Гія Канчелі: "Доля України мені нагадує долю Грузії, адже й наша земля окупована російськими військами" | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Гія Канчелі:
Гія Канчелі: "Доля України мені нагадує долю Грузії, адже й наша земля окупована російськими військами"
4 жовтня 2014, субота
Поширити у Facebook

Гія Канчелі — давній друг нашої газети, одного разу навіть гостював на її дні народження. Інтерв'ю з маестро — завжди радість і для нас, і для наших читачів. Днями Гія Олександрович приїхав до Львова — виступити в рамках ХХ Міжнародного фестивалю сучасної музики "Контрасти". Власне, його творами й відкрився цей фестиваль — літургія для альта з оркестром "Оплаканий вітром" і Сьома симфонія. Свій концерт у Львові маестро присвятив пам'яті всіх полеглих за незалежність України…

Гії Канчелі

В інтерв'ю для DT.UA композитор поділився своїми думками про патріотизм справжній і удаваний, розповів про своє ставлення до скандалу навколо Михайла Саакашвілі, згадав добрим словом Роберта Стуруа та Георгія Данелія.

— Гіє Олександровичу, уже понад 20 років ви живете "далеко від батьківщини". У Бельгії — комфорт, затишок, європейські стандарти. А Грузія все ще тільки будує нову країну…

— Так, я живу в Бельгії, в Антверпені… Але хто вам сказав, що я нечасто буваю на батьківщині? Можливо, раніше я приїжджав нечасто. А тепер — 4—5 разів на рік. Грузія як була, так і буде моєю батьківщиною.

— І все-таки — любов до батьківщини якось випробовують відстані? Можливо, саме відстані вам допомагають краще зрозуміти батьківщину, глибше відчути її?

— Взагалі-то, остаточно все зрозуміти неможливо. Мені здається, що багато речей я нібито розумію. Але, на жаль, є якісь явища, яких зрозуміти не можу. Зараз завершую твір для бельгійського національного симфонічного оркестру, який назвав трьома шумерськими складами: "ну—ну—зу". Що означає "я не знаю".

Як не знаю й того, що зараз відбувається на сході України, — цього я зрозуміти не можу! І ніколи не зрозумію! Того, що відбувається в моїй країні, на моїй батьківщині, що мені не подобається, — теж зрозуміти не можу.

— Ностальгія — це почуття вам притаманне?

— Звичайно! Вона в мене є навіть тоді, коли я перебуваю в Грузії. Точніше — ностальгія не за Грузією, а за тими людьми, котрі пішли з життя. Я не перестаю з ними жити, а їх уже немає. І це дуже важко, тому що я залишився майже сам.

Ви не повірите, але я з ними розмовляю. Просто не отримую відповіді. Перед інструментом, за яким я сиджу, у мене висять фотографії Джансуга Кахідзе, Альфреда Шнітке, інших. І коли я від клавіатури підводжу голову і бачу їхні очі, мені здається, що вони говорять: треба ще попрацювати, не все гаразд. Тож вони мені допомагають навіть тепер.

— Чи зберігаються творчі дружні контакти сьогодні з вашими чудовими колегами, з якими було багато зроблено ще в радянські роки? Ось, наприклад, Георгій Данелія, до картин якого ви написали таку прекрасну музику…

— Звісно, спілкування не переривається. Зараз по скайпу й телефоном спілкуємося. Він анімаційну версію "Кін-дза-дзи" 7 років знімав, а я писав музику. Безпосередньо востаннє ми бачилися з ним під час запису на "Мосфільмі", а тепер спілкуємося кожні 2—3 дні з допомогою Інтернету.

На жаль, після певних подій я перестав їздити в Росію. Відмовився від чотирьох заходів, куди мене запрошували.

Дуже сподіваюся, що дочекаюся часу, коли мені знову захочеться їздити в Росію так само, як їздив завжди.

Але тепер я не можу туди їздити. У тому числі й через ту пропаганду, що йде серед більшості населення, яке вірить у всілякі дурниці, придумані агітаційні історії.

— Розуміючи складність ситуації, не можу, однак, не запитати: в Росії у вас є якісь творчі проекти, пристаєте на пропозиції попрацювати там?

— У мене там не буває "проектів". Єдиний випадок — співпраця з Робертом Стуруа, а він працює в театрі Калягіна. Я писав музику до його спектаклів. А переважно в Росію мене кличуть на різні виступи. Недавно запрошували в Перм на фестиваль, присвячений Дягілєву. Ось нинішнього року я не поїду в Петербург, хоча доти був головою журі конкурсу молодих композиторів. Це пов'язано з виконанням моєї музики.

