Тiльки голос і світові шедеври! | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Тiльки голос і світові шедеври!
Лук'янець Вікторія
Тiльки голос і світові шедеври!
Зіркою Вечора вшанування меценатів Національного заповідника «Софія Київська» стала легендарна Вікторія Лук’янець
25 січня, четвер

Свою програму знаменита співачка назвала «Голос, який завжди з тобою». Вікторія ЛУК’ЯНЕЦЬ виконала десять творів світової класики, причому a cappella, і здавалося, що дивовижно потужний та проникливий голос ллється не з грудей цієї тендітної жінки, а із піднебесся, і Богоматір Оранта (мозаїчний шедевр постаті Святої Діви Марії, яка розташована в центральній апсиді собору Київської Софії), ніби благословляє всіх присутніх на цьому унікальному концерті. Вечір відкрила божественна музика Моцарта, а потім пролунали арії з таких популярних опер, як «Сила долі», «Травіата» й «Отелло» Джузеппе Верді, чарівна каватина «Casta Diva» із «Норми» Вінченцо Белліні, феєрична «Бахіана №5» Ейтора Віла-Лобоса із циклу «Бразильські бахіани» та інші шедеври світової класики. А коли у фіналі Вікторія Лук’янець заспівала молитву «Отче наш» Ф. Дубенського, то всі присутні слухали її стоячи. Після концерту «День» поспілкувався з примадонною.

СОБОР — ЯК... КОНЦЕРТИЙ ЗАЛ

— Вікторіє Іванівно, ви вже не вперше виступаєте в соборі Софії Київської — це вже третій вечір. Ви виступали без музичного супроводу, і цей концерт можна назвати майстер-класом вокаліста. Співати a cappella — найвищий пілотаж!

— Всі вечори були благодійними. Перший відбувся спільно з хором «Благовіст», ми виступали на Різдво, а завдяки минулорічному концерту в Софійському соборі музейники розпочали реставрацію кіотів (шафа для розміщення ікон) ХІХ ст., які зберігаються в соборі. Потім уже влітку я виступала для того, щоб зібрати кошти на придбання прав для видання копії Реймського Євангелія. Ця священна книга вважається національною реліквією Франції. Майже тисячу років на ній присягали всі французькі монархи на церемонії коронації. До Франції з Києва Євангеліє потрапило разом із князівною Анною Ярославною. А нині відбувся Вечір вшанування меценатів Національного заповідника «Софія Київська». До речі, щоразу готую іншу програму, бо не люблю повторюватися. Минулого разу телеканал «Глас» зробив запис концерту в соборі й часто транслює мою a cappella-програму, в якій, зокрема, прозвучали вокалізи «Аве Марія!» різних авторів: від класика Сергія Рахманінова до нашої сучасниці Ірини Кириліної (чудова композитор, яка нещодавно померла). Нині я підготувала інші твори, які, на мою думку, можуть виконуватись у святому місці — соборі Софії Київської. Наприклад, «Casta Diva» із «Норми» Белліні, арія «Addio, del passato» із вердієвської «Травіати» (до речі, це коронна партія співачки — знаменитий італійський режисер Франко Дзефіреллі назвав ім’я В. Лук’янець у числі «трьох славетних «Травіат» разом із легендарними Марією Каллас і Терезою Стратас. — Т. П.). Я вважаю, що всі твори були доречними в програмі «Голос, який завжди з тобою».

— 20 січня в соборі ви представите цю ж програму?

— Так, і цей благодійний концерт планують записати як телеверсію, бо зал у соборі невеликий (приблизно на сто місць), а мені хотілося б, щоби «Голос, який завжди з тобою» почули якомога більше людей.

«ІВАН ПАЛИВОДА БУВ І ДОСІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ДЛЯ МЕНЕ ВЗІРЦЕМ І ЯК ЛЮДИНА, І ЯК УЧИТЕЛЬ»

— Цьогоріч, крім двох благодійних концертів у соборі, ви виступите і на ювілейному вечорі з нагоди 150-річчя від дня заснування Київського музичного училища ім. Р. Глієра.

