|
|
Камерний хор «Київ» у макрооб'єктиві фестивальної панорами
ХXІ Міжнародний фестиваль Київської організації Національної спілки композиторів України "Музичні прем’єри сезону"
3 квітня 2011, неділя
Поширити у Facebook
 Які ж вони, наші сучасні українські музичні фестивалі?
Цим питанням не варто перейматися, оскільки композиційна схема більшості з них уже давно викристалізувалася.
Великі київські фестивалі – «Музичні прем'єри сезону», «Київ Музик Фест», «Форум музики молодих» створюються за традиційною моделлю, являючи собою десятиденний (плюс-мінус у кількості днів) марафон із двома-трьома концертними програмами щодня.
Те, що вони мають часом «звужений» формат, так це справа недбалого ставлення влади до культури.
Адже зрозуміло, що багаторічний лемент із приводу економічної нестабільності – зручна ширма для того, щоб практично нічого не робити для галузі культури.
Цю тему можна продовжувати, але чи варто?
Тому не будемо марнувати час, прибережемо слова для приємнішого писання, тим більше, що є привід – відкриття Міжнародного фестивалю «Музичні прем'єри сезону XXI».
Добре, що фестиваль існує і йому є що показати – репрезентувати нові авторські твори метрів і новачків, що ми все ж таки маємо можливість послухати нову музику, оцінити виконавські сили вітчизняних колективів.
Кульмінаціями будь-якого фестивалю, як відомо, є початок і кінець.
За ними судять про дійство – відбулося воно чи ні. Безумовно, важлива й «начинка» фестивальної програми, бо в усякому явищі вагома не так форма, як концепція: згідно з філософськими судженнями, зміст «ліпить» форму, та одне без другого не існує.
Найчастіше концерти відкриття і закриття фестивалю – це масштабні симфонічні або оркестрово-вокальні імпрези.
Цього разу організатори вирішили дещо змінити сформований стереотип, зробивши акцент на хоровому співі. Яким буде фінал цьогорічних «Прем’єр» не станемо прогнозувати: напевно, цікавий, адже заявлено концертне виконання фольк-опери Євгена Станковича «Коли цвіте папороть» – твору, без перебільшення, із багатостраждальною долею.
Ну що ж, послухаємо, подивимося... Однак про початок вже можемо поговорити.
Незважаючи на те, що «Музичні прем'єри сезону-2011» стартували ще в суботу (2 квітня) концертними програмами під рубрикою «Назустріч фестивалю», та й недільний день офіційного відкриття (3 квітня) був відзначений декількома музичними акціями, але все ж відправною точкою став вечірній філармонійний концерт камерного хору «Київ» під орудою Миколи Гобдича.
Подія мала певну знаковість: по-перше, відкриття фестивалю, по-друге, 20-річчя хору та 50-річчя його керівника.
 Концерт привернув увагу багатьох слухачів, хоча слід зазначити: виступи хору «Київ» із Миколою Гобдичем завжди привертають до себе підвищену увагу.
І це цілком виправдано – за роки творчої діяльності колектив домігся висококласних результатів.
Згідно зі списком гастрольних мандрівок, він успішно виступав на концертних сценах Німеччини, Австрії, Франції, Англії, Ірландії, Данії, Бельгії, Шотландії, Голландії, Норвегії, Швейцарії, США, Канади, Італії, Польщі, Угорщини, Росії, Білорусі. Хор «Київ» – учасник численних міжнародних фестивалів, володар Золотого диплома на Першому конкурсі хорів імені Роберта Шумана у Цвіккау (Німеччина, 1992 р.), першої премії на Дванадцятому конкурсі церковної музики у Хайнувці (Польща, 1993 р.), другої премії на 49-му Міжнародному хоровому конкурсі в Ланголені (Валлія, 1994 р.), Гран-прі на Шостому міжнародному конкурсі в Слайго (Ірландія, 1993 р.) і Двадцятому міжнародному конкурсі у Хайнувці (Польща, 2001 р.).
До цього ряду досягнень додамо випуск 39-ти дисків із записами творів української та зарубіжної музики, хорових партитур українських авторів. Солідно? Беззаперечно!
