| Стаття |
|
|
|
|
Секрети Страдиварі
«Скрипки не роблять. Роблять діжки і лавки. А скрипки — як хліб, виноград і дітей — народжують і вирощують»
13 липня 2019, субота
Поширити у Facebook
Цими словами повчав юного Антоніо Страдиварі знаменитий Ніколо Аматі у старому фільмі «Візит до Мінотавра»...
Покупка скрипки в останнє десятиріччя стала безпрограшною інвестиційною ідеєю. Витвори мистецтва завжди приваблювали успішних людей, адже це показник статусності, смаку та витонченості. Тим більше, цей ринок один із найконсервативніших: з моменту, коли Антоніо Страдиварі заснував наприкінці XVII століття музичний магазин в італійській Кремоні, мало що змінилося. Тоді на творіння майстерних ремісників претендували герцоги і королеви, в наші дні ці інструменти продаються за шалені гроші такому ж вузькому колу.
ІНСТРУМЕНТ, НА ЯКОМУ НЕ ГРАЮТЬ, «ВМИРАЄ», «ГЛОХНЕ»
Із 1100 скрипок гітар та арф, які, як прийнято вважати, Страдиварі виготовив за все своє життя, до наших днів збереглися тільки близько 650. І хоча в ті часи існували інші, не менш прославлені струнні майстри, перш за все Гварнері та Аматі, за чиї роботи сьогодні просять захмарні суми та й більше дійшло до нас, найбільш відомі і цінні саме скрипки Страдиварі. Взагалі, серед усіх музичних інструментів найбільшим попитом користуються саме струнні: скрипки, альти, віолончелі та контрабаси, народжені найкращими майстрами: Ніколо Аматі, Антоніо Страдивapi, Джузеппе Гварнері «дель Джезу» та Джованні Баттіста Гваданіні.
За даним журналу Forbes, зростання вартості скрипки роботи Антоніо Страдиварі або Джузеппе Гварнері випереджає зростання вартості золота і фондових ринків.
Раритетні інструменти як об’єкт інвестицій істотно відрізняються від інших предметів антикваріату і образотворчого мистецтва. Їх неможливо сховати або покласти під скло. Вони постійно працюють на імідж власника. Скрипка не може не грати! Інструмент, на якому не грають «вмирає», «глохне». І це не фігура мови, а елементарний фізичний процес — інструмент втрачає свої основні музичні властивості. Саме тому всі власники струнних раритетів для підтримки інструмента в «робочому стані», від якого залежить і ціна інструменту, віддають інструменти в талановиті руки. Але як зрозуміти, кому довірити свою власність і свою цінність? Саме для цього існують фонди раритетних інструментів. Але Україна, на жаль, на сьогоднішній день є практично єдиною державою на території Європи, де немає подібної організації.
Тож, треба якось надолужувати і «СхідOperа» (Харківський театр опери та балету імені Миколи Лисенка) ініціювала серію концертів «Секрети Страдіварі» в Харкові, Одесі, Львові та Києві з метою презентації бізнесу та меценатам нових можливостей інвестування у класичну музику через створення українського Фонду раритетних інструментів — однієї з найбільш поширених у Європі меценатських практик — купівлю раритетних інструментів для збереження у фондах та користування молодими музикантами.
Інвестиції в раритетний інструмент представляють не лише сильну інвестиційну привабливість, а й мають велику філантропічну спрямованість. Інвестор стає покровителем віртуозів, яким надаються інструменти в користування і вносить свій внесок до культурного ландшафту країни. Фактично, інвестор сприяє створенню нового культурного продукту у вигляді концертів, вистав, конкурсів, фестивалів та впливає на майбутнє музики в країні. І що головне — рідкісні інструменти також є інструментами просування та популяризації музикантів.
Раритетна скрипка — це вже бренд сам по собі, а в конкурентному світі ТОП-гравців життєдіяльність музикантів часто залежить від того, на якому інструменті вони грають. За словами заступника директора «Схід Operа» Ігоря Тулузова, фондом раритетних інструментів може володіти приватна особа або ж це може бути колективний проект, іноді — за участю держави. «Головна ідея — в тому, що це не чисте меценатство, а інвестиційний бізнес-проект, який може принести прибуток, оскільки інструменти постійно дорожчають, причому швидше, ніж золото».
Фонд — це майданчик для задоволення потреб усіх сторін та розвитку мистецтва: власник передає на зберігання інструмент, фонд його страхує і гарантує збереження. Далі фонд знаходить шляхом конкурсів, фестивалів чи інших знакових подій справді талановитих молодих музикантів, які заслуговують на підтримку і дає їм можливість тимчасово грати на таких інструментах. Саме тому ідея фонду поєднує три основні напрямки: промоцію інвестора + збереження культурної спадщини (обслуговування інструменту на належному рівні для збереження його технічних та музикальних характеристик і цінності) + філантропію.
