна драматургія твору Бібера дивним чином передбачали майбутнє інструментального мистецтва, яке вже у ХХ столітті Мауріціо Кагель оформив у жанр «інструментального театру». З притаманною генію інтуїцією Генріх Бібер побачив абриси музики майбутнього, які через три століття окреслили авангардні стилі: «Замість того, щоб грати, скрипалі мають ударяти смичком»; «треба закріпити папір на струні в такий спосіб, щоб отримати звук, не схожий на звичну гру»; «чотири струни скрипки мають бути налаштовані в 15 різних варіантах, для того щоб урізноманітити...» — важко повірити, що це ремарки композитора ХVІІ століття!
Художнє оформлення сцени тонко відповідало музичним образам і створювало атмосферу таїнства дійства. Вервечки (так перекладається з німецької Rosenkranz) сріблясто-сірих паперових троянд звисали на сцену примхливим Розарієм, а ніжні пелюстки оточували велетенську троянду, розміщену на авансцені. «Кожен з учасників концерту — як пелюстки тієї квітки, що для мене символізує українську культуру», — так пояснила своє візуальне оформлення художниця Зінаїда Ліхачова.
Організатори концерту підготували розкішний буклет, який містить вичерпну інформацію про композитора і його опус, розповідь про Богодара Которовича, враження його учнів про спілкування з вчителем. Зворушливо прозвучав останній акорд концерту-пам’яті: у супроводі ліричної музики Скрипкової сонати Максима Березовського в залі експонувалися з екрану виразні портретні світлини маестро.
...Музичну галерею Генріха Бібера завершує Пасакалія «Янгол-Охоронець» для соло скрипки: вона озвучує 16-ту картину згадуваної колекції, де зображена дитина, яку супроводжує Янгол-Охоронець. Ця божественна музика, яку надзвичайно проникливо виконала донька маестро — Мирослава Которович, прозвучала своєрідним символом-оберегом майстра своїм дітям, своїм учням і своїй мрії.
Автор: Леся Олійник
Виконавці: Мирослава Которович, Соломія Сорока, Дмитро Ткаченко, Лідія Футорська
Музикознавці: Леся Олійник
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Джерело: Газета «День»
|