— Це ж моя alma mater! В Училищі ім. Р. Глієра я професійно вчилася вокалу у чудового педагога Івана Паливоди. Дуже дякую керівництву вишу, що запросили мене виступати на ювілеї. Знаєте, я мала честь співати на концертах, привчених 120, 125, 130 і 140-річчю цього музичного закладу! Нині з хвилюванням вийду на сцену Національної філармонії 18 січня і виконаю сцену та каватину Норми з однойменної опери Белліні, а також українську народну пісню «Котику сіренький» в обробці Левка Колодуба. Пишаюся тим, що я випускниця Київського музичного училища ім. Р. Глієра!




— Ви учениця знаменитого педагога Івана Паливоди. Можете пригадати, як відбувалися заняття?

— Це були незабутні миті. Іван Гнатович був учителем від Бога! Коли співаю, то ніби перед очима постає його образ... Усі його уроки — величезна цінність, я переосмислюю їх, настроюю себе на репетиції. Паливода проводив заняття унікальним чином. Він ніколи не підвищував голосу і не принижував нікого зі своїх учнів. Іван Гнатович для мене — приклад Педагога з великої літери. Нині, коли я, як педагог вокалу (доктор, професор Віденської консерваторії. — Т. П.), уже маю 15 випускників і 25 учнів у класі, — Іван Паливода був і досі залишається для мене взірцем і як людина, і як учитель.

— Ваш шлях до вокалу розпочався з Великого дитячого хору Українського радіо... Це була ваша ідея чи батьків?

— Моя. Почула оголошення по радіо і попросила батьків відвести мене на прослуховування. Мені було 12 років. Співала в хорі два роки — доки не поступила вчитися до Київського музичного училища ім. Р. Глієра. Мені пішов п’ятнадцятий рік, як я стала займатися у класі Івана Гнатовича. На радіо ще зберігся запис «Радісної пісеньки» В. Шаповаленка, де я співала на урядовому концерті разом із хором. Той виступ послухав мій учитель і дуже делікатно сказав: «Вітуся, треба вирішувати — або хор, або навчання в училищі. Бо це зовсім інша манера співу. Я готую тебе до справжньої професії вокаліста, а в хорі ти співаєш по-дитячому, красиво, але відкритим звуком...» І я пішла до тодішнього керівника хору — Тетяни Миколаївни Копилової, вибачилася й пішла з колективу.

— Музичну школу ви закінчили за класом фортепіано. Ніколи не шкодували, що не стали піаністкою?

— Ні. Хоча другий мій учитель, Лідія Паливода (дружина Івана Гнатовича) казала, що хоч би яку я обрала професію — піаністки, співачки, теоретика-музикознавця чи педагога, — музика завжди буде в моєму житті. Пригадую, як на раз писала диктанти в музшколі, бо маю абсолютний слух. До речі, всі твори, які виконувала в соборі 16 січня, співала в тональності оригіналу! Чую музику і всі модуляції, що їх переосмислювала під час концерту.

«НАС ВСІХ ОБ’ЄДНУЄ ЛЮБОВ ДО МУЗИКИ ТА СПІВУ»

— Нині ви не лише гастролююча зірка, а й педагог. Хто ваші учні?

— Я викладаю вокал з 2010 року у Віденській консерваторії. Кожен учень має свій темперамент, і до кожного треба знайти «ключик». Зараз у мене навчаються 25 майбутніх співаків із різних країн. Пишаюся тим, що 15 випускників уже проторують стежку до вокального Олімпу, виступаючи на престижних сценах. Так, Наталія Уласевич — нині солістка Національної оперети України, Світлана Роде (німкеня казахського походження) веде велику концертну діяльність у Відні, і вона затребувана в Австрії. Пишаюся перемогами моїх випускників із Японії, Кореї, Сербії на престижних міжнародних конкурсах, які отримали контракти виступати у відомих оперних театрах світу. У класі нині навчаються представники 13 національностей, і всіх нас об’єднує любов до музики та співу.

