|
|
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
23 жовтня 2023, понеділок
Поширити у Facebook
Захоплення музикою Олени Ільницької відбулося несподівано. Спочатку – віртуальне знайомство, потім вечірні прослуховування записів її творів на YouTube-каналі і перегляд нот.
Занурення у світ її різних – емоційно насичених, філософічних, майстерно інструментованих, попри технічні складності зрозумілих і асоціативно багатих композицій ініціювали особисто познайомитися.
Після прослуховування її нового великого твору для симфонічного оркестру з хором «To Victory» невідкладність зустрічі стала очевидною. Ми вперше зустрілися і поспілкувалися в Мюнхені.
Незабаром відбудеться наша наступна зустріч у німецькому місті Бамберґ, де Олена Ільницька пише музику, перебуваючи у резиденції будинку творчості Villa Concordia.
Поряд з іншим відбудеться прем’єра її нового твору Agnus Dei, а поки що пропонуємо інтерв’ю з композиторкою, творчість якої заслуговує на широкий розголос в Україні й світі.
Українська композиторка Олена Ільницька. Фото: Оксана Ільницька.
Аделіна Єфіменко: З першого прослуховування Ваша музика невловимо асоціативна. Шопен, Малер, Карабиць, Грабовський – ті композитори, поряд з якими Ви формувалися як композитор і знайшли свій оригінальний стиль. Можете продовжити імена близьких Вам по духу композиторів?
Олена Ільницька: Бах, Лігеті, Ксенакіс, Тертерян, Сильвестров...
Аделіна Єфіменко: Візьмемо для прикладу Ваш фортепіанний Ноктюрн №1. Вражає звукове насичення високого регістру, експеримент (?) прагнення вийти у сферу ультразвуків (?), за межі і можливості людського сприйняття (?). У звучанні «на межі» уловлюється щось космічне. Яким було Ваше перше завдання і Ваш перший імпульс у цьому Ноктюрні?
Олена Ільницька: Щодо звучання на високих частотах, якщо Ви поспілкуєтеся з сучасними композиторами і скажете, що на вашу творчість вплинув Шопен, Вас не зрозуміють. Вважається, що Шопен занадто класичний, що сучасному композитору нема чого у нього навчитись. От Шуман, наприклад, – це зовсім інша річ. Натомість я вважаю, що Шопен – це далекий передвісник спектральної музики. Чому шопенівська фортепіанна фактура так фантастично звучить? Тому що Шопен працює з обертонами. Звичайно він це робив інтуїтивно (я так думаю), тоді як спектральна композиція передбачає раціональну роботу зі спектром, з обертонами. Можу сказати, що на написання моїх фортепіанних ноктюрнів мене надихнув саме Шопен. У Ноктюрні №2 я навіть використовую цитату з його Ноктюрну ор. 62 № 1, а саме, його перший акорд.
Аделіна Єфіменко: Цей акорд Ви починаєте розкладати, розщеплювати у різних звукових поєднаннях, зберігаючи первозданну структуру акорду.
Олена Ільницька: Так, я намагаюсь увійти в цей акорд, як у мікросвіт через мікроскоп, розглянути найдрібніші частинки у збільшенні. Тому він триває не один такт, як у Шопена, а цілих чотирнадцять. Далі я розвиваю цей обертоновий принцип шопенівської фактури. Звичайно крім Шопена у ноктюрнах можна почути і вплив Мессіана, і Сильвестрова.
Аделіна Єфіменко: А які асоціації ідуть від Баха, якого Ви також назвали серед «своїх» композиторів? Наприклад, як складався Ваш діалог з Бахом у Сарабанді для віолончелі соло?
Олена Ільницька: У моїй Сарабанді є не лише асоціація, а бахівська цитата. У самому кінці звучить його тема – тема сарабанди з віолончельної Сюїти ре-мінор. Сарабанда була написана у 2009 році спеціально до проєкту нашого відомого композитора і віолончеліста Золтана Алмаші. У нього був задум зробити концерт, у першому відділі якого він виконає Сюїту Баха для віолончелі соло №2, а у другому таку «збірну» сюїту, кожну частину якої напише інший композитор. Ми між собою не домовлялися, хто яку частину напише для другого відділу. Пам’ятаю, що була Прелюдія Ганни Леонової, Бурре Сергія Пілютікова, я ж написала Сарабанду.
