|
|
Одеський американець Хобарт Ерл: людина з тридцятки кращих
30 травня 2015, субота
Поширити у Facebook
В Україні його називають «одеським американцем». В австрійській столиці – одним із кращих диригентів "віденської школи", оскільки саме тут, у Музичній академії, осягав він науку управління симфонічним оркестром. Сам же художній керівник і головний диригент Національного одеського філармонічного оркестру Хобарт Ерл, який потрапив у 2014 році до тридцятки найкращих професіоналів року за версією найстарішого музичного журналу Musical America Worldwide, не приховує у розмові з журналістами, що в силу своєї професійної діяльності відчуває себе "трішки людиною світу". Хоча і встиг, як мовиться, пустити коріння в український грунт – одружився на одній з прекрасних музиканток оркестру Аїді. Втім, у розмові з маестро Ерлом кореспондент Укрінформу попросив роз'яснити іншу дивину його сходження до зеніту музичного професіоналізму.
- Шановний маестро, отримавши блискучу освіту у Відні й створивши камерний оркестр "американської музики", рівно 25 років тому ви несподівано відбули зі "столиці симфонічної музики" в Одесу, щоб стати диригентом оркестру обласної філармонії. Поділіться спогадами, що це було: втеча з Відня через побоювання труднощів конкуренції з маститими диригентами, спроба знайти самого себе в музиці чи щось інше?
- У тому далекому 1991 році, коли відбувалося становлення Української держави, я прибув на гастролі в Радянський Союз з Віденським камерним оркестром. У Москві ми грали свою "американську програму". Серед інших міст, куди нас запросили з концертами, виявилася й Одеса. Того ж року я дебютував тут як запрошений диригент Одеського філармонічного оркестру. Виступ оркестру під моїм керуванням був удалим. І у відповідь на пропозицію очолити колектив музикантів я відповів: чому б і ні? Хоча відразу ж виникли труднощі: адже я не володів російською мовою, а музиканти - англійською, німецькою чи іспанською. Було зрозуміло, що для оволодіння мовою спілкування потрібен час. Іншими словами, все могло скластися зовсім інакше, якби не один щасливий випадок.
- Що ви маєте на увазі?
- Несподівано при знайомстві з оркестрантами з'ясувалося, що один з альтистів – кубинець, який володів як іспанською мовою, так і російською. Власне, завдяки цій щасливій обставині мені вдалося відразу ж налагодити спілкування з музикантами оркестру. А з часом я опанував не тільки російську мову, а й почав потрошку говорити українською ...
З тих пір, здається, пройшло не так вже й багато часу. А ситуація повністю змінилася: зараз до нас приїжджають багато іноземних диригентів і проводять репетиції англійською. Але тоді кубинський альтист Роберто Діес зіграв важливу роль у моєму житті, оскільки допоміг налагодити комунікацію й освоїтися в одеському музичному житті.
- Напевно, ви могли, як творець одного з успішних камерних оркестрів Відня, продовжити диригентську кар'єру в українській столиці...
- Тоді я ставив перед собою інше завдання: насамперед домогтися підвищення виконавської майстерності музикантів, колектив яких очолив, а потім вже постаратися перетворити оркестр в один із кращих в Україні. Мені завжди імпонував підхід до справи, на який свого часу вказав музикантам видатний австрійський диригент Герберт фон Караян, який довів до абсолютної досконалості очолюваний ним філармонічний оркестр і став його беззмінним художнім керівником. Тобто я вирішив не просто створити оркестр для успішних гастролей, що, втім, у важкі 90-ті роки було важливою умовою діяльності музичного колективу, а, в першу чергу, домагався досконалого звучання симфонічних творів. Причому не тільки російської та української класики, а й творів західноєвропейських композиторів.
Філармонійний оркестр почав виконувати твори, які ніколи раніше в Одесі не звучали. Наприклад, Другу, Третю, Шосту і Дев'яту симфонії Густава Малера, "Чотири останні пісні" Рихарда Штрауса, Восьму симфонію Антона Брукнера, Варіації "Енігма" Едварда Елгара, "Планети" Густава Холста та інші твори. З часом, коли ми переконалися, що Великий зал філармонії не пустує, деякі шедеври класичної музики стали звучати по два рази. Причому, стало більше приходити молоді та дітей.
Безумовно, продовжували невпинно шліфувати виконавську майстерність. Хоча для деяких одеських музикантів це було набагато важче, ніж брати участь у колишній філармонічній діяльності. Однак усі розуміли: саме цей важкий шлях веде до визнання оркестру з боку цінителів симфонічної музики не тільки в Одесі та в Україні, але також у віденській «Мюзик-ферайн», «Карнегі-хол» у Нью-Йорку, "Кеннеді-центр" у Вашингтоні. Переконавшись у бажанні музикантів братися за виконання все більш складних творів, я теж поринув, що називається, з головою в роботу. З урахуванням розширення репертуару творів, у тому числі світової класики, довелося подбати про поповнення складу оркестрантів новими виконавцями.
