|
|
Ігрові перфоманси від «Камерати». "Київська камерата" представляє..
ХХІ Міжнародний музичний фестиваль «Київ Музик Фест»
30 вересня 2010, четвер
Поширити у Facebook
30 вересня в Колонному залі Національної філармонії України відбувся другий концерт «Київської камерати» під керуванням Валерія Матюхіна в рамках «Київ Музик Фесту-2010». Тож продовжимо розпочату розмову про цей колектив.
Програма концерту цілком пов'язана з концепцією гри. Склад героїв цієї імпрези такий же національно строкатий, як і першої. Учасниками стали місцеві композитори – Вікторія Польова, Юрій Іщенко і гості – Леонід Грабовський, який живе у США, Євген Оркін (мешкає у Німеччині) і класик аргентинської музики XX століття Альберто Хінастера (1916–1983). Кожен із композиторів запропонував свій ігровий перформанс. Отже – враження від прослуховування концертної програми…
Серенада № 5 для камерного оркестру Юрія Іщенка від початку до кінця пронизана ігровими елементами. Ії чотири частини сприймаються, як жанрові замальовки. Твір немов зліплений із різних жанрових фрагментів – ліричних, пасторальних, забавково-скерцозних, жартівливих танцювальних, гумористично-шаржових, бурлескних і навіть таємничо-фантастичних. Розмаїтість жанрових мотивів-відблисків оформлюється у калейдоскоп, викликаючи асоціації з іграшково-казковою образністю.
«Єпіфанія» для голосу й камерного оркестру Вікторії Польової сприймається, як гра з естетикою модерну початку XX століття. Опус композиторки – це своєрідна алюзія до авангардних творів футуристів із їхньою «заумною» мовою й пристрастю до експериментів у галузі словотворчості. На тлі оркестрового супроводу звучить «дитячий белькіт», загадково незрозуміла у змістовному плані «пташина» мова.
Створюється враження, що маля робить боязкі спроби говорити. Нерозбірливі вигуки, призвуки, рвані склади іноді оспівуються в цілком зрозумілі слова, і тоді на кілька секунд «дитячий белькіт» поступається місцем вокалізу.
Так народжується Єпіфанія, що буквально означає богоявлення. Перед слухачем інсценується акт матеріалізації божественної творчої волі й духу композитора-Творця.
Камерну симфонію № 5 Євгена Оркіна краще жанрово позначити як Концерт для скрипки з оркестром, що підтверджується акцентом на віртуозності й діалогічному принципі між партіями скрипки й оркестру. В процесі прослуховування все більше впевнюєшся в подібних виводах, розуміючи, що композитор веде зі слухачем гру.
Автор немов підсміюється над серйозністю сприйняття власного опусу. Раптово спливають відгомони теми якогось дуже знайомого твору. Вухо намагається вловити, пам'ять напружується й шукає зачіпки. Але знайомий мотив, відзвучавши, відразу зникає. Так відбувається кілька разів, і з кожною новою появою мотив набирає силу й поступово розростається до цілком помітної теми. Наприкінці ж автор перестає ховатися, проголошуючи тему. І виходить, що це тема украй популярного Карпріса № 24 Паганіні. Тема сприймається як емблема-знак. Гра кінчена, все ясно, надзвичайний ефект!
В «Concerto misterioso» для дев'яти солістів Леонід Грабовський теж пропонує ігрову програму, але це інтелектуальна гра вищого пілотажу, як вищий прояв творчого духу й майстерності митця. Слухач стає співпричетним до таємниці (misterium) народження твору. Він спостерігає як з мікромотивів оформлюється ціле. Авангардні хитросплетення поступаються місцем алюзіям на середньовічно-ренесансні пасторальні ремінісценції. У свідомості вимальовуються візуальні картини ансамблевої інструментальної гри акторів-менестрелів. Стає зрозуміло, що це високомистецька стилізація, розіграна як сучасний перформанс.
Концерт для оркестру аргентинця Альберто Хінастери витриманий у класичних традиціях авангарду XX століття, але його терпкий національно-екзотичний тематизм створює унікальне враження краси звучання. Від початку й до кінця опус вибудовується на контрастному чергуванні статичних і динамічних фрагментів-блоків. Медитативно-статичні моменти раптово змінюються напружено-динамічними, арабесково-скерцозними. Фінальний розділ буквально приголомшує своєю іскристістю, блиском, динамікою звучання. Дух захоплює від напруження і відчуття присутності у епіцентрі цього вихору.
«Камерата» цього разу, як і завжди була на висоті, вкотре продемонструвавши професійну виконавську майстерність оркестру, диригента і солістів, до речі, тих самих, що брали участь в першому концерті – скрипальки Богдани Півненко, співачки Тамари Ходакової. Що ж, чекаймо на третій й останній концерт цього колективу в рамках «фестівського» марафону...
Матеріал надано редакцією журналу «Музика»
Автор: Анна Луніна
Колективи: Національний ансамбль солістів "Київська камерата"
Виконавці: Богдана Півненко, Тамара Ходакова
Диригенти: Валерій Матюхін
Композитори:Вікторія Польова, Юрій Іщенко
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Великий зал Національної музичної академії
Конкурс (фестиваль): Міжнародний музичний фестиваль "Київ Музик Фест"
Джерело: Журнал "Музика"
Фотоальбом:
|