Та головне, що хор «Київ» – справжній пропагандист різночасової української музики: його репертуар містить твори композиторів українського бароко, класицизму, романтизму та сучасної музики й весь час поповнюється новими творами.
Колектив постійно перебуває у цілющій аурі новизни. Хіба це не прояв високої майстерності? Звичайно, так.
Узагалі, виконавська усталеність хору «Київ» викликає непідробну повагу, коли відкривається завіса труднощів, котрі доводиться йому переживати в нинішніх умовах, як і більшості українських хорових колективів.
Нестабільність виконавського складу, яка є наслідком усім відомих і банальних причин, а саме матеріальних, – дуже вразливе місце для «живого» камерно-вокального організму, де кожен виконавець – важлива ланка цілого.
Вражає не тільки факт виживання у тяжкій ситуації, без серйозної підтримки з боку держави, спонсорів, меценатів, а й те, що колектив у своєму професійному статусі непохитно зберігає реноме виконавця з великої літери.
І це правильно, не опускатися до рівня нескінченного ниття і списувати власні промахи на рахунок матеріальних негараздів.
Утримувати високу планку й вуалювати проблеми – прояв непідробного професіоналізму і, головне, – достоїнства. Саме так себе і повинен поводити справжній музикант, профі, який не дозволяє собі піаритися на «заїждженому» репертуарі, не надто переймаючися якістю виступів.
Думаю, що з цим хоровим «perpetuum mobile» ніколи нічого подібного не трапиться, поки його очолює талановитий керівник Микола Гобдич.
Тільки при колосальній самовіддачі та вимогливості до себе й артистів може скластися щось істотне.
Природно, що концерт такого колективу є престижним для будь-якого фестивалю. Не буду співати оду хорові, який не потребує красивих мережив словесних вихвалянь. Так писати якось не зовсім доречно, коли йдеться про справжнього професіонала.
Досить сказати, що концерт запам'ятався і його явно не можна зарахувати до прохідних акцій.
Квінтесенцією успішного виступу завжди є програма. Від її вдалого або, навпаки, не зовсім вдалого компонування залежить майже все.
Однак важливо не тільки продумати порядок чергування номерів, а й загальну концепцію імпрези. На концерті хору «Київ» були і програмна виваженість, і концептуальна змістовність. Виступ без антракту композиційно оформився у диптих.
 Умовна перша частина концерту стала своєрідною ретроспекцією духовної музики майже на шість століть: від середньовічної монодії XVI століття («Херувимська»), зразків українського бароко з репрезентацією Партесного концерту № 8 «О тебі, отче Романе» Івана Домарацького (XVIII ст.), українського класицизму в форматі Духовного концерту № 26 «К Тебі, Господи, воззову» Артемія Веделя (1767–1808) та Духовного концерту № 24 «Пособивий, Господи, кроткому Давиду» Степана Дегтярьова (1766–1813) до хорових опусів сучасних авторів – «Господи, Боже наш» Віктора Степурка (прем'єра ), «Чотирьох духовних пісень» Валентина Сильвестрова і Духовного концерту «Господи, Владико наш» Євгена Станковича.
Така композиція надала можливість не лише простежити традицію хорового українського мистецтва практично від самих його витоків до наших днів, але й розпізнати, розчути «діалогічні» перекликання авторських текстів на величезній часовій відстані.
Чотири мініатюри Валентина Сильвестрова («Отче наш», «Богородице Діво», «Херувимська пісня», «Алілуя»), з їхньою пуантилістичною графічністю, прозорою багатовимірністю фактури (ці яскраві риси авторського стилю знайомі нам за інструментальними опусами композитора) і ясно артикульованою вокальною просодією, немов прокладали своєрідний місток до середньовічної монодії, написаної у такій самій прозоро-крихкій, кришталево чистій і компактній за формою манері.
 «Застигла», статично споглядальна музика Віктора Степурка з «протягнутими» хоровими репліками у дуеті з сольними рамплісажами скрипки (солістка – Мирослава Которович), зі свого боку, доповнила трансцендентальний різночасовий діалог музичних текстів.