Аделіна Єфіменко: Як Ви обійшлися з жанровою традицією цієї Сарабанди?
Олена Ільницька: Для непідготовленого слухача напевно зовсім незрозуміло чому це сарабанда, але у творі витримано всі жанрові ознаки цього танцю. Це і розмір, і ритмоформула, і старовинна двочастинна форма з її дзеркальністю, хоча цитата наприкінці твору її трохи руйнує. Крім цього, звичайно, початковий імпульс, як у ре-мінорній сарабанді Баха і цитата, яка завершує твір. Також для мене було важливим відтворити настрій сарабанди– траурність мікротонових низхідних ходів, постійні зітхання…
Аделіна Єфіменко: ...трагічність, висловлена у танці?
Олена Ільницька: Я не вважаю, що моя Сарабанда трагічна, радше філософська, по-іспанськи стримана.
Аделіна Єфіменко: У Вашій Сарабанді відчувається певна емоційна дистанція, зумовлена також на рівні структури.
Олена Ільницька: Так, я цитую тему не буквально. Власне цитата виникає лише в кінці твору.
Аделіна Єфіменко: За методом бетговенської Дев’ятої симфонії? Коли тема кристалізується лише у фінальній частині. Цікаво, що у цій фінальній темі Ви наново експериментуєте вже на бахівському матеріалі з високим регістром.
Олена Ільницька: Так, високий регістр у нас природно асоціюється з чимось піднесеним, позаземним, можливо потойбічним… Так, ніби те, що відбувається в музиці – вже десь у небі…
Аделіна Єфіменко: тремтить і завмирає… В мене чомусь після слухання Сарабанди виникло моторошне відчуття, емоційний вплив власне не можу назвати дистанційним. А технічно складний для соліста твір?
Олена Ільницька: Твір, звичайно, не дитячий, але думаю, простіший ніж здається на перший погляд. Сподіваюсь, все написано досить зручно.
Аделіна Єфіменко: До самого інструменту Ви відчуваєте особливу зачарованість. Віолончель – Ваш інструмент? Ви написали також і концерт для віолончелі з оркестром…
Олена Ільницька: Взагалі я піаністка, але до віолончелі відчуваю особливу слабкість. Було, навіть брала уроки гри на віолончелі, відносно недавно.
Аделіна Єфіменко: Концерт мене вразив своєю актуальністю, хоча створений 2010 році.
Олена Ільницька: Напевно тому, що тема протистояння добра і зла актуальна завжди. Хоча, можу сказати, що до початку війни темою моєї творчості не була тема добра і зла, образність моїх творів не була трагічною, мене радше приваблювали якісь об’єктивні філософські чи космологічні теми. Віолончельний концерт був написаний у 2010 році, під час мого стажування у класі професора Александра Ласоня у Музичній академії ім. Шимановського (Катовіце) в рамках стипендіальної програми міністра культури Польщі "Gaude Polonia". Для мене віолончель не лише глибока за звучанням. Для мене її звучання має філософську глибину. З моєю неповною теологічною освітою я це відчуваю.
Я три роки навчалася в домініканців, в академії Томи Аквінського в Києві. Вивчала ґрунтовно філософію, теологію, метафізику, і ця освіта вплинула на моє музичне сприйняття. Віолончельний концерт початково виник з суто музичної ідеї, він не є програмним твором, але у процесі написання я чомусь почала думати про один платонівський образ, а саме про вчення про душу з діалогу «Федр». У цьому діалозі душа порівнюється з колісницею, яка запряжена двома кіньми.
Один кінь білий, хороший, добрий, а другий чорний, неслухняний, що символізує високе і низьке начало людської душі. Керує колісницею розум. Колісниця несеться поверхнею небесної сфери і візничий споглядає істинне буття, тобто світ ідей. Але через того чорного коня, який символізує пристрасті, колісниця втрачає рівновагу і починає падати вниз, на землю і втрачає крила. Падає вона до того часу, доки не наштовхується на щось тверде, тоді вона набуває тіло. На землі ж бачачи красу, справедливість чи інші чесноти, які є відблиском ідей душа згадує про істинне буття, відчуває тугу і несамовите прагнення до неба. Тоді у неї відростають крила і вона може повернутись на небеса. Звісно, у діалозі Платона все значно складніше, це лише один образ, але саме він визначає настрій мого віолончельного концерту.
