Роман Орленко-Прокопович - ім’я між забуттям і легендами | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Роман Орленко-Прокопович - ім’я між забуттям і легендами
Роман Орленко-Прокопович - ім’я між забуттям і легендами
27 грудня 2023, середа
Поширити у Facebook

Цьогоріч відзначаємо 140-річчя знаного співака, диригента, педагога, театрального діяча, учасника й організатора мистецького життя української громади на батьківщині і в діаспорі

Сьогодення дає нам можливість відкривати для себе нові й нові славетні імена українців, імена, які гідно звучали в світі, імена митців та діячів, чиї заслуги має знати і цінувати українське суспільство. Цього року ювілейна дата, 140-річчя Романа Орленка-Прокоповича (22.09. 1883 – 24.07. 1962 рр.) – постаті універсального мистецького обдарування: співака, диригента, педагога, театрального діяча, учасника й організатора мистецького життя української громади на батьківщині і в діаспорі.

Роман Прокопович народився 22 вересня в с. Чижиків Пустомитівського району на Львівщині в учительській сім’ї. Навчався спочатку у Львівській, а потім – в Перемиській українських гімназіях. Тут обдарований юнак співав у церковному хорі, а до 1903 року сам керував гімназійним хоровим колективом. Після закінчення гімназії, вступив до університету у Відні на факультети класичної філології та, імовірно, філософський (інститут музикології) (1903–1907 рр.).

На цей же період (1905–1907, очевидно в канікулярний час) припадає його участь у діяльності оперної студії при хоровому товаристві «Боян» у Львові, яка ставила «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталку Полтавку» і «Чорноморці» М. Лисенка за участю молодих співаків Г. Крушельницької, О. Бачинської, М. Ардан, І. Сологуб, М. Волошина, М. Гарасевича, диригентів Романа Ганінчака та Осипа Доманика.
У Відні він активно долучається до мистецьких подій українських товариств, беручи участь у їх репрезентативних концертних програмах як співак та як хоровий диригент. Брав участь у численних шевченківських концертах, ініційованих віденськими робітничими товариствами українців «Поступ» і «Родина», студентським товариством «Віденська Січ» за участю О. Колесси, Л. Курбаса, композиторів і диригентів С. Людкевича, М. Волошина, співаків О. Носалевича, Р. Любінецького, піаністки С. Дністрянської та ін.

Роман Прокопович студіював вокал у приватній школі вокального співу Аліси Гольдберг, після чого й отримав ангажемент у Віденській народній опері (Volksoper), де дебютував у 1914 році. Дослідники вказують, що співак виконував партії Вотана, Германа, Доннера («Валькірія», «Тангейзер», «Перстень нібелунгів» Р. Вагнера), Альмавіви («Весілля Фігаро» В. А. Моцарта), Бартоло («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Ескамільйо («Кармен» Ж. Бізе), Демон («Демон» А. Рубінштейна), Валентина («Фауст» Ш. Гуно), а також був солістом Остравської та Празької (сезон 1915/1916 рр.) опер, а 1913 року брав участь в урочистостях до 100-річчя Р. Вагнера у Байройті

У роки Першої світової війни співак був мобілізований до австрійської армії, де служив у чині єфрейтора (фрайтера) і працював перекладачем з німецької на українську в часописі «Військовий листок Штрифлєра: Пільна часопись» і двотижневику «Часопись для Підофіцирів».

Після завершення війни і розпаду імперії в 1918 році Роман Прокопович повернувся до Львова. Тут його діяльність була тісно пов’язана з львівськими театральними трупами «Руської бесіди», «Української бесіди», «Нового львівського театру», «Українського [незалежного] театру» під керівництвом О. Загарова та Й. Стадника, де він виконував як оперні так і драматичні ролі. Ці трупи гастролювали містами Галичини, у Тернополі, Вінниці, Козятині, Кам’янці-Подільскому та інших містах України.

