|
|
Кілька штрихів до ювілейних роздумів про Скорика
13 липня 2023, четвер
Поширити у Facebook
13 липня - 85 років від дня народження Мирослава Михайловича і перший ювілей, який відбувається без Маестро…
Це особливо щемний і ностальгійний день, тим більше на тлі жорстокої війни з кривавим російським агресором. Але власне в цих екстремальних умовах вдячна пам’ять дозволяє осмислити унікальні заслуги композитора в нашій культурній історії, відчитати приховані меседжі, залишені нам геніальним митцем.
***
Духовний космос Мирослава Скорика постає у нерозривному зв’язку з історією України. Оскільки ж на його долю випало жити в час кардинальних перемін, зламів, злетів і трагедій, то всі ці події опосередковано відображались у його музиці, контрапунктом до зовнішніх перипетій виявляючи справжню сутність «всього, що відбувається».
Найточніше його музичний чин можна передати перефразованою сентенцією Ципріяна Норвіда про Шопена: «родом львів’янин, серцем українець, а талантом громадянин світу».
Мирослав Михайлович на наших очах, поруч з нами творив мистецьку епоху, передавав буремні події, сучасником і учасником яких він був, з усією силою і переконаністю свого геніального прозріння. Його музика має колосальну здатність розкривати образ світу у найточніших і найбільш гармонійних формах, пророчо відчитувати смисл місця і часу, в якому виникав той чи інший твір.
***
На початку 1960-х років символом розламу сталінської системи стали «безневинні» естрадні пісні Скорика, в яких чи не вперше на повний голос прозвучали свіжі сміливі ритми і живе почуття. Змагання мислителів-шістдесятників за повернення національної гідності і традиції вилилась у доленосну для української культури музику до «Тіней забутих предків», у карпатські архетипи «Речитативів і рондо», Першої скрипкової сонати, «Карпатського концерту».
***
Гнітючим настроям початку 1980-х протистояв вражаючий своєю трагічністю пронизливий монолог Першого віолончельного концерту. А ще – «Мелодія», фрагмент кіномузики, здавалось би прикладного мистецтва, в якій зазвучав сильний і нескорений голос з глибини серця народу.
Перші роки Незалежності – відкриття кордонів, зустріч з українцями, розсіяними у всьому світі, повернення забутих імен, відновлення історичної пам’яті, осмислення внеску видатних особистостей розкрились у симфонічних поемах «1933» і «Спогаді про Батьківщину», в Диптиху і балеті «Соломія Крушельницька».
***
Відродження питомих для українців релігійних традицій і потреба відновити гармонію з Богом розкрились у Духовному концерті-реквіємі, у Псалмах і «Молитві», у Літургії Іоанна Золотоустого та осягнули кульмінацію в опеі «Мойсей». Благословення, яке отримала ця опера від Папи Римського Івана Павла ІІ, – особливий знак, даний як визнання найвищого духовного звершення.
Здатність не лише найточніше резонувати на події, що змінювали історію України і світу, розкривати їх сутність у звуковій матерії, але й пророкувати, передбачати майбутнє у символічних посланнях своєї музики, найбільше вражає у різноманітних опусах Мирослава Скорика, написаних ним у ХХІ сторіччі. Якби ж ми могли вчасно їх зрозуміти!
Одне з перших таких послань відчитується у опері «Мойсей», створеній на зламі тисячоліть. Пам’ятаємо про ті шалені баталії, які розгорнулись довкола неї одразу після прем’єри у Львівському національному театрі опери і балету ім. С. Крушельницької. Мало хто замислився тоді, що ця опера, спираючись на поему Івана Франка – ще одного потужного пророка у нашій літературі – підхопила його візію майбутнього і алегорично представляла наступний шлях України, аж до сьогодення і далі, «за обрій».
«Після всіх складних колізій наприкінці другої дії відбувається довгоочікуване позитивне розв’язання – поступове переродження так довго постульованих “образів зла”, жорстоких передбачень апокаліптичного майбутнього у протилежну образно-емоційну сферу – рішучості у прагненні досягнути омріяної Землі Обітованої…
Найважливішим, однак, видається тут промінь надії: останнє проведення лейтмотиву кайданів, що вперше – і востаннє завершується в мажорі, і не спадає назад, як у всіх попередніх проведеннях, а стрімко злітає до вершини, безсумнівно, резонуючи на слова: “та прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольнім колі”». Цими словами авторка сьогоднішньої ювілейної рефлексії завершувала аналіз опери у монографії про композитора, виданій у 2008 році, а зараз з величезною надією і довірою прагнула би спроектувати пророче бачення митця на наше сьогодення.
***
Ще один модус передбачення від Мирослава Скорика – його духовна музика, якій він найбільше віддавався в останнє двадцятиріччя свого творчого шляху. Для нього це була зовсім не данина моді, як нерідко трапляється у сучасній культурі.