Духовний же концерт Євгена Станковича, з його місцями тутійною щільністю, яскравим соковитим звуковим мазком, урочистою емоційною піднесеністю як домінантою у спектрі інших відтінків і нюансів фарб, дав можливість відчути традицію хорового мистецтва, що йде від Івана Домарацького, Степана Дегтярьова, Артемія Веделя (хорової маси Микола Гобдич досяг за рахунок підсилення свого колективу міццю інших; Академічної чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького, художній керівник – Юрій Курач; жіночого хору «Павана» Інституту мистецтв Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, художній керівник – Людмила Байда; хору «Аніма» Київського національного університету культури і мистецтв, художній керівник – Наталія Кречко).
Кожен опус розкрився, як окремий духовний неповторний внутрішній звукосвіт, – своєрідна Мекка духовного простору і аури гармонізованої сакральної єдності по-біблійному «езотеричного» Слова-Логоса та індивідуалізованої авторської Музики.
Друга частина концерту-диптиха вивела слухачів із віртуально історичної подорожі світами духовної Ойкумени у світ живильної краси і блиску барв української пісенної культури – соковито колоритних обробок народних пісень «Ой у неділеньку рано» Олександра Яковчука, «Коло мої хати» Олени Чмут, «Хлопці-риболовці» Олександра Біди, «Не стій, вербо» Віктора Грицишина, «Ой у вишневому садочку» Івана Небесного, «Коломийки» Миколи Гобдича.
Пісенні номери полонили слух чудовими мелодіями, часом примхливими спалахами ритмів. Їхня чуттєво-стихійна чарівність приємно розбурхувала сприйнятливу слухацьку свідомість.
 Однак це не було традиційно статуарне хорове виконання.
Пісенні мініатюри розігрувалися сценічно, причому під кожну артисти продумали окрему мізансцену.
В цілому інсценувалося веселе народне гуляння. Були й променади закоханих парочок, хороводи, неначе у сільських ігрищах, дражнилки й жартівливі перепалки між хлопцями та дівчатами, музично оформлені, як діалогічні респонсорні перегуки.
Але все ж таки центровим фокус-кадром у пісенному блоці концерту, безумовно, стала «Коломийка» Миколи Гобдича.
Слухачі з подвійним інтересом і підвищеною цікавістю сприймали цю вокально-хореографічну мініатюру, бо ж прем'єра, й автор – сам ювіляр. «Коломийка» вийшла яскравою: до речі, Гобдич її майстерно інструментував.
Хорові голоси він подав у супроводі специфічних призвуків народних інструментів, а також карбованого метроритму ударних (аранжування Георгія Черненка).
Номер справив ефект звукового спалаху, вразивши грою стихій Музики, Ритму і Слова.
 Така композиційна концепція концерту вельми виграшно представила хоровий колектив, який зміг продемонструвати своє вміння і майстерність у співі різножанрової, різностильової і різноепохальної музики.
Запропонована структура програми – за принципом зміни статики–споглядання дієвим аспектом римується з основним законом існування і життєдіяльності Музики як такої за моделлю Дія–Споглядання.
Це – дві іпостасі онтологічної сутності музичної матерії.
Коли накопичена інтелектуальна енергія «вибухає» у вихорі танцювально-пісенних пружних мелодій і ритмів, саме тоді й так живе, вібрує і переливається безліччю емоційних відтінків музична матриця, вражаючи слухачів грою звукових стихій.
Мабуть, сказаного досить, щоб уявити собі музично-творчий портрет камерного хору «Київ» і його керівника.
Безперечно, про них можна ще багато говорити, але це вже будуть «варіації та тему».
Слухачам же не потрібні велемовні писання, вони цінують красиву музику в якісному виконанні. Ну що ж, залишається тільки резюмувати: чудовий концерт хору «Київ» залишив приємне післязвуччя і став макрокадром в об’єктиві нинішнього фестивалю.
Матеріал надано редакцією журналу «Музика»
Автор: Анна Луніна
Фото: Сергій Пірієв, Роман Ратушний
Колективи: Муніципальний камерний хор "Київ"
Виконавці: Мирослава Которович
Диригенти: Микола Гобдич
Композитори:Віктор Степурко, Валентин Сильвестров, Євген Станкович
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Конкурс (фестиваль): Фестиваль "Музичні прем'єри сезону"
Джерело: Журнал "Музика"
Фотоальбом:
|