|
|
Шедевр Станковича у Дніпропетровську
Наймолодший в країні оперний стає лідером національного сучасного музично-сценічного мистецтва
8 квітня 2011, п'ятниця
Поширити у Facebook
 У наш час гострих дискусій про національну історію, мистецтво у своїх кращих зразках являє сучасним поколінням духовну правду і духовний скарб давнього минулого нашого народу.
Серед таких музичних зразків — історичні балети сучасного класика української музики Євгена Станковича «Володар Борисфену», «Ольга», «Вікінги», його вокально-симфонічний твір «Слово о Полку Ігоревім».
Серед них — і дві останні прем̕єри Дніпропетровського оперного театру за творами Є.Станковича «Княгиня Ольга» і «Колиска життя».
Обидва спектаклі є беззаперечними подіями культурного життя України, а наймолодший в країні оперний (поки що єдиний із шести без статусу Національний) стає лідером сучасного національного музично-сценічного мистецтва.
…33 роки тому
Так, саме 33 роки тому у музичному мистецтві виник твір, який мав би змінити усталені норми оперного жанру і стати візитною карткою сучасної української культури. Цей твір — фольк-опера «Коли цвіте папороть», її автор — молодий на той час композитор Євген Станкович.
Його новаторська партитура поєднала симфонічний оркестр, збагачений народним інструментарієм, із співом народного хору й унікальним (не оперним) голосом Ніни Матвієнко, а стародавній автентичний фольклор — думи, історичні, обрядові пісні — зазвучав у авангардних шатах професійної музики ХХ століття.
33 роки тому українська культура мала всі підстави вийти у світовий музичний простір. Адже твір був замовлений французькою концертною фірмою «Алітепа» для всесвітньої виставки у Парижі. Його показ для французьких фахівців мав відбутись у палаці «Україна». Величезна кількість бажаючих очікувала прем̕єру як подію, що нагадувала першу демонстрацію стрічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».
Але за кілька годин до початку з найвищого партійного кабінету республіки надійшла команда заборонити показ спектаклю.
Після цього дивним чином почали зникати унікальні декорації — мистецьке чудо геніального художника Євгена Лисика, раритетні костюми, які збиралися по скринях старосельців. Згодом виявилося, що і декорації, і костюми (за вказівкою з тої ж гори) були засипані хімічним порошком, який перетворив їх на прах.
Ось що згадує сам Євген Станкович: «Їх, владу, лякали речі абсурдні. Наприклад, мені говорили, що пісня «Ой, Морозе, Морозенку» присвячена Морозу Валентину (дисиденту —Л.О..), а я навіть на той час про нього й не чув. А пісні цій понад три століття. Отакі нісенітниці. Тоді саме національні ідеї зустрічали постійний опір з боку імперських структур Радянського Союзу.
Очевидно, всі ці речі разом вели до того, що прем̕єру заборонили». У широкий світ з цієї опери вийшла лише пісня «Глибокий колодязю», за яку композитор отримав найвищу відзнаку на міжнародному радіо-конкурсі ЮНЕСКО.
У роки незалежної України звучали окремі фрагменти твору, завдяки камерному хору «Київ» і Національному народному хору імені Г. Верьовки (саме для цього хору композитор писав свій твір). Вийшов також компакт-диск із записом купальських сцен у виконанні хору «Київ». Проте на театральну сцену фольк-опера Є.Станковича так і не потрапила, залишаючись невідомою для слухачів. На щастя, збереглися авторська партитура і робочий запис, зроблений на весні 1978 року під час репетиції.
33 роки потому…
 І от цей запис потрапив до талановитого балетмейстера-постановника Олега Ніколаєва.
Випускник Саратовського хореографічного училища та ГИТИСа, колишній прем̕єр Дніпропетровської балетної трупи, нині заслужений артист України, О.Ніколаєв повернувся в Україну з Росії, де успішно працював упродовж 15 років.
Уже за перші два роки праці у Дніпропетровську він встиг створити авторський театр, і глядачі почали ходити «на Ніколаєва».
Серед його останніх спектаклів — хореографічна легенда «Княгиня Ольга» Є.Станковича.
Вражений, як зізнався Олег Вікторович, і закоханий у його музику, постановник вирішив будь-що втілити на сцені фольк-оперу «Коли цвіте папороть», яку вважає одним з найбільших явищ світової музики ХХ століття.