- А як вирішували проблему поповнення інструментів для філармонічного оркестру?
- Довелося просити допомоги у одеських підприємців, які оцінили невпинне підвищення майстерності оркестру. Звернулися також до знавців високої музики зі США, де був створений благодійний фонд "Американські друзі Одеського філармонічного оркестру". І завдяки його підтримці оркестр поповнився десятками сучасних інструментів: комплектами литавр "Прем'єр" і альпійських дзвіночків, трьома валторнами фірми "Брати Олександер", п'ятьма трубами "Бах Страдіварі" і "Гетцен", флейтою-пікколо "Санькіо" і ксилофоном "Прем'єр ", англійським ріжком "Дурін" і контрфаготом "Фокс". Пізніше і в Одесі виник фонд "Музика" для підтримки музикантів Одеського державного філармонічного оркестру.
Зайве говорити, що це дало змогу поліпшити виконання оркестром не тільки традиційних творів російської та української класики, але й включати у гастрольні програми твори Шумана, Брамса, видатних північноамериканських композиторів, виконання яких заслужило визнання поціновувачів музики навіть таких далеких від Одеси культурних центрів, як австралійський Перт і американський Сан-Франциско. Після гастролей у Відні музичні критики відзначили, наприклад, тонку передачу оркестром своєрідного стилю віденського вальсу, а лондонські поціновувачі музики – чудову інтерпретацію Другої симфонії Брамса. Не стану приховувати: важливою для мене і музикантів була висока оцінка виконавської майстерності нашого оркестру, дана в 2001 році тодішнім президентом США Біллом Клінтоном...
- Чи правда, що оркестр під вашою орудою першим серед українських виконавців класичної музики перетнув Атлантику і дав концерти в США?
- Так, це були перші успішні гастролі українського симфонічного оркестру в США у важкі для України 90-ті роки. Відверто кажучи, мені пророкували, що багатьох зі 103 музикантів після повернення в Одесу не дорахуємося. Проте жоден із них у багатих і благополучних США не залишився, включно з альтистом-кубинцем, у якого дійсно були проблеми з візою. З урахуванням наявності родичів у Флориді. Думаю, люди повірили, що це не останні гастролі містами Північної Америки. Власне, так і вийшло: після США наш оркестр запросили в Канаду, Великобританію, Австралію та інші країни.
Коли згадую важкі 90-і роки, іноді шкодую, що не вів щоденник. Напевно, можна було б написати цікаві мемуари. Адже тоді нам з оркестром дійсно довелося подолати безліч труднощів. Однак завдяки вдосконаленню виконавської майстерності вибороли не тільки визнання поціновувачів класичної музики й популярність у світі, але й в Україні були також удостоєні найвищого офіційного статусу за межами Києва – колективу було надано статус Національного філармонічного оркестру.
- Наскільки знаю, ви стали першим в Україні іноземцем, удостоєним почесного звання "Народний артист України". Не залишилися непоміченими заслуги філармонічного оркестру й з боку української зарубіжної громадськості...
- Так, ми особливо цінуємо отриману нагороду "Прихильники України", започатковану Асоціацією українців США за виконання та популяризацію творів української класичної музики, зокрема, Миколи Колесси, Мирослава Скорика, Євгена Станковича. Предметом професійної гордості є також компакт-диски із серії «Музика України» із записами їхніх творів у виконанні нашого філармонічного оркестру.
- На відміну від деяких диригентів, ви стрімко обновлюєте і постійно розширюєте репертуар творів. Чи не може це позначитися на якості виконання?
- Ні, не може, оскільки утримання на найвищому рівні планки виконавської майстерності оркестру я вважаю своїм головним клопотом. А постійне розширення репертуару і оволодіння музикантами іноземними мовами, на мій погляд, суттєво збагачує музичний дух оркестру. Не знаю, чи усвідомлюють це самі музиканти чи ні – це окрема тема. Але я вважаю, це найважливіша передумова наших творчих успіхів.
Так уже склалося моє життя диригента, що кожного разу при підготовці до гастрольних поїздок та під час самих гастролей доводиться спілкуватися з музикантами і діловими партнерами англійською, німецькою, іспанською, італійською або французькою мовами. У Москві, щоправда, відзначають мій "одеський" акцент російської мови. Мабуть, ці обставини, а також мій життєвий досвід наклали відбиток на особисте світосприйняття, і навіть виробився з роками свій підхід до різних музичних стилів. Що, безумовно, позначається при виконанні оркестром творів австрійських чи американських композиторів, творів французького імпресіонізму.
