|
|
«Коштовності» листопада
Гості «Журфікса у Булгакових» слухали музику Чайковського, Рахманінова та Польової, яку виконували на легендарному білому роялі
28 листопада 2013, четвер
Поширити у Facebook
 У романі «Біла гвардія» Михайло Булгаков розповів про свою любов до коштовних речей: це родина і Дім, де разом музикують, співають, читають — і де всі один одному необхідні.
Таким був на початку ХХ століття будинок родини Булгакових — і створений уявою письменника будинок Турбіних.
Сьогоднішнє життя Музею Булгакова виткане з варіацій на тему «богом бережений будинок ХХI століття», і кожного місяця, починаючи з 2006 року, тут звучить музика на журфіксах.
Минулого тижня програму виконував Юрій Кот, професор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, заслужений артист України, лауреат Національної премії ім. Л. Ревуцького, лауреат національних та міжнародних конкурсів. А також великий друг Музею Булгакова і постійний учасник журфіксів.
Піаніст сів за білий рояль, і сталося диво — інструмент заспівав, звучання перетворювалося на останній листопад, перший сніг, переддень Різдва... Прозвучали: «Вересень», «Жовтень», «Листопад», «Грудень», «Січень» і «Лютий» (із циклу «Пори року» Петра Чайковського); Прелюдія До дієз мінор і Десять прелюдій (ор. 23) Сергія Рахманінова. Два генії російської музики П.І. Чайковський (1840—1893) та С.В. Рахманінов (1873—1943) були знайомі: Петро Ілліч звернув увагу на здібного студента Московської консерваторії Сергія Рахманінова, уважно стежив за його успіхами, а через деякий час сказав: «Я пророкую йому велике майбутнє». А коли на випускному іспиті Рахманінов представив свою оперу «Алеко», присутній на іспиті Чайковський, поставив своєму «музичному онукові» (Рахманінов вчився у Танєєва, улюбленого учня Петра Ілліча) «п’ятірку» з трьома плюсами!
Коментуючи твори програми, Юрій Кот розповів, що Сергій Рахманінов, після того як залишив Росію, завоював світову популярність як піаніст, і навіть сьогодні, згідно із записами, що збереглися, можна відчути його фантастичне володіння інструментом, багатство і оригінальність трактування! В Америці та Європі, після всіх виступів Рахманінова, публіка, викликаючи артиста на біс, скандувала: «Прелюдія До дієз мінор!». А композитора, за його власними словами, вже починала обтяжувати подібна слава раннього твору. І настав момент, коли після знаменитих басів, що відкривають прелюдію, Рахманінов заграв «Фантазію-экспромт» Шопена! А десять прелюдій «Опусу 23» (1901 р.) пройняті типово «рахманіновськими» настроями, тріумфуючими, світлими, мрійливо-сумними, що передають красу і простори улюбленої природи, про яку він згодом з такою ностальгією згадував у еміграції.
До речі, Чайковський та Рахманінов брали активну участь у створенні Київської консерваторії (нині Національна музична академія, що відзначає 100-річний ювілей). Тому вступне слово старшого наукового співробітника музею Ірини Сиренко було присвячене історії нинішнього Будинку академії — будівлі колишнього готелю «Континенталь» (1897 р.) на вулиці Городецького. Фешенебельний диво-готель, що змагався з кращими готелями Європи, було підірвано під час німецької окупації 1941-го, простояв він у руїнах до середини 1950-х, і тільки у 1955—1958 рр. будинок було відновлено і віддано Київській консерваторії...
У лінію долі «Континенталя» вплетені факти, що доповнюють картину «Київ часів Михайла Булгакова» мальовничими штрихами. До революції вулиця називалася Миколаївською і вважалася центром проживання київської богеми: найдорожчі готелі, магазини, ресторани, а ще театр «Соловцов», кафешантан «Аполло» — осередок творчої еліти і цирк Крутікова «Гіппо Плас», де співали світові зірки. Тоді «київським Монмартром» гуляли і Тітта Руффо, і Сара Бернар, і Макс Ліндер. А зупинялися всі знаменитості в готелі «Континенталь», серед них Федір Шаляпін і Леонід Собінов, Віра Коміссаржевська і Всеволод Мейєрхольд, Костянтин Бальмонт і Осип Мандельштам...
А в 1918—1919 рр., у підвалі готелю «Континенталь», збиралися учасники знаменитого клубу «ХЛАМ» (художники — літератори — артисти — музиканти), на вивісці-емблемі якого було зображено людину, що летить в ультрамариново-синьому і рожево-срібному просторі. Саме про цей клуб Михайло Булгаков, обігравши його назву, напише в «Білій гвардії»: «В Киеве открылся ...величественный, до белого утра гремящий тарелками, клуб «Прах» (поэты — режиссеры — артисты — художники) на Николаевской улице».
Цитата з роману повернула до будинку № 13, де можна відчути себе в польоті в усі пори роки. Здивовані гості блукали музейною експозицією у супроводі музичного проекту Вікторії Польової «Голоси будинку». Всюди приглушене світло — сутінки епохи, інтер’єр, що тане, дивовижні обличчя на старовинних фотознімках. І прилітали голоси з минулого: завірюха, вітер, постріли, трамвай і цокання кінських копит бруківкою за вікнами... скрип старовинного паркету, мелодія гітари, цокання настільного годинника, який грав у будинку Булгакових вальс, а в романі — гавот. «В ответ, бронзовым, с гавотом... били в столовой черные стенные башенным боем. Часы, по счастью, абсолютно бессмертны». Гул океану, крики чайок — мрії письменника про нездійснені мандри світом. Фрагменти співу лаврських ченців і написана Михайлом Булгаковим полька у виконанні автора проекту. Дитячий сміх — і зоряний вертеп у фіналі.
— Моя музика мала на меті наповнити символічний білий простір диханням, — розповіла Вікторія ПОЛЬОВА. — Людина має пройти крізь Сім відкритих кімнат Будинку. Кожна кімната індивідуальна, наповнена різними сенсами і музичними інтонаціями. Кожна є окремим космосом... і людина може вільно обирати і складати сюжет своєї подорожі.
Автор: Ольга Савицька
Виконавці: Юрій Кот
Композитори:Вікторія Польова
Концертний зал: Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова
Джерело: Газета "День"
|