ПОТРІБЕН ФОНД РАРИТЕТНИХ ІНСТРУМЕНТІВ В УКРАЇНІ
Оскільки в Україні власні фонди відсутні, українські музиканти співпрацюють з європейськими фондами. Так, Михайло Захаров (Харків), який живе і працює в Австрії, грає на скрипці італійського майстра Джованні Пістуччі 1910 року. Саме Михайло, співпрацюючи з декількома європейськими фондами і агентствами, отримав можливість привезти скрипку майстра Гваданіні 1746 року для цього туру Україною. У червні 2018 року подібна скрипка Гваданіні була продана на аукціоні Таrisio за 2 106 933 доларів США.
2008 р. скрипка видатного італійського майстра П’єтро Гварнері — брата Гварнері дель Джезу і внука родоначальника, Андреа, — звучала в Україні в руках талановитої української скрипальки Богдани Півненко. Як відомо, П’єтро був останнім з майстрів сімейства Гварнері. Восени 2012 року на відкритті IV Міжнародного конкурсу молодих виконавців академічної музики ім. М.Лисенка один з членів журі — український скрипаль Дмитро Ткаченко, — виконав Концерт для скрипки з оркестром австрійського композитора Еріха Корнгольда також на скрипці Гварнері дель Джезу (1727 р.). Цю скрипку привіз до Києва лондонський скрипковий майстер, дилер, експерт і реставратор Флоріан Леонард. Скрипаль українського походження Андрій Мурза з Одеси, який свого часу переїхав до Європи, з 2015 року грає на скрипці всесвітньовідомого італійського майстра Ніколо Аматі (це онук засновника кремонської школи Андреа Аматі), який понад три століття тому виховав майстрів Антоніо Страдіварі та Андреа Гварнері. Цю скрипку Андрію, як переможцю у конкурсі, надав в особисте користування німецький фонд «Сімфоні ма». У травні 2013 року подібну скрипку Ніколо Аматі на аукціоні Sngles & Hayday реалізували за 654 588 доларів США. А інший німецький фонд Deutsche Stiftung Musikleben із Гамбурга надав молодому одеському скрипалеві Олексію Семененку скрипку Антоніо Страдиварі. Світове визнання йому принесло друге місце на найпрестижнішому конкурсі імені Королеви Єлизавети (Бельгія, 2015 р.). Ще один надзвичайно обдарований український музикант Андрій Бєлов грає на скрипці відомого італійського майстра Гваданіні 1745 року. Нещодавно подібну скрипку реалізували в Турині на аукціоні Tarisio за 2,1 мільйона доларів США.
Безумовно, українські скрипалі, особливо молода плеяда, є гордістю нашої країни, адже вони гідно представляють Україну як на її теренах, так і за кордоном, сприяючи формуванню її позитивного культурного іміджу. І той факт, що найбільші закордонні фонди підтримують наших співвітчизників і довіряють їм, надаючи можливість удосконалювати свій талант на кращих в світі інструментах, також свідчить про світове визнання українських музикантів. Цікаві й вже історичні постаті в контексті гри на антикварних скрипках найвидатніших в світі майстрів — італійських.
Найприголомшливіший факт пов’язаний з іменем українського скрипаля Богодара Которовича, який 1971 року завоював Гран-прі Міжнародного конкурсу імені Нікколо Паганіні в Генуї. В якості нагороди за перемогу музикант отримав можливість зіграти на скрипці Гварнері дель Джезу, на якій раніше грав сам маестро Паганіні. 1991 р. Которовича запросили в журі цього конкурсу. А 1999 р. скрипаль знову отримав можливість зіграти на скрипці Гварнері, відомої ще як «Вдова Паганіні», на сценах Національної філармонії і Національної опери України. Саме Богодар Которович став першим українцем і єдиним скрипалем у світі, який не просто доторкнувся до скрипки, на якій грав Паганіні, а й двічі змусив її звучати «на повний голос» за межами Італії. Однак цікаво, що таку «зустріч» Богодара Антоновича і Гварнері дель Джезу можна вважати невипадковою, адже зазвичай музикант грав на скрипці французького майстра Жана Батіста Вільома, відомого своїми копіями скрипок Страдиварі і Гварнері. Під час подорожі в Україну надана музеєм міста Генуї скрипка зберігалася в Італійському посольстві, до неї приставляли скрипкового експерта, який доглядав і стежив за нею, підбирав струни і був присутній на всіх репетиціях. Після концертів інструмент виносили під наглядом озброєної охорони з приміщення концертного залу і передавали особисто в руки представнику посольства.
Не дивлячись на таке реноме українських музикантів серед світових і європейських фондів раритетних інструментів, в Україні поки що є тільки ідея його створення. Хоча, звісно, той Фонд, що формувався у радянські часи залишився у Росії. Тепер там є один державний фонд і як мінімум три приватних. Сьогодні ж такий фонд є навіть у Білорусі. Тому, проект «Секрети Страдіварі», за словами Тулузова «має показати меценатам, що ці інструменти реально не лише привезти, а й придбати. Тобто ми наголошуємо, що це не просто музика, освіта і культура населення, а це ще й інвестиції. Тому що середній зріст вартості раритетних інструментів склав 26 000% за 50 років. Це найбільший ріст, який існував на будь-які активи у світі».
Автор: Ольга Стельмашевська
Джерело: day.kiev.u
|