— Ваша донька продовжує музичну династію?

— Так, але вона захоплюється не оперою, а джазом. Даруся виступає як солістка, і дуже успішно, у джазовому гурті. Нещодавно представила зі своїм колективом нову програму — це 15 композицій. Коли чую, як Даруся співає, то вона мені нагадує харизму легендарних Елли Фіцджеральд і Луї Амстронга. Це так прекрасно! Її відібрали американці на майстер-класі, де проходили прослуховування шість тисяч джазових вокалістів. Молю Бога, щоб все їй вдалося. Щоб вона творчо злетіла й відчула смак музики.




Автор: Тетяна Поліщук
Фото: Руслан Канюка
Виконавці: Вікторія Лук'янець
Джерело: Газета День



Додати: Share on Facebook

Інші:

Я живу у двох культурах, тому не маю потреби називати себе виключно поляком чи виключно українцем, - диригент Роман Ревакович
Діаманти музичної корони
Юлія ТКАЧ: "Музика для мене завжди була особливим Всесвітом"
Композитор Мирослав Скорик у Франківську: «Я завжди цікавився джазом»
«Цей рік буде експериментальним»
Повернутися до України створювати скрипки
У студії Громадського радіо поговорили з солісткою Національної опери, засновницею проекту «Балеруша» Ольгою Морозенко.
Головний диригент Київського муніципального академічного театру оперети Володимир Врублевський
Де програє школа і церква, там з'являється війна - Струтинський
Театральна децентралізація в Україні давно відбулася, в управлінні держави залишилося лише 7 театрів, - Нищук
Зростає престиж духових інструментів
«Для Чернігівщини я живу і творю»
Швейцарська арт-менеджер: "Податкову систему України слід змінити на користь культури"
Богдана Півненко: "Пріоритети конкурсу Которовича — молоді українські виконавці"
Назарій Пилатюк:«Оленочко, він знає що таке любов?»
Класична музика і закони... ринку
«У нашому оркестрі вся Україна вчиться»
Марина Бондас, німецька скрипалька і волонтерка українського походження
Віктор Рудь: «Рушійні сили для мене — інтерес, бажання і виклик, який несуть у собі ролі різних стилів та епох»
«Я боюся дорогих подарунків...»
Як фінансист став оперною зіркою
Станіслав Христенко: «Хотілося б, щоби Харків увійшов у нішу «най-най» з KharkivMusicFest»
Кирило Стеценко: «Drum & Bach» — це гра контекстами і часами
Орф-педагогіка: Черкащанка Анна Комкіна закохує діток у музику
Полтавська філармонія готується до насиченої концертної весни
Монтсеррат Кабалье: "Я страшная сладкоежка"
Синергія KharkivMusicFestа
Етелла Чуприк: "Я не можу жити без рояля"
«До музики слід ставитися з благоговінням, інакше...»
«Моє покоління музикантів можна назвати пограбованим»
«У своїй творчості опираюся на народну пісню»
Культурне життя України знову переживає кризу 1990-х років, - Андрій Ільків
Чернівчанин Володимир Соложук понад 25 років виготовляє скрипки
Як змінюється Львівський будинок органної музики
Валентин Сільвестров: «Сенс авангарду — ризик»
Еміл Сокач: Ніщо і ніколи мене так не вражало, як музика
Класика – це завжди модно
Львівський скрипаль-віртуоз підкорює Європу
Лінні Хостетлер: «З приїздом в Україну я вперше виконала українські музичні твори Скорика, Колесси, Людкевича»
Диригентка Вікторія Свалявчик-Цанько: «Музика — це любов. А любов’ю треба ділитися»
      © 2008-2018 Music-review Ukraine