Поки співається – поки й живеться! | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Поки співається – поки й живеться!
Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки
Авдієвський Анатолій Тимофійович
Поки співається – поки й живеться!
У 2015-у мине 50 літ відтоді, як Анатолій Авдієвський став художнім керівником найбільшого народного хору України
13 січня 2015, вівторок

Із великим успіхом проходить турне по  країні Національного заслуженого народного академічного хору імені Григорія Верьовки.

  Прославлений колектив у ці тривожні для українців дні, коли фактично триває війна на сході, підтримує дух свого народу, як було у роки Другої світової, коли в 1943 році Григорій Верьовка організував перший в Україні народний хор…

Анатолій Авдієвський та Володимир Сіренко . Фото: Сергій Пірієв

Нині Хор ім.  Верьовки представляє Україну на всіх континентах світу. Цей колектив володіє національним духовним скарбом – народною піснею, яка, як наголошує художній керівник хору Анатолій Авдієвський, «завжди була для українця самим життям. Вона – не просто скарб, народна пісня – голос нашого роду. У пісні ніколи не було неправди (навіть історичної). На превеликий жаль, до отримання нашою державою незалежності народна пісня була знехтувана, навіть село замовкло – перестало співати».

Анатолій Тимофійович годинами може розповідати про особливий світ високих енергій, торжество духу народного, благодать душевну – усе це вміщує в себе народна пісня… В наступному році мине 50 років, як Авдієвський очолив найперший народний хор України, підхопивши естафету у Григорія Верьовки. Не думав-не гадав шанований маестро, що йому доведеться виступати зі своїм хором в умовах екстремальних, коли в десятках кілометрів розриваються артилерійські снаряди, лунають постріли найбільшого нещастя, що зветься війною.

Так було 9 травня цього року: хор, очолюваний ним, виступав в  м.Ізюмі Харківської області, а в 50 кілометрах від цього райцентру, в Слов’янську на Донеччині тривали військові дії…

– Схоже, що люди йдуть на концерти вашого хору якраз для того, аби очистити душі, підживитися правдою…

– Пісня обов’язково додасть сил, бо вони, ті життєві сили, в ній сконцентровані. Пісня обов’язково повідає правду. Бо в ній неправда не приживається. Наприклад, думи. Все, що зафіксовано в них – правда: і сам перебіг подій, і ставлення народу нашого до своїх героїв… Саме ці твори можуть бути найкращим джерелом інформації для вчених-істориків, оскільки найправдивіше з усього, що лишили нам минулі покоління. До речі,  у жодній пісні не зафіксовано такого поняття, як Малоросія. Отже, виходить, що воно штучно придумане політиками. Мав рацію Микола Гоголь, коли казав, що народна пісня – то наша історія. Путін сьогодні оперує такою назвою, як Новоросія, ідентифікуючи її з Малоросією. На жаль, до отримання нашою державою незалежності всі наші пісенні скарби нещадно нищилися, народ перестав співати…

– І по сьогодні нас намагаються позбавити свого найбільшого національного скарбу…

– –Що казати, в усі часи пісня для українця була самим життям. Вона – голос роду нашого, який бере початок з глибини віків. Народна пісня має властивість наповнювати душу багатством сприйняття світу, в якому живеш, почуттям краси, високої моралі. Пісня є засобом виховання для підростаючого покоління. Колись не було потреби вдаватися до якихось моральних настанов, адже мораль була сокрита саме у пісні.

– Чи можете підтвердити, що пісня може сотворити справжнє диво, наприклад, вилікувати когось, комусь подарувати щасливу долю? 

– Я так багато листів продовжую отримувати, в яких читаю, наприклад, такі рядки: « У мене сльози ллються, я відчув душевне полегшення, хвороби від мене відступили, коли слухав виступи вашого хору…» або:«Спасибі Вашому колективові за те, що допоміг мені стати на ноги. Я тепер іншими очима дивлюся на світ», «Ви відкрили мені нове дихання, нове бачення моєї батьківщини. Я відчув, що потрібний своїй Україні». 

