|
|
MARIUPOL CLASSIC: як Антоній Баришевський та Ігор Завгородній творили космос
15 вересня 2021, середа
Поширити у Facebook
В далекі 70-ті фантастичний фільм «Солярис», що миттєво став культовим, влетів у свідомість громадян СРСР, мов комета. Його композитор Едуард Артем'єв, один з перших в електронній музиці, згадував слова режисера Андрія Тарковського: «Мені, за великим рахунком, музика не потрібна. Потрібна композиторська рука, яка організувала б за законами музики весь навколишній світ, який я зараз створюю в картині». Проте, в аскетизмі Тарковського сяяв один кумир – геній епохи бароко Й.С. Бах. І в специфічно-камерному фільмі про космос, його хоральна прелюдія Фа мінор Ich ruf zu dir, HerrJesu Christ BWV639 – стала символом планети Земля.
Саме прелюдією Фа мінор Ich ruf zu dir, HerrJesu Christ піаніст Антоній Баришевський продовжив другу частину концерту камерної музики на сцені Камерної філармонії фестивалю Mariupol Classic. Чисті лінії бездоганно прекрасної мелодії напливали проникливим теплом і сумом, дихаючи в унісон із вдячною тишею, що западала серед слухачів у залі. А я відчувала неосяжний космос внутрішнього світу композитора, який звук за звуком, мов дослідник, відкривав талановитий виконавець. А разом з ним і кожен слухач. Камерна музика - простір експериментів, досліджень і винаходів, - був однаково цікавим для всіх учасників, бо звів події і часові розриви довжиною в століття - в єдину мить, тут і зараз.
Фа-мінорну хоральну прелюдію Й.С. Бах створив у свій Веймарський період (1708-1717 р.р.) на мелодію протестантського хоралу «Взиваю до Тебе, Господи Ісусе Христе» А сам хорал був написаний задовго до народження Баха, близько 1529 року богословом Йоганном Агріколою (1492-1566). Проте, чи важливими були ці цифри у другий вечір вересня 2021 року? Схоже, для камерної музики час майже втрачав свій головний аргумент – актуальність, бо, коли йдеться про почуття, чи думаєш скільки років тому написаний твір, який глибоко хвилює тебе - саме в цю мить? Важливим є тільки меседж, закладений у ньому… і музиканти-виконавці, які мов маги, тримають у своїх чутливих пальцях нитки часу, сенсів, подій, і здатні відновлювати дотиком рук звукові простори, що пульсують в тебе на очах. Кордони камерної музики: космос чи людське серце розміром з долонь? Збагнути то - ціла наука.
- Наука? - Нісенітниця! ... В цій ситуації однаково безпорадні і посередність і геніальність ... Повинен вам сказати, що ми зовсім не хочемо завойовувати ніякий Космос. Ми хочемо розширити Землю - до його меж. Ми не знаємо, що робити з іншими світами. Нам не потрібно інших світів. Нам потрібно дзеркало ... Ми б'ємося над контактом і ніколи не знайдемо його. Ми в дурному становищі людини, що рветься до мети, якої він боїться, яка йому не потрібна. Людині потрібна людина! (монолог Снаута, к-ф «Соляріс», 1972 рік)
Давайте спитаємо про це музикантів 21 сторіччя – як створювати і грати сучасні камерні програми? Хлопці насправді втомлені після концерту, бо віддали йому багато сил, енергії та емоцій… тож розмова виходить без зайвого пафосу.
Антоній Баришевський, 32 роки, - піаніст, лауреат багатьох міжнародних конкурсів, переможець конкурсу Артура Рубінштейна (2014 р.), соліст Національної філармонії України: «Можливо не все вдалося технічно, але за настроєм та імпровізаційністю здається, було цікаво. Насправді, мені сподобалось. Акустика залу камерної філармонії приємна, але Хоральну прелюдію все ж краще слухати в оригіналі - на органі»
- У вашому виконанні на роялі це було так, як пишуть в православних молитовниках – «бесстрастная страсть». Чудово. Глибина, що сяє.
Ігор Завгородній, 33 роки, - скрипаль, альтист, композитор, мульти-інструменталіст - розпочав камерний вечір сольно, музикою Й.С Баха: «Віолончельну сюїту Баха 5 до-мінор BWV 1011 сьогодні я публічно грав вперше – на альті, і з урахуванням позначок автора щодо строю інструмента у скордатурі, власне як Бах її і написав (верхня струна «ля» перелаштовується на тон нижче).