За власним лібрето О.Ніколаєв перемонтував музичний матеріал оригіналу (деякі частини вилучив) і значно наблизив його до балетного спектаклю, жанр якого визначив як фольклорне дійство за участю балету, хору, солістів та оркестру. Твір отримав нову назву-символ — «Колиска життя». Майстер балетного мистецтва, О.Ніколаєв створює сценічні персонажі (головні з них Козачка і Козак) засобами хореографії, розвиваючи творчу ідею композитора: лексика модерного балету ґрунтується на основі народних танців.
Найбільшою складністю виявилось саме те, чим вражав задум Є.Станковича: поєднати на оперній сцені, здавалося б, несумісне — симфонічний оркестр і народний хор. В оперному мистецтві подібне — незвичний експеримент, який вимагає від виконавців копіткої, зацікавленої роботи.
Композитору довелося змінювати теситуру хорових партій, а перед хормейстером-постановником (Максим Лисогор) і співаками хору стояло завдання максимально наблизити академічний спів до специфіки звучання народних голосів. (Те ж саме стосується співу солістів). Час покаже, наскільки переконливим виявиться художній результат. Оркестр театру (диригент-постановник, заслужений діяч мистецтв України Юрій Пороховник) ще раз переконав, що йому під силу найскладніші сучасні партитури.
Весь спектакль сприймається як фольклорно-романтичне багатобарвне полотно-диптих, естетика якого ґрунтується на засадах українського барокового мистецтва. І це цілком закономірно: адже його фольклорний матеріал — думи, героїчні пісні — сягає часів козацької доби. Художні образи спектаклю — наскрізь символічні і несуть ідею неперервності людського буття та збереження родовідних коренів. Перша частина диптиха («У нашім раї на Землі») відтворює дзвінкоголосі колористичні картини купальських свят і вечорниць, весільного обряду і ярмаркового гуляння, праці в кузні і козацьких забав.
Різкий контраст складає друга частина диптиха («На краю життя»), яка відтворює драматичні сцени козацької історії, «помсти за поневолення і приниження, за право відстояти віру і святі звичаї предків» (у лібрето використані тексти Т.Шевченка, М.Гоголя, Ліни Костенко, В.Шевцова). Саме тут звучить згадувана трагічна пісня «Ой Морозе, Морозенку», створена в середині ХУІІ ст. на честь козацького ватажка Нестора Морозенка, який загинув 1651 р. у битві з татарами.
 Гармонічну цілісність музики і хореографії, які поєднують традиції і сучасну мову, тонко відчула талановита молода художниця Дарія Біла.
Її сценографія побудована на художніх символах: оздоблені рушниками конструкції, що утворюють над сценою рухливі гострі кути, символізують дах як оберіг дому, родини, вітчизни і, водночас, нагадують клин лелек, що лине у простір неба.
Картини козацьких битв посилені зображенням схилених, понівечених храмів.
Ще одна художня метафора на заднику сцени — світове Древо Життя — художниця зобразила подібно до квіткових орнаментів петриківських розписів.
Костюми не копіюють, а узагальнюють етнічні зразки через графічні візерунки, кольори і фактуру тканини.
Провідною сценографічною метафорою є в спектаклі образ «колиски життя», який несе різні смисли: у плетеній корзині-колисці люлять дитинку, у ній же ховають молоду жінку (колиска-труна), колиски піднімаються над полем битви як символ захисту майбутнього і опускаються як знак продовження життя.
Вражаючим пластичним і художнім образом є фігури молодих жінок, які шукають серед загиблих своїх чоловіків і наречених.
У якийсь момент ці фігури накриває велика шовкова китайка, створюючи силуети могил. Як реквієм звучить у цій трагічній картині відома пісня «Глибокий колодязю».
P.S.
Можливо, є певна закономірність у тому, що «Цвіт папороті» Євгена Станковича побачив світ саме на тій землі, де народилися давні народні мелодії, звідки почали свій шлях козацькі думи й героїчні пісні, збережені композитором як безцінний духовний скарб
Автор: Леся Олійник
Композитори:Євген Станкович
Музикознавці: Леся Олійник
Концертна організація: Дніпропетровський академічний театр опери та балету
Концертний зал: Концертний зал Дніпропетровського академічного театру опери та балету
|