|
|
«У нас немає зброї, але є культура»
У Національній академії мистецтв України відбувся концерт «Єврейська тема у світовій музичній класиці»
8 травня 2014, четвер
Поширити у Facebook
«У нас немає зброї, яка є у них, але у нас є культура. І це єдина зброя, якою ми можемо відповісти», — слова польського письменника і правозахисника Адама Міхніка процитував, відкриваючи вечір, Леонід ФІНБЕРГ, директор Центру Юдаїки НаУКМА (організатора проекту спільно з видавництвом «Дух і Літера»). Запланований ще наприкінці минулого року, концерт кілька разів переносили у зв’язку з політичними подіями в Києві, і, нарешті відбувшись, він подарував слухачам багато позитивних емоцій і розширив поле знань про єврейську музичну і поетичну культуру. Неординарний задум гарно втілили виконавці — дует Інни Галатенко (сопрано) й Олега Безбородька (фортепіано) та 15-річний піаніст Євген Моторенко.
Відкрили програму три єврейські пісні Моріса Равеля. Нагадаємо, «Кадиш», створену на основі поминальної молитви єврейської літургії, французький композитор написав разом з іншими обробками народних пісень 1910 року для участі в Міжнародному конкурсі, організованому московським «Будинком пісні», і здобув першу премію. Інна Галатенко виконала «Кадиш» на івриті з глибоким проникненням у зміст священного тексту — плач, трепетне благання і мудрість стародавнього народу. Пісня «Вічна загадка», або «Таїнство Господнє», звучала мовою ідиш, а Mejerke, main Suhn («Меєрку, мій синку») складається з п’яти запитань сина на ідиш і п’яти відповідей батька на івриті, і соло співачки, перегукуючись із фортепіанною партією, вражало багатством колоратурних імпровізацій.
Чотири міські побутові пісні на ідиш в обробці корифеїв української музики входили до репертуару драматичної актриси Сари Фібіх (1895—1940 рр.), популярної в СРСР виконавиці єврейських пісень. Прозвучали два твори Левка Ревуцького — сумна пісня про кохання і розлуку «Ду форст авек» («Ти від’їжджаєш») і «Втрачений фартух» із захопливим сюжетом: Рівка згубила фартух, а Янек його знайшов, і жартівливі загравання хлопця завершилися весіллям. У кожній обробці впізнавався стиль майстра — і в ніжній «Колисковій» Віктора Косенка, і в пісні Бориса Лятошинського «Гензелех» («Гусаки»), з парадоксальним фрагментом буття, закодованим у музиці і слові: молода дівчина пасе гусей на березі озера і глузує із старенького, зачарованого її красою.
Вісім пісень Роберта Шумана з циклу «Любов поета» на вірші Генріха Гейне — це краса вишуканих мелодій у поєднанні з геніальною поезією, божественне звучання тих самих Leider (нім. — пісні), з яких беруть витоки тихі пісні Валентина Сильвестрова. Витончений мелодійний малюнок, що передає всі відтінки поетичного настрою, живі інтонації голосу — так співачка і піаніст вказали шлях до просвітлення всім, хто був у залі.
Три пісні маестро Густава Малера відкрили друге відділення, і повітряна в’язь мелодій нагадала про щастя мирного життя — гуляти весняним квітучим лугом, закохуватися, а якщо страждати, то лише від нерозділеного почуття. І навіть гротескові мотиви третьої пісні-маршу не змогли зруйнувати магію романтичного кохання і меланхолійного настрою.
Сильний, насичений експресією голос у трагічному і пристрасному «Кадиші», граційне пурхання метелика у легких комічних сценках, кришталевий спів на вершинах Шуманівської і Малерівської лірики... Представивши в одній програмі таку широку палітру образів, Інна Галатенко виконала дуже різну за стилем музику з майстерністю, якій властиві дивовижне забарвлення і тембр голосу, артистизм і чутливе володіння стилістикою. Тому не випадково вокальну частину вечора завершила музика нашого сучасника, ні з чим не зрівнянна за енергетикою тихого сяяння. Цикл Валентина Сильвестрова включив прем’єру пісень на вірші Бориса Пастернака «Давай ронять слова...», «Как бронзовой золой жаровен», «Ты в ветре, веткой пробующей...», а також пісні на вірші Пауля Целана «Говори и ты», «Стоять до конца» (переклад Марка Білорусця), Ольги Сєдакової «Постлюдия», Осипа Мандельштама «Жил Александр Герцович...», «Я вернулся в мой город, знакомый до слез...» (із циклу «Прості пісні», 1973).
Піаніст і композитор Олег Безбородько виконав п’єсу Макса Бруха Kol Nidrei (молитва «Звільни себе від клятв»), написану за мотивами єврейських літургійних мелодій, — і рояль проникливо співав про прагнення до свободи! Німець Макс Брух (1838—1920) товаришував із родиною головного берлінського рабина і вперше в історії класичної музики написав твір, що став популярним завдяки єврейській темі. У нацистській Німеччині Брух потрапив до чорного списку, а його твори було знято з репертуару, оскільки нацисти помилково вважали, що автор п’єси Kol Nidrei був євреєм.
Порадував слухачів виступ Євгена Моторенка (КССМШ ім. Лисенка, клас професора Наталії Гриднєвої). Виразно і свіжо прозвучали в його виконання відомі п’єси Фелікса Мендельсона-Бартольді «Дует» і «Весняна пісня» і на біс — два вальси Валентина Сильвестрова з циклу, присвяченого Андрію Волконському. Юний піаніст сміливо виніс на суд вимогливого композитора своє трактування, жодного разу з ним не репетирувавши (зауважимо, дорослі музиканти завжди репетирують з маестро), чим приємно здивував автора, який був присутній у залі. Лауреат багатьох престижних міжнародних конкурсів, Євген Моторенко сьогодні гідно представляє музичне майбутнє України.
Автор: Ольга Савицька
Виконавці: Інна Галатенко, Олег Безбородько
Композитори:Валентин Сильвестров
Концертний зал: Зал Національної академії мистецтв України
Джерело: Газета "День"
|