— Не можна оминути увагою і деякі суспільно-політичні теми… Як ви знаєте, колишній президент Грузії Михайло Саакашвілі перебуває, скажімо так, в "опалі". Тобто його діяльністю займаються відповідні органи і т.п. Творчі люди, ваші друзі та колеги — як вони оцінюють його період правління, у переломленні на культурну сферу? Що було доброго зроблено, а що поганого? Чи відчули грузини користь від його реформ? Що думаєте особисто ви з цього приводу?

— Спочатку його діяльність і робота його команди мною розцінювалася зі знаком "плюс". Я навіть голосував за нього. Хоча мені ніколи не подобалася назва "Національний рух". Я до цього слова ставлюся з певною обачністю.

— Чому?

— Бо такими поняттями, як "національне" й "патріотизм", дуже часто користуються люди, котрим це потрібно тільки для "зовнішніх" проявів. А що стосується суті… На мій погляд, люди, які по-справжньому люблять свою батьківщину, ніколи не виставляють свій патріотизм і свою національну належність напоказ.

Отож, спочатку в діяльності Саакашвілі на першому місці були "плюси", а "мінуси" — на другому плані. Але згодом "мінуси" вийшли на перший план і почали переважати "плюси". В основному це відбулося вже в другу каденцію його правління. Тому в мене до нього двояке ставлення. Дуже багато він зробив хорошого, цікавого, але на тлі досить поганого.

— Вашу думку багато хто поділяє в Грузії?

— Я не можу говорити від усіх творчих людей Грузії. Можу тільки висловлювати свою особисту думку.

— Гіє Олександровичу, вас дуже люблять в Україні. І я знаю, що ви тут часто буваєте. Чи є якісь нові проекти, цікаві перспективні плани, пов'язані з нашою країною?

— У Києві 17 листопада відбудеться прем'єра мого твору "Ангели печалі", присвяченого Ходорковському тоді, коли він перебував в ув'язненні. Це буде друге виконання. Перше пройшло в Берліні. Крім цього, отримав пропозицію приїхати в Київ 6 травня наступного року на авторський концерт. Взагалі, в Україні буваю часто, як і раніше.

Знаєте, доля України мені нагадує долю Грузії, адже й наша земля окупована тими самими чужими військами…

А в Україні йде війна, справжня бійня на сході. Ось у цьому знаходжу якусь трагічну спільність…

— У довідниках є більш-менш точна цифра: 40 фільмів і спектаклів, до яких ви написали музику… Серед них, звичайно, "Міміно", "Кін-дза-дза!", "Ханума". Звідки композитор черпає сили, щоб кожен його твір був оригінальним, неповторним і улюбленим у народі?

— Не знаю, як відповісти на це питання. Зараз я оркестрував новий твір. Сидів по 12—
14 годин на добу. І так я все життя працюю.

— А крім "роботи", є ще щось?

— Дуже люблю все, що смажиться на вугіллі.

— Якщо можна, кілька слів про вашу родину… Про дітей, онуків…

— У мене четверо внуків, двоє дітей, чудова дружина. Один син зі своєю сім'єю живе в Німеччині, а донька живе в Тбілісі. Син непрямо причетний до музики, оскільки працює на звукозаписувальній фірмі. А донька дуже довго працювала в "Лінкольнцентрі" у Нью-Йоркській філармонії, потім — з оркестром Гідона Кремера в Балтії й нарешті переїхала до Тбілісі. Тепер виховує дітей. Від того, що вона живе у Тбілісі, мені на душі тепліше. Правда, лаштується переїхати до Лондона, а це дуже близько до Антверпена, де я живу. Поїздом усього дві години.

— Кажуть, ви не любите розповідати про секрети своєї творчої кухні, але, можливо, згадаєте, як створювалася музика до "Кін-дза-дза", фільму, в якому блискуче зіграв Євген Леонов.

— Євген Павлович Леонов грав у художньому фільмі, а потім була створена версія анімаційного фільму. Це два різні жанри. Знаєте, у кіно працюю як допоміжна сила. Там головний — режисер, а художник, композитор, освітлювачі, актори працюють для реалізації його задуму. Георгій Данелія — це режисер такого масштабу... він завжди знає, чого добивається. З ним працювати і важко, і легко.