А скільки захоплення висловлювали нам після концертів іноземці! До речі, за всі роки свого існування наш колектив виступив у     60-и  країнах світу. Аплодисменти, овації завжди супроводжували наші концерти. Та були в історії нашого хору такі концерти, які, здавалося б, могли б приснитися хіба що у жахливому сні. 

–– Але ж «сон» той закінчився щасливо?

– На щастя, так. Маю на увазі концерт в столиці Нікарагуа – Манагуа в кінці 1970-х. У ті часи володарем цієї країни був диктатор генерал Самоса. Ми виступали після того, як країною прокотився страшний землетрус. Фактично місто Манагуа провалилось: цілі квартали, навіть квадратні кілометри опинились під землею. Наш хор поселили в кактусових будиночках готльного типу. Це – екватор, де температура повітря сягає 50 градусів. Після землетрусу вціліло небагато будов, серед яких католицький храм і будинок культури, в якому ми виступали. На той час то були найсучасніші будови, які мали спеціальні пристрої для відбиття руйнівної хвилі землетрусу. Так от, на концерт нас привезли військові в касках.

– Чому ви опинилися у цій країні в такий непевний для неї час?

– Все пояснюється тим високим резонансом, який мав наш колектив після виступів у Мексиці, Сальвадорі, Колумбії, Еквадорі, Панамі. Тож, незважаючи на військову диктатуру, господарі не втрималися і запросили нас. Зал був заповнений, як кажуть, «від» і «до». На авансцену вийшла група озброєних офіцерів. Вони стояли і тільки водили очима – ми ж ідеологічно ворожі для них. Перекладачка звернулася до глядачів у залі: «Ці артисти приїхали з комуністичної країни. Їх можна слухати, але оплесків не потрібно!» І от відкрилася завіса. Я налаштовував колектив: «Щоб не було ніякого страху!» Виступ був незвичайний. Наші артисти співали й танцювали так, неначе востаннє в житті. Реакція  публіки була просто шаленою: зал не те що аплодував, ревів від захвату!

– Чому така реакція? На що, як ви гадаєте, реагували люди на іншому континенті, які вперше почули українську народну пісню?

– Думаю, що їх вражав темперамент наших артистів. 

– То можна сказати, що пісня несе потужну енергію?

– Безперечно. Я солідарний з Володимиром Вернадським, який вважав, що пісня акумулює в собі потужну енергію природи. Я впевнений: пісня врятує Україну і навіть цілий світ! Упевнений, що наша народна пісня, якби випустити її з таємниці забуття, кардинально змінила б життя, бо об’єднала б людей у сім’ю єдину, а разом люди можуть подолати будь-яку біду, розв’язати будь-які проблеми… Що сказати, сьогодні Україні не співається, замовкло навіть село, а колись же без пісні люди нічого не робили: працювали – з піснею, святкували – з піснею, народжувались, любили, навіть у бій йшли з піснею. Бо життя – це пісня. Недарма в народі кажуть про людину, яка недаремно прожила на світі: «Життя склалося, як пісня».

– Вчені люди суспільства нашого все прагнуть знайти національну ідею, аби зорієнтуватися у цьому непростому часі, коли, здається, у жорстокій борні перетнулися два світи – Добра і Зла… 

– Народна пісня і є тією національною ідеєю, яку так довго шукають, бо в ній закодовано все, що потрібно людині для життя, вся мудрість і мораль Роду. Здавалося б, це так просто – змінити життя на краще. Треба повернути пісню, і душі українців розкриються до діяльного й радісного життя. Бо пісня розкриває і наповнює людину світлом, дає сили для творчості, для життя без страху. Це – щастя, яке ми так довго чекаємо. А чекати не треба – треба співати!