Ось і в середині травня ми грали твори латиноамериканської класики, причому щороку даємо концерт "Вечір у Каракасі", міняючи тільки репертуар. Для мене це рідні мелодії, і мені приносить професійне задоволення допомагати оркестру протягом 3-4 репетицій проникати у внутрішній стиль цієї музики і передавати слухачам його поетичну самобутність.
- При погляді ззовні, іноді виникає відчуття, що ви невпинно трудитеся над створенням своєрідного музичного моста з латиноамериканської культури в європейську, зокрема, українську.
- Можна і так сказати. Я дійсно вважаю, що культура, і насамперед музика, служить єднанню людей різних країн і континентів. Більше того, іноді музика стає навіть чимось більшим, ніж просто музиціювання, і може нести якусь духовну місію. Я не раз переконувався, що важливим елементом життя й гордості для багатьох жителів мегаполісів є в наші дні, може, на підсвідомому рівні, – хороший футбольний або баскетбольний клуб, яскравий тенісист або оркестр.
- Трохи більше року тому, 22 березня 2014 року, вам вдалос, здається, яскраво продемонструвати це на практиці, коли тисячі одеситів почули звучання гімну Європейського Союзу у виконанні очолюваного вами симфонічного оркестру прямо в торговельних рядах найбільшого продуктового ринку "Привоз". В Україні досі не було подібного прецеденту...
- Може, в Україні не було, а ось жителі Копенгагена двома роками раніше, аніж одесити, стали слухачами "Болеро" Равеля на вокзалі – у спонтанному виконанні симфонічного оркестру. А ньюйоркці – учасниками флешмобу, організованого музикантами місцевого театру опери та балету з метою залучення аудиторії до мистецтва. Ми ж в Одесі організували флешмоб, щоб у той складний, темний час закликати український народ до єдності. Тому й вибрали симфонію Бетховена "Ода до радості", що було правильно "прочитано" суспільством. І, до речі, потім наш флешмоб демонструвався на кінофестивалі у Лос-Анджелесі.
- Як маестро Ерл сприйняв входження до списку 30 найвизначніших музикантів світу 2014 року за версією найстарішого з журналів про класичну музику Musical America Worldwide?
- Мабуть, слід висловити вдячність тим, хто зумів помітити плоди моїх зусиль на терені розвитку музичної культури, зокрема, більш ніж 25-річної диригентської діяльності.
Хоча мені набагато легше відповісти на запитання, що із давно наміченого мною досі не вдалося зробити. Приміром, дуже хотілося б розраховувати, що дирекція Одеської філармонії все-таки реалізує спеціальні рекомендації всесвітньо відомого американського архітектора-акустика з модернізації Великого концертного залу будівлі філармонії на розі Пушкінської і Буніна, де відбуваються постійні зустрічі нашого оркестру з шанувальниками класичної музики.
Зараз можна констатувати, що дещо з переліку заходів для поліпшення акустичних властивостей будівлі, переданого цим архітектором у вигляді рапорта на адресу дирекції філармонії, протягом минулих 19 років виконано. Але, на жаль, далеко не все. Зокрема, не усунутий шум із вулиці, який частково проникає крізь вітражі у Великий концертний зал при виконанні оркестром творів симфонічної музики. Всі ці роки ми наполягаємо також на заміні віконниць над вікнами і поліпшенні освітлення в залі. Чи можливе виконання хоча б цих 3-х заходів зі згаданого переліку? Безумовно. Причому, розпочати роботи можна вже у вересні, коли оркестр вирушає на зарубіжні гастролі. І я не втомлюся домагатися їх виконання від дирекції філармонії та органів державної влади, бо це не дає змоги оркестрантам музикувати на абсолютно новому якісному рівні.
- Чи можна уточнити, з якими саме шанувальниками класичної музики очікуються зустрічі у вересні?
- Можу сказати: з найвимогливішими – австрійськими. Адже оркестр запрошений на гастролі віденським «Мюзик-ферайн» з нагоди 70-річчя закінчення Другої світової війни. Це буде вже шостий за останні роки виступ Національного одеського філармонічного оркестру в австрійській столиці.
- Маестро Хобарт, ви – активний користувач соцмереж, на сторінці в Facebook у вас більше 4 тисяч друзів. Що означають для Вас соцмережі – данина сучасній моді, реклама оркестру, зворотній зв'язок зі слухачами?
- Це загальноприйнята практика в усьому світі, у багатьох диригентів і виконавців є сайт і сторінки в соцмережах.
Автор: Михайло Аксанюк
Колективи: Національний Одеський філармонійний оркестр
Диригенти: Хобарт Ерл
Джерело: ukrinform
|