Саме тут в афішах, програмках, дописах у пресі вперше зустрічаємо вживання сценічного псевдоніму – «Орленко», його ж надалі співак використовує і в концертній діяльності. До партій, опанованих у Віденський період, долучилися Виборний («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Іван, Батько («Катерина» М. Аркаса), Стольник («Галька» С. Монюшка), Крушина («Продана наречена» Б. Сметани), Тарас («Тарас Бульба» М. Лисенка) та ін.

Окрім театральної діяльності активно виступав в урочистих академіях, благодійних концертах української громади та академічних програмах як співак-камераліст, виконуючи солоспіви М. Лисенка, С. Людкевича, В. Барвінського, Я. Лопатинського, Я. Ярославенка, як соліст у хорах та кантатах і як диригент таких колективів як «Бандурист», «Сурма» у Львові, Перемишлі, Яворові та інших містах Галичини.

Протягом 1920–1925 рр. працював викладачем Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, де одразу включився в виконавський процес лисенківського Музичного товариства. В концерті до 50-річчя смерті Михайла Вербицького представив солоспіви зі співоігор («Гриць-мазниця», «Підгіряни», «Козак і охотник») та дует зі Стефанією Туркевич «Не чужого ми бажаєм», а також виконав баритонове соло в хорі «Завіщаніє». В програмі шевченківського концерту 4 березня 1920 р. у його виконанні відбулася прем’єра солоспіву С. Людкевича «За байраком байрак» на текст Т. Шевченка. Невдовзі, 18 березня у масштабній концертній програмі у його виконанні прозвучали солоспіви М. Лисенка «Свято в Чигирині», «Гетьмани, гетьмани». У грудні 1920 року у Великій залі МТЛ відбулося урочисте святкування 25-тих роковин смерті Михайла Драгоманова. У програмі цієї урочистої академії прозвучав «Псалом 94 Давида» Василя Барвінського для баритону і фортепіано, який Роман Орленко-Прокопович виконав у супроводі автора.

Від 1925 року викладав спів в українських гімназіях: академічній гімназії і її філії у Львові (окрім цього керував гімназійними хором і оркестром), жіночій гімназії сс. Василіянок, кількох польських гімназіях, де керував також хором музичного гуртка та струнно-мандоліновим оркестром. Гімназисти 1-ї і 2-ї українських гімназій, створених на підставі академічної, щонеділі співали Літургію в Преображенській церкві, де змагалися у майстерності керівники хорів – Роман Прокопович та Іларіон Гриневецький.

З ліквідацією товариства «Українська Бесіда» у 1924 році у складних умовах економічної кризи здійснюються кроки до координації роботи театральних фахових сил. З цією метою було засновано «Союз діячів українського театрального мистецтва Галичини» (оригінальна назва – «Союз Українського Театрального Мистецтва» у Львові), установчі зобри якого відбулись 15 грудня у будівлі Музичного Товариства ім. М. Лисенка. Його управу очолив Роман Орленко-Прокопович.

А восени цього ж року співака запросили виступати в «Метрополітен-опері» в Нью-Йорку, однак він, з огляду на родині обставини, запрошення не прийняв.

У 1930 році у Львові почало діяти радіо. Вже з наступного року в числі найперших українських оперних співаків, які там виступали, був Роман Орленко, як співак-соліст з виконанням солоспівів Н. Нижанківського, Я. Лопатинського, Я. Ярославенка. У 1930-40-х рр. Р. Прокопович-Орленко очолив церковний хор при Волоській Успенській церкві у Львові (керував ним до 1943 року), з яким виконав 35 концертів Д. Бортнянського концерти М. Березовського, А. Веделя, твори С. Рахманінова, П. Чайковського, грузинську літургію, колядки в обробках К. Стеценка та В. Барвінського. Кожної неділі велася трансляція служби Божої з цього храму по радіо, що в доволі несприятливих умовах польського панування було неабияким досягненням.

Музикант долучався і до співпраці з Польським музичним товариством як в у великих академічних програмах, так і в спеціальних просвітницьких концертах для шкільної молоді (як вечір пісень і балад) чи участь у виконанні монументальної драматичної легенди «Прокляття Фауста» Гектора Беліоза, ораторії Р. Шумана «Рай і Пері» з радіотрансляцією по всій Польщі чи виконання у програмі «Днів Шопена» у Львові у жовтні 1932 року.