Правнук священика, він виріс в родині, яка хоч і ніколи не хизувалась показною побожністю, проте ці цінності завжди сприймала як найголовніші, питомо закорінені в свідомості і ставленні до життя. Серед численних артефактів цієї сфери творчості митця виняткову увагу привертають Псалми, оскільки композитор звертався аж до п’яти текстів із Псалтиря – два вмістив у Духовний концерт-реквієм: Покаянний Псалом 50 «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї» і Псалом 90 «Хто живе під охороною Всевишнього», а три – Псалом 12 «Чи ти мене, Боже милий, навік забуваєш», Псалом 53 «Боже, спаси, суди мене Ти по Своїй волі» у віршованому перекладі Т. Шевченка та Псалом 38 «Не карай мене, о Господи» на вільно інтерпретований канонічний текст для різних хорових складів – утворюють своєрідний хоровий цикл. Всі вони були написані в 2002-2003 рр. А в 2016 р. композитор ще раз звернувся до образу Псалому 50 і створив трагічний «Покаянний псалом» лише для інструментального виконання камерним оркестром. Він присвятив його пам’яті героїв «Небесної сотні», чим і пояснюється відсутність озвученого слова: душі невинно убієнних промовляють з небес без слів.
Такий інтерес Мирослава Скорика до псалмів невипадковий. Як відомо, Псалтир у деяких національно-культурних традиціях вважається «книгою ворожіння», тобто має пророчу здатність. Композитор же з 150 текстів, що входять у нього, обрав ті, які об’єднуються наскрізною лінією покаяння і благання про Божу опіку і милосердя, немов відчуваючи, що зовсім скоро вони будуть доконче необхідні нашому народові у час випробувань.
***
Особисті ж передчуття-візії найвиразніше сконцентрувались у останніх трагічних сповідальних камерних і скрипкових творах Скорика,. У 2018 р. до 80-річного ювілею композитора прозвучали два твори, які тепер відкривають інший прихований сенс.
Один з них - Речитатив для скрипки з оркестром. В коментарі до програми його першовиконання композитор написав: «Речитатив – це свого роду розповідь про думки, про переживання автора… Сама назва твору виникла не відразу, і з’явилася під час написання музики. Тут скрипка веде постійну безперервну розповідь-звертання».
Пам’ятаючи, як неохоче Мирослав Михайлович коментував зміст власних творів, і як рідко це робив, до цієї авторефлексії варто поставитись з особливою увагою. Це сердечно-чутливий монолог «ліричного героя», що протистоїть іноді драматичній, іноді агресивній, іноді відчуженій від його, героя, страждань масі оркестру. Наскрізна лінія творчості Скорика, втілена у багатьох жанрових іпостасях,– протистояння чутливої, ранимої особистості і оточення, з яким їй доводиться змагатись, – набуває тут гранично стислого афористичного виразу.
Так само по-новому тепер розшифровується значення жанру концерту в художньому світогляді композитора, що постає як філософська алегорія самого життя. Адже первісне латинське значення терміну – concertare – означає «змагатися, боротися», що дало можливість Скорику у різних варіантах і смислових полях втілити найзахопливіший для кожної людини зміст: пошук і утвердження своєї сутності, свого «я» у навколишньому світі, мінливість, напруженість, часом трагічність, часом сарказм у змаганні з долею.
Саме в сольному концерті, побудованому на вільному змаганні індивідуальності головного героя артиста-віртуоза з оркестром-соціумом, Скорик апробує ідею нічим не скутого, не обмеженого канонами раціональних конструкцій, руху вперед, свободи самоствердження, повертається до первісної сутності концерту, до апології віртуозності як символу творчості, майстерності як свободи людського духу. Недаремно у його доробку нараховується сімнадцять концертів: в українській музиці це абсолютний рекорд, та й у інших національних школах небагато настільки плідних авторів концертного жанру.
Тому ще одним твором-передбаченням і водночас прощанням сприймається Десятий скрипковий концерт, який завершує грандіозну концертну «епопею» Мирослава Скорика у 2018 р. На відміну від більшості одночастинних інструментальних концертів останніх десятиріч, цей концерт має три частини з програмними назвами: «Промова», «Смуток» і «Біг часу». Знавцям музики Скорика, звісно ж, одразу нагадався Третій фортепіанний концерт з дещо подібним словесним поясненням: «Молитва», «Мрії», «Життя».
Але геніальність композитора допомогла йому відкрити у начебто знайомому сюжеті цілковито неочікувані повороти інтонаційних подій: владну ораторську інтонацію «Промови» змінюють блаженні елегійні рефлексії «Смутку», після яких приходить «Біг часу».
Відверто епатажний початок останньої частини у джазових ритмоінтонаціях після ніжної споглядальної лірики викликав ефект шоку. А потім «біг часу» як хамелеон почав змінювати своє обличчя і перебігати з джазу на perpetuum mobile, з підстрибувань і гримас на маршові походи і танцювальні па. Композитор так і не ставить крапку в безперервному потоці, просто у певний момент він зникає, залишаючи по собі відчуття безмірного здивування і тривожного очікування: куди ж приведе нас біг часу?
***
Один з останніх творів композитора – невелика п’єса „Memory”, присвячена внукові Кирилові, яку в жовтні 2019 року вперше виконав камерний оркестр «Академія», колектив, яким Маестро керував впродовж 30 років, – щемливий, прекрасний, лірично-елегійний образ пам’яті, яка не зникає і повертає нашій уяві дорогі постаті і події.
Невже Маестро передбачив завершення і свого земного шляху? І те, що його музика лишиться як великий скарб нам і нашим нащадкам?
Як промовляв Франковий Мойсей:
«Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незламнім завзяттю, -
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духу печаттю».
Автор: Любов КИЯНОВСЬКА
Композитори:Мирослав Скорик
Музикознавці: Любов Кияновська
|