Автор: Тетяна ОЛІЙНИК
Колективи: Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки
Диригенти: Анатолій Авдієвський
Джерело: Газета "День"



Додати: Share on Facebook

Інші:

Василь Крячок, директор Маріупольської філармонії Без кількох днів два місяці був у тому пеклі
Олександр Пірієв, музичний продюсер Маріуполь, як Фенікс, відродиться. Для цього об'єднається весь світ
«Кожен має виконувати свою життєву місію»
Лукаш Гоїк, директор Сілезької опери в Битомі (Opera 'Slaska, Польща) висловив щиру підтримку українському народу в час війни
Світова оперна діва Людмила Монастирська ексклюзивно розповіла, як замінить російську співачку Нетребко та гратиме партію «Турандот» у «Метрополітен-Опера»
Сюжет німецького ЗМІ про Маріупольську філармонію
У США плануються заходи на честь 100-річчя першого виконання "Щедрика" у країні
«На шпальтах “Дня” бачу обличчя країни у всьому її розмаїтті сьогодення»
В органному залі Рівного — музей і галерея. А вітражі — на логотип
ОПЕРІ ПОТРІБНІ МЕЦЕНАТИ
Як Україна вшановує ім’я композитора Мирослава Скорика
Рік без Мирослава Скорика
KharkivMusicFest: организаторы рассказали, как готовили фестиваль в разгар пандемии
В Андріївській церкві відбулася світова прем'єра віднайдених симфоній композитора Березовського
Що потрібно аби з'явився один з найкращих концертних залів Європи?
Cергій МАГЕРА: "Співак постійно вчиться"
Оксана Линів: "Диригент мусить вміти переконувати з першої хвилини"
У Міжнародний день музики тернопільські музиканти - про музику і життя
"Люди не можуть довго бути без мистецтва, як і артисти - без глядача"
Музичний продюсер Олександр Пірієв: Шоу-бізнес не може стати взірцем ідентичності держави
Наталія Петій-Потапчук: про життя Закарпатського народного хору та про те, чому його місія здійсненна
Екатерина Кухар и Александр Стоянов: Мы не можем прожить друг без друга
Мирослав Скорик: Уночі до нас прийшли: "На збори вам дві години". У вагон для худоби посадили і до Сибіру вивезли
Національна оперета України святкує 85-річний ювілей
"Я завжди досягала мети, яку ставила перед собою"
Скрипаль Роман Кім: "Сучасному музиканту не можна бути надто у "формах" та боятися зіграти неправильні ноти"
Кшиштоф ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ: "Музика повинна бути живою..."
Володимир СИВОХІП: "Генетичний код нації не заженеш у смартфон"
АНАТОЛИЙ СОЛОВЬЯНЕНКО: ЗРИТЕЛЬ УЖЕ НЕ ВОСПРИНИМАЕТ ГЕРОЯ-ЛЮБОВНИКА, КОТОРЫЙ ВЕСИТ 100 КГ
Харьковское "Лебединое озеро" ошеломило бельгийскую публику
25 жовтня в усьому світі вперше відзначався Міжнародний день опери
Вікторія Московенко про проблему оренди Будинку актора, реставрацію, унікальний акустичний зал та різноманіття заходів
Володимир Шейко про ювілей Симфонічного оркестру Українського радіо: хочеться, щоб з концерту люди пішли просвітленими
"Ми просто були ілюстраторами цього матеріалу": розпорядник хору Верьовки про виступ з "95 кварталом"
На написання "Як тебе не любити, Києве мій!" батькові дали добу - Тамара Шамо
Співачка Тетяна Асадчева втекла із суду до консерваторії. І вже 10 років "іде з піснею до людей"
Kyiv Opera Theatre: директор театру Петро Качанов розповів про ремонт, ребрендинг і новий сезон
Координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики Галина Григоренко: музична сфера - закрита, відкривати її є нашим завданням
Диригент Ярослав Шемет: "На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні"
Василь ВОВКУН: "Дайте нам відчуття опери нового століття"
      © 2008-2022 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
1047.jpg