Ім’я співака знаходимо в переліку учасників урочистого концерту, приуроченого до відкриття надгробку М. Вербицького в с. Млини. Концерт з програмою композицій Михайла Вербицького відбувся в Яворові у залі «Народнього Дому». Він розпочався «Заповітом» в супроводі фортепіано з соло Р. Орленка і зведеного хору львівського та яворівського «Боянів».

У домівці родини Прокоповичів на вул. Курковій (М. Лисенка), 8 частими гостями були видатні фольклористи, композитори М. Гайворонський, Ф. Колесса, М. Возняк, Б. Кудрик, Р. Купчинський. Неодноразово перше виконання вокальних композицій В. Барвінського, С. Людкевича, Б. Кудрика відбувалося саме в їх домі.

В роки німецької окупації музикант був залучений до підготовки Краєвого конкурсу хорів, присвяченого 100-ліття М. Лисенка і входив до складу його журі.

Мішаний хор під орудою Р. Орленка-Прокоповича супроводив Літургію з панахидою 7 вересня 1941 року в архикафедральному Соборі св. Юра в перші роковини смерті президента Української Національної Ради ЗУНР Євгена Петрушевича.

В радянську добу протягом 1939-1949 рр. він працював як викладач вокалу у Львівській державній консерваторії та музичному училищі (тут деякий час виконував обов’язки завідувача відділом). Серед студенток класу Р. Прокоповича була Стефанія Павлишин, майбутня видатна музикознавиця, яка згадувала про його заняття як про надзвичайно цікаві. З 1 березня 1946 року Роман Прокопович зарахований викладачем-теоретиком Вечірньої музичної школи для дорослих, де працював разом з В. Флисом.

За рішенням особливої наради при МДБ СРСР від 29 жовтня 1949 р. Роман Прокопович-Орленко з родиною (з дружиною, двома доньками і сином) був вивезений на спецпоселення з конфіскацією майна у Хабаровський край за політичними мотивами навічно як член Організації українських націоналістів. На станції Вяземська (тепер м. В’яземський) працював сторожем, а згодом мотористом преса на цегельному заводі та … приватно давав уроки фортепіано.

У 1950 році був переведений до Хабаровська, де викладав сольфеджіо, диригування та вокал у місцевому державному музичному училищі (в якому на той час лише два педагоги – він та П. Мірський мали вищу музичну освіту). Невдовзі їх дім став осередком зібрань інтелігенції та проукраїнських сил, за що послідувало жорстке покарання. В жовтні1951 року, у ранні заморозки, вночі його з родиною було виселено в район ім. Лазо (с. Бічевая) без даху над головою. Там Р. Прокопович працював нічним сторожем кіоску місцевого ОРСу. У вільний від праці час керував родинним вокальним ансамблем, який виступав у сільському клубі. В 1953 р. після серйозних політичних змін в керівництві держави, родині музиканта знову дозволили повернутись у Хабаровськ. Тепер він працював хормейстером у театрі музкомедії, де отримав державну квартиру, а ще керував хором залізничного технікуму, котрий не раз отримував перші місця серед самодіяльних колективів міста.
З трупою театру побував на гастролях в різних містах Сибіру та Далекого Сходу, давав уроки вокалу майбутнім успішним співакам. В Хабаровську і Владивостоці транслювалися радіоспектаклі та радіоконцерти за його участю.

17 квітня 1956 р. Роман Прокопович з родиною був звільнений без права проживання на батьківщині, але з поверненням конфіскованого майна (от тільки акт про конфіскацію майна на руки не видавався і в архівних матеріалах не зберігся). Разом з дружиною та наймолодшою донькою Марією оселився у Винниках поблизу Львова в домі родини Бреславських, де й пройшли його останні роки.