Роберт Стуруа в театрі працює понад півстоліття, і більшість його спектаклів були поставлені з моєю музикою.

Я не люблю говорити про свою музику, бо не знаю, що про неї говорити. Усе, що я міг би сказати, відбувається в процесі роботи, яка досить втомлює і виснажує. Єдине моє бажання — щоб слухач мої старання не сприймав як муки, а вважав, що це вийшло з якоюсь легкістю. Дуже хотів би, щоб глядачі мою музику сприйняли з розумінням.

— Прилетівши у Львів, у сьогоднішню Україну — які думки й почуття пережили, опинившись у країні, охопленій такою бідою, як війна на Сході?

— По-перше, я все ж таки радий, що навіть у такий непростий для України час тут звучить моя досить сумна й трагічна музика. Я, взагалі, веселу музику пишу тільки тоді, коли мене просять режисери кіно або театру. Музика, яку пишу для себе, завжди огорнута певним смутком, іноді в ній з'являється й надія. Ви чудово знаєте, що час — найкращий суддя не тільки в мистецтві, а й у житті.

А тепер по-друге… Мій наступний концерт відбудеться в листопаді в Києві. Отож мені б дуже хотілося, аби на той час ситуація в Україні стала значно кращою…


Автор: Василь Худицький
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Концертний зал: Концертний зал ім. С. Людкевича Львівської обласної філармонії
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль сучасної музики "Контрасти"
Джерело: Газета "Дзеркало тижня"





Інші:

100 років від дня народження видатного українського оперного співака Дмитра Гнатюка
Фестиваль-Премія ГРА оголосив лонгліст
Хореографка Катерина Курман — про нову постановку "Соляріс" у Львові та сучасний балет
Сто п’ять миттєвостей успіху
Повітряні коридори життя
«Два кольори душі Дмитра Гнатюка»
Вінницька дослідниця Лариса Семенко видала унікальну монографію про Леонтовича
«Letters and Notes». Музика Грабовського на Ukrainian Contemporary Music Festival
«І в той момент стався вибух»: нові свідчення про російський авіаудар по драмтеатру у Маріуполі
Як дивитися оперу
26 лютого день пам'яті Костянтина Данькевича
Музиканти Київського симфонічного оркестру стали біженцями у Німеччині, але збирають повні зали на своїх концертах
Як народжується балет «Соляріс» Олександра Родіна?
Що запорожець робив за Дунаєм? Історія культової української опери та її видатного творця
Бетховен присвятив кілька своїх симфоній другу-українцю: хто це був
Ігор Шамо відмітив би ювілей
Олена Михайлівна Потапова відмітила ювілей
ДРУГИЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС НА НАПИСАННЯ І ПОСТАНОВКУ КАМЕРНОЇ ОПЕРИ У ЛЬВІВСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ОПЕРІ
Корифейка української опери
11 лютого 1938 року в селі Довбиші Баранівського району Житомирської області народився видатний український хоровий диригент і композитор, Народний артист України Анатолій Пашкевич
Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
Одеська філармонія після обстрілу - масштаби збитків
100 років ХНАТОБу: як театр працює в умовах війни
Леся Українка музикою Франца Шуберта
Новий фільм Катерини Горностай СТРІЧКА ЧАСУ обрано до основного конкурсу 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю
Вона була довершеною гармонією: Соломія Крушельницька в авторській розповіді Олександра Балабка
Пам’ятаємо: Івану Карабицю виповнилось би 80!
«Шароварщина – це не те, що ми маємо показати в Європі»
ТОП-10 вистав 2024 року столичної сцени
130 років Борису Лятошинському: що варто знати про відомого українського композитора
Десять поглядів на Різдво: добірка класичної музики
Кропивницька музична школа імені Юлія Мейтуса відзначила 50-річчя від заснування
Тріумф театру у часи викликів:
Станція, або розклад бажань: друга прем’єра за тиждень
Проєкт «Спадок» спільно з Музеєм Ханенків представляє альбом романсів на тексти класиків і обробки народних пісень ХХ століття
Королева українського театру. Як Марія Заньковецька "поставила на місце" Росію ще в XIX столітті і відреклася від родини заради сцени
Актор та керівник головного столичного театру звернувся до українців за кордоном
У Києві відбулася світова прем’єра першої опери Бортнянського, яка вважалася втраченою
«Театральна вечірка non stop»
Закарпатський народний хор увійшов у свій 79-й концертний сезон і розпочав підготовку до 80-літнього ювілею
      © 2008-2025 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
50.jpg