Аделіна Єфіменко: При цьому у віолончельному концерті також надзвичайний оркестр, наче живий організм. Яка роль, які образи Ви віддали оркестровій партії.
Олена Ільницька: Оркестр з його призвуками і шумами – то середовище, простір, сфери, якими кружляє колісниця-душа.
Щодо початкової музичної ідеї, про яку я вже згадувала, партія віолончелі мала імітувати дудук. У той час я дуже захоплювалась грузинською культурою, співом, танцями, мовою. Я вивчала грузинську мову, танцювала у грузинському ансамблі «Іберіелі». Кожного тижня на репетиціях я чула грузинську музику, тому вона не могла не проявитись у якомусь з моїх творів. У цьому концерті не йдеться про війну, хоча я дуже гостро сприйняла напад росії на Грузію у 2008 році. До речі, моя викладачка з грузинської мови ще тоді, у серпні 2008 сказала: «Що ти думаєш? Крим наступний». Через шість років так і сталось. До війни я писала музику космологічну. З дитинства мене захоплювала астрономія. Я вивчала планети, зірки знала багато різної інформації про них. Моя дипломна симфонія – також космогонічна. Для мене музика це найвище і найглибше, найдосконаліше і найповніше мистецтво. Тому що всі інші мистецтва мають певні обмеження. А музика безмежна. При цьому кожна людина може сприймати музику в силу свого інтелекту, досвіду, світогляду, знань.
Аделіна Єфіменко: Цікаво, що Ваш перший великий твір – Симфонія – Image symphonique, починається з «флуктуацій фізичного вакууму», який в основі сходиться в «сингулярну точку». Про концепцію цієї симфонії Ви детально розповідали в інтерв’ю для «The Claquers». Що для Вас є ця «сингулярна точка» в музичному розумінні?
Олена Ільницька: Як я музичними засобами створювала сингулярну точку? Для цього потрібне спочатку нагадати що таке космологічна сингулярність. Згідно з теорією Великого Вибуху, сингулярність – це початковий стан матерії-енергії, який характеризується нескінченною температурою і нескінченною щільністю. Щоб це зобразити музичними засоами я створила темброво щільну і рухливу за рахунок мікрополіфонії музичну тканину. Тепер ця теорія вже дещо застаріла, є й інші космологічні теорії, але твір писався майже 25 років тому і я була під враженням від тих ідей.
Аделіна Єфіменко: У Вашій новій симфонії з хором «До Перемоги» йдеться вже про інший вибух, не космічний, а актуальний, земний, наш український.
Олена Ільницька: Я свідомо не вказувала жанр. В одній польській рецензії його означали як кантату, з чим я не згідна, але я послухаю, як визначать жанр мого твору музикознавці.
Аделіна Єфіменко: Я визначаю як симфонію або симфонічну поему з вокальним секстетом. «До Перемоги» – не лише програмна назва. Для мене від першого прослуховування твір дуже кінематографічний. Я слухала цю музику очами. Багато конкретних візуальних асоціацій с війною «тут і тепер». Яскраво представлені дві цитати з українських пісень «Вийди сонечко» і «Пливе кача». Але хотіла запитати Вас ще про зв'язок з творчістю наших композиторів.
Олена Ільницька: Коли я писала цей твір, я справді не думала про стильові впливи. У мене була чітка концепція, програма. З мене ця музика наче вийшла. Можу сказати, що писала я її «сльозами». Щодо стильових впливів, місцями прослуховується Сильвестров, деколи, ближче до кінця я чую Станковича, але це вийшло не свідомо. Є одне місце, яке звучить майже як цитат з 5 Симфонії Сильвестрова, але у мене воно інтонаційно випливає з «Пливе кача». Насправді свідомо я більше надихалась Малером, а те, що у деяких місцях чути впливи інших композиторів, то на мою думку це свідчить про те, що ми пишемо музику, черпаючи з одного джерела.
Аделіна Єфіменко: Як Вам запам’ятався час написання симфонії?
Олена Ільницька: Коли розпочалася війна я була в Києві, евакуювалася у Францію. Робили з музикантами багато концертів. Я акомпанувала, але писати музику не могла. І умов для цього не було. Грала багато, але зосередитися на компонуванні не виходило. Таке було відчуття, що я перебуваю, наче в коконі, що під впливом стресу від війни мозок перетворився на жолудь. Дуже допомогла мені в цей період Алла Загайкевич. Я познайомилася з її другом Джіно Фавотті, який викладає електронну музику в одній з паризьких консерваторій.