Роман Орленко-Покопович, музикант виняткового обдарування, оперний та камерний співак, першовиконавець українських вокальних шедеврів, хоровий і оркестровий диригент, педагог вокалу і теоретичних дисциплін, організатор хорів та оркестрів, актор і очільник мистецьких установ, організатор мистецького життя у Австрії, в Галичині, на Далекому Сході, він реалізувався всюди, куди його провадила доля – від Відня до Владивостока, від сільського клубу до консерваторії і престижної європейської сцени, від наставництва аматорів, гімназистів до вишколу оперних зірок. Його ім’я і чин безсумнівно належать до тих, які важливо зберегти для прийдешніх поколінь українців.


















Автор: Роксолана Гавалюк



Інші:

Кропивницька музична школа імені Юлія Мейтуса відзначила 50-річчя від заснування
Тріумф театру у часи викликів:
Станція, або розклад бажань: друга прем’єра за тиждень
Проєкт «Спадок» спільно з Музеєм Ханенків представляє альбом романсів на тексти класиків і обробки народних пісень ХХ століття
Королева українського театру. Як Марія Заньковецька "поставила на місце" Росію ще в XIX столітті і відреклася від родини заради сцени
Актор та керівник головного столичного театру звернувся до українців за кордоном
У Києві відбулася світова прем’єра першої опери Бортнянського, яка вважалася втраченою
«Театральна вечірка non stop»
Закарпатський народний хор увійшов у свій 79-й концертний сезон і розпочав підготовку до 80-літнього ювілею
НОВАТОРСЬКА ОПЕРА-КАБАРЕ «ТГШ. ПОДОРОЖ У ЧАСІ»
ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КОРИФЕЯ УКРАЇНСЬКОГО ОПЕРНО-ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА ЛЬВА МИКОЛАЙОВИЧА ВЕНЕДИКТОВА (1924 – 2017)
Станіслав Людкевич і Василь Барвінський, які не дали затихнути українській музиці
Духовність Центральної Європи в музиці: від Пендерецького до Пярта
Мистецтво неможливого
Пам’яті тої «Рути»
«Арсенал» Довженка в Берліні: Історія, яка резонує і через століття
Мельпомена Таврії
Зараз 11 наших людей у війську, - очільник Національної оперети Струтинський
Полон в росії замість фестивалю в США: музиканти з миколаївської 36-ї бригади перебувають у неволі
10 мудрих цитат легендарного актора Богдана Ступки про життя, любов та Україну
Ярослав та Інгігерда. Тисячолітня українсько-шведська історія кохання на фестивалі Bouquet Kyiv Stage- 16 серпня
”ВІД СЯНУ до ДОНУ”
Геніальний тенор
Змушували відкопувати тіла вбитих маріупольців: історія музиканта військового оркестру
Ukrainian Freedom Orchestra втретє зазвучить у світі
У музеї на Кіровоградщині діє виставка, присвячена ювілею відомого композитора і диригента
Опера «Тарас Бульба» лютого патріота Миколи Лисенка. Як її подати світові у час війни з росією?
Українсько-польські музичні мости Фонду “Pro Musica Viva”
ОПЕРА В ЕПОХУ ЗЛОДІЙСТВА
ЄВРОБАЧЕННЯ - МУЗИКА І НЕ ТІЛЬКИ
Правила ринку: агент Линів пояснив, чому диригенти виконують твори російських композиторів
В Мюнхені запрошують на «Страту» та «Дванадцяту ніч»
Національна опера України поставить оперу "Конотопська відьма"
Українська опера Chornobyldorf виборола Премію Королівського філармонічного товариства
А ви знали, що Шевченко міг би стати й відомим музикантом?
Премʼєри в імʼя Перемоги
ЛІТЕРАТУРА З МУЗИКИ, МУЗИКА З ЛІТЕРАТУРИ
«Незламні»: музичне послання українців у другу річницю початку повномасштабної війни
«Десять років чекаємо на перемогу»: історія оркестру, який двічі з дому вигнала війна
Найкращий концерт Кіровоградської філармонії - попереду. Він буде присвячений Дню перемоги!
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
2.jpg