| Новина |
|
|
|
|
Український тенор Валентин Дитюк у Ризі: «Яке там натхнення? Працювати треба!»
11 лютого 2025, вівторок
Поширити у Facebook
Знавцям оперного жанру ім'я молодого українського тенора Валентина Дитюка добре знайоме ще з мирних часів, коли він завоював головні призи на відомих міжнародних конкурсах вокалістів.
Хоча латвійці познайомилися з ним ще раніше. Цими днями Валентин гостює у Латвійській Національній опері, де 7 лютого виконав роль Альфреда Жермона у «Травіаті» Джузеппе Верді. Користуючись нагодою, LSM+ поставив кілька запитань артисту.
— Валентине, ви зараз у латвійській столиці вже давно?
— Приїхав за два з половиною дні до спектаклю увечері, а зранку вже була перша примірка костюмів та репетиція. Усе дуже приємно, бо взагалі для мене Латвійська опера в якомусь сенсі рідний момент, адже мій дебют на оперній сцені відбувся тут, у Ризі — це була партія Ленського в «Євгенії Онєгіні». Це було ще в ті часи, коли Андрій Жагарс був директором театру, у нього тоді була ідея зробити таку програму, на кшталт молодіжної оперної студії. І запросив мене з України та дав завдання вивчити цю роль. Я вивчив і він випустив мене на сцену.
Минули роки, але це незабутньо. Давно я тут не був, років сім тому востаннє тут співав, пам'ятаю, у постановці «Фауста» брав участь у 2016-му.
— Можете коротко розповісти, що трапилося найважливішого у вашій творчій долі за ці роки?
— Багато всього було, дайте подумати!.. З того часу з'явився досить великий досвід. Точної кількості не скажу, але, мабуть, приблизно у двадцяти нових постановках взяв участь. Працював у Києві, був нагороджений званням заслуженого артиста України. І після ризького «Фауста» я вже став більш-менш самостійним і постійно по 4-5 постановок на рік у Європі у мене з'явилося. Таким чином кар'єра, напевно, потихеньку зростає. І опера Берліна, і театр Filarmonicas у Вероні, Естонська Національна опера, Празька, Палац мистецтв у Валенсії, Діжонська опера, Ліонська опера та інші театри.
— Де ви зараз живете переважно?
— Я трошки перебуваю у підвішеному стані, як і багато моїх співвітчизників... Офіційні документи на перебування в Європі в мене бельгійські. Справа в тому, що мій оперний агент живе в Брюсселі, у нього приватний будинок, і офіційно я числюсь там. Бельгія пропонує для українців зручний варіант притулку-прихистку, не знаю, як сказати... Але головне, при цьому я можу їздити країнами Європи та маю право працювати там.
Хоча в різних країнах по-різному — у деяких дають усі умови для проживання та роботи, але при цьому не можна залишати країну. Але для мене кар'єра та спів дуже важливі, тож зупинятися в одному місці не хочу.
— Чи вдається виступати у рідній Україні?
— Так сталося, що востаннє це було 13 січня 2022 року. Це було концертне виконання опери Жака Оффенбаха «Казки Гофмана». А 14 січня я поїхав на гастролі, у мене була «Травіата» в Естонській Національній опері в Таллінні, а звідти я поїхав у Турин на заплановані тримісячні гастролі. І на все це наклалася війна, і з того часу я поки що не повертався.
Це все дуже складно з огляду на те, що ще й мої батьки опинилися на окупованих територіях, і вони залишилися без засобів для життя. Я мушу їм якось допомагати. На щастя, можемо спілкуватися, тому що зараз є вже півтора роки хоча б якийсь інтернет, а спочатку взагалі не було жодного зв'язку. У кращому разі вони могли раз чи два на тиждень надіслати SMS по мобільному телефону, що вони живі і здорові.
Ну ось так, важко, бо село їхнє знаходиться за двадцять кілометрів від лінії фронту. Коли ми спілкуємося по інтернету — я чую вибухи тощо. Дуже важко, тому що вони в мене обидва інваліди, проблеми зі здоров'ям і не можуть, звичайно, отримати повноцінне медичне обслуговування. Вони тримають там господарство і таким чином виживають, але я намагаюся якось надсилати їм гроші.
— Переживаючи все це, невідоме глядачеві, що дає вам сил для натхнення, для того, щоб співати?
— Ви знаєте, це дуже важливе для мене, і вважаю, що визначальне для артиста... Я розумію, що є поняття покликання, натхнення, але вони мені не подобаються. «Покликання» для мене — це щось ефемерне, космічне, те, чого немає насправді. Мені просто дуже подобається те, що я роблю, дуже це люблю.
Мені цікаво, я маю пристрасть до цього. Мені хочеться зробити якнайкраще, я постійно працюю над собою, намагаюся самовдосконалюватися. І справді, я не хотів би без цього жити, хоча не сказав би, що не зміг би.
Я трохи розділяю все це. Так, це моя улюблена робота, але все ж таки це робота. Зрештою, у мене є батьки, яким потрібна моя допомога. У мене є рідний брат, який повернувся в Україну і якому іноді теж потрібна допомога — він намагається працювати, але все ж таки... І крім того, я допомагаю українській армії і по можливості — тим знайомим, хто воює. Тому, яку там натхнення? Працювати треба! І працюю, і намагаюся зробити роботу добре, бо я люблю цю справу. Хоч би що трапилося, які б не були труднощі, обов'язок артиста — виступати. Незважаючи ні на що. Якщо ми вже обрали цю професію, то робимо так: коли у всіх вихідний, і люди йдуть у театри чи на концерти, то ми, артисти, працюємо. І це наша така місія і в цьому плані, можливо, покликання.
— Після Риги де ви виступатимете, в яких театрах?
— Будь ласка — після Риги 23 лютого я їду до Тель-Авіва, наприкінці березня там планується постановка «Богеми» Пуччіні, я співатиму там Рудольфа. А у травні я виступатиму в Дойче опері, це буде «Сицилійська вечеря» Джузеппе Верді.
— На вашому рахунку, окрім вищезгаданих, уже партії герцога в «Ріголетто», Неморіно в «Любовному напої», Водемона в «Іоланті», Густава III у «Балі-маскараді», Ісмаеля в «Набукко» та інші. Які ролі хотіли б заспівати?
— О, тут дуже багато всього, немає якоїсь конкретної ролі. Звичайно, є ролі і в «Турандоті», і в «Аїді». Ще багато найзнайоміших і найпопулярніших тенорових ролей! Не все мені доступно по драматичних ролях і тембру, фарбі голосу — припустимо, навряд чи колись заспіваю Отелло.
Але у мене є улюблена опера — я обожнюю «Казки Гофмана» Жака Оффенбаха. Це просто приголомшливо — і музика, і сюжет, і мораль. Але конкретних ролей не обираю. У мене якось у житті виходить — театри пропонують якісь ролі та постановки, виходячи з мого віку, голосових даних.
Спочатку тридцятирічним співакам слід бути акуратними, зі своїм міцним репертуаром, інакше можна зашкодити голосу. І досі за деякі вистави я не візьмуся — не тому, що я не впораюся технічно, просто ще треба зміцніти, щоб співати цей репертуар. І тут є деякі обмеження, які років через п'ять можна буде зняти. Все попереду. Далі життя покаже. Доля, Бог чи моя природа веде мене якоюсь доброю статечною дорогою.
— Безперечних успіхів вам!
Автор: Андрій Шаврей
|