Він попіклувався про дозвіл для мене працювати в студії. У цій студії я написала один електронний твір “Univers vivant”, згодом він прозвучав у концерті в Парижі, пізніше у Києві, Львові. Завдяки цьому я почала повертатися до творчого життя, почала обдумувати написання камерного твору “Agnus Dei”. Раптом, у листопаді 2022 року до мене несподівано звернувся диригент Роман Ревакович, з пропозицією написати на закриття фестивалю «Дні української музики у Варшаві» твір для вокального секстету і симфонічного оркестру. Також він запропонував обрати до складу оркестру один з українських інструментів, чи сопілку чи бандуру. Я обрала цимбали. Твір був замовлений Фондом „Pro Musica Viva” у співпраці з Фондом Most the Most та Банком Крайового Господарства. Я дуже захопилася, почала працювати і вже з самого початку знала, що моєю центральною темою стане тема пісні «Пливе кача».
Для кожного українця семантика цієї пісні зрозуміла, не потрібно нічого пояснювати. Я всі наші революції пережила на Майдані, наживо, не по телевізору. Я знаю що таке бути разом, перебувати усередині мільйонної маси народу, на морозі чи під дощем, надихатись сльозогінного газу. «Пливе кача» для мене не просто пісня, не просто сумна музика. Це велика частина мого життя, життя мого народу, частина нашої спільної великої трагедії. На репетиції, під час виконання я не могла стримати сльози, хоча ніби і не личить плакати під час виконання власного твору.
Аделіна Єфіменко: Невипадково Ви обрали також і пісню «Вийди-вийди сонечко»?
Олена Ільницька: Ще від часу грузинської війни було зрозуміло, що нас ця участь не омине. Принаймні для мене напад росії не був несподіванкою. Але я, як і більшість людей не могла собі уявити, що ворог буде таким по-звірячому жорстоким. Звичайно, що росіяни на це здатні я знала, оскільки з перших вуст від бабусі чула що НКВД робило, коли у 1939 році прийшло на Галичину. Але що такий жах може відбуватися у ХХІ столітті у центрі Європи я не могла уявити. Чому пісня «Вийди-вийди сонечко» з’являється у цьому творі іноземці не зрозуміють, але для українців, думаю все зрозуміло. Ця пісня — це дитяча веснянка. Весна, пологовий будинок, театр, на землі перед яким написано «ДІТИ» і авіабомба, яку цілеспрямовано туди кидають. Так, це картина трагедії Маріуполя. Від початку десь до середини твору червоною ниткою проходить тема дитини, її діалогу з мамою, прохання про колискову, сама колискова. Це тема викраденого, зруйнованого дитинства.
Аделіна Єфіменко: Я впізнала ще одну викривлену цитату російської пісні «Калінка моя».
Олена Ільницька: Ой так. Насправді цю тему не мало бути чути, вона там є, але замаскована мікрополіфонічними засобами. У запису, на жаль, вона прослуховується сильніше ніж у живому виконанні. Більш чітко мало бути чути лише ритм тої легковажної банальної пісеньки. Саме так я хотіла увічнити мою злість на москалів. Якщо детально аналізувати партитуру, то можна знайти й інші цитати, зокрема поспівки з нашого Гімну. Я намагалась створити партитуру максимально насичену різними змістами, як музична тканина у бароковій музиці, зокрема у Баха пронизана риторичними фігурами. Я хочу щоб з часом зміст цього твору не стерся. Це не просто якась війна, не просто добро і зло, це війна України проти російських загарбників і всі музичні засоби безпосередньо про це говорять.
Аделіна Єфіменко: Кожний український композитор залишив свою музику конкретно про цю війну. Музика боїв, сирен, смерті, молитви, небуття, горя і сліз. Не вічні, а конкретні Lacrymosa чи Miserere. У Вашій симфонії «До Перемоги», починаючи з 43'28'' справді, у кожному звуці, у кожного інструменту проривається світло і лунає перемога.
Олена Ільницька: Так, війна – це велике горе для народу, для України, це втрати, це страждання і звісно, плакати можна, навіть треба. Плач деколи допомагає полегшити душевний стан, але плач не допоможе перемогти ворога. Ціль нашої боротьби не страждання, а Перемога і щасливе життя на своїй землі.
Є митці, які створюють свої твори на основі того, що вони бачать, спостерігають у житті, тобто їхні твори відображають навколишній світ, деколи найгірші його сторони. У мене є інше бачення. Я вірю, що «яку книгу я пишу», тобто що я створюю, такий і буде світ. Тому я ніколи не закінчую свої твори трагічно. Напевно це прояв у мене якогось рудиментарного магічного мислення. Я пишу музику про той світ, який я хочу, щоб був, у якому я хочу жити. Сподіваюсь, цей твір є моїм внеском у Перемогу.
Аделіна Єфіменко: Поряд зі світом ідей і зірок у Вашій музиці відчутний зв’язок зі світом фольклору і сакральної музики. Ваші темброві експерименти з імітаціями цимбалів на фортепіано і в оркестрі нагадали мені про творчість Олександра Козаренка. Серед останніх Ваших творів, написаних у часи війни – Agnus Dei. Очевидно, цей твір не призначений для літургії?
Олена Ільницька: Звичайно, ні. Ця католицька молитва, яка є частиною меси, дуже коротка. Вона складається буквально з кількох слів, але вона містить у собі дуже глибокий зміст. Кожне слово у ній є дуже важливим. У своєму творі я намагаюсь віднайти різні змісти, які закладені у тексті і попрацювати з ними. Задум твору виник ще влітку 2022 року, але написала я його аж через рік, тобто влітку 2023. Протягом твору тричі рефреном проходить перша фраза, яка тягнеться на одному звуці.
Це як той стан заціпеніння, який багато з нас переживають під час війни. Це те, про що говорять «я тримаюсь». Як би нам погано не було, але ми тримаємось, але у якийсь момент, часто в момент усамітнення, страждання виривається назовні. Є у творі і дуже емоційні моменти, які припадають на слова “peccata Mundi” (гріхи Світу). Спочатку це ніби страх назвати ім’я зла, згодом жорсткий опір злу і навіть баналізація зла. Дуже часто сакральні тексти сприймають, як щось, що спонукає до упокорення, смирення, спокою, щось, що протилежне до боротьби. Але по-справжньому християнське смирення – це не «смиренно» плакати і чекати, а йти і робити те, що потрібно.
Емоційний діалог з Богом також не суперечить Християнству. Agnus Dei – це про жертву, але не про ту жертву, яка плаче, страждає і не розуміє чому, а про добровільну жертву заради людства. Ми всі чудово розуміємо, що ця війна, це не лише наша війна, це цивілізаційна війна і вона відбувається не через провину України. Весь світ несе відповідальність за неї. Це те, що я хотіла сказати у цьому творі. Закінчення ж твору оптимістичне. Dona nobis pacem (даруй нам мир). Всі ми спрагли миру і ми віримо, що він настане.
Біографічна довідка.
Олена Ільницька (1977, Тернопіль) композиторка камерно-симфонічної музики. Закінчила Тернопільське музичне училище (1996). Вивчала композицію в Національній музичній академії України в Києві у класі Івана Карабиця. Згодом продовжила навчання в Асистентурі-стажуванні у класі Мирослава Скорика.
З 2005 року – член Національної спілки композиторів України. У 2010 році брала участь у стипендіальній програмі Міністерства культури Польщі «Gaude Polonia» у Музичній академії ім. Кароля Шимановського (Катовіце) у класі композиції Александра Ласоня. Учасниця численних фестивалів сучасної музики: «KyivMusicFest», «Форум музики молодих», «Пем’єри сезону», «Контрасти», «Дні української музики у Варшаві», «Ukrainian Festival for Contemporary Music» (США).
Отримала гран-прі конкурсу композиторів на «Майстернях з інтерпретації сучасної музики» та працювала над проектами «Шопен: транскрипції нашого часу», «Спектри нової музики в Україні» та «Pandemic Media Space». Олена Ільницька викладала в Національній музичній академії України. Викладачка київської ДШМ №6 ім. Г. Жуковського і ДМШ № 15 ім. В. Щигловського.
Стипендіатка будинку творчості Villa Concordia (Бамберґ, Німеччина) 2023-2024.
Фото: Maciej Czerski, Оксана Ільницька
Композитори:Олена Ільницька
Джерело: zbruc.eu
|