- У вашому виконанні сюїта звучала, мов голос оратора з біблійної притчі - в ньому ховалися безліч інших голосів.
Це твір, який є справжнім викликом для мене. Надзвичайно складний - вибух мозку і справжній челендж - але я його дуже люблю і в кожнім виконанні розкриваю для себе нове й нове. Такі твори можна осягнути лише з роками. Ця глибина, фантазія, і цей порядок - незбагненні одразу для мене, звичайного хлопця з Володимир-Волинського (іронічно посміхається).
- Цікаве у вас ставлення до музики Баха, без натяку на традиційну «академічність»: ніби входиш в ту глибину, як в море – і ніколи не знаєш яка там погода?.. і як попливете далі?..
Так! І скільки б не було навігаторів, скільки б не було маячків, домовленостей з текстом і самим собою - ще глибшим відчуваєш тематизм, і неоднозначнішим музичний матеріал. Робити півторагодинний концерт складної музики без перерви трохи не гуманно, але публіка індустріального Маріуполя - молодець, витримала!» (виглядає абсолютно щасливим)
- За якими критеріями обираєте програму – цікава? складна? Бо серед публіки є ті, хто прийшов на камерний концерт вперше.
Обирали в програму те, що ми з Антонієм любимо, і те, що ми хочемо. Стосовно складності - питання дуже тонке. Якщо є мета пропагувати музику – потрібно дотримуватись певної послідовності, робити все поступово й методично. Але, з іншого боку, у нас немає «конкретної програми для виховання слухача», ну і так далі (іронізує). Пам’ятаю, коли ми вчилися в старших класах Львівського державного музичного ліцею ім. Соломії Крушельницької, то їздили до товариша в село і грали у звичайній сільській школі. Нам директор тоді казав: «Хлопці, ну давайте тільки без всяких брамсів і бахів, бо діти ж маленькі»… Але ж ми були тоді нахабні та зухвалі, не такі розсудливі як зараз, і заграли все найскладніше, що в нас було. Я грав Партиту Баха з Чаконою для скрипки соло, хвилин на 15 – за масштабом приблизно те, що й сьогодні виконував на альті. Але щодо дитячого сприйняття - навіть важче. Так от: діти сиділи як вкопані на тих концертах. Завжди. І це був хороший приклад для нас: якщо б почали грати якісь дитячі пісеньки, по-перше - то були б вже зовсім не ми. По-друге, це було б не зовсім щире творче висловлювання від нас, отже, не те, що нам треба. І по-третє: якби я був маленьким хлопчиком-школяриком, і хтось приїхав би з великого міста, та зіграв мені Чакону Баха, - все моє життя б змінилося.
Я б набагато раніше зрозумів, чим в житті мені треба займатися. Бачите, концерт – не для всіх людей в залі, а для тих, хто хоче цього концерту і та людина завжди для себе щось знайде»
- Антонію, чи були для вас в програмі творчі виклики? Наприклад, ви для дуету з Ігорем обрали Сонату для скрипки і фортепіано Ля мажор (версія для альта і фортепіано) Сезара Франка (1822-1890, французький композитор, органіст, піаніст, музичний педагог) – єдину в його доробку, але ж взірцеву для репертуару скрипалів і піаністів. Святослав Ріхтер (1915-1997, всесвітньовідомий український радянський піаніст та громадський діяч) казав про неї: «Я ж захоплювався Франком і його чарівною сонатою. Чи не є вона сонатою прустівського Вентейля?»
Щодо музики Франка - я отримав величезне задоволення під час гри. Її виснажлива гіпер-експресивність інколи здається мені надмірною, але сьогодні в нашій грі для мене самого було багато несподіваних, парадоксальних рішень і дуже проникливих моментів.
- А Соната для альта і фортепіано 1919 року Пауля Гіндеміта (1895-1963, німецький композитор, диригент, альтист і теоретик музики)? Він почав свій композиторський шлях саме з камерної музики, і написав 21 сонату для соло інструментів та фортепіано. А саме цю - в 24 роки, коли ставав помітним як один з лідерів музичного модернізму.
Так, і сьогодні ми виконували її вперше. Дуже незвична соната, і дуже дивна, «до ідіотизму», в гарному сенсі слова. Її винахідливість абсолютно неймовірна - вона мене захопила.
- Щастя живого музикування!.. Чи вплинув на вас період мовчання і вимушеного карантину?
Локдаун дуже вразливий для музикантів, і відбився на психічному стані, бо сидіти без концертів насправді трохи депресивно. Для когось концерт це розвага - для нас це робота, суть результатів нашої праці. Очікування ж від онлайн-концертів мало виправдовуються
- Антонію, кого з піаністів ви періодично слухаєте, хто є для вас справжня культова фігура?
Святослав Ріхтер – в дитинстві в мене було найбільше його платівок і записів. Ореол святості передався ще з радянських часів. Цікаві й більш нішеві піаністи типу Софроницького, Марії Юдіної, Нейгауза, Ван Кліберна зразка 1958 року. З сучасних – Григорій Соколов. Захоплює його майстерність в уважності до деталей, вдумливості, рафінованій продуманості і витонченості.
- Ви особисто є культовою особою для сучасної молоді - то ж як сприймаєте цей факт?
Замість відповіді хотілося б процитувати Пастернака «Быть знаменитым некрасиво, Не это подымает ввысь. Не надо заводить архива, Над рукописями трястись» - і далі по тексту..
- А якщо ваші прихильники надихаються, і в захопленні від вашого мистецтва, професійності, життєвого шляху?
(радісно сміється) Дай Боже їм здоров’ячка!
- І всім нам, особливо у подорожах! Щодо вас - маєте чималий досвід гастролей по всьому світі. Яким би ви бачили ідеальне концертне життя для українських музикантів ?
Тут нема що вигадувати, треба взяти найкращі європейські моделі, організації і менеджменту - німецькі, швейцарські, - і наслідувати їм. Порятунок - справа самого потопельника. (сміється) Хочеш щось зробити - організовуй все сам. Домовляйся с залами, придумай якусь концепцію, небанальну програму, серію концертів, об’єднаних цікавою ідеєю. Це може бути будь-що - барочна чи ренесансна музика, незвичайні поєднання сучасного і класичного, прем’єри творів, які ще не виконувались, монографічні концерти одного композитора… Шукайте ідеї! (пауза) ..Хоча, німецька модель, насправді, не дуже підійде - бо в нас, по суті, немає менеджменту як такого, взагалі. В Україні є філармонійна система організації концертів, і є приватна: запросив-приїхав. Про останню навіть складно говорити зараз, аби ж воно відбувалося систематично…. Але за приватними ініціативами – майбутнє.
- Яким сьогодні ви бачите місце українських музикантів в Європі?
Серед молодого покоління є ті, хто там навчаються, живуть, і мають певний успіх. Є успішні композитори, які виїхали: наш добрий знайомий Максим Шалигін живе в Голландії, і в нього там багато проєктів. Валентина Сильвестрова, наприклад, знають, його музику видають відомі європейські лейбли. В своїй ніші їм цікава електронно-акустична музика Алли Загайкевич. Найвідоміші українські виконавці серед піаністів – це Вадим Холоденко, Гаврилюк, брати Гринюки, з молодшого покоління - Дмитро Чоні, Артем Ясинський. Прикро, що нас до сих пір плутають з Росією, хоча за 30 років Незалежності могли б і вивчити. Я не виходжу на сцену у вишиванці, проте цікавлюся українською літературою, мистецтвом, граю нашу музику - Сильвестрова, Луньова, Ретинського, Шалигіна. Звичайно, класиків – Ревуцького, Лятошинського, Косенка. Нам є, шо грати, і є чим пишатися.
Фестиваль Mariupol Classic пройшов в межах проєктів «Маріуполь - Велика культурна столиця України» та культурно-мистецьких ініціатив «Діалог мовою мистецтва» за підтримки Українського культурного фонду.
Анна Архипова, музикознавиця
Маріуполь - Київ
Автор: Анна Архипова
Виконавці: Антоній Баришевський, Ігор Завгородній
Концертна організація: UKR Artists, Маріупольска камерна філармонія
Конкурс (фестиваль): Фестиваль класичної музики «